back

TEATEР AЛEКСAНДРA ДУХНOВІЧA В ПРЯШOВІ

 

Театер А. Духновіча в 65-ій сезонї

Кідь краль жобрать...

Великы отрошынкы з кешенї револуціонаря

Русиньскый Театер А. Духновіча – в Словеньскім народнім театрі

Teатер ся верне к україньскому языку

ВЕРНЕ К УКРАЇНЬСКОМУ ЯЗЫКУ

Пути ТАД і ПУЛЬС ся дефінітівно розышли

Е. Либезнюк: „Запав єм глюбоко до театралного „багна“, котре ня втягло до себе цїлого...“

Язык професіоналного русиньского театру

В ТАД была цілосвітова премєра приповідкы

Популарный нелем як гуморістa

За нима далшы успіхы а перед нима много роботы

Про Русинів зробив много

Быв 3. річник КАРПАТ ФЕСТУ

До плану ся не дістала нияка гра русинського автора

Помогла Русинам блиснути ся у світї

Аня, як єй знаме

З того місця геройскы атаковав марность бытя...”

Братїславчане, зась ку Вам прийде ТАД,..

КAЛІҐУЛA – 324. прeмєрa TAД

Хоць двараз без електрикы, але веселость і добра налада зістали...

Велика вдяка вшыткым, што збогачують наш духовный жывот

Sláva umelcom, ktorých ohnivý duch bojuje za česť svojho národa

323. премєра драмколектіву Театру А. Духновіча – ЧОРТІВСКЫ БИТАНСТВА

Позітівны оцїнкы „Дядї Ванї“

Юбілуючій театер322. премєра драмколектіву

60 років Театру Александра Духновіча в Пряшові

Члены дрaмaтiчнoгo кoлектiву

Умeр дрaмaтурґ T Вaсиль Tурoк

Кaрпaтьскый фeстівaл

 

На слово з Маріаном Марком

Театер А. Духновіча в 65-ій сезонї

Театер Александра Духновіча в Пряшові творить неодємну часть русиньской културы і уменя на Словакії. Драматічный колектів вже не раз доказав, же знає ся попасовати з найвызначнїшыма творами світовой і словацькой класікы, осучаснити їх і приближыти такым способом свому позерателёви. Час од часу представить і домашнїх русиньскых авторів, чім холем счасти выповнює свою, так бы повісти, неписану задачу, пестовати і помагати розвивати русиньску драматурґію.

Того року біжыть в театрї вже 65. сезона, юбілейна. Красного віку ся дожывать. З директором театру Маріаном Марком сьме зачатком сезоны побісїдовали о жывотї театру в тій сезонї і о іншых проблемах звязаных з ТАД.

Пане директоре, як бы сьте характерізовали минулорічну театралну сезону в Театрї А. Духновіча?      

– Минулорічну сезону мож характерізовати як успішну. Подарило ся нам зреалізовати вшыткы премєры, котры сьме собі наплановали, што єм дуже радый. Іде о такы представлїня, як: Носорог, Теріторія „Б“, Ангел приходить до Бабілону, а тыж приповідку Пецух – найвекшый на світї. Окрем того сьме были позваны на театралны фестівалы, а а то нелем на Словакії, але і за граніцями нашой републікы. Были сьме в Італії в містї Чівідале дел Фріулі на фестівалї, што несе назву MITTELFEST.

• На што буде заміряна тогорічна юбілейна сезона? Чім буде інша од минулых?

Тым, же буде юбілейна, мала бы мати і дакус святочный характер. Але в каждім припадї ся буде вызначовати роботов нашого драматічного колектіву і єй членів, якы будуть выступляти в окремых премєрах. О нас є знаме, же робиме класіку. І теперь так хочеме зробити. Заміряме ся, главно на світову і на словацьку класіку.

• Чім зачудує тогорічна сезона позерателїв? З котров гров предповідаєте успіх?  Мате в планї і домашнїх русиньскых авторів?

– Вірю, же кажда єдна премєра буде святом про велику родину нашых приятелїв і обдивлятелїв. Так, як то было все і в минулости. Нашы артісты ся тїшать на своїх позерателїв і будуть ся снажыти їх не скламати. Тыж маме роздіскутовану сполупрацу з нашым русиньскым автором Штефаном Сухым, якый рихтує про нас гру. Быв бы єм радый, кібы ся нам подарило дїло завершыты і так мати в репертоарі далшого русиньского автора. В теперішнїм репертоарї маме Зузану Ковалчікову і єй приповідку Неслухняный Юрко.

• Яка є перспеківа драматічного колектіву?

– Єм пересвідченый, же драмколектів  має своє місто в нашім націоналнім жывотї, главно теперь, кідь ся ближыть списованя людей. Є важне сі усвідомити, же каждый народ ці народность має мати таку інштітуцію, яков є театер.

М. М., фотка: А. З., 23.09.2009

 

Tеатер Александра Духновіча в Пряшові

З велыкым жалём і смутком даєме знати, же нагло і нечекано у віку недожытых 45 років одышов у вічность наш колеґа, член драматічного колектіву Театру Александра Духновича в Пряшові

 

СЕРҐEЙ ГУДАК

*19. 10. 1964 – †29. 5. 2009

 

Народив ся 19. октобра 1964 у Пряшові. Уж в часах середнёшкольскых штудій на Ґімназії у Пряшові быв актівным членом театралного колектіву Штудент. В роцї 1985 вступив як елев до драматічного колектівы тогдышнёго „Українського національного театру“ в Пряшові. По абсолвованю штудій на Высокій школї театралного уменя Карпанка-Карого в Києві (1986 – 1990) став ся сталым членом драматічного колектіву новоназваного Театру Александра Духновіча в Пряшові.

Miджі ёго найвызнамнїшы ролї належать: Бартоло у Барбєрови із Севіллі, Лацкань з інсценації Аґафія, попова дївка, Стецько в Дивных спросинах, Фалалей у Селї Стєпанчіково, Ондраш Махуля у грї Непробудженый, Xронос у Ла музика, Ісус Марія у пєсї Рівнина Тортілла, Осел у грї Дон Кіхот де ла Манча, Луко в Орхестрї Тітанік, Федор в Окреснім шпыталю, Ненад у Чуєш, мамо…, Парфен Роґожін у пєсї Ідіот, Ілля Іллїч Телеґін у Дядёви Ванёви, Ґаліґула в ровноіменній грї Каліґула, Клещ у пєсї На днї.

Серґея Гудака познали позерателї нелем із сцены, але мали можность го чути і з радіа, главно в русиньскім народностнім высыланю, но тыж собі го памятаме яй герця у многых ролях у такых філамах, як „Zdivočelá země“, „Anjel milosrdenstva“, „Cesta do Budína“, „Četnícke humoresky“, „Želary“ ітд.

В ёго особі одходить представитель сильной герецькой ґенерації, котрый належав к опорам драматічного колектіву Театру Александра Духновіча

Вічная ёму память!

Послїднє розлучіня з ним буде у пятніцю, 5. юна 2009 o 11.00 год. у Домі смутку в Пряшові.

 

Кідь краль жобрать...

(К новій премєрї в русиньскім Театрї А. Духновіча в Пряшові.)

 

• В грї Ангел приходить з Бабілона роль Ангела заграв Любомір Миндош.

Фрідріх Дурренмат:

Ангел приходить з Бабілона

Премєра: 13. марца 2009,

Театер Александра Духновіча, Пряшів

Режія: Якуб Нвота

Сцена: Штефан Гудак

Музика: Андрій Калинка

Костімы: Анна Симкова

Драматурґія: Валерій Купка

Асістент режії: Светлана Шковранова

Грають: Л. Миндош, В. Брегова, Д. Русинкова, В. Русиняк, Е. Либезнюк, І. Латта, С. Шковранова, Й. Ткач, Я. Сисакова, В. Чема.

 

Пряшівскый ТАД продовжує в успішній традіції абсурдно-ґротескных представлїнь. У своїй послїднїй премєрї ся представив єднов з першых комедій автора Фрідріха Дуренмата (1921–1990), котрый жыв у Швайчарьску, писав по нїмецькы, навязовав у своїй творчости на міджівойнову авандґарду і поступно ся выпрофіловав як оріґіналный автор, котрый у своїх текстах споює фрашку з траґедіов, набоженьску містіку з кріміналков а історічны темы з кабаретом. Прославила го главно днесь уж класічна траґікомедія Навщіва старой дамы, котра ся выше 50 років грає на вшыткых світовых сценах. Текст, котрый увів пряшівскый драматічный колектів, не є аж такый знамый або популарный, але позератель і вдяка доброму перекладу Валерія Купкы до русиньского языка може наповно абсорбовари і побавити ся на словных грачках, гуморній поінтї майстра іронії, чорного гумору і сполоченьской сатіры.

далe

Петер КАША, Пряшів, 10.04.2009

 

Великы отрошынкы з кешенї револуціонаря

(Памятёпис герця Николая Ляша)

Час є катеґоріов космічнов, бо є неосяжный а тым ай максімално наповенный. Але екзістує ай тот дрібный час, чоловічеськый, якым ся міряють успіхы, щастя, добры рокы і глухы місця нашого жывота. У мірцї весмірній є то отрошынка. А прецінь ай наперек максімогутности часовой плазмы має чоловік єдну зброю, котра часовій ерозії ся не піддавать. А тым елементом є крегке слово людьского роду, но мусить быти словом мудрым ай спомічным. Зато сьме вырішили із Миколаём Ляшом, же ёго часову отрошынку законзервуєме до слова, яке бы од памяткы на чоловіка одбивало ніщівы цунамі часу.

Миколай Ляш три десятьроча і із звышком пару років учінковав на сценї Українського народного театру у Пряшові (теперь Театер Александра Духновіча), быв неоддумным протаґоністом радіовой гуморістічной релації Бісїда кумів (кум Дыня) а наконець почас „нїжной“ револуції 1989 року быв главным речником пряшівского Обчаньского форуму (пізнїше ВПН – Верейность проти насилству).

Повісте собі, кілько такых было, та ай без них бы ся то перебыло. Але так ся бісїдує лем по фунусї. У рішытельных етапах історії частка „бы“ ся просто не ужывать. Масы неодкладно жадають зміны а выбраны єднотливцї мусять думати над тым, як їх досягнути.

Час є ненажерлива паскуда, том нїт коли перед ним выгваряти ся, бо каждый од того очековав лем а лем траґічный конець. Также...

Але Мікі, як звали Миколая Ляша близкы люде, не хоче зачінати нашу бісїду револучныма дїями в роках 1989 – 1990. Гварить, же вшытко тото му припоминать смрід із нечіщеного хлїва.

– Вшыткы тя поважують за особу револуції чісло єден а знають о тобі нелем Пряшівчане, але ай цілорепублікова політічна сметанка.

– Но праві єсь то, Штефо, нехотячі выстигнув. А знаш, хто творить споловины тоту сметанку? Та бывшы комуністічны карьєрісты, ештебаци і їх сполуробітници, просто гавязь вшеліякой файты, котра собі хоче набити кешенї легкыма пінязми а позад того ухылити ся до своїх палаців, збудованых за накраджены пінязї. Політіка, брате, то стораке свинство. Думаш, же чом єм наконець од політікы одышов? Не міг єм ся просто призерати, як тоты говеда, такзваны револуціонарї, ламлють конарї правды на стромі демокрації, котрый сьме так гірко садили у споминаных роках.

– Так чім бы-сь хотїв зачати?

– Шістдесятыма роками. Театром, де-м спознав чудотворного чоловіка Мітя Ладіжіньского.

– А о політіцї коли будеме гварти?

– Як ся верну з операції сердця.

– Так гварь, Мікі, подля своёй мысли, одвивай нитку з клубяти жывота...

далe

Штeфан СУXЫЙ, 14.07.2008

 

Teатер ся верне к україньскому языку

Пряшівскый Театер Александра Духновіча має наштудовати на рік єдну гру в україньскім языку • В русиньскім языку театер од року 1990 наштудовав аж 80 гер • В україньскім языку послїднїй раз у 1994 роцї.

Гра в україньскім языку бы ся могла в Театрї Александра Духновіча у Пряшові наштудовати уж того року, але україньска сторона мусить заплатити векшыну фінанчных накладів на приправу гры. Посланцї културной комісії Пряшівского самосправного края і представителї театру ся договорили, же театер бы мав наштудовати в україньскім языку холем єдны гру річно. „Не видиме в тім народностный, скоріше фінанчный проблем,“ реаґовала председкыня комісії Яна Валёва по засїданю. Пряшівскый самосправный край, як зря-джователь театру, дістав скаргу од Союзу Русинів-Українцїв на Словеньску, же театер не акцептовав їх жадости на припправу гер в україньскім языку.

ПО УКРАЇНЬСКЫ УЖ ТОГО РОКУ

Перша гра в україньскім языку по роках бы мала быти, подля Я. Валёвой, і тестом інтересу з боку публікы. На будучій рік театер бы міг пожадати о фінанції на україньску продукцію тыж із ґрантового сістему Міністерства културы СР. Представитель Союзу Русинів-Українцїв на Словеньску Павел Боґдан із вчерашнїм засїданём не є спокійный. Подля нёго, Українцям тот театер взяли. „Рїшали нашу скаргу без нашой участи,“ высловив ся П. Боґдан. На засїданю в театрї быв лем представитель Русиньской оброды на Словеньску Владимір Противняк.

ТЕАТЕР СЛУЖЫТЬ УКРАЇНЦЯМ І РУСИНАМ

Театер, котрый в роках 1945 – 1990 ся звав „Українським національним театром”, наштудовав до девятьдесятых років в україньскім языку 219 продукцій а в русиньскім языку – 33. В русиньскім языку од року 1990, кідь змінив назву на Театер Александра Духновіча, представив 80 гер. Все мать у штатутї, жебы мав служыти потребам жытелїв обидвох народностей. Послїднїй раз грав по україньскы гру Украдене щастя Івана Франка в 1994 роцї.

ДОДАТОЧНЫ ФІНАНЦІЇ

П. Боґдан собі не думать, жебы їх задачов было роздобывати фінанції на продукцію в україньскім языку, подля нёго, на ню бы автоматічно мала іти половина роспочту театру, хоць к україньскій народности ся голосить о половину менше  людей як к русиньскій, нецїлых 11 тісяч особ. Проблем подля П. Боґдана не є у фінанціях, але у драматурґії театру. „Не ходять по селах, не грають гры нашых містных авторів, векшыну лем експеріменталны гры в режії словеньскых режісерів, а то не є задачов театру,“ думать собі П. Боґдан. Русинчіну поважує за діалект і припоминать, же русинчіна ся учіть лем як „неповинный язык на нашых україньскых школах“.

СПИСОВНЫЙ ЯЗЫК – ПРОБЛЕМ

Театер Александра Духновіча є вдяка свому амбіціозному заміряню высоко позітівно оцїнёваным театром у цїлословеньскім контекстї. Директор театру Маріан Марко говорить, же попробує ся попасовати з проблемом списовного україньского языка на сценї. М. Марко собі думать, же тот язык буде проблемом і про герцїв, котры з Україны походять, бо рокы ся погыбують лем у русиньскій средї. Театралный крітік Олеґ Длоугі говорить, же театер ся уж перед револуціов зачав орьєнтовати на русиньскый язык, жебы мав природный контакт із публіков. Українцї, подля нёго, у нас не творять гомоґенну културну комуніту.

ЖЕ АМБАСАДА СТОЇТЬ МІМО

Петро Петрище, першый секретарь про медії Посолства Україны у Словакії, твердить, же іде о жадости україньской меншины на Словеньску, не амбасады, хоць і она ся в проблемі анґажовала. Припомянув, же словеньска сторона у мі-джівладнім протоколї, підписанім минулого року у Києві, ся завязала тот проблем рїшыти, а то і зряджінём самостатного україньского театру.

Зузана УЛІЧІАНСКА (SME з 23. апрїля 2008, 5. стор.)

 

РЕАКЦІЯ НА СТАТЮ У СЛОВЕНЬСКІМ ДЕННИКУ „SME“ ПІД НАЗВОВ ТЕАТЕР СЯ

ВЕРНЕ К УКРАЇНЬСКОМУ ЯЗЫКУ

Театер А. Духновіча по україньскы буде грати лем про горстку людей?!

 

Кідь єм сі прочітав споминану статю в новинках, не дало мі, жебы єм не зареаґовав, главно на „перекручаня“ фактів першого секретаря Союзу Русинів-Українцїв на СловеньскуПавла Боґдана. Также по порядку:

Гей, днесь є демокрація, каждый ся може скаржыти а з обєктівныма скаргами ся треба занимати і найти їх рїшіня. Так істо є правдов, же не мож рїшати скаргу даного субєкту без притомности ёго представителя (в тім П. Боґдан мать правду), тым веце, же на данім засїданю з другого боку быв челный представитель русиньской културной орґанізації. То треба узнати.

Але уж нияк не мож узнати, же не є задачов Союзу Русинів-Українцїв на Словеньску здобывати фінанції на приправу гер по україньскы, ведь днесь каждый мусить здобывати фінанції, не може чекати, же дахто нам їх дасть в повній мірї, або ся автоматічно роздїлять подля „мудрой“ математікы П. Боґдана – половину на половину! На то му такой одповіла редакторка З. Улічіанска, кідь написала, же к україньскій народности ся голосить о половину менше людей, як к русиньскій (нецїлых 11 тісяч, к русиньскій высше 24 тісяч). Также, кідь є в штатутї, же Театер А. Духновіча мать служыти обидвом народностным меншынам – Русинам і Українцям, так з ёго роспочту бы на приправу гры (гер) в україньскім языку мала іти аліквотна частка (математічно вырахована, т. є. менше як четвертина), кідь береме до увагы кількость людей, котры ся при послїднїм списованю у роцї 2001 приголосили к обидвом спомянутым народностным меншынам. Але іщі лїпшым крітеріом є то, кілько особ на Словеньску ся приголосило к русиньскому а кілько к україньскому материньскому языку (скоро 55 тісяч к русиньскому, высше 6 тісяч к україньскому), также тогды бы на приправу гер в україньскім языку мало іти іщі менше.

далe

Александер ЗОЗУЛЯК

 

Пути ТАД і ПУЛЬС ся дефінітівно розышли

 

Од 1. януара 2008 здобыв професіоналный умелецькый колектів ПУЛЬС, котрый быв частёв русиньского Tеатру Александра Духновіча у Пряшові, штатут самостатного професіоналного умелецького тїлеса в рамках Пряшівского самосправного краю. Многых заінтересованых в дїлї русинства тота інформація несподївала, бо як Tеатер А. Духновіча, так і ПУЛЬС, як ёго інтеґрална часть од свого взнику, як єдине умелецьке професіoналне тїлесо успокоёвали културны амбіції русиньской народностной меншины в бывшім Чеськословеньску а по роздїлїню републікы – в Словеньскій републіцї. Чом ся так стало і як буде фунґовати ПУЛЬС без театру а ТАД без ПУЛЬС-у, на то одповідять компетентны – директор театру Маріaн МАРКО і повіреный функціов директора ПУЛЬС-у, дотеперїшнїй ведучій танечной ґрупы колектіву, Мірослав МОРОХОВІЧ, котрых сьме ословили з тыма істыма вопросами: Чом ся так стало і як сі представують далше фунґованя тых професіоналных колектівів? Были ПУЛЬС і драматічный колектів ТАД рівноцїнныма частями єдного цїлку, або єден з них быв преферованый на укор другого?

Маріaн МАРКО:

– Про мене было осамостатнїня ПУЛЬС-у великым несподїванём, котре єм не чекав, зато єм за послїднї місяцї дость аналізовав свої властны поступы і крокы на позіції директора. В авґустї минулого року єм докінця зважовав можность вздати ся функції директора, кідь я бы єм мав быти тот, котрый не знать комуніковати, не знать вести діалоґ. З мого погляду ся мі видїло, же в рамках можностей, якы суть, є вшытко так, як мать быти. Самособов, сітуація в театрї нїґда не была, а ани днесь не є така, жебы сьме могли быти спокійны, зато, што ся тыкать перспектівы, сам не знам повісти, як то дале буде. Робота професіоналного герця, як і робота професіоналного танечника, нїґда не была доцїнена а сітуація ся не злїпшує. Зато як театер, так і ПУЛЬС дедале веце мать проблемы з присуном молодых сил. А видить ся мі, же досправды ПУЛЬС є на тім іщі гірше, бо актівна професіонална карьєра танечників ся кінчіть приближно по 20-тёх роках а тоты люде ся властно стають незаместнаныма, без нароку на выслугову пензію, як то было даколи.

далe

К. КОПОРОВА, фоткы авторкы, 28.3.2008

 

Е. Либезнюк: „Запав єм глюбоко до театралного „багна“, котре ня втягло до себе цїлого...“
 

● Герець русиньского професіоналного Театру А. Духновіча в Пряшові, котрый быв недавно оцїненый престижнов Цїнов Йозефа Кронера – Евґен ЛИБЕЗНЮК.
Фотка: К. Копорова

Мено Театру Александра Духновіча у Пряшові уж дакілько років резонує міджі найлїпшыма театралныма тїлесами нелем в рамках Словеньска, але і за ёго граніцями. Недавно єм по довшім часї была на єдній з найновшых гер з їх репертоару і, як обычайно, не скламала ня. Так як не скламала ани десяткы молодых людей, котрыма была заповнена сала і котры ходять до ТАД може частїше, як до пряшівского Театру Йонаша Заборьского. Є то сіґналом, же театер за тоты довгы рокы од моїх штудентьскых часів не перервав комунікацію з молодов ґенераціов, і же ся розвивать на уровни нелем реґіоналного характеру. Добрый выбір авторів, якостна драматізація текстів, режія, сценоґрафія а в непослїднїм рядї і колектів артістів, фунґуючіх на сценї в сімбіозї і презентуючіх высоко професіоналне театралне майстровство.То є ґаранціов успіху каждой гры в інтерпретації артістів ТАД.
 

● Евґен ЛИБЕЗНЮК і Серґей ГУДАК у грї „Ревізор“ Н. В. Ґоґоля на сценї Тетру А. Духновіча в Пряшові.

Може й зато не было про ня великым несподїванём, кідь Словеньска телевізія недавно высылала репортаж з передаваня Цїны Йозефа Кронера і єдным з двох оцїненых быв артіста ТАД Евґен ЛИБЕЗНЮК (другов оцїненов была словенькса геречка Марія Кралёвічова за цїложывотне дїло). Цїну дістав за найлїпшый герецькый выкон в сезонї 2006–2007 і конкретно за роль Хлестакова в грї Ревізор.
 

На стрітнутя з Евґеном Либезнюком єм ся тїшыла, бо герцї то є шпеціална сорта людей, котра жыє якбы мімо каждоденной сивоты обычайного дня. Суть то люде з высокым ступнём емоціоналности, духовности, зо самобытным способом жывота, котрый звыкне брати верьх над матеріалныма цїнностями. Суть то люде переважно щастны, спокійны, способны ся роздавати і робити щастливыма людей навколо себе, успокоюючі притім і властны амбіції – быти в центрї позорности, представити ся, вказати своє майстровство... Вшытко тото але платить лем в припадї, кідь артіста є успішный, кідь чує, же є на сценї жаданый, кідь на ёго выконы на сценї реаґує публіка.

далe

ПгДр. Кветослава КОПОРОВА

 

ПгДр. Кветослава КОПОРОВА, Оддїлїня русиньского языка і културы Інштітуту
реґіоналных і народностных штудій Пряшівской універзіты


Язык професіоналного русиньского театру

(Реферат на ІІІ. Міджінароднім конґресї русиньского языка, Краков, 15. септембра 2007.)

 

Кодіфікація русиньского языка у 1995 роцї, котра была выслїдком довгого процесу рішіня языкового вопросу Русинів на Словеньску, стала ся основным предположінём того, жебы русиньскый язык міг ся подля приятой языковой нормы утримовати і шырити міджі людми той народности як у формі писомній, так у формі говореній. Кодіфікація русиньского списовного языка так дала конкретну одповідь на вопрос – ці в днешнїм часї іщі суть предположіня на взник новой штандартной языковой нормы на періферії вплыву
дакількох близкых языковых областей, котры свої штандартны языкы мають. Кодіфікаторы сі але усвідомлёвали, же робота їх іщі лем чекать, бо тот язык треба апліковати до розлічных сфер функціонованя русиньского языка. Предпокладало ся, же із семох сфер, де ся тот язык вжывать у формі бісідній (родинна сфера, урядна, респ. сфера урядного контакту, сценічно-театрална сфера, медіална сфера, літературна сфера, конфесійна сфера і школьска сфера), мінімално у шестёх (окрем родинной сферы) мож практічно хосновати кодіфіковану норму языка. Было бы наівным думати, же кодіфікована языкова норма ся буде дотримовати такой од моменту кодіфікації хоць не вшыткыма поужывателями языка, та холем тыма, котры з ним нарабляють на професіоналній уровни. Но жадати дотримованя языковой нормы ці то в устній, або писомній подобі у вшыткых інштітуціях, котры обслугують русиньску языкову среду, думаме сі, же по 12-тёх роках од кодіфікації, то є найвышшый час.

далe

 

В ТАД была цілосвітова премєра приповідкы

 

Першого юна того року на сценї Театру А. Духновіча была цілосвітова премєра приповідкы Неслухняный Юрко авторкы Зузанны Галямовой, артісткы театру. Театер єй подаровав дїтём на Міджінародномый день дїтей.

Іде о драматічный дебют авторкы, ай кідь єй дакотры тексты уж  прозвучали в Словеньскім розгласї. Режіровав гру Владімір Садїлек, котрый ту перед шестёма роками реалізовав приповідку Капітана Будзоґаня, а тота є доднесь в репертоарї театру. Режісер Садїлек повів, же Неслухняный Юрко має вшытко з того, што має мати приповідка. Дїтвак є отворена душа, а не є ёго повинностёв плескати, кідь ся му дашто не любить на сценї. Зато треба, абы приповідка заінтересовала.

Главну поставу собі заграв Евґен Либезнюк, ёго матїрь – Людмила Лукачікова, отця – Осиф Ткач, Амалку і Марушку собі заграла авторка. Музику зложыв Норберт Боднар, драматурґічно приготовив гру Валерій Купка.

По Василёви Туркови, Николаёви Ксенякови, на сценї Театру А. Духновіча ся обявила далша приповідка од русиньского автора. Молода кров, яка освіжить репертоар театру а поможе іщі веце прихылити позерателїв ку театру в Пряшові і по нашых русиньскых селах.

-мм-

 

Популарный нелем як гуморістa

 

(Іґор Латта, нар. 2. 3. 1947)

 

З артістом Театру Александра Духновіча в Пряшові – Іґором Латтом

ся говорить добрї. Выходить з нёго флуйдум доброго, щірого і одкрытого сполубісідника. То, же люде го люблять як Кума Мачанку з популарного розгласового серіалу Бісіда кумів, лем звышує ёго популаріту міджі нашыма Русинами по валалах і містечках. А Іґор Латта ся уж штось находив по тых найвекшых закутинах од 1970 року, кідь по скінчіню середнёй школы в Снинї, Педаґоґічной факулты УПЙШ в Пряшові пришов до тогдышнёго Україньского націоналного театру. О рік наступив до Театарлного інштітуту Карпенка-Карого в Кієві, якый скінчів у 1976 р.

Родак з Пчолиного, красного то русиньского села на Снинщінї, яке дало русиністіцї вызнамного філолоґа Василя Латту (1921 – 1965), уж одмаленька прагнув к нетрадічній забаві. Може зато, же село жыло обычайным традічным ґаздівскым способом жывота, як і ёго родина, а вшытко было таке просте. Іґор хотїв дашто веце. Уж тогды в нїм грала жылка декламатора, пак театралного артісты, представителя ролей у філмах словеньской і загранічной провініенції, а наконець фінанчника.

 

Популарный русиньскый герець-юбілант Іґор Латта (третій злїва) почас приправы філму Начісто высвітлене... у Празі 2004 року вєдно зо світознамым представителём главной ролї у серії філмів Пан перстенїв – Елаітом Вудом (другый злїва).

 

Філм зайняв в ёго жывотї вызнамне місце. Грав в такых філмах, як: Фраґменты з малого міста (вєдно з Юраём Кукуром), в телевізнім серіалї Яна Лазоріка Попатерце на нас, Ай звізды были горячі (філм режісера Юрая Транчіка, якый ся занимать приходом войск Варшавского договору на теріторію Чеськословеньска), Алберт, Алберт (грав вєдно з  карікатурістом Федором Віцом і уж небіжчіком акадмічным малярём Михалом Чабалом), у знамім філмі Країнка режісера Мартіна Шуліка, дале Соколярь Томаш, Желарі (пропонованый на Оскара), Ладомирьскы дзвоны..., єдноактовка Валентіна Козменка-Делінде Слызы, котры нихто не видить і наконець у америцькім  філмі Начісто  высвітлене...  

Уж лем перерахованя філмів і телевізных адаптацій є дость довге, а де є розробка ролей, атмосфера награваня... То вшытко Іґор носить у собі. Як і тот парадокс, бо в споминанім часї, в не так далекій минулости мало ся обявляв на сценї Театру Александра Духновіча. Тогдышня драматурґія  якось не находила про нёго ролї, і хоць час од часу ся дашто нашло, як, наприклад в Рівнинї Тортілї, де грав Жобрака. („В тій ролї єм ся выкупав,“ говорить артіста. „Каждый го проганять, за шаленого поважує, а він лем із своїма псами жыє і тїшить ся з них.“). 

Може то ай было добрї, бо не каждый з позерателїв прияв такзваны експеріменты в нашім театрї кінцём вісемдесятых і в девятдесятых роках ХХ. стороча. А к тій сітуації ся по своёму поставив і наш вызнамный юбілант. Вшытко є з дачім повязане. Холем му зіставало часу на шыршый розлет, на роботу з філмом. Была то своїм способом компензація вольного часу, творчо і розумно выужыта.

Іґор любить людей. Про нёго комунікація з нима, то є ёго дыханя. По навернутю з Кієва мав дость можностей на реалізацію своїх артістічных амбіцій. Грав тогды в україноязычных ролях у приповідках: „Івасик-Телесик“ А. Шияна, „Біла троянда“ Б. Юнґера, „Три білі стріли“, поступно ся представив в молодежных ролях („Шкільна драма“ Я. Стельмаха, „Шрами“ Є. Шабана і  І. Тернюка, дале в комедії „Фараони“ О. Коломійця, заграв сі ай старого Дїда Юхима в драмі „Хліб наш насущний“ М. Кулїша, Дїда Мудрика в грї містного автора Віктора Гайного „Там, де щебечуть солов’ї“. З того часу сі споминать роль Ладї в грї Б. Фіксовой „Обочини чудових доріг“, яку успішно режіровала Наталія Магалёвова (роджена Корбова), яка охабила театер (ай з недостатку можностей), а днесь жыє в далекім світї.

Окрем граня в театрї Іґор заложыв театралный кружок на україньскій ґімназії в Пряшові, з якого вышли такы артісты, як братя Гудаковы – Михал і Серґей, Л. Миндош, Я. Сисакова, В. Урбанкова, з лабірьскым колектівом на фестіва драмы нацвічів Вечуркы, якы ся грали по русиньскы, нацвічовав гры в роднім селї, словом, не зістав із заложеныма руками. До того пришло радіо, де грав у приповідках, грах, а главно в Бісідї кумів, де спочатку сполупрацовав із знамым артістом Павлом Симком, днесь крутить тот серіал із Миколаём Ляшом, уж не знати котру часть. А фестівалы по валалах творять далше ёго актівне дїятельство. А зясь ту є лем стріча з людми, яка ся не дасть нічім замінити. Найновше планує заложыти театралный кружок при Русиньскій обродї в Пряшові, якый бы мав уж того року зачати робити. Уж є ай гра выбрана, а сам Іґор говорить, же дверї суть про каждого отворены. Кідь буде велё інтересуючіх ся о театер при Русиньскій обродї, він докаже зробити ай по веце алтернацій і заспокоїти вшыткых. Важне є то, абы люде зачали робити, бо мають можность. А зясь є Іґор у своїм колобігу, коло своёй ласкы з молодости.

Молодость... Рокы дозріваня. Хто коло нёго стояв, як ся розвивав ёго внутрішнїй потенціал? Родный край – то є тот барометер, якый чоловіка направлять на такы або іншы стежкы. Што він дав вызнамному русиньскому представителёви театру, културно-націоналного жывота вообще (наісто наш чітатель знає, же ёго женов є Феодосія Латтова, яка довгы рокы ся пригваряла як редакторка і модераторка з радія, а днесь є таёмнічков Русиньской оброды на Словеньску. Довєдна выховали трой дїтей, свідомых Русинів)?

Сітуація в Пчолинім ся барз змінила од часів моёй молодости – повідать нам наконець наш юбілант. – Уж єм давно не походив по хотарю. Як єм напослїдку быв, є то там смутне, барз вшытко зароснуте, загущавене. Але і так – крашшого краю я не познам, і хоць єм походив того дость. Маковіця є Маковіця. Церьков на бережку... Кідь там выйдеш, видиш цілу околіцю. Потїшить то сердце. Хотарь єден з найвекшых у Снинькім ці Гуменьскім окресї. Пас єм тады коровы, дружстевны телята, мати-небіжка мусила на дружство ходити коровы доїти, а я мусив „єдноткы“ зарабляти, ходив єм сіно звожовати. Попри тім єм собі все нашов час на пества, естраду, на даякы фіґлї. Та так то было. Але вшытко ся поминуло.

Поминуло, але в сердцї спомины зістають лем на тото найкрашше, а тым досправды родный край є, з котрого сьме вшыткы вылетїли, як птахы з родного гнїзда, жебы сьме обогачовали іншый край і іншых людей. Така вже судьба чоловіка, а окреме Русина. Іґор говорить о перспектіві свого театру, о такых талентах, як: Зузка Галямова, Данка Русинкова, Йожко Пантликаш і іншы. Є му то властне – не здавати ся. Сам сі мусив выпрацовати власну філозофію жывота. А тов є, же є все што доганяти а є што робити.

Недавно єм быв в малім селї, в Кореївцях (окр. Свідник), де жыє може 50 людей, але на бал там пришло коло 150. Ай в тім віджу момент перспектівы. Ай там бы ся дав заложыти малый сільскый театер – говорить Іґор, а то все лем о своїй найвекшій любви, о театрї.

Інакше і быти не може, бо хто дав красному слову тілько років як Іґор Латта, тот не може інакше ся справовати, де піде, з кым говорить, бісіда ся крутить лем коло того, што має найрадше – коло театру. І хоць ославив своїх шістдесят, а то в кругу своёй дївкы Аськы в Мітї під Дюмбєром із своёв родинов, сил іщі має невроком. І планів повну голову. Няй ся му сповнять. Бо чоловік жыє тогды повнокровным жывотом, кідь ся може реалізовати про другых. А то ай Іґорови іде.

Также, многая і благая лїта, Іґоре!         

Марія МАЛЬЦОВСКА, фоткы з архіву А. З а І. Латты, 19.3.2007

 

За нима далшы успіхы а перед нима много роботы
 

І наперек тому, же Театер Александра Духновіча снажыть ся быти скромным, не дарить ся му то. На „винї“ суть ексцелентны герцї, котры дають тому театру означіня „єден із найлїпшых“. Стачіть, же ся обявить на фестівалї і домів ся вертають члены ёго драматічного колектіву з позванём на далшу презентацію. Розговор із директором театру Маріаном МАРКОМ є поглядом до прошлых місяцїв і понуков до будучности.
● Послїднї днї минулой театралной сезоны, дасть ся повісти, сьте перебыли на „штирёх колесах“, абсолвовали сьте дакілько фестівалів...
– Думам сі, же маме за собов цалком добру сезону. Одпремєровали сьме Чеховового Дядю Ваню, приповідку Чортівскы битанства, Каліґулу. Но мали сьме і щастя на позваня на розлічны фестівалы. З гров Тітанік сьме были на фестівалї „Divadelná flóra“ в Оломоуцу і на міджінароднім фестівалї „Setkání 2006“. Взяли сьме участь і на Біенале русиньской културы в польскім купельнім містї Криніця, де драмколектів ся представив із приповідков Прінцовы галушкы а Піддукляньскый умелецькый народный ансамбель з проґрамом Жыва краса. Подарило ся нам зогнати фінанції на зорґанізованя фестівалу „Dni Divadla A. Duchnoviča“ в Братїславі, котрый робиме кажды два рокы, бо своїх позерателїв маме ай у главнім містї. Почас трёх днїв сьме в рамках того фестівалу увели гры Прінцовы галушкы, Ідіот і першыраз сьме мали можность выступити на словеньскій першій театралній сценї, на дочках Словеньского народного театру, з гров Дядя Ваня. Кідь сьме по своїм выступі мали великы овації, в духу єм ся сам себе опросив, што веце собі можеме желати? Нато ня ословив директор віденьского театру з понуков на гостёваня у них, также такой єм дістав ай одповідь на свій вопрос – все ся дасть іти дале. Не хыбовыли сьме ани на „Medzinárodnom festivale otvoreného divadla“ в Жілінї, одкы сьме ся такой пересунули до Мартіна на фестівал „Dotyky a spojenia“. Точков за минулов сезонов было скуточнї нетрадічне выступлїня – были сьме на фестівалї „Pohoda“ в Тренчінї.
● Мате пару днїв по першій премєрі в новій театралній сезонї, также попри путованю сьте стигли і приправлёвати нову гру...
– Было то дость тяжко, бо септембер і октобер ся нїс у дусї фестівалів. Сезону сьме одкрыли великов подїёв, мали сьме пять номінацій на тогорічній „Divadelnej Nitre“. Номінації на „Dosky 2006“ сьме мали в катеґорії найлїпша інсенація, найлїпша режія, найлїпшый женьскый і мужскый выкон, найлїпша сцена. Кідьже сьме не дістали ани єдно оцінїня, зо запалом сьме ся пустили до далшой роботы. Першов премєров у новій сезонї была Мокошова Вірна невіра в режії Матуша Ольгы. Почас репетіцій сьме собі але одскочіли на фестівал до Відня, де сьме з гров Прінцовы галушкы отворили „Stredoeurópsky divadelný kolotoč Slovensko – Viedeň“.
● В октобрї сьте зорґанізовали ай 3. річник міджінародного театралного фестівалу „KARPAT FEST 2006“. Сповнив ваше очекованя?
– Часточно гей. Конечно ся на нїм міг представити і драматічный колектів із Україны. Але все іщі вірю, же будеме мати раз тілько фінанцій, жебы на нїм могли выступити театры з Карпатьского реґіону. Наісто мі на тім фестівалї хыбовали Чехы.
● Што іщі приправуєте до кінця каледарьного рока?
– Надвяжеме на успішну сполупрацу сперед рока зо Светозаром Спрушаньскым, котрого сердечным дїлом є руська класіка. По Чеховови і ёго Дядёви Ванёви теперь сягне по Ґоґолёвій Женитві. Думам собі, же є ся зясь на што тїшыти, кідьже Дядя Ваня мав пять номінацій. В тій сезонї маме напланованы штирї премєры, далшы дві суть у фазї приправ.
● Што вам найвеце хыбить?
– Може дакус веце фінанцій, но снажыме ся выйти з того, што маме, абы сьме мали вырівнаный роспочет. Покы іде о герцїв, потребовали бы сьме посилнити колектів о молодых мужів. Хочеме продовжовати в сполупрацї з Пряшівсков універзітов, на кінцї сезоны сьме дістали єдного з єй штудентів. Так істо хочеме надвязати сполупрацу з Академіёв умень в Баньскій Быстріцї.

– КМ –  13.12.2006


Быв 3. річник КАРПАТ ФЕСТУ

 

В днях 3. – 6. октобра 2006 у Пряшові быв 3. річник міджінародного театралного фестівалу КАРПАТ ФЕСТ 2006, котрый за фінанчной підпоры Міністерства културы СР зорґанізовало Здружіня приятелїв Театру Александра Духновіча і сам Театер А. Духновіча в Пряшові (ТАД). 

 

На театралнім фестівалї, окрем домашнёго ТАД і Театру Йонаша Заборьского з Пряшова, ся представив і танечный колектів Блеск із Баньской Быстріцї, Театер Петро Різніч ДЯДЯ з Руського Керестура (Серьбско), Театер Ванды Сємашковой із Ржешова (Польско), Обласный україньскый муыично-драматічный театер Олиґы Кобыляньской із Чернївцїв (Україна). Окрем выступів на великій сценї ТАДФ, театер з Україны ся представив і бардіёвскій публіцї а Керестурцї высдтупили перед Сабіновчанами. Пізнї вечоры театралы выужывали на діскузны форумы, котра під назвов Під рефлектором проходили на малій сценї ТАД.

– ак – 7.10.2006


Про Русинів зробив много
(Перед роком умер Василь Турок-Гетеш)
 

● Бывшый довгорічный драматурґ ТАД в Пряшові, председа Русиньской оброды, першый председа Світовой рады Русинів – Василь ТУРОК-ГЕТЕШ, родак із русиньского села Габура, 1. выроча кончіны котрого сьме собі припомянули 7. 11. 2006.
Фотка: А. З.

7. 11. 2006 перешов рік, кідь в пряшівскім шпыталю дотовкло сердце педаґоґа, драматурґа, перекладателя і найвызначнїшого пореволучного представителя Русинів Василя Турка-Гетеша (1940 – 2005). Ёго одход быв приятый з великым зачудованём і сочувствіём, бо з ёго роботoв ся раховало, главно в русиньскім Театрї А. Духновіча в Пряшові. Лемже смерть не знає быти благосколонна, навернутя із шпыталю до жывота не было можне, як ся то ставало нераз передтым.
Погріб Василя Турка ся одбыв у пятніцю 11. 11. 2005 року на Пряшівскім містьскім цінтерю подля обряду ґрекокатолицькой церькви за участи представителїв міста Пряшова, реґіоналной самосправы, пряшівской інтеліґенції, представителїв Світовой рады Русинів і русиньскых орґанізацій з дому і зо світа, артістів пряшівскых театрів, великого множества новинарїв, ёго приятелїв, родаків з Лабірьской долины, родины...
Народив ся Василь Турок 8. януара 1940 в Габурї, Міджілабірьского окресу. Основну школу скінчів в Габурї, середню школу в Братїславі. Высоку школу скінчів в 1963 роцї на Універзітї Яна Коменьского в Братїславі. Од 1964 до 1985 року учів як середнёшкольскый і высокошкольскый педаґоґ словеньского і руського языка в Пряшові. Од 1985 року аж до своёй смерти робив як драма­турґ в Театрї А. Духновіча в Пряшові. В 1989 роцї ся поставив на чело русиньского возроджіня, причім од 1991 до 2001 року быв председом Світовой рады Русинів, быв председом Русиньской оброды на Словеньску. Ёго заслугов Русины мають на Пряшівскій універзітї своє властне оддїлїня, в словеньскій телевізії, в Словеньскім розгласї окреме высыланя, выдають властны новинкы, а в ТАД ся грає по русиньскы. А ёго заслугов ся театер выпрацовав на уровень мінімално середнёевропского простору.
Знамый словеньскый режісер Мілош Карасек, котрый 14. юна 2006 одкрыв памятну таблу Василёви Туркови в рештаврації Аґат, на Флоріановій уліцї в Пряшові, ся о нїм так высловив: „Василь Турок быв про мене єдиным практічным філозофом, котрый мав крітічный погляд на весмір, але і на людей. Ніч од людей не чекав, брав їх з їх неґатівами і позітівами як штось природне. Знав світови наставити зеркало. А нелем наставити. Він го ай порядно росколысав, а рад ся бавив на людькій глупости, фарізействі і малости людьского духа...“
Василь Турок охабив на тім світї шыроку родину. Сын Роман вєдно з Мілошом Караском дав вітцёви на цінтерю в Пряшові поставити мраморовый нагробок, на котрім суть написаны по русиньскы слова з роману Дон Кіхот де ла Манча. На челнїй таблї є іщі єден квадратный кус чорного мрамору, де є вырыте великыма буквами азбуков мено „Василь Турок-Гетеш 8. 1. 1940 – 7. 11. 2005“.

● Отець духовный із Камюнкы і знама особность у русиньскім і церьковнім русї – Франтїшек КРАЙНЯК з нагоды 1. выроча смерти Василя Турка пришов особно помолити ся ку ёго гробу на цінтерю в Пряшові. Фoтка: М. К., мoл.

Василь Турок быв чоловік, котрый ся знав сміяти, за молода шпортовав, грав фотбал за ШК Карпатія Пряшів, як педаґоґ вплывав на молодеж, формовав єй. В театрї нашов свою музу, заспокоїня своїх духовных потреб. Про русиньскый народ того зробив много, твердив, же ай малый народ може ся стати великым народом. Не быв тіпічным манжелом і родічом, але свою родину над вшытко любив. Знав ся высловлёвати остро, але і погладив. Доказав ся максімално увольнити, але і певно ся концентровати. Потребовав колектів і людей, але і тихо, і самоту. Робив наповно, часто на граніцї можностей орґанізму. Цілу ніч доказав писати, а на другый день рано на сценї реалізовати своє нічне віджіня світа. Грошы не грали про нёго роль. Не быв їх рабом. Ішов певно за своїм цілём. Хто ся му поставив до дорогы, того не сановав. Кого любив, того вдячно обнимав. Звонка ся явив як непереможный боярь, але сердцём быв чутливый, а мав і страх...
Редактор ТАСР Осиф Юрчішін написав перед роком до аґентурной справы о єго смерти:
„... в пряшівскім шпыталю умер цінный чоловік. Драматурґ par excellence... велике сердце дотовкло, перестало бити про найближшых, про приятелїв, про артістів, про позерателїв. Є конець дебатам о вічности, о красї, о слободї духа...“
Василь Турок є вже на другім березї жывота понад 365 днїв. Ёго дух ходить по ходбах Театру А. Духновіча, блудить у памяти своїх приятелїв, краде ся до історічных аналів, ёго гры ся грають в театрї, а міміка і ґеста, котры поужывав, жыють в ёго сынах, ёго ґены суть їх ґенами.

В тихости собі на нёго спомяньме!
Петро КРАЙНЯК, мол., Пряшів, 17.11.2006


До плану ся не дістала нияка гра русинського автора

На 20. октобра 2006 року Театер Александра Духновіча в Пряшові  наплановав премєру словеньского автора Йозефа Мокоша Вірна невіра (Вірна невіра – робоча назва). З перекладом  із словеньского языка ся попасовав поет Штефан Сухый. Вытварник інсценації – Штефан Гудак. Костімы: Катаріна Ольгова. За режію ся взяв знамый сполупрацовник театру – Матуш Ольга.

Як сама назва твору говорить, піде бісіда о комедії, або скорше о траґікомедії в одношіню міджі женов і мужом. Окрем пару членів драматічного колектіву Театру А. Духновіча, в грї ся представлять скоро вшыткы ёго членове. Наісто то буде шумный умелецькый зажыток, на котрый суть позерателї русиньского театру уж довгы рокы звыкнуты.

Інсценації минулой сезоны театру – Чортівскы бинанства од чеського автора Яна Дырды (приповідка про передшкольску і школьску молодеж) в режії Растїслава Баллека, я. г., перша премєра якой была 24. фебруара 2006 року, як і драма Каліґула од французького автора Алберта Камю (режія Йозеф Пражмарі, в главній ролї зо Серґеём Гудаком), свідчіли о тім, же в театрї має прім іншонародна драматурґія, же скоро нияке місце ту не має містна русиньска драматічна література, гры якой ся скоро не зъявляють у репертоарї нашого театру. Ревізор Ґоґоля, якого буде режіровати Светозар Спрушанскі, і премєра гры напланована на 15. децембра 2006 року, є того доказом. До плану ся не дістала нияка гра русиньского автора. Тяжко порівновати світову класіку з русинськыма творами. Але хто то знає... Єдно є ясне, же театер бы мав выховлёвати своїх авторів, тадь на то взникнув. То ся не стало ани за бывшого драматурґа, і хоць театер досяг великы творчі меты за помочі світовых авторів.

Ай днесь театер жне в словеньскім умелецькім контекстї великы успіхы, дякуючі і выслїдкам роботы, і контактам бывшого драматурґа Василя Турка. Свідчать о тім номінації на „ДОСКЫ“ (Divadelné ocenenie sezóny), де наш теaтер быв номінованый: за найлїпшу інсценацію за гру Дядя Ваня А. П. Чехова в режії Светозара Спрушаньского, за найлїпшу режію С. Спрушаньского тыж за інсценацію гры А. П. Чехова Дядя Ваня, за найлїпшый мужскый герецькый выкон  – Євгенїй Либезнюк за  поставу Івана Войницького в грї А. П. Чехова Дядя Ваня, за найлїпшу сцену Александры Ґрусковой в інсценації А. П. Чехова Дядя Ваня. (Выголошіня цін было 22. септембра 2006 року).

Істо, даколи ближшый ґерок, як сорочка. Але за яку ціну? За ціну страты націоналной ідентіты театру? Єдно з другым є звязане. Потребна є і реклама театру. Але ці не найпотребнїше є то, абы театер сі затримав своє „я“, русиньске?

М. МАЛЬЦОВСКА

20.9.2006


Помогла Русинам блиснути ся у світї

 

16. авґуста 2006 року як 87-річна навікы одышла споміджі жывых Меланія Нємцова, роджена Серваткова, вызнамна хореоґрафка Словеньска.

Народила ся 28. 10. 1918 року у Великім Шарішу, окрес Пряшів. Скінчіла словеньску учітельску академію в Пряшові, по абсолвованю якой учіла в Основній школї у Плавніцї, орес Стара Любовня. Там ся спознала і зо своїм мужом Ладїславом Нємцом. Зачатком 50-х років ся манжеле переселили до Пряшова, де Л. Нємец зачав учіти на Середнїй промысловій електротехнічній школї. Меланія зачала робити як умелецька шефка, хореоґрафка і режісерка Піддукляньского україньского народного ансамблю (1957 – 1973). В часї нормалізації єй муж быв пропущеный із школьскых служеб за сімпатії з дубчековскым рухом. Ясно, же і то могло мати вплыв на роботу і творчость панї Меланії, што выґрадовало в єй одходї, по незгодах з тогдышнїм директором театру Осифом Фельбабом, з ансамблю. Свій вік дожывала у своёй дївкы Яны Ліптаковой – наперед у Кошіцях, а потім до своёй смерти у Братїславі. У главнім містї Словеньска была похована 22. авґуста 2006 року.

Мала єм честь особно спознати панї Меланію, кідь єм о нїй писала, але і з єй робот на сценї театру. Была то чутлива жена і професіоналка на своїм місцю. До сердець людей выходного Словеньска, главно Русинів, ся записала як велика любителька словеньского, русиньского і україньского фолклору, професіонална хореоґрафка,
яка вдыхла танцю самобытну културу, яка доднесь не была переконана. Єй мено є звязане, главно з тогдышнїм Піддукляньскым україньскым народным ансамблём, якому Меланія Нємцова дала свої найкрашшы рокы як хореоґрафка, режісерка, умелелецька шефка. Наступила до ансамблю у 1957 роцї, а під єй руками як хореоґрафкы ожывали каждый рік премєры, аж до 1972 року, правда, даколи у сполупраці з іншыма авторами. У 1972 роцї нитка з премєрами М. Нємцовой як хореоґрафкы ся кінчіть.

У своїх хореоґрафічных варіаціях проявила велике чувство к народному богатству, якым є фолклор, майстерно нарабляла з ефектами. За увагу стоїть спомянути
дакотры з послїднїх єй премєр, напр. Летьте, голубы (режія Ш. Ладижиньскый, хорео-
ґрафія М. Нємцова – 1963 –1964 ), Вітай, ярь (режія – К. Смажік, хореоґрафія – М. Нємцова, Й. Кубанка, К. Балоґова – 1968 р. ), і Ей, сонце выходить, (1971 р.) де написала сценарь, робила режію, але і часть хореоґрафії. Хореоґрафія належить М. Нємцовій і в Запорожцёви за Дунаём Гулака-Артемовского в режії Івана Іванча. К єй роботам належать танцї в Грах на луках, Черяній, Маковицькій польцї, Білій фантазії, Козацькім выхорї, в Заграй мі, гудачку, Танцёвала боса, у Веснї під горами, в Майскій ночі, у Веснянім днї, Потрясаку, При Лабірцю, у Вербунґу, Перниковім сердцю і в рядї іншых.

Споминаны і неспоминаны премєры, главно тоты креації, котры обышли світ, мали великый успіх за граніцями нашой републікы в шістдесятых і сімдесятых роках минулого стороча, а то в штатах Европы і Америкы. Тогды ПУНА зажыв свою найвекшу славу, а то дякуючі ай такій особности, яков была Меланія Нємцова, котра была залюбена до своёй роботы і давала ї вшыткы свої силы, і хоць єй снага не все была оцінена так, як бы мала быти.

Вшытко ся минуло, але спомины на Меланію Нємцову, фотоґрафії з єй хореоґрафічныма креаціями, аж балетныма, довго зістануть в сердцях як бывшых жыючіх танечників, так і позерателїв, якы не можуть забыти на єй хореоґрафію з вінчіками ці на ярьны хороводы. То ся тыкать ай мене, кідь єм як молода штудентка была на єдній з єй послїднїх премєр.

Панї Меланія помогла Русинам, якых в тім часї называли Українцями, блиснути ся у світї. Неєден танечник ці танечніця суть єй за тото вдячны.

„Любов, то є щастя, котре собі взаємно даєме,“ было написане на єй смуточнім парте. Такый жывот панї Меланія пережыла. Роздавала свій талент, своє сердце. Обогачовала людей добротов, духовныма якостями. Бог єй обдаровав трёма внуками – Катков, Станом і Мартіном, сыном і дївков, также на старости лїт дай Боже, была честована тым, што цілый жывот роздавала – любвов.

Вічная єй память.

М. МАЛЬЦОВСКА, 20.9.2006


Аня, як єй знаме

(К вызнамному юбілею Анны Седлачковой)

 

Щірость, добросердечность, а, главно велика способность выслухати того другого і одовздати ёму свої рады – так бы ся дало в короткости характерізовати нашу добру приятельку, велику підпоровательку русиньского руху на Пряшівщінї Анну Седлачкову-Ячанїнову. Она ся жыво інтересує о русиньскы дїла, о сполоченьскый жывот, не далекы єй суть ай актуалны вопросы в нашім штатї, соціална політіка і под. З нёв мож поговорити на будьяку тему. Притім є скромна, толерантна дама із вкусом што до облїканя, што до высловлёваня своїх думок. Не выставує ся, не выпинать, зістає при земли як каждый єден обычайный чоловік, што штоська пережыв. А, предці, не є чоловік як чоловік.

 

13. юна 2006 члены редакції Русин і Народны новинкы поздравили свою довгорічну сполупрацовнічку, котрій букету квіток і скромный дарунок передав шефредактор А. Зозуляк.

Аня, як ї в редакції по камаратьскы звеме, вхабила за собов слїд своёв роботов. Молода ґенерація наісто о тім мало знає, а нелем молода, же Аня Ячанїнова із Ціґлы, Бардіёвского окресу, прокладовала своїма ножками пішник русиньскому танцю в бывшім Чеськословеньску як солістка опрететы, а пак Піддукляньского україньского народного ансамблю в Пряшові, де одробила скоро 10 років свого молодого шумного жывота. Затанцёвала собі у Трембітї, в Марусї Богуславцї і в іншых премєрах аж до 60-х років минулого стороча. Пак істый час робила в драмколектіві театру, скады надобро одышла із сцены. Вымінила єй за прозаїчну роботу в театралнім буфетї а потім в складї высокошкольского інтернату в Пряшові.

 

На театралны часы має Аня красны спомины. На сценї ся блисла, як комета. Шумна, молоденька дївчіна з валалу, якій ладность по­гы­­бу, докладных ліній тїла могла позавідїти неєдна жена. Быв інтерес о єй особу. Не міг не обернути на ню увагу ай тогдышнїй директор Народного театру в Братїславі, бард словеньского театру Андрій Баґар, якый єй хотїв анґажовати до найвызнамнїшого словеньского умелецько тїлеса. Не одышла. Не довіряла собі? Бояла ся великого світа? Не знати. Зістала дома, як много іншых русиньскых талентів. В чімсь нам припоминать Ґрету Ґарбо. Як і она,блисла ся і одышла до забытя. Припоминать нам єй ай своёв подобов, і хоць, правда, Аня, ся нам любить веце. Ґрета Ґарбо і Аня Ячанїнова – предці, є ту роздїл. Ґрета є до днесь преферована за свою таємность, за своє зникнутя із сцены, наопак Аня, єй не кличуть ани на векшы ославы пряшівского русиньского театру. Такы сьме мы, Русины. Забываме на тых, што стояли при зродї красы.

 

Жывот ішов дале. Аня сі не усвідомлює плын часу. Тїшыть ся із здоровя, котре єй, слава Богу, не зраджує. Із єдиного внука Джона, ай кідь ся находить далеко в Ракуську, находить к нёму путь. Ай він ку нїй. Вєдно з матїрёв, Анїнов дївков Евічков, єй навщівляють в Пряшові, а тоту навщіву їм Аня час од часу одплачує.

 

Як пережыла одлучіня од професіоналной сцены, як ся вырівнала з хворотов свого мужа Мілана і наконець з ёго смертёв? Што єй зіставало? Треба было йти дале... Не стала ся з нёй Ґрета Ґарбо, але зістала сама собов. Тото єй заспокоює доднесь. Є то красне чутя.

Кідь на єй вызначный юбілей 13. юна (нар. в 1931 р.) ся в Пряшові зышли єй дві сестры і брат Миколай, третя – найстарша Маря, уж є небіжка, было чути потребу такых стріч і в будучности. Теперь тота роль орґанізованя родинного жывота зістала на Анї, як теперь на найстаршій. Зузка, што жыє в Баньскій Бістріці, высоко вызнає выходный обряд і русиньске дїло, Анця жыє у Свіднику, а вшыткы три і з братом Миколаём, што нашов пристановище в русиньскім селї Дрєніцї, Сабіновского окресу, суть вірны одказу своїx предків. Прадїдови Дімітріёви Шепіткови, якый з торбинков ходив выберати од людей складщіну на Церьков св. Михаіла в Ціґлї, на дїда (по матерї) Яна Шепітку, што дав зробити лавкы в церькви, якы доднесь стоять, на свою матірь, яка тримала дома три углы. А нянё? Тот 13 років бороздив канадьскы лїсы як лїсный робітник, жебы ся наконець навсе вернути к своїй родинї. Не мож забыти на бабку, што ся вызначовала людьсков мудростёв і была великов орґанізаторков у родинї.

 

 Аня позберала од своїх предків то найлїпше. Од матери красу, од бабкы мудрость а од нянька русиньску доброту. Бог єй дав талент, котрый не світив довго, але засягнув тісячі сердець-позерателїв. А то є дость.

На многая і благая лїта, Аня!              

Марія МАЛЬЦОВСКА, фоткa авторкы 

28.06.2006


З того місця геройскы атаковав марность бытя...”

І такым речінём мож курто характерізовати може найвеце контроверзну а заєдно найзнамішу особность русиньского возродного руху, котрый ся зачав по револуції у 1989 роцї – Василя ТУРКА-ГЕТЕША. Меморіална табла з такым надписом тому вызначному чоловікови в новодобім народностнім жывотї Русинів была одкрыта 14. юна 2006 (коли подля світьского календаря менины має Василь), на призначнім про Василя Турка місцю – в рeштaврaції Аґат.

 

Нa святї oдкрытя тaблы В. Tуркoви быв і тoт ёгo пoртрeт oд Миxaлa Рeбeя ● На одкрытю меморіалной таблы Василёви Туркови-Гетешови притомных привітав і пару слов о міморядній особности театралной драматурґії повів Мілош КАРАСЕК  і сын Роман ТУРОК ● Панї Елена ТУРКОВА жертвовала свій жывот мужови і своїм двом сынам. Хоць Василь Турок не быв прикладным тіпом про родинный жывот, панї Елена была про нёго островом істоты до послїднёго дня жывота, розуміла ёго жывотному посланю і з необычайнов терпезливостёв толеровала ёго слабости. За то єй патрить огромна вдяка.

Зышла ся ту родина, знамы, приятелї, близкы сполупрацовници як з Театру А. Духновіча, так і ёго сполубоёвници на полю возродного процесу Русинів нелем зо Словеньска, але і споза граніць, бо мено пана Василя Турка є спяте нелем з русиньскыма актівітами на Словеньску, але і зо Світовов радов Русинів, котрой быв довгы рокы председом, світовыма конґресами Русинів, орґанізаціёв „Maisons de Pays“ і множеством актівіт, якы пересягли граніцї Словеньской републікы. Быв то чоловік, котрый про свої ораторьскы способности доказав за свою правду привернути на свій бік много Русинів, з котрых в тім часї (тїсно по револуції) мало хто знав так просто а заєдно зрозуміло і ясно формуловати думкы, але і плановати будучность Русинів нелем на Словеньску, але і за ёго граніцями. Єдным з памятных є в тім часї выступлїня Василя Турка в телевізії, кідь вшыткым ясно высвітлив роздїл міджі народностями Русин і Українець так, жебы то порозуміли нелем самы Русины, котрым была їх минулость довгы рокы замолжована, але і Словаци. Стачіли на то дві просты речіня: „Матерьсков шыфов Русинів є Словеньско, николи нёв не была Україна. Ту ся народили нашы предкове, ту жыєме вєдно із Словаками і мы.“ По такых словах было вшытко ясно, стратили ся похыбности, не было місця про шпекулації ці якысь додаткы, доповнїня, высвітлёваня што значіть народность Русин.

 

Під зорґанізованя стрічі ся підписав Мілош Карасек, котрый з драматурґом Василём Турком сполупрацовав на театралнім полю. І ту драматурґ Театру Александра Духновіча записав ся приступом собі властным, драматічне уменя робив способом, на котрый ся кінцём вісемдесятых і зачатком девятдесятых років мало хто одважыв. Театер А. Духновіча мав тоту честь і щастя, же і заслугов Василя Турка зачав як єден з першых неісту, експеріменталну путь, котров проразив нелем на словеньскых сценах, але быв жаданый і в загранічу. Як ся на тоты рокы позерать пан Мілош Карасек?

– Нову еру в ТАД зачав тогдышнїй директор Ярослав Сисак, котрый понукнув місце драматурґа В. Туркови. Тот властно розбігнув наштартовану машыну і тренд театру зміцнив, притягнув до нёго такых драматурґів і сценоґрафів як Йозефа Пражмарія, Блага Углара, але і мене. Споминам собі на першу гру „Сашко“, котра выкликала бурливы реакції нелем зато, же ся там на сценї вказав голый чоловік, што дотогды было табу, але главно прото, же там быв зображеный совєтьскый вояк в неґатівнім світлї. А як собі споминам на сполупрацу з Василём? Робив єм з ним 5 років як інтерный сценоґраф. Часто сьме были в конфліктї, надавали єден на другого, самособов у професіоналній ровинї, што было про Василя призначне. З одступом часу єм го порозумів. Василь мав дар повісти річі ясно, зрозуміло, без будьякых похыбностей і в тім часї быв про мене як зъявлїня. Потім єм похопив. Закы я базіровав на умелецькім выконї, Василь быв у тім інтеліґентнїшый. Про нёго быв пріорітов чоловік, котрого доказав вытягнути на верьх ёго способностей. Так вытяг на світло світа забытого драматурґа Пражмарія. Василь Турок про мене быв єдиным практічным філозофом, котрый мав прісный погляд на весмір, але і на людей. Ніч од них не чекав, брав їх з позітівами і неґатівами як штось природне. Знав світу наставити зеркало. А нелем наставити. Він го і порядно розгомбав і любив ся побавити на людьскій тупости, безоглядности, фарізействі, малости людьского духа...

Рeштaврaція Аґат ся стала про Василя Турка місцём ёго каждоденного перебываня. Каждый, хто го хотїв стрітити, знав, же го там найде і пан Турок буде охотный жертвовати му свій час, одповідати на ёго вопросы, діскутовати, полемізовати на будьякы темы. Быв то властно якыйсь ненасилный діскузный клуб про тых, котры хотїли комуніковати, котры мали што повісти, або глядали одповідї на свої вопросы.

Таков природнов, без будьякых офіціалностей была і стріча в Аґатї в день Василёвых менин. Не падали там помпезны слова, люде, котры ся хотїли зыйти, пришли, діскутовали, споминали... Так, як за часів Василя Турка-Гетеша.             

Кветослава КОПОРОВА, фоткы авторкы

14.06.2006


 

 

Позываме Вас на одгалїня меморіалной таблы на память нашому приятелёви Василёви Туркови-Гетешови (1940 – 2005), котре буде проходити у неформалній атмосфері в ёму близкій рештаврації „Аґат“ на Флоріановій уліці ч. 1 в Пряшові в середу 14. 6. 2006 о 18.00 год.

Мілош Карасек

 

 

Братїславчане, зась ку Вам прийде ТАД,..

 

... а то в днях од 10. до 12. юна 2006. 10. 6. драматічный колектів Театру Александра Духновіча выстутить із гров ІДІОТ Фёдора Достоєвского, 11. 6. з гров ПРІНЦОВЫ ГАЛУШКЫ авторів Угорьского Сімпліцісімуса і Василя Tурка. Тоты два выступлїня будуть на сценї Театру Асторка Корзо `90. Завершінём буде выступлїня з гров Антона Чехова ДЯДЯ ВАНЯ на першій сценї країны – на великій сценї Словеньского народного театру.

 

 

В грі ІДІОТ успішно выступили: (справа долїва) Осиф

Пантликаш (Мышкін Лев Ніколаєвіч) і Ярослава Саболова

Сисакова (Аґлая).

 

ПРИДЬТЕ НА ДАЛШЫ ДНЇ ТЕАТРУ АЛЕКСАНДРА ДУХНОВІЧА З ПРЯШОВА У БРАТЇСЛАВІ. ВШЫТКЫ СЬТЕ ВІТАНЫ!

 

 

 

КAЛІҐУЛA – 324. прeмєрa TAД

 

Грa Алберта Камуса КАЛІҐУЛА в режії гостюючого режісера Йозефа Пражмарія былa 5. мая 2006 (друга премєра 17. 5. 2006) од 19.00 год. на великій сценї Театру Александра Духновіча в Пряшові. Премєра є реалізована за фінанчной помочі МК СР.

 


Хоць двараз без електрикы, але веселость і добра налада зістали...

 

Де? На ославах 60-ых народенин „Українського національного театру“, од 15. 10. 1990 Театру Александра Духновіча в Пряшові, 50 років од заложіня „Піддуклянського українського народного ансамблю“, од 1990 р. Підукляньского умелецького народного ансамблю, і 60 років од першой премєры в театрї, а то Ой, не ходи, Грицю. З тыма трёма юбілеями суть звязаны три датумы: 24. 11. 1945, 5. 12. 1955 і 2. 3. 1946, котры были святкованы вшыткы нараз 25. 3. 2006, спершу во великій салї театру, потім в естрадній салї в будові над кіносалов Клуб у Пряшові.

 

А чом двараз без електрикы? Бо тілько раз выпла електрика, а то почас выступлїня фолковой ґрупы Жобраци і почас выступлїня ПУЛЬС-у. Тоту сітуацію жартовнов пригодов надлегшыв протаґоніста Жобраків, знамый і популарный герець і модератор, але й співак і музикант –  Михал Гудак. Але же то не быв ниякый жарт у театрї, то сьме ся пересвідчіли, кідь сьме в далшых днях переходили коло театру, де електрикарї оправляли електрику, жебы ся то не повторяло. Также вернийме ся на зачаток святочного дня.

 

Красным голосом і прекрасныма русиньскыма народныма співанками вшыткых порадовала талентована Маріанна Железна.

 

Зачали го своїма выступами іщі у фоає театру на отворїню выставкы фотоґрафій працовник Театралного інштітуту в Братїславі Олеґ Длоугі, директорка того інштітуту  Сілвія Гронцова і директор ТАД Маріан Марко,  дале у великій салї вступом спершу конфераньєры Ярослава Саболова Сисакова і  Йозеф Михал, котры почас своїх выступів прочітали і поздравны письма, міджі нима і од бывшой успішной хореоґрафкы ПУНА Меланії Нємцовой (мож го цїле прочітати ниже),  а потім директор театру Маріан Марко (ёго цїлый выступ приносиме ниже) і ведуча одбору културы Пряшівского самосправного краю, од котрого театер  діставать фінанції – Евы Арваёвой. Тото творило офіціалну часть святочного дня.

 

Кус ся хочу приставити при спомянутій выставцї фотоґрафій з історії театру зо замірянём главно на далшых штирёх юбілантїв, котры уж не суть міджі нами, але якы много того зробили про театер і стали ся знамыма – на артістів Павла Симка  (7. 4. 1926, Чукаловцї – 9. 12. 1981, Пряшів), Николая Симка (7. 6. 1921, Чукаловцї – 1. 4. 1982, Пряшів), Осифа Фельбабу (тыж режісер і директор театру, 12. 4. 1921, Вербяж на Українї – 12. 5. 1995, Пряшів) і Осифа Корбу (13. 5. 1921, Хмелёва – 2. 11. 1988, Пряшів). То суть коріфеї того театру а вышло праві так, же при вшыткых штирёх того року собі припомянеме їх недожытый юбілей, также наконець тых юєбілеїв ся святковало аж сїм. Автор експозіції той фотофыставкы з архіву споминаного інштітуту О. Длоугі заспоминав собі на то, як ся ёго судьба звязала з театром-юбілантом, але і з герцями-юбілантами, о котрых говорив із великов почливостёв і узнанём. Так істо подяковав женам двох із помершых герцїв-юбілантів – Аннї Симковій і Марії Корбовій (а якже інакше – тыж бывшы геречкы) і зятёви О. Фельбабы, ґерцёви театру Александрови Кучеренкови, як і бывшому герцёви, режісерови і директорови того театру – Ярославови Сисaкoви, котры на выставку пожычіли фотоґрафії зо своїх пріватных архівів, чім ся цїла выставка збогатила.

 

Великов забавов было выступлїня фолкловой ґрупы Жобраци зо своїм протаґоністом і шовменом Михалом Гудаком, котрый на сцену в тот день выкликав і директора Маріана Марка, жебы му передав пятьзвіздову Метаксу, бо в тот день юбілеїв было іщі навыше і Маріана в календарї.

По отворіню выставкы у фоає і отворїню ослав на сценї великой салы зачав ту красный културный проґрам, у котрім выступили колеґове з Театру Йонаша Заборьского в Пряшові, співаци з урывками з музикалїв – Яна Малёва і Славомір Бенко, бубнарї-танцюрісты Ян Іван і Штефан Туранскі, фолкова співацько-музична ґрупа Жобраци на челї зо шовменом того вечора – Михалом Гудаком, молодшым, молода співачка-солістка Маріанна Железна, вшыткы герцї драматічного колектіву ТАД із короткым урывком із гры Ідіот Ф. М. Достоєвского, а наконець співаци і танцюрісты ПУЛЬС-у. Проґрам ся публіцї любив, о чім свідчіли великы аплавзы, лем кус го нарушыло спомянута вымушена тма у салї. Але і так люде были веселы, щастливы, і такы одходили зо салы на святочну рецепцію і забаву при тонах різкой музикы в естрадній салї в будові над кіном Клуб. Я, но може нелем я, чекав єм веце од драматічного колектіву театру, котрый днесь належить міджі узнаваны професіоналны театралны колектівы нелем на Словеньску, але і за ёго граніцями. Кілько є за нима успішных премєр, репріз, выступлїнь, котры несподївали і нарочного позерателя і любителя театру, докінця і того „роспещеного“ в Братїславі. Тот але на святочнім ґалавечорі ся представив барз скромно – з єдным барз куртым урывком із Ідіота. А праві од нёго єм чекав, же буде на сценї доміновати, ексцеловати, ведь мать з чім!

 

Святочный день перешов до святочного вечора а скінчів ся про многых аж над раном, бо забава была барз добра а з нёй ся тяжко одходило. Але вшытко ся раз кінчіть, так ся скінчіли і ославы спомянутых юбілеїв русиньской културной інштітуції і Русинів. І зась чекать вшыткых у Театрї Александра Духновіча в Пряшові і в Піддукляньскім умелецькім народнім ансамблю каждоденна нелегка робота, жебы зясь потішыти позерателїв у Пряшові, по нашых селах і містах, но і за граніцями. Желаме вшыткым тым, котры нам роблять радость і духовно нас збогачують, як і збогачують русиньску културу і културу вообще, жебы  їм ся то дарило все лїпше і лїпше і іщі довгы-предовгы рокы.

А. З., фоткы автора


Велика вдяка вшыткым, што збогачують наш духовный жывот

 

(Святочне выступлїня директора Театру Александра  Духновіча в Пряшові – Маріана Марка на святкованю 60 років од  заложіня театру, 50 років од заложіня ПУНА і 60 років од першой премєры театру.)

 

 

З коротков сценков із гры Ідіот ся скромно представили члены драмколектіву ТАД, якы ся могли в тім ґалапроґрамі лїпше запрезентовати, бо мають з чім.

 

Добрый вечур, важены гостї, милы колеґове,

 

похопив єм, же театер потребує директора на то, жебы при такых подїях, яка є і днесь, кідь сі припоминаме 60 років од заложіня нашого театру, 50 років од взнику нашого ансамблю і 60 років од першой премєры театру, выступив на сценї і повів дашто барз перешпекуловане і нудне. Главнї, жебы тому нихто не розумів, а найлїпше – ани він сам. Также майте зо мнов дакус терпезливости.

 

Сїв єм за стіл і зачав єм писати як то было кінцём 1945-ого року і зачатком 1946-ого року  як ся закладав театер, яка была перша ёго премєра, як ся розростали і здоконалёвали обидва умелецькы колектівы. Потім єм сі усвідомив – кому тото вшытко хочу повісти і припадало мі так, же яйце хоче учіти курку. Зато радше єм ся вернув до свого дїтинства, бо в театрї оставаме цїлый жывот дїтми.

 

Мали сьме дома радіо з полотном впередї, было векше як тоты днешнї, модерны, але замале на то, жебы ся там помістили вшыткы, кого єм там чув. Наісто сі тото радіо дакотры памятате, бо сьте в нїм были. Не спомяну сі на вшыткы голосы в нїм, але відїв єм ту днесь панї Аньку Симкову, Настю Югасову, Аньку Біттнерову, Машу Корбову, Марьку Мачошкову, Рудолфа Смотера, Машу Грабовску, Реґіну Ярощакову, Яра Сисака, Мікіго Ляша і іншых. Їх голосы і тоты люде про мене были дачім, што ся не дасть ани описати... світлом, сонцём, потічком, луков, лїсом..., дачім барз великым.

 

Так єм сі усвідомив, же кідь інштітуція мать свято – то не суть машыны, заряджіня, будовы, але конкретны люде, котры ю закладали, розвивали, плекали, котры і теперь ся снажать, жебы тот наш театер служыв вшыткым людём. А хотїло бы ся мі спомянути каждого, бо добрї знате, же театер – то не суть лем умелцї, котрых видно на сценї, то суть десяткы людей, образно повіджено, за кулісами: драматічны авторы, режісеры, драматурґы, авторы сцены, музикы і костімів, ведучі колектівів, хореоґрафы, корепетіторы, капелмайстры, звукарї, освітлёвачі, сценічны техніци, ґардеробєркы, маскеркы, столярї, шоферы, упрятовачкы, вратници, шатнярькы, курічі, гасічі, адміністратівны працовници, секретарькы і т. д. Вшыткы ся снажать, жебы кажда премєра, кажда репріза, кажде наше выступлїня было штонайлїпше, штонайінтереснїше, жебы наша робота приношала людём радость і щастя.

 

І про мене є великым щастём, же можу ту стояти, великов честёв, же можу ся Вам подяковати. Моя вдяка належить вшыткым тым, хто холем маленькым зернятком припоміг ку тому, же днесь можеме ославлёвати такы красны юбілеї. З почливостёв ся кланям перед тыма, котры закладали тот театер, што в тяжкых часах розношали радость нелем по нашім реґіонї, але і по цїлїм світї. Велё з них уж не є міджі нами, і їм належить вдяка. Кланям ся перед тыма, якы і теперь суть охотны робити вшытко про то, жебы збогатити наш духовный жывот. Хочу ся поклонити і перед тыма з того полотняного радія. Вшыткым Вам з цїлого сердця дякую!!! І желам Вам щастя, успіхы і міцне здоровя . А нашому театру і ансамблю много успішных премєр, стовкы репріз і неконечны аплавзы.

 


Sláva umelcom, ktorých ohnivý duch bojuje za česť svojho národa

 

(Pozdravný list niekdajšej úspešnej choreografky Poddukelského ukrajinského ľudového súboru, dnes Poddukelského umeleckého ľudového súboru – Melánie Nemcovej.)

Темпераментны танцюрiсты ПУНА-а завершыли святочный културный проґрам в юбілуючім Театрі А. Духновіча в Пряшові.

 

Vážení a milí moji bývalí kolegovia,

oslavujúci dnes pekné a vzácne jubileum súboru, v ktorom sme spoločne prežili niekoľko krásnych rokov a chvíľ. Dovoľte mi, aby som Vás všetkých zo srdca pozdravila a popriala Vám ešte veľa zdravia a pekné slnečné dni života.

V starobe niet krajšej útechy, než tej, že sme všetku silu svojej mladosti vložili do diela a tvorby, ktoré s nami nezostarlo.

 

S nevšednou láskou som po celé tie roky v súbore vyberala to najlepšie, najpotrebnejšie z folklóru, bohatstvo nad bohatstva, aby sme patrili medzi tých najlepších reprezentantov. A my sme spolu naozaj  boli tí najlepší. Myslím, že sa nám to darilo, čoho dôkazom bolo 170 choreografií, ktoré sme spolu zrealizovali v 17 celovečerných premiérach. Často ma moji priatelia z nášho fachu prehovárali, aby som odišla z PUĽS-u, že budem mať väčšie možnosti atď..., ale moja odpoveď však vždy znela „pracovať sa dá všade a mne sa tu páči, tu je moje miesto!“ Zostala som. A nikdy som to neoľutovala. Ako by som mohla nechať „moje deti“, na ktoré som bola síce niekedy príliš prísna, ale chcela som len dobre a bez toho by sme sa neboli zaskveli s úspechom takmer po celom svete. Nedalo sa túto prácu nemilovať, nedalo sa nemať rád ľudí, ktorí hodiny a hodiny dreli na sále, nedalo sa  neprenášať skvosty cez Vás, moji milí tanečníci, chlapci a dievčatá, na javisko a nezanechať cez Vás čosi aj ďalším generáciám. Taká nevšedná láska to bola. Keď som tvorila a vymýšľala tance a kompozície, vždy sa mi zdalo, že sa prenášam do rodného domu, že počujem cimbal mojej mamy, že počujem nesmierne množstvo krásnych piesní ľudí, ktorých som spev zachytila na magnetofónovú pásku a preniesla do 11 kníh, že objímam svoj rodný kraj, nadovšetko milý môjmu srdcu. Považujem sa za šťastného človeka, pretože som mala možnosť pracovať s talentovanými ľuďmi, z ktorých väčšina cítila tak ako ja a nech som robila čokoľvek s Vami, týkalo sa to vždy toho, čo som mala najradšej – našu zem, nášho človeka s jeho tradíciami a jeho veľké srdce.

Oslavujte a buďte hrdí na to, čo ste stvorili, zachovali a nesmierne hodnoty naše ukázali svetu. Sláva umelcom, ktorých ohnivý duch bojuje za česť svojho národa.

 

S vrúcnym pozdravom

Vaša Melánia Nemcová


323. премєра драмколектіву Театру А. Духновіча – ЧОРТІВСКЫ БИТАНСТВА

 

В 60. театралній сезонї у великій салї Театру Александра Духновіча 24. фебруара 2006 ся одбыла премєра приповідкы Яна Дырды – Чортівскы битанства в режії Растїслава Баллека як гостюючого режісера.

 

 

Троє протаґоністїв інсценації приповідкы Чортівскы битанства: (злїва доправа) Любомир Міндош (чорт Омнімор), Серґей Гудак (Мартін Кабат – вояк-ветеран) і Осиф Ткач (чорт Карборунд).

Фотка: Ладїслав Чікі

 

Автор тоту приповідку написав у часї ІІ. світовой войны і стала ся темов про славный чеськый філм „Hrátky s čertem“. Гостюючій режісер ю теперь наштудовав із герцями драмколектіву ТАД, котрый додав, же зо спомянутов філмовов верзіёв ся наісто не снажыв порівновати. На новинарьскім бріфінґу перед премєров підкреслив: „Самотный текст давать простор од великой забавы аж по філозофічну інтерпертацію. Каждый, хто тоту гру увидить, мав бы собі з нёй дашто взяти про себе. Залежить тыж од віку, ці суть то дїти передшкольского віку, котры реаґують цалком спонтанно,  або старшы школярї, котрых інетересує, якый  чоловік  у своїй основі є. Нашым цїлём є побавити, потїшыти, поучіти каждого. Самособов, же і дорослого, котрый приведе на тоту приповідку до театру свого потомка“. Роль войнового ветерана Мартіна Кабата, котру у філмовій верзії передав Йозеф Бек, наштудовав і заграв Серґей Гудак, котрого режісер повірив і за свого асістента. Музику і драматурґію мав на старости Роберт Манковецькый. Сцена была руках Штефана Гудака, переклад зробив Іван Стропковскый, звук Мілада Туплова, світла Антом Міщік і Івета Челларова, ґардеробу і учесы: Ірена Бродова і Анастазія Андеркова. В приповідцї выступають скоро вшыткы члены драматічного колектіву. Директор ТАД Маріан Марко підкреслив, же в приповідці з пекелного оточіня не хыбують світловы ефекты, котры дотворюють атмосферу, яка належить чортам і пекелникам, зато з тов гров не будуть мочі выступати на вшыткых сільскых сценах, также про дїти буде векшым лакадлом прийти на приповідку до Пряшова.

 

                                                                                                                            А. З.


 

П2.12.2005 былa премєрa гры

 

А. П. ЧЕХОВ: ДЯДЯ ВАНЯ

 

 

Режія: С. Спрушаньски, я.г., сцена і костімы: A. Ґрускова, я.г., драматурґія: В. Турок, асістент режісера: Л. Міндош.



Позітівны оцїнкы „Дядї Ванї“

 

Гра „Дядя Ваня“  як 322. премєра  драмколектіву ТАД, ся одбыла 2. децембра 2005 у великій салї Театру А. Духновіча в Пряшові. Медії принесли много позітівных крітік на дану гру, з котрых выбераме:

 

„Премєру класічного тітулу світовой драмы „Дядя Ваня“ од руського автора А. П. Чехова приправив драматічный колектів ТАД у Пряшові. Інсценацію в русиньскім языку наштудовав гостюючій режісер Светозар Спрушанскі з Нїтры. Як сам режісер перед премєров повів, выужыв понуку драматурґа ТАД Василя Турка, котрый в часї приправы премєры нечекано умер. Подля нёго, „Дядя Ваня“, але і другы гры од Чехова, суть ґеніалны в тім, же дають простор на то, жебы  внутрішнї світы людьскых душ, їх почуткы выповнили своїм майстровством якрз артісты. Спрушанскі в ТАД гостює по першыраз, но з Чеховом то не є ёго перша стрїча. До тітулной ролї обсадив Евґена Либезнюка, котрый ся в подобній ролї уж раз представив  – в Обломовови, за котрого быв номінованый на премію за найлїпшый выкон – „Dosky“. Премєра была частёв ослав 60. выроча основаня театру.

(ТАСР, 2. децембра 2005)

 

„Дядя Ваня“ од Чехова є гра о гнїві честного  чоловіка, поставленого тварёв в тварь ароґанції. Свою безрадность не обертать герой лем сам ку собі, як Треплёв з „Чайкы“, але попробує свого недобродителя  – професора Серебрякова, властного шовґра застрїлити, кідь тот му хоче украсти іщі і стрїху нaд гoлoвoв. Бaнує, жe нe трaфив, aлe ниxтo гo нe бeрe бaжнї – Вaня є прeдсі такый „честный шаленяк і чудачиско“, без функції і без тітулу. Інсценованя той гры в пряшовскім ТАД мать свій шарм нелем про мягку русинчіну, о котру ся постарав небогый Василь Турок, але і бдякa герцям кoтры, хоць і не суть медіалны звізды (окрем Михала Гудака), доказали з текстів вытворити дашто веце, як лем поставу – выразный театралный образ. Серебряков Василя Русиняка з розбуряным волосём вплинув на позерателя страшно і заєдно комічно, не мож забыти на ёго выступ серед зеркал. Людмила Кoзмeнкoвa-Лукaчікoвa – красна і рафінована Єлена была добрым протиполом  страпленій Сонї. Владиміра Брегова доказала заграти в першім рядї Сонину сховану емотівность.“

(KULTURA.SME.SK)

 

„Міцны герецькы особности в ТАД у Пряшові притягли ку сполупрацї режісера Светозара Спрушанского. З іншпіратівной стрїчі взникла нова інсценація з підтітулом „Образы з паноптіка страчаючого ся світа“. Ідеалны представителї главных ролей вырїшили выбрати якраз тот тітул. Подля реалізаторів гра і з одступом років говорить о жытотных сітуаціях і сучасниках, о гляданю жывотного щастя. Режісер не хотїв вытворити вірну копію Чехова і ёго добы, охабив ся іншпіровати і средов, конкретным реґіоном. В тім му была спомічна і ёго сполупрацовнічка з нїтряньского театру, авторка сцены і костімів Александра Ґрускова. Творцї присвятили гру памятцї  драматурґа ТАД Василя Турка, котрый стояв при єй зродї.“

(Реґіоналне справодайство, Кошіцї)

 

Юбілуючій театер322. премєра драмколектіву

 

Кідь театер взникнув, я іщі тогды не быв на світї, а нихто  тогды не предпокладав, же раз Маріан Марко ся стане директором театру. О заснованю театру я ся дізнав з літературы, з архівных матеріалів. Днесь ся можу лем подяковати предкам, котры пришли з таков ґеніалнов думков заложыти театер. Є правда, же тогды были дакус інакшы можности, также театер быв заложеный як Україньскый народный театер. Днесь ся мушу глубоко поклонити тым, што стояли при ёго зродї, главно ёго заснователёви Іванови Грицёви-Дудови, якый зробив вшытко про то, абы театер міг фунґовати. Підпоровав го морално і фінанчно, як і іншы люде ці інштітуції.  Ходив ту все, інтересовав ся о театер, наконець уж як о Театер А. Духновіча.  Брав го як свою дїтину. Ёго інтерес о театер быв догробный. Были то тяжкы рокы, але і теперь є тяжко в културї.

Притім вшыткім не мож порівновати, як то было в 1945 роцї, кідь не было што їсти, де спати і як фунґовати, і днесь росповідать сучасный дїректор Театру А. Духновіча в Пряшові Маріан Марко.

 

Театер на своїй пути перешов розлічныма етапами, покы ся етабловав на русиньскый. Быв заложеный 24. новембра 1945 року в Пряшові. Грало ся ту по руськы, по україньскы творы руськой, україньской, словеньской, світовой драматурґії. Фунґовав ту драмколектів і оперета аж до 1954 року. В 1955 роцї взникать місто опереты Піддукляньскый україньскый народный ансамбель. Од 1954 року грає ся ту по україньскы аж до 1986 року, кідь гра Благослава Углара Сенс нонсенс ся грає по русиньскы. По револуції 1989, конкретно в 1990 р. театер дістає назву Театер А. Духновіча. З того часу ся ту грає по русиньскы. Заслужыв ся о тото дїло, главно Василь Турок, тогдышнїй драматурґ театру, якый на тім постї быв од 1. авґуста 1985 року аж до своёй смерти 7. 11. 2005. Допомoгли му к тому позерателї, якы ся домагали зрозумілости на сценї, і реална націонална сітуація на русиньскых селах, де театер представляв свою роботу. „То не было лем так, змінити назву театру, перейти на русиньскый язык,“  повідать М. Марко. “Ту взникла потреба такого переходу ініціована  нашыма людми, значіть тыма,  кому служыме. Посланём театру є служыти людём. Єм радый, же перемогли позерателї, же ся к ним можеме пригваряти так, як сі то они желають.“ 

 

Почас 60-річной екзістенції театру ся ту одограло 323 премєр, де ся блисли такы тітулы, як Отелло, Краль Лір, Гамлет Шекспіра, Достоєвского Ідіот, Гончаровів Обломов, але і україньского класіка Старицького Ой, не ходи Грицю, яка была першов премєров у театрї, а то в марцу в 1946 роцї, гра Василя Зозуляка Голос Матери, Івана Гриця-Дуды Маків цвіт, Естер Евы Біссовой  і ряд іншых пєс містных авторів. Окрем того, є ту і 50 років ансамблю, якый має за собов десяткы премєр і тісячі выступів дома і за граніцями нашой републікы.

 

Спомином на заложіня театру є подарунок драматічного колектіву, а то 322. премєра 2. 12. 2005 року Дядя Ваня од Чехова. Режісером гры є Святослав Спрушаньски з Нїтры. В інсценації выступили: Осиф Ткач, Евґен Либезнюк, Василь Русиняк, Серґей Гудак, Людмила Козменкова-Лукачікова, Світлана Шковранова, Владиміра Брегова і Настя Югасова.

 

Офіціалны ославы 60 років од першой премєры бы мали быти на другый рік. Але то уж не перебігайме. Ку тому ся іщі вернеме. Важный є спомин.

М. МАЛЬЦОВСКА


60 років Театру Александра Духновіча в Пряшові

 

Театер Александра Духновіча в Пряшові взникнув 24. новембра  1945 року на основі рїшіня Україньской народной рады Пряшівщіны. Быв записаный до обходного реґістра як „Ukrajinské národné divadlo, družstvo, s. r. o. v Prešove“. Взник театру быв на базї друстевництва. Од 1969 року до 31. 12. 1997 театер рядило Міністерство културы СР. Од 1. 1. 1998 до 31. 3. 2002 – Крайскый уряд у Пряшові а од 1. 4. 2002 зряджователём театру ся став Пряшівскый самосправный край. Зміна назвы на Театер Александра Духновіча ся стала 15. 10. 1990 рїшінём міністра клултуры СР. Театер мать два умелецькы колектівы – драматічный і Піддукляньскый умелецькый народный ансамбель

(„PULS“).

 

Театер Александра Духновіча є єдиным русиньскым професіоналным театром на світї, културнов і умелецьков інштітуціёв в области театралного і фоклорного дїятельства. Основным посланём театру є створёваня условій і шырїня театралных і фоклорных проґрамів із окремым замірянём на розвой културного жывота Русинів і Українцїв жыючіх на теріторії Словеньской републікы.  На зачатку театер грав по руськы а тому одповідав і драматурґічный репертоар – переважно руська класіка. В 50. роках театер ся переорьєнтовав на україньскый язык. Аж у 80. роках минулого стороча в театрї наставать ґенерачна выміна і театер поступно переходить на русиньскый язык. Театер од свого взнику дотеперь увів вышe двox стовoк театралных премєр а ПУЛС од свого взнику 5. 12. 1955 до теперїшнїх днїв – коло 40 премєр. Фоклорный анасамбель быв почас своёй екзістенції барз успішный в роках 1965 – 1980, коли пару раз выступав скоро во вшыткых країнах Европы а в роках 1969, 1972, 1978 і в США, і Канадї.

 

Членам обох умелецькых колектівів Театру Александра Духновіча в Пряшові желаме много далшых успішных премєр і выступлїнь, як і множество вдячных позерателїв.

 

ДРАМАТІЧНЫЙ КОЛЕКТІВ

 

Маріан

Марко

(діректор ТАД)

 

Василь

Турок

(драматурґ)

 

Осиф Ткач

(умелелецькый ведучій)

 

Александер Кучеренко

 

 

Даніела Русинкова

 

 

Евґен

Либезнюк

 

Іґор

Латта

 

Ярослава Сaбoлoвa

Сисaкoвa

 

Осиф

Патликаш

 

Серґей

Гудак

 

Светлана Шковранова

 

Татяна Кучеренкова

 

Василь

Русиняк

 

Владиміра Брегова

 

Зузана Галямова

 

   

 

 

 

Любомір Міндош

 

 

Людмила

Козменкова-Лукaчікoвa

 

     
 

Піддуляньскый умелецькый народный ансамбель ПУНA


Умeр драматурґ T Вaсиль Tурoк

Василю, Ты быв єден з першых,..

 

... котры по роцї 1989 похопили, же конечно ся слободно можеме приголосити ку своїй – русиньскій народности, ку свому русиньскому языку. Але Ты то похопив нелем своїм розумом, но і серцдём, бо Ты быв Русин із Габуре, котрый ту узрів світло світа в найтяжшых войновых часах – 8. януара 1940.

 

Хоць єсь походив з бідной рольницькой родины, Ты ся хотїв учіти, любив чітати, зато єсь за науков пішов по середнїй і на высоку школу – на філозофічну факулту аж до Братїславы, де-сь ся міг набажыти нелем наукы, але і културы вообще.

 

 

Чeстну стрaж при труні тримaли Вaсилёвы дoвгoрічны кoлeґoвe: (злівa дoпрaвa) М. Мaркo, Л. Козменкова-Лукaчікoвa, Л. Міндош і Я. Сaбoлoва Сисaкoвa

• Службу за помершым одправляв ґрекокатолицькый парох з Чірча о. Ярослав Поповець.

 

Потім єсь ся вернув на выход, зачав єсь учітелёвати в середнїй школї в Пряшові, а праві ту сьме ся першыраз стрїтили, кідь єсь заступовав хворого учітеля на годинах словеньского языка і літературы. Мы вшыткы тогды зістали несподїваны Твоїма мімоучебниковыма знанями, главно о словеньскій літетатурї і єй творцях, были сьме несподїваны Твоїм неформалным приступом ку штудентам і інтересным выкладом учебного матеріалу.

 

Потім нашы дорогы ся розышли: я пішов на высоку школу, потім до україньской редакції, а Ты дале єсь учітелёвав нелем у середнїй школї, але і на Православній богословскій факултї. Лемже, як знам, уж тогды Тя тїгало до театру, што наконець ся Ті выповнило, і міг єсь наступити на місто драматурґа. Но а з Твоїм приходом до пряшівского театру ту задув і свіжый вітор. Ты зачав сполупрацовати і з іншыма, як домашнїма режісерами, зачав єсь до драматурґічного плану выберати новы, нетрадічны, модерны гры а тыж зачав єсь перекладати їх до русиньского языка, дакотры творы драматізовати. Ты принїс до театру нелем модерну, але єсь доказав, же в русиньскім языку ся дасть грати і світова класіка, а тым єсь несподївав нелем театралну публіку в Пряшові, по русиньскых селах, але і роспещеного театралного позерателя в Братїславі і інде у світї. Припоміг єсь значнов міров тому, же русиньскый Театер Александра Духновіча ся став узнаваным, єдным із найлїпшых на Словеньску і досправды высоко професіоналным театром, бо тыж мав єсь ніс і щастя на добрых сполупрацовників – авторів і режісерів гер, авторів музикы, сцены ці костімів а в непослїднїм рядї на малый герецькый колектів, як ся каже, мала грудка – самый сыр. А ту, в театрі сьме ся по довгых роках зась стрїтили – Ты як драматурґ, пізнїше режісер, а як редактор україньскых новинок.

 

Але як Ты іщі перед баршановов револуціёв похопив, же кідь театер хоче служыти свому народу, русиньскому, мусить грати по русиньскы. Так і мы тїснo по револуції похопили, же новинкы, часопис, книжкы про Русинів треба выдавати по русиньскы. А Ты нам то уможнив вєдно з тогдышнїм діректором театру Я. Сисаком, кідь сьте нам в театрї выдїлили єдну північну містность, потрібный канцеларьскый бутор і пару машинок на писаня і ту взникла нова русиньска редакція, котрой Ты быв отцём-створителём при нашых дебатах у театралнім буфетї.

 

Але Ты быв нелем на зачатках русиньской періодічной і неперіодічной пресы, але скоро при вшыткім в области русиньской културы ці масмедій. Памятам як у 1990 р. тя у Лабірцю зволили за председу першой русиньской културно-народностной орґанізації – Русиньской оброды а на єй челї єсь стояв найдовше а в найтяжшых часах, кідь сьме мали копу нежычливцїв у тім, што сьме зачали творити. Памятам і на першый Світовый конґрес Русинів, тыж у Меджілабірцях, кідь тя зволили за першого председу і тїгав єсь тоту нелегку кару повных десять років. Тїгав єсь і цїлу кару русинства, мож образно повісти – театер, редакцію, Оброду, Конґрес, і пустив єсь ся здобывати далше скоро неможне: жебы Русины кодіфіковали свій материньскый язык на літератрурный, жебы ся не ганьбили признати ку свому роду і речі при списованю такой у 1991 роцї, жебы Русины мали своє русиньске высыланя в розгласї і телевізії, жебы мали свій музей, в якім є на 99 процент експонатів русиньскых, лем не несе чісто русиньску назву. Аж на тото послїднє за помочі твоїх сполупрацовників, а я мав тоту честь і можность быти твоїм сполупрацовником-таёмником як у Русиньскій обродї, так у Світовім конґресї Русинів, ся Тобі і нам подарило за рокы тяжкого снажіня досягнути вшытко, что сьме сі перед себе поставили як головны цїлї. Кібы сьме і тото досягли, міг бысь днесь іщі спокійнїше спати у вічнім снї. Але може Тя грїти при сердцю то, же сьме русиньскый язык нелем кодіфіковали, завели до масмедій, але главно до школ – основных, середнёй і на высоку школу. Шкода, же не будеш при тім, кідь на зачатку нового року будуть принимати першых штудентів, котры будуть ся мочі приголосити на бакаларьскы штудії русиньского языка в комбінації з іншыма предметами. Наісто бы єсь мав з того радость, бо і то зачало з ничого, респ. з Твоёй ініціатівы, кідь сьме при Русиньскій обродї в 1993 р. заложыли Інштітут русиньского языка і културы, котрый пізнїше як оддїлїня перешов на Пряшівску універзіту.

 

Сиджу над компютером і снажу ся написати пару щірых слов о Тобі, пару правдивых фактів о Твоїм снажіню, роботї. Не є то легке, бо о Тобі мож бы было написати цїлу книжку, а як Ты колись повів „лем ты то можеш зробити, кідь я то не зроблю“. Гей, Твій жывот і робота выйдуть на єдну книжку, може, даколи і світло світа узріє, бо є на што споминати кілько сьме приправили вшелиякых громад, діскузій, навщів найвышшых представителїв Словеньска і бывшого Чесько-Словеньска, кількортаз сьме перешли на автї тот наш русиньскый реґіон, кількораз требало дашто повісти, выступити, выбавити... А ты то знав. Быв єсь добрым оратором, некомпромісным чоловіком у тім, што хочеш про Русинів досягнути, знав єсь і твердов руков по столї вдарити, жебы мовчали тоты, котры не мають што до дїла повісти, але штось „балакають“.

 

Ты не быв легка натура, многораз сьме полемізовали і повадили ся.. Ты быв твердый противник, то можу повердити, як і многы іншы. Але Твоя тверда натура у твердых зачатках русинства была на містї, бо слабшы по Тобі такой ся вздали функцій, лем кідь настали першы проблемы. Ты нїт, Ты „ся бив“ за Русинів, за русиньскы дїла як лев, а то і на Радї влады СР про народности, котрой єсь быв свого часу членом. Быв єсь і в іншых орґанах а всягды єсь выступав прінціпіално, прорусиньскы. Зато як першого Тя оцінили нашым найвышшым русиньскым оцінінём – „русиньскым Оскаром у формі бронзового карпатьского медвідя“ – Преміёв за вызнамне дїло про русиньскый народ, котре удїлює Карпаторусиньскый научный центер в америцькій Окалї а фінанцує го русиньскый філантроп з Канады Штефан Чепа.

 

Василю, Ты в културї і русинстві вообще вырыв глубоку борозду, але уж помыселный плуг выпав нечекано з Твоїх рук, кідь сьме ся дізнали нерадостну новину, же єсь перешов до вічности 7. новембра 2005 року. Будеш хыбовати русиньскій і словенській културї, будеш хыбовати русиньскому руху, русиньскому театру, де все єсь удавав лінію допереду, не дожыв єсь ся ани свой послїднёй премєры як драматурґ і перекладатель класічной гры Чехова – Дядя Ваня, самособов, же по русиньскы, яка ся рихтовала на 2. дeцeмбра. Осиротїв Театер А. Духновіча, осиротїв русиньскый світ, котрый стратив свого вірного сына. Але, може, же і десь там горї будеш дале боёвати за русинство, дале роздумовати і реалізовати новы русиньскы гры, як в послїднї Твої плодны рокы. Хто знать, як там горї?!

 

Але єдно знаме наісто: на Тебе не забудеме, бо Ты єсь в нас вшыткых – в Твоїх сполупрацовниках, але і у Твоїх двох здатных сынах. Вічная Тобі память, Василю!

Александер ЗОЗУЛЯК,

таёмник СРР і шефредактор


2004 

2. річнік меджінародного театралного фестівалу КАРПАТ ФЕСТ.

 

Tу члены драм-колектіву ТАД выступили з гров ДОН КІХОТ ДЕ ЛА МАНЧА (20.10.2004), в главній ролі котрой ся представив Осиф Ткач.

Фотка: М. Ольга

 

2003

Першый міджінародный театралный фестівал КАРПАТ ФЕСТ (Пряшів, Словакія) быв 4. – 8. юнa 2003 в рамках културных акцій 7. Свїтoвoгo кoнґрeсу Русинів у Пряшoві. Підпорив гo сумов 1.000 америцькых доларів Штефaн Чепa.

На фестівалі КАРПАТ ФЕСТ в ТАД выступили з гров Кaрoлa Горака Адолф Івановіч Добряньскый у своїм театрі центрі Е. Либезнюк у глaвній ролі).

 

В Tеатрі Йoнaшa Заборського в Пряшoві в рамках того фєстівалу выступили двоє члены ТАД (справа доліва): Е. Либезнюк і В. Русиняк вєдно з членом ТЙЗ Йозефом Стражаном.

 Фотка: А. Жіжка