5. мая 2011 писателька і публіцістка Марія Мальцовска бы ся дожыла шістьдесятёх років.

Писателька і єй родный край

Село Руськый Потік лежить в чаровнім обятю Буковскых верьхів, высоко над Снинов. Хоць подля многых ся находить Всевышнёму за хырбетом, про ёго родачку, писательку Марію Мальцовску, котра жыла в Пряшові, зістав навсе центром світа. Простота і щірость сердець сільскых людей сі єй зачаровала так, же ся стали неперестаннов іншпіраціов у єй творчости, писанов материньскым, русиньскым языком. Народила ся 5. мая 1951 року в родинї Юрка і Анастазії Парасковых, як сема дїтина. Шеста в шорї дїтина была Маря, котра вмерла, а єй дали єднаке мено. Як єй вшыткы сородинцї, і она ся народила в стародавній деревяній хыжцї під соломянов стрїхов і з глинянов підлогов, без помочі чуджой рукы. Своє дїтинство пережывала інакше, як днешнї дїти. Село патрило міджі єдно з найодсталїшых у бывшій Чехословацькій републіцї. Было тяжко дістати ту автобус, електрику, што часто было прічінов высміху од жытелїв другых сел, а атракціов про турістів. Не раз было чути: „Ты такый, як з Потока!“ Чутливе дївчатко барз пережывало тоты неґатівны моменты в часї свого дїтинства, але в зрілім віцї родне село ся про ню стало приповідковым світом, істочником бесконечной іншпірації. Кідь в сільскій деревяній школї выходила пять класів, одышла на Основну інтернатну україньску школу до Гуменного, де єй придбав тогдышнїй директор школы, знамый писатель Іван Прокіпчак. Силны чувства к родному дому не зослабли ани почас єй штудій на Середнїй педаґоґічній школї Клемента Ґоттвалда і Філозофічній факултї Універзіты П. Й. Шафаріка в Пряшові. Штудовала языкы – словеньскый і україньскый. І хоць была на научній стажи в Літературно-научнім інштітутї Словеньской академії наук у Братїславі, перед научнов карьєров дала перевагу уже старым родічам. Зістала на выходї і робила в пряшівскых редакціях народностных новинок і часописів – Дукля, Нове життя, Дружно вперед, а наконець в Народных новинках і в часописї Русин. До року 1990 выдала дві збіркы повідань по україньскы – Юлчина тайна (1988) і Поточина (1991). Главныма героями в книжках суть русиньскы протаґоністы, представителькы села. В роцї 1994, рік перед кодіфікаціов русиньского языка, перешла на писаня творів красной літературы в русиньскім, материньскім языку. В тім роцї єй вышла книжка Манна і оскомина, в якій зобразила жывот своёй матери, яка была про ню сімболом русиньской жены на Словакії. Кідь мала можность писати в русиньскім языку, мала чувство, же мать крыла, же лїтать. Тото єй доволили Народны новинкы і Русин, де по револуції 1989 ся могла реалізовати. З дяков і з великов потїхов написала ай книжку приповідок Приповідкова лучка (1995), выдала під тов назвов ай казету, на якій ся в ролях протаґоністів-звіряток, нечістых сил і под. представили професіоналны артісты Театру А. Духновіча в Пряшові. В тых выданях позберала і здраматізовала русиньскы леґенды і приповідкы, котры єй говорила мати. В далшій книжці Під русинськым небом (1999) ся авторка іншпіровала оріґналным жывотом обычайной русиньской жены з Руськой Воловой, Сниньского окресу, Марії Піптовой. Русиньскы жены і люде вцїлім стали ся мотівом на написаная книжкы Русиньскы арабескы (2002), де ся находить выбір з короткой прозы – од дїтьской літературы аж по приповідковы мотівы – Марії Мальцовской. Рік 2007 быв про авторку Марію Мальцовску барз плодный. Приготовила аж три книжкы, кажду інакшого характеру. Выдала роман у новелах Зелена фатаморґана, в якім ся занимать проблематіков чутливости, нїжности і силы молодых людей з русиньскых сел, котры по приходї до міст ся стрїчають з неґатівныма впливами, чім терплять і довго не можуть ся з тым вырівнати. В тім же роцї приправила вєдно з о. Ф. Данцаком книжку Єдна стріча, в котрій чітачам приближыла творчость ґрекокатолицького священика Еміла Кубека, якый в р. 1904 одышов із села Снаків, окр. Бардеёв, до Америкы. Там написав першый русиньскый роман Марко Шолтыс і повіданя по русиньскы, але выдав їх латиніков. Авторка тоты повіданя перетовмачіла на азбуку, управила на кодіфікованый русиньскый язык і осучаснила, чім приближыла їх актуалность про днешнёго чітателя. Єй послїднїма творчіма фалатками суть І. і ІІ. томы книжкы Сто вызнамных Русинів очами сучасників (2007, 2009). Плановала выдати іщі далшы два томы той публікації, але тяжка хворота єй то не доволила. І так сьме ю 28. септембра 2010 (умерла 25. септембра) наконець одпревадили на послїднїй пути в єй роднім Руськім Потоцї. Одышла, але єй творчость зістала і пригварять ся ку нам дале. Не забудеме на ню, бо она внесла цїнный вклад до русиньской літературы і публіцїстікы, роздала своє сердце вшыткым, котры з нёв жыли або робили. Вічная буде єй памятка, бо стала ся і лавреатков найвысшого оцїнїня у літеретурній трорчости Русинів – Премії Александра Духновіча за русиньску літературу, яку удїлює Карпаторусиньскый научный центер у Ґласспортї (США).