Вопрос літурґічных книг про Русинів

(Выступ на научнім семінарї "Хрістіаньскы церьквы выходного обряду і формованя народной ідентічности карпатьскых Русинів", Пряшів,
5. новембра 2009)

• Тітулна сторінка Євангелія і апостолів на неділі і свята цілого року (Пряшів : Ґрекокатолицькый парохіалный уряд у Міджілабірцях, 1999), переклад: о. Ф. Крайняк, о. Я. Поповець, О. Кудзей, Др. О. Мыдликова і Др. Е. Дуткова.

Говорити на тему Літурґічны книгы про Русинів, їх запроваджіня і хоснованя в богослужінях Восточной церькви і перспектівы до будучности на научній конференції, є про мене честь. Но зарівно із тым потрібно повісти, же то тема шырока і не дасть ся обяснити наповно в єднім рефератї. Спробую ту холем накреслити головны часткы, якы ся дотуляють літурґічного жывота ґрекокатоликів Русинів на Словеньску, точнїше, в Пряшівскім архієпіскопстві. Скорше як зачну аналізовати высше спомянуту тему, хотїв бы-м припомянути, же в інтересах обєктівности мав бы ту брати участь і хтось із представителїв Літурґічной комісії, яка дїє в рамках архієпіскопства, і тот повіренець мав бы інформовати о тім, як комісія помагать рїшати літурґічны (богослужебны) потребы народностных меншын в нашім архієпіскопстві і метрополії, міджі нима і русиньской. То значіть, як помагать 33 469 вірникам ґрекокатоликам, котры ся в послїднїм списованю людей приголосили офіціално к русиньскій народности і довєдна 55 тісяч людём із материньскым русиньскым языком на Словеньску.

Прошто то припоминам? Зато, жебы і незаінтересованый чоловік порозумів, же перетолкованя літурґічного або богослужебного тексту – то лем перша частка цілого процесу схвалёваня і запроваджіня ёго до пасторачной практікы. Треба повісти і тото, же-м быв од початку при перекладах (тогды до некодіфікованого русиньского языка од року 1985), быв єм од року 1999 і членом Літурґічной комісії, тогды Пряшівского єпіскопства, же 6. 2. 2004 єм жадав тогды выменованого єпархом Яном Бабяком вікаря про Русинів, василіяна о. Павла Галька, жебы ся дожадовав створїня Секції про Русинів при Літурґічній комісії (з 12 членів ЛК 11 голосовало за створїня такой секції. То было першый раз в історії нашого єпіскопства, же в рамках Літурґічной комісії была створена русиньска секція! Хоць вікарь про Русинів мав таку компетенцію од єпархы, зафіксовану декретом – дозерати на переклады до русиньского языка, передкладати їх на схвалїня Владыкови.., но в процесї перекладів і предкладаня на схвалїня вікарь быв од початку пасівным. В р. 2004 офіціално русиньска секція, яка робила в зложіню о. Франтїшек Крайняк, о. Мартін Костілник і о. Ярослав Поповець, перекладала до кодіфікованого русиньского языка найпотрібнїшы тексты допереду становлены проґрамом і предкладала їх літурґічній комісії і Владыкови, жебы были засланы на схвалїня Восточній конґреґації до Рима. Секція в такім зложіню робила до кінця р. 2006.

далe

Мґр. о. Ярослав ПОПОВЕЦЬ, председа Общества св. Йоана Крестителя

Полеміка на церьковну тему

Пан Mихал Бурцін із Гуменного, видить ся, отворив дость чутливу міджі Русинами тему – конфесія Русинів (Русины-Словаци, хто суть тоты люде? НН ч. 29 – 30/2009). На ёго матеріал зареаґовав Николай Шкурла з Ладомировой: Нашы предкы были православны (НН ч. 35 – 36/2009), а на нёго пришла далша рекація, а то од о. Ярослава Поповця з Чірча: Ту не йде о деревяны церькви (НН ч. 37 – 38/2009). Теперь ку даній темі хочу і я додати пару речінь.

Автор матеріалу – Николай Шкурла ся поставив до ролї тлумачника „реалной правды“ о конфесії Русинів. Ёго матеріал є в многім скресленый, неточный, зато го не мож поважовати за вірогодный. Пан Шкурла ся докінця не снажить быти ани обєктівным. Такой на зачатку він не поважує за потребне увести, же Русины ани в минулости не были лем православны, але были і ґрекокатоликами, так як суть і днесь. Дале пан Шкурла полемізує зо словами пана Бурціна, на матеріал котрого зареаґов і котрый пише о тім, же цісарёвна Марія Терезія прияла вызнамны реформы про Русинів. З поглядом пана Бурціна бы єм сугласив, бо Марія Терезія, так як і Йозеф ІІ. зробив тыж многы позітівны реформы в країнї, хоць в дакотрых пунктах были главно реформы єй сына про ґрекокатоликів і про православных оклїщуючі. Пан Шкурла видить „ліквідацію православія“ і в тім, же ся могли будовати лем деревяны церькви, зато, як пише, маме в русиньскых селах на северовыходї Словакії много деревяных храмів, а на словацькых їх скоро нїт. Пан Шкурла але забыв підкреслити, же тоты деревяны церьковкы збудовали нашы русиньскы предкове – ґрекокатолици. І скоро вшыткы з них належать Ґрекокатолицькій церькви. Пару деревяных церьквей ся заховало і в словацькых селах ці містах.

далe

Валентін ЛУЦАК, Кошіцї, 18.11.2009

В папскій булї суть кламства?!

День 30. януара 2008 ся золотыма буквами записав до історії словацькой ґрекокатолицькой церькви sui iuris: папа Бенедікт ХVI. єй посилнив на укор стародавной кіріло-мефодьской русиньской церькви sui iuris і установив папскыма булами:

Пряшівску ґрекокатолицьку митрополію,

Кошіцьку ґрекокатолицьку єпархію,

Братїславску ґрекокатолицьку єпархію.

А Русины на Словакії зась обышли напорожнё: не дістали од папы Бенедікта ХVI. свого єпіскопа...

Ёго Ексцеленція мирополита новоустановленой Пряшівской ґрекокатолицькой мирополії словацькой церькви sui iuris, єзуіта-владыка, ТгДр. Ян Бабяк, ПгД., зробив про історію своёй церькви велике дїло: опубліковав вшыткы установчі папскы булы в книзї „Schematizmus Prešovskej gréckokatolíckej metropolie 2008“ (Prešov, 2008, с. 18-42).

далe

www.geocities.com/timkovic/ jvtosbm@yahoo.com

Выбрали нового секретаря Конґреґації про выходны церькви

Став ся ним ректор Папского выходного інштітуту, словеньскый єзуіта Кіріл Василь. Вырїшыв о тім 7. мая 2009 Святый Отець, котрый го сучасно повышыв до функції архієпіскопа тітуларного центра в Толемаідї в Лібії.

Архієпіскоп Кіріл Василь, СІ, ся народив 10. апріля 1965 в Кошіцях. По скінчіню ґімназії в Кошіцях основну теолоґічну освіту здобыв на Римокатолицькій кіріломефодьскій богословскій факултї в Братїславі у роках 1982 – 1987. Высвяченый за священика быв 14. юна 1987 у Пряшові кріжевацькым єпіскопом Монс. Славоміром Мікловшом. В авґустї 1987 Монс. К. Василь еміґровав до Італії, в р. 1989 здобыв ліценціат на Правницькій факултї Папского выходного інштітуту в Римі, де продовжовав у докторандьскім штудію, але в октобрї 1990 штудії перерушыв і вступив до новіціату Сполочности Ісусовой (СІ) у таліаньскім Янові. По навернутю до Рима в р. 1992 продовжовав штудії а в децембрї 1994 здобыв докторат із канонічного права на споминанім інштітутї. В р. 1997 ся габілітовав на Теолоґічній факултї Палацького універзіты в Оломоуцу. Од р. 1995 зачав учіти церьковне право в Теолоґічнім інштітутї св. Алойза в Братїславі. В р. 1997 на Папскій Ґреґоровій універзітї здобыв діплом із церьковной юрісдікції. В р. 2000 Монс. К. Василь ся став деканом Факулты выходного церьковного права у Папскім выходнім інштітутї в Римі а в тім самім роцї быв выменованый за конзултора Конґреґації про выходну церьков, в р. 2002 за конзултора Конґреґації про науку віры а в р. 2003 за конзултора Папской рады про старостливость о еміґрантів і путуючіх. В р. 2007 Монс. К. Василь ся став ректором Папского выходного інштітуту в Римі.

В сучасности є зарівно професором на Папскій Ґреґоровій універзітї в Римі і на Теолоґічній факултї Тырнавской універзіты в Братїславі. Є автором многых публікацій і статей, довгорічным сполупрацовником словеньской редакції ватіканьского радіа.

П. К., мол.

MONASTYR KRASNYJ BROD

Archieparchialnyj odpust - Sošestvije

Sv. Ducha 6. - 7. juna 2009

Subota 6. juna 2009 Fatimska

14.00 Perenesiňa Ikony Presv. Bohorodici

15.30 Moleben ku Presv. Bohorodici

16.00 Posvjačiňa vody

16.30 Večurňa z litijov

17.00 Ružanec

18.00 Služba Boža, Agape

20.00 Akafist ku Sv. Duchu

21.00 Povečerije, molitva Psalmiv

Neďiľa 7. juna 2009

8.00 Utreňa

9.00 Moleben ku Presv. Bohorodici

10.00 Posvjacka Monastyrskoj Cerkvi

10.30 Archijerejska Služba Boža, mirovaňa…

Vladyka Ján Babjak SJ prešovskyj archiepiskop a metropolita

о. Франтїшек Данцак – знамый кубеколоґ

(Роздумованя при ёго 70-цї)

З історії добрї знаєме, же священици все стояли на челї културного процесу, были нелем душпастырями, але і докторами, учітелями, адвокатами, господарями, а часто прозаіками, поетами, драматурґами, філозофами (А. Духновіч, А. Павловіч, Ю. Ставровскый-Попрадов, Е. Кубек). Жыли вєдно з народом і про народ. І днеська ся найдуть такы жертовны духовны дїятелї, якы роблять, повіджене словами політіка В. Черчіла, ай тогды, кідь іншы ся забавляють. Суть щастливы, кідь можуть быти ужыточныма і чінити добро. К такым належить о. Франтїшек Данцак, знамый про нашу русиньску громаду тым, же ся жыво інтересує културно-освітныма снагами Русинів, є членом Сполку русиньскых писателїв, членом Світовой академії русиньской културы, Русиньского културно-освітного общества А. Духновіча в Пряшові. Ай кідь сам походить із словацького (шарішского) села, Русины му приросли к сердцю. Зріс ся з нима як духовна особность, і они ся стали дїлом ёго сердця. Тыма днями він славить 70 років од свого узрітя Божого світа.

Народив ся о. Франтїшек Данцак 9. фебруара 1939 року у Варганёвцях, окрес Пряшів. По скінчіню основной і середнёй школы у Варганёвцях, Шарішскых Богдановцях і Пряшові, выштудовав Православну богословску факулту в Пряшові (1956 – 1960). В р.1964 ся оженив з Маріёв Петрушовов з Андріёвой, з котров мав двох сынів – Любоміра і Владиміра. В тім же роцї быв высвяченый в Андріёвій. Быв выменованый за духовного справцю села Грабске, адмініструє парохію в Снакові (вшытко Бардеёвскый окрес). У 1968 пo лeґалізації ґрeкoкатoлиць-кoй цeрькви і він ся ку нїй вeрнув. Од р. 1977 аж до одходу на пензію до 30. юна 2003 року є справцём парохії Кружлёв (тыж окр. Бардеёв). Од 1. юла 2003 р. жыє в Бардеёвскій Новій Всї. Од 1. септембра 2008 по пятёх роках „одпочіваня“ го пряшівскый архієпіскоп і митрополита Монс. ТгДр. Ян Бабяк, СІ, выменовав за віцеканцеларя Пряшівской ґрекокатолицькой митрополії.

далe

Марія МАЛЬЦОВСКА, 28.1.2009

О акції, де не было чути русиньске слово

8. новембра 2008 року єм быв як член катедралного хору св. Іоанна Хрестителя в Пряшові на ославах 15. річніцї высвячіня Ґрекокатолицькой церькви Матери неперестанной помочі в Старій Любовни. Окрем хору з Пряшова были там і хоры з Михаловець, Вранова над Топлёв і хор із Старой Любовнї. Акція была в просторах з архітекточного боку інтересно ладженого храму і дасть ся повісти, же была приготовлена на добрій орґанізачній уровни. Позітівно треба оцінити тото, же вшыткы хоры выступили з репертоаром в старославяньскім языку. Крітічно але треба повісти, же в центрї русиньского реґіону, за котрый Стару Любовню і єй околиты села поважуєме, не прозвучало ани єдно слово по русиньскы.(!) Єм пересвідченый, же векшына вірників суть Русины, а зато їх парох о. Пацак як і модераторка проґраму могли холем дашто повісти по русиньскы. Мінімално отворити акцію і представити хоры. Так уж то є, од священиків-Словаків або протирусиньской орьєнтації тяжко дашто таке чекати. А іщі все є платне тото, же векшына Русинів ся ганьбить на свій материньскый русиньскый язык і терпить чувством меншецінности, кідь має публічно выступити по русиньскы.

Є то блудный круг, а кідь ся нам не подарить з нёго выйти, так тяжко досягнеме возроджіня Русинів у пожадованій мірї. А списованя людей уж є перед дверями. Є то вызва і про містну орґанізацію Русиньской оброды в Старій Любовнї.

Др. Петро КРАЙНЯК, Пряшів, 26.12.2008

Хор iз Руського Керестура побывав у Пряшові

Міджі співацькыма хорами, котры выступили на ХVІІ. річнику Міджінародного фестівалу духовной піснї візантьского обряду, 29. новембра 2008 р. в пряшівскім ґрекоактолицькім храмі св. Іоанна Хрестителя быв ай хор Дому културы з Руського Керестура з Войводины (Сербія). Хор під веджінём діріґенткы Лідії Пашовой ся запрезентовав высокоякостным проґрамом. В ёго репертуарї было 12 пісень по старославяньскы, за што быв оціненым довгыма аплавзами публікы. В каждім припадї ёго участь была збогачінём главного суботнёго концерту.

Нашы приятелї почас пербываня в Пряшові навщівили ай кріпту під катедралным храмом і поклонили ся памятцї русиньского народного будителя Александра Духновіча при ёго гробі, де заспівали вєдно із священиками Вічную память. Коротко абсолвовали і навщіву в Музею русиньской културы в Пряшові (треба чімскоріше консолідовати выставу експонатів музею і інформачны панелы так, як сі то народностный музей Русинів заслужить – позн. автора).

В недїлю, 30. новембра 2008, хор з Руського Керестура выступив на св. літурґії в катедралнім храмі. Службу Божу одправляли керестурьскый парох о. Малацко і о. Рац. Шкода, ще євангелії і апостолы не были прочітаны у войводиньскім русиньскім языку. Вірници тыж чекали, же ся їм о. Малацко приговорить в проповіди або по Службі Божій. Не стало ся. В пряшівскій катедралї є то так, же вшытко, што „пахне“ русинством, є утисковане, а робить ся вшытко про то, абы Русины не мали шансу ся презентовати. На роздїл од церьковного жывота в Руськім Керестурї, де ся не роблять вірникам такы перешкоды, як в Пряшові, а де церьков підпорує розвой їх културы і языка. Русины в Руськім Керестурї ся тримають свого, за што їм належить велике узнаня і похвала, а так істо Господу Богу, же їм в тім дїлї помагать.

На конець перебываня хору з Руського Керестура в Пряшові приготивли членове пряшівского катедралного хору св. Іоанна Хрестителя своїм приятелям із „долной землї“ гостину, вєдно ся побавили, поспівали, лїпше ся спознали. Володимир Малацко, директор Дому културы в Руськім Керестурї, подаровав диріґентцї пряшівского хору Валерії Гріцововій образ церькви у Водицї, котра є путницькым центром Русинів-ґрекокатоликів у Войводинї. Прекраснов піснёв Руснака ся презентовав із своїм неповторным голосом знамый співак з Руського Керестура – Михал Бодянець. При ёго співі многы люде мали слызы у очах. Розговоры з членами хору з Руського Керестура потвердили, же їх націоналне усвідомлїня може быти про Русинів на Словакії прикладом і доказом того, же народ, котрый сі цінить і утримує свій материньскый язык, не загыне, ани ся не мусить бояти за свою екзістенцію і ганьбити ся при гробах своїх предків.

Др. Петро КРАЙНЯК, Пряшів, 26.12.2008

Почливый спомин на Василя Кочембу

(10 років од смерти поета, 23. 9. 1937 – 23. 12. 1998)

23. децембра 2008 року минать 10 років од смерти священика, поета о. Василя Кочембу, родака з Великого Липника Старолюбовняньского окресу, якый ся до свідмости чітателїв записав і як редактор, публіціст, а главо як поет. Свої поетічны творы публіковав по словеньскы в Любовняньскых новинах, в Слові, Благовістнику, в Календарю про ґрекокатоликів часто під псевдонімом Лацо Дунаєцькый. Выходили му ай в перекладї на україньскый язык в Новім жыттю, Дружно вперед, в Дуклї. Став ся знамым выходом поетічной збіркы З неба і землї, яка вышла по українськы у 1997 роцї у Словеньскім педаґоґічнім выдавательстві, в одділїню україньской літературы в Пряшові на 120 сторонках. Зодповідным редактором быв знамый україньскый поет,

родак з Кієва Віталій Конопелець. Є ту передусловіє, же стишкы В. Кочембы перепоетізовав до україньского языка із словацького якраз він, і хоць в книжцї таку інформацію не находиме. В тім самім роцї выходить збірка по словацькы під назвов „Zo Zeme i z neba неба“, (96 стор.) а то у выдавательстві Міхала Вашка в Пряшові, де ся пише, же стишкы перетлумачів з україньского до словацького якраз автор.

З нагоды 10 років од смерти священика і поета в тых днёх вышла книжка Франтїшка Данцака i Монікы Танчаковой „Vaiľ Kočemba. Kňaz, básnik, redaktor, publicista“ у выдавательстві Петра в Пряшові. Зоставитель Франтїшек Данцак єй выдав властным накладом. О ПаедДр, Ф. Данцакови, днесь віцеканцеларови Ґрекокатолицькой єпіскопской канцеларії в Пряшові, є знаме, же обявлять забытых авторів, дає до обігу новы факты з їх жывота і творчости. Є то знамый кубеколок, автор сценаря відеонагравкы о Емілови Кубекови (2008). Він выдав книжку і о поетови Емілови Корбови, а днесь є то Василь Кочемба, ёго приятель з молодости, якому выданём книжкы присвячує свій почливый спомин на Русина з Великого Липника. Поет собі желав, жебы быв похованый під липами коло церькви св. архангела Михаіла у Валикім Липнику. І кідь писав по словацькы, а то чувственно о своїм роднім краю, вышли му творы, в якых глядать свою націоналну тварь, зістає про нас Русином, о чім свідчіть ёго коріня, ёго одношіня ку русиньскым традіціям, фолклору (Ф. Данцак споминать на „тіпічну русиньску свадьбу“ поета з Аннов Гребіковов в Якубянах 5. фебруара 1959 року).

Споминана книжочка не є росягла, лем 54 сторінкы, але є набита інформаціями і чітатель має такой перед очіма жывот і творбу Василя Кочембы, ёго душпастырьску роботу в такых русиньскых селах, як: Чабалївцї, , Удоль, Остурня, Тихый Потік, Сулин, Грабівчік і іншы. Ф. Данцак описує родне село поета Великый Липник, заставлює ся на дїтстві і ёго штуденьскых роках, занимать ся душпастырьсков і літературнов роботов, а наконець споминать смерть і погріб. Другу часть книжкы творять спомины редакторкы, поеткы Монікы Танчаковой на отця Василя, з якым єй повязовало довгорічне приятельство як поетів, але і як формователїв змаганя Поетічна Любовня, де о. Кочемба аж до своёй кончіны быв председом пороты. Дале зоставователь подає выберову бібліоґрафію робот Василя Кочембы а выносить на сітло іщі ёго неопублікованы творы (Аве Марія, Дунаєць мій, Моніцї Танчаковій, поетцї ку народенинам). Публікація доповнена фотоґрафіями і пейзажами родного краю поета.

М. МАЛЬЦОВСКА, 26.12.2008

Спомин на Йозефа Міжічка

В селї Окружна, окрес Пряшів, 4. октобра 2008 ся одправляла літурґія у звязи з 90. роковинами смерти ґрекокатолицького священика Йозефа Міжічка (1847 – 1918), професора теолоґії, каноніка-вельпрепошта Пряшівской капітулы, папского прелата і ґенералного вікаря Пряшівского ґрекокатолицького єпіскопства. Святочну літурґію служыв і проповідав ґенералный вікарь Пряшівского архієпіскопства Марцел Мойзеш. Вєдно з ним служыли Службу Божу ай далшы штирёми священици, міджі котрыма были ай нашы русиньскы отцёве духовны – Ярослав Поповець з Чірча і Франтїшек Крайняк з Камюнкы, котрый є правнуком Йозефа Міжічка. Почас Службы Божой співав катедралный хор святого Яна Хрестителя з Пряшова. На кінцї свята была одкрыта памятна табла Йозефови Міжічкови на стїнї парохіалной церькви святого Михаіла Архангела з р. 1788. Таблу святочно одкрыв староста села Окружна Інж. Павол Сучко і о. Франтїшек Крайняк а посятив єй ґенералный вікарь Марцел Мойзеш. На святочнім актї на сільскім урядї поздравив притомных председа Русиньского културно-освітного общества Александра Духновіча і председа Руського клубу – 1923 Мґр. Гавриіл Бескид.

• На літурґічній славности і одкрытю памятной таблы Й. Міжічковы 4. октобра 2008, окрем іншых, взяли участь: (злїва) староста села П. Сучко, ґенералный вікарь М. Мойзеш, близка родина, председа Русиньского културно-освітного общества А. Духновіча Г. Бескид і председа Містной орґанізації Русиньской оброды у Пряшові Ф. Віцо.

Йозеф Міжічко ся народив 7. януара 1847 в селї Окружна (даколи Керештвей) в родинї Андрія Міжічка і Марії, родженой Сучковой. Штудовав на мадярьскій кралёвскій ґімназії в Пряшові, теолоґічны штудії зачав в Ужгородї, пізнїше штудовав у Тырнаві і Відню. Перед высвячінём ся оженив з Ірмов Мигалічовов в Окружній, дївков містного священика Яна Мигаліча. Быв высвяченый 26. новембра 1873 в катедралнім храмі в Пряшові. Служыв в русиньскім реґіонї, в селах Торискы, Камюнка, Якубяны, Порубка при Гуменнім і Собош в окресї Свідник. В р. 1889 ся стає священиком у своїм роднім селї Окружна в Шаріській жупі. В Собоші му як 34-річна умерла жена Ірма, як 16-річна дївка Ірма а пізнїше сын-матурант Николай. Зіставать сам з єдиным сыном Евґеном, котрый в р. 1902 быв высвяченый за священика і служыв на фарї Градиско аж до своёй смерти, а як декан у Варганёвцях (1905 – 1942). Йозеф Міжічко все штудовав. В р. 1887 зробив екзамены на ґімназіалного професора реліґії, знав по русиньскы, по мадярьскы, по нїмецькы, по латиньскы, по руськы і по ґрецькы. В р. 1895 го владыка Ян Валій меновав за декана Пряшівского деканату. Тот істый єпіскоп го в р. 1897 кличе навсе до Пряшова, де ся стає професором доґматічной теолоґії, шпірітуалом в теолоґічній семінарії і конзісторіалным радцём. В р. 1902 ся ставать членом Пряшівской капітулы. Є выменованый цісарём Франтїшком Йозефом І. за молодшого каноника а поступно здобывать вшыткы канонічны ступнї. По смерти каноника Юрая Репашія ся в р. 1915 стає ёго наступцём як вельпрепошт Пряшівской капітулы. В тім часї має функцію ґенералного вікаря Пряшівской єпархії, о чім ся ай пише в листинї папы Бенедікта ХV., котров менує Йозефа Міжічка за папского прелата. Кідьже быв вдовцём, по смерти єпіскопа Валія в р. 1911 ся ёго мено споминало міджі кандідатами на єпіскопа, котрым наконець ся став Штефан Новак.

Йозеф Міжічко умер 8. октобра 1918 у Пряшові як 72-річный. Погріб одправляв 10. октобра в катедралнім храмі св. Яна Хрестителя в Пряшові за участи великого множества священиків, монахів, церьковных і світьскых функціонарїв і віруючіх єпіскоп Штефан Новак. Тїлесны остаткы были уложены на цінтерю в Пряшові, де ся доднесь находить ёго гріб із камяным памятником.

Др. Петро КРАЙНЯК, Пряшів, фоткы Мґр. П. Крайняк, 11.11.2008

Перша новоєрейска свята Служба Божа

• Отець духовный Маріан Медвідь із Міджілаборець прияв священство із рук владыкы Мілана Хаутура на Українї 28. aвґуста 2008 в Мукачові на праздник Успенія, а то в церькви, котра є присвячена Успенію Пресвятой Богородіцї.

Отець духовный Маріан Медвідь із Міджілаборець быв высланый із Кошіцького екзархату на Україну, де 9 років служыв як архідіакон. Священство прияв із рук владыкы Мілана Хаутура на Українї 28. aвґуста 2008 в Мукачові на праздник Успенія, а то в церькви, котра є присвячена Успенію Пресвятой Богородіцї. На тім прекраснім святї брало участь много священиків з Україны, тыж о. Ян Блажко із Міджілаборець, понад 20 віруючіх із Словакії – з родины і близкых. Церьков была переповнена – зышло ся понад 1000 людей.

У Міджілабірцях славность ся зачала в недїлю 31. авґуста 2008 о 9-ій годинї. Процесія за співу хрістіаньскых пісень ішла містом аж на сідліско, де уж чекала родина а тыж священици з Україны: о. Мілан Береж, таёмник владыкы Мілана Шашіка – мукачевского єпіскопа, о. Ламжа і коло 15 вірників з Україны. Велика святочна Служба Божа ся зачала в 10-ій годинї в нашій Ґрекокатолицькій церькви св. Василія Великого у Міджілабірцях, котру вєдно з новоєреём Маріаном одправляли і ёго двоме братя священици Мірко і Павел і далшых 21 священиків. Отець духовный лабірьской парохії Ян Блажко го сердечно привітав. „Одтеперь, отче, Маріане, Господь Бог буде через твої рукы роздавати хлїб голодным, а твої ногы няй ся стануть Хрістовыма ногами, штобы ішли за Хрістом,“ повів він.

Проповідь мав брат о. Маріана – Павел. Была повна любви к своїй мамцї, котра по смерти свого мужа сама выховала шытирёх сынів, із котрых трёми прияли дорогу священицтва. „Є то про нас знак подякы за добру хрістіаньску выхову.“

Отець духовный Маріан є на Українї і секретарём двох єпіскопів. А то, вера, велика жертва про Господа Бога. Знаме, же кажду професію мож нагородити, але посланя священика не мать нагороду а прияти тоту жертву од Господа Бога значіть зречі ся світьского жывота і наслїдовати Хріста в чістотї і вірности аж до смерти. Кошіцькый єпіскоп Мілан Хаутур удїлив му тітул протоєрея з правом носити на своїх грудях Золотый хрест.

Святе причастя роздавав о. Маріан вєдно із своїма братами, священиками Мірком і Павлом. На кінцї святой літурґії сьме чули слова о. Франтїшка Крайняка, котрый в Міджілабірцях служыв 20 років і добрї познав родину Медвідёвых і їх уж помершого нянька, котрый быв рокы добрым, прикладным куратором.

Перше новоєрейске благословлїня о. Маріан дав своїй мамі, братови з родинов, братам-священикам, хрестным родічам, вшыткым священикам, сестрічкам, вшыткым вірникам. Не забыв на хворых і терплячіх. Наконець сьме вшыткы заспівали На многая і благая лїта.

Отче Маріане!

І мы, членове Общества св. Ружанця, у своїх молитвах на Вас не забудеме. Жычіме Вам вєдно з кураторь-скым збором і лабірьскыма вірниками много Божой помочі, штобы Вас наша небесна Мамка взяла під свій омофор, штобы сьте на Українї роздавали слова Євангелія і штобы Господь Бог Вам давав помічну руку. Просиме і о молитвы за нас, вірників Лабірщіны.

За вірників Лабірщіны, Анна ВЛАДЫКОВА,

членка Общества св. Ружанця, 11.11.2008

Быв зліквідованый єдиный ґрекокатолицькый центер русинства в Пряшові

Стачіть собі взяти до рук вшыткы чісла Народных новинок за послїднїх вісем років (2000 – 2008) а в них ся одзеркалює і судьба єдиного русиньского ґрекокатолицького духовного центра в Пряшові – василіаньского монастыря. Од року 2000 аж до авґуста 2008 у василіаньскім монастырю на Ваяньского уліцї ч. 31 в Пряшові актівно дїіяли двоме родны братове – о. Йосафат Владимір Тімковіч, ЧСВВ (1964) і о. Ґоразд Андрій Тімковіч, ЧССВ (1959).

Вісем років дїятельства василіанів-Русинів, отцїв Тімковічовых у Пряшові мож роздїлити на дві етапы:

1. рокы 2000 – 2003 – тзв. золота ера дїятельства, і

2. рокы 2003 – 2008 – обрана перед атаками неприятелїв Русинів, морално підкріплёваных єзуітом, архієпіскопом-митрополитом Яном Бабяком.

Такой по своїм приходї до Пряшова отцї Тімковічовы зачали актівно робити з русиньсков, главно высокошкольсков і середнёшкольсков, молодежов, котра ся реґуларно каждый тыждень сходила до василіаньского монастыря нелем на старославяньскы Службы Божы з чітанём євангелій і апостолів у кодіфікованім русиньскім языку, але і на русиньскы проповідї, і на стрїчі і діскузії на різны темы під веджінём спершу о. Йосафата В. Тімковіча, ЧССВ (в роках 2000 – 2001) а пізнїше – о. Ґоразда А. Тімковіча, ЧССВ (в роках 2001 – 2003). Русиньска молодеж тоты стрїчі назвала Кругом св. Василія Великого і до того кругу 15 – 30 молодых людей приходило раз за тыждень (найчастїше в середу).

далe

Александер ЗОЗУЛЯК, 6.10.2008

Юбілей катедралного хору св. Іоана Хрестителя

1. септембра 2008 Ґрекокатолицькый катедралный хор св. Іоана Хрестителя у Пряшові ославив 40 років од свого взнику.

● Юбілуючій Ґрекокатолицькый катедралный хор св. Іоана Хрестителя у Пряшові зо своёв сучаснов діріґентков Валеріёв Гріцововов і бывшым деканом пряшівской парохії – Ґабріелом Секелём.

В роцї 1968 по обновлїню Ґрекокатолицькой церькви в Чеськословеньску была під веджінём днесь уж небогого Ґабріела Мірошая обновлена робота того храмового хору, котрого дїятельство в р. 1950 ся насилу скінчіло. Новый катедралный хор надвязав на богату історію хорового співу в пряшівскій катедралї, котра взникла в р. 1885. Выступлїня хору ся стали неоддїлнов частёв вшыткых вызнамных церьковных подїй пряшівской єпархії. Хор выступав на многых културных акціях нелем дома, але і за граніцями нашой републікы, де достойно репрезентовав нелем свою ґрекокатольцьку церьков, але і місто Пряшів, і Словеньско. Міджі ёго найвызнамнїшы презентації належыть ёго выступлїня вєдно з далшыма хорами Словеньска почас навщівы Святого Отця Яна Павла ІІ. в роцї 1991 в Марія Повчі у Мадярьску, а 2. юла 1995 почас історічной навщівы Святого Отця Яна Павла ІІ. у Пряшові. Даякый час хор діріґовав Франтїшек Шестак а в сучасности му діріґує Валерія Гріцовова. Минулого року ся хор запрезентовав компактным діском Спаси, мня, Боже мой, а теперь приправує далшый компактный діск із репертоаром рождественных коляд.

У суботу, 13. септембра 2008, буде к юбілею споминаного хору в катедралнім храмі у Пряшові архієрейска Служба Божа, котру буде одправляти архієпіс-коп пряшівскый і митрополита, Монс. Ян Бабяк, по котрій буде святочный концерт катедралного хору св. Іоана Хрестителя.

Др. Петро КРАЙНЯК,

фотка з архіву автора, 15.09.2008

Краснобрідьскый поліґлот – єромонах

Владимір І. Терлецькый (1808 – 1889)

• Єромонах і архімандріта Владимір І. Терлецькый із Чіну св. Василія Великого, доктор медицины і теолоґії, котрый знав мінімално 12 языків і в роках 1863 – 1972 дїяв у Краснобрiдьскім монастырю. Тоту фотоґрафію зробив Анатолій Кралицькый із Чабин.

Іполіт Терлецькый ся народив в 1808 роцї у Волиньскій ґубернії, в тогдышнїй Росії (днесь Україна – знав добрї по руськы і по українськы). В р. 1825 – 1830 штудовав у Відню медицину (знав по нїмецькы і латиньскы), пак продовжовав в штудіях у Кракові (знав добрї по польскы) і став ся доктором медицины. Часто путёвав по западній Европі. В роках 1836 – 1842 жыв у Паріжу у Франції (знав добрї по французькы). В р. 1842 быв высвяченый за священика. В роках 1842 – 1848 жыв у Римі, де штудовав теолоґію і досягнув там уж другый докторат – докторат з теолоґії (знав добрї по таліаньскы, церьковнославяньскы).

Як єдиный в історії выробив ґеніалный проєкт ґрекокатолицького патріархату в Австрійскім цісарьстві, якый бы застрішовав вшыткых ґрекокатоликів. В роках 1849 – 1855 жыв зась в Паріжу. В роках 1855 – 1857 перебывав в Антіохії і в Палестынї (знав добрї по ґрецькы і арабскы).

Духновіч і Терлецькый

В р. 1857 Терлецькый пришов на Підкарпатьску Русь і став ся великым приятелём каноника Александра Духновіча, під впливом котрого в тім самім роцї (1857, уж як 49-річный ґрекокатолицькый священик) вступив в Мукачові до василіаньского чіну (научів ся по русиньскы і мадярьскы). Духновіч сі барз добрї усвідомлёвав, яку вызнамну роль мали василіане в історії ґрекокатоликів, зато ся снажив к ним чім скорше привести і того выняткового інтелектуала по тім, як го лїпше спознав.

далe

о. Йосафат В. ТІМКОВІЧ, ЧСВВ, 05.09.2008

o. Jozafát V. Timkovič, OSBM, o. Gorazd A. Timkovič, OSBM
Štefanikova ul. č. 11, Košice, 040 01, Slovensko

V Košiciach 3. augusta 2008

Vyhlásenie
k udalostiam z 2. augusta 2008 v Prešovskom baziliánskom monastyre, Vajanského ulica č. 31, Prešov

1.) Otcovia baziliáni Jozafát V. Timkovič a Gorazd A. Timkovič sa odvolali na pápeža rímskeho Benedikta XVI. v jednej a tej istej kauze celkovo päťkrát. Piate odvolanie adresované priamo pápežovi Benediktovi XVI. do Vatikánu odoslali 28. júna 2006. I napriek tomu, že pápež rímsky dal každému veriacemu právo priameho odvolania sa na jeho osobu (primát pápeža rímskeho v praxi podľa kánona 1059 §1 CCEO), ani na jedno z odvolaní otcov Timkovičovcov dodnes neodpovedal ani pápež rímsky Benedikt XVI. a ani nikto pápežom rímskym poverený…

2.) Okresný súd Prešov odpovedal v mene Slovenskej republiky otcom Timkovičovcom namiesto pápeža Benedikta XVI. na ich piate odvolanie z 28. júna 2006. V rozsudku z 23. januára 2008 (čj. 11C/23/2007 – 128-130) Okresný súd Prešov rozhodol namiesto pápeža rímskeho, že odvolanie Timkovičovcov na pápeža z 28. júna 2006 odvolaním nie je, ale je vraj len akýmsi trestným oznámením… Následne Okresný súd Prešov vyniesol rozsudok, ktorý nadobudol platnosť 14. júla 2008. Otcovia Timkovičovci sa o tom dozvedeli 1. augusta 2008. Podľa tohto právoplatného rozsudku v mene Slovenskej republiky, pred Slovenskou republikou prestali byť baziliánmi a v zmysle rozsudku boli povinní do troch dní od nadobudnutia platnosti rozsudku Prešovský baziliánsky monastyr opustiť.
Otcovia Timkovičovci tak aj urobili v sobotu, 2. augusta 2008, keď opustili Prešovský baziliánsky monastyr a odsťahovali sa do Košíc do domu, ktorý je vo vlastníctve ich rodného brata. Adresa: Štefanikova ulica č. 11, Košice, 040 01.

3.) Prečo sú vlastne otcovia Timkovičovci prenasledovaní?
Všetky dokumenty k problematike sú publikované v knihe: J.V. Timkovič, Rusíni na Slovensku v cirkevných dokumentoch, 1. diel, Užhorod, 2006, 638 strán. Táto kniha je k dispozícii širokej verejnosti vo všetkých vedeckých knižniciach na Slovensku a vo všetkých národných knižniciach na celom svete. Túto knihu vlastní vo svojej osobnej knižnici i pápež Benedikt XVI. a devätnásť pravoslávnych patriarchov (Konštantinopol, Alexandria, Antiochia, Jeruzalem, Rusko, Gruzínsko, Srbsko, Rumunsko, Bulharsko, Cyprus, Grécko, Albánsko, Poľsko, České zeme a Slovensko, Amerika, Sinaj, Fínsko, Japonsko a Ukrajina).


o. Jozafát V. Timkovič, OSBM	o. Gorazd A. Timkovič, OSBM

Na vedomie:
- pápež rímsky Benedikt XVI., Città del Vaticano, Taliansko.

Чом перестали ходити люде до Руськых Пеклян?

Як член Ґрекокатолицького катедралного хору св. Іоана Крестителя, быв єм 13. юла 2008 року в Руськых Пеклянах на одпустовім святї на честь 120-річного юбілею народжіня благореченого єпіскопа-мученика Павла Петра Ґойдіча, ЧСВВ. Владыка Монс. Ян Бабяк у проповіди крітізовав малу участь вірників на тім одпустї і вызвав священиків, жебы ся задумали із своїма вірниками над прічінами упадку реліґіозности і неінтересу о церьковный жывот, котрый є евідентный в послїднїх роках в роднім селї єпіскопа Ґойдіча, в Руськых Пеклянах. Хочу к тым словам коротко высловити свою позіцію.

Беспохыбы, же ґрекокатолици сі вообще высоко цінять памятку єпіскопа Павла П. Ґойдіча. Окреме честують памятку єпіскопа Ґойдіча русиньскы вірници, а є про них святым уж од ёго смерти, а належить міджі найвекшы особности в історії Русинів на Словакії. Тоты факты бы мав мати на увазї єпіскоп Бабяк, а подля того орґанізовати одпусты в Руськых Пеклянах. Русины приходжали в першых роках до родного села єпіскопа Ґойдіча надхнено, а было їх много. Споминам сі, же на парковіску перед селом стояло ай 30 автобусів і множество авт з вірниками. Шкода, же в проповідях не было нїґда підкреслене, же єпіскоп Ґойдіч быв Русин і же обгаёвав інтересы своїх русиньскых вірників, проповідав по русиньскы і точно ся дотримовав старословяньского обряду. В Руськых Пеклянах ся літурґії зачали служыти по словеньскы. Простор на выступ не дістали русиньскы священици, акафіст к благореченому єпіскопови ся молив по словеньскы, просто вшытко ся одбывало в трендї словакізації выходного обряду. Не мож ся чудовати, же русиньскы вірници перестали ходити на одпуст до Руськых Пеклян, а множество ай словеньскых путників упало.

Як было повіджене, памятка єпіскопа Ґойдіча ся буде славити од будучого року в Пряшові, в Катедралнім храмі св. Іоанна Крестителя, при мощах єпіскопа Ґойдіча, а чекать ся, же і участь буде векша. Тот істый проблем є і на одпустї на честь єпіскопа Василя Гопка в ёго роднім селї, в Грабскім. Прічіны суть тоты істы, як в припадї одпусту в Руськых Пеклянах. Было бы добрї, кібы владыка Ян Бабяк ся задумав над тыма прічінами „неінтересу“ вірників о реліґійный жывот і попробовав зробити направу при орґанізованю одпустів на честь нашых благореченых мучеників Павла і Василя. Русиньскы вірници бы му за то были наісто вдячны.

Др. Петро КРАЙНЯК, Пряшів, 12.08.2008

Высвячіня зреконштруованой церькви в Міролї

Захрана і обнова народных културных памяток – Дервяны церьквы під Дуклёв, незіскова орґанізація, на челї котрой стоїть Інж. Михал Кость з Ладомировой, на своє конто приписала далшый скарб духовного жывота нашых предків, а то зреконштруовану деревяну Церьков Покровы Пресвятой Богородіцї з Миролї у Свідницькім окресї, котра была посвячена 14. юна 2008. Така подїя ся одбыла за помочі ґрекокатолицькой церькви, парoxiї Гунківцї, філіалкы Мироля і села Мироля.

По встановлїню ктіторів (світьскых патронів) Реґіны Овесні-Страка і Яна Фіґеля, 1. 10. 2005 ся зачало, вдяка выразній фінанчній помочі, інтензівно робити на вымінї шындлёвой стрїхы, підмуровцї, рештаврованю пару ікон, порядків коло церькви, огороджіню і приступу к церькві. Як говорить Інж. Михал Кость, деревяны церькви выходного обряду суть про турістів маґнетом, главно про загранічных.

Церьква Покровы Пресвятой Богородіцї в Міролї є зарядом уж девятов народнов културнов памятков, де ся одбыло высвячіня обновленого храму в тім ре-
ґіонї.

Од року 1999 была зроблена рекон-штрукція народных културных памяток за высше 25 міліонів корун.

-м- 12.08.2008

Представлїня русиньской народности
і ґрекокатолицькой церькви

• Участници міджінародной конференції у містї Сеч (Чесько), котры ту представили русиньску народность і ґрекокатолицьку церьков, якы суть нерозлучно звязаны. Злїва: автор статї, о. Валентин Луцак і о. Славомір Ґаллік.

В містї Сеч при Пардубіцях у Выходных Чехах, 100 кілометрів од Прагы, ся 23. – 27. апрїля 2008 зышло 350 хрістіаньскых воджатаїв харізматічных сполків з цілой Европы із 19 штатів. Стрїтили ся там на міджінародній конференції, котру зорґанізовала міджінародна католицька европска сїть „RALaY“, котра підпорує мір міджі хрістіанами – реєвангелізацію Европы, формованя простых лідрів-лаіків і мобілізацію молодежи про євангеліє і хрістіаньску службу. Дотеперь тоты конференції о хрістіаньскім вeджіню были в Белґії, Анґлії, Ґерманії, Голандії і Польщі.Моттом стрїчі были слова: „Жыти як люде надїї“. Найти змысел добы, приготовити ся на уроджай – приправити ся на другый приход Хріста. Говорило ся по анґліцькы з перекладами до чеського і словеньского языка. Главным лектором быв капучіньскый католицькый священик і проповідник папского дому П. Ранєро Санталамесса, як і віцепрезідент і директор орґанізації Місія про обнову Петер Гербек. Говорили о тім, як жыти так, жебы сьме были людми надїї. Отець Санталамесса повів: „Кідь сьме чісты, скромны, підпоруєме ласку, красу, вшытко, што Бог створив – і тїшыме ся з того, є то вызнаня Ісуса Хріста. Жыти у своїй вірї і вызнавати євангеліє, де жыєме.“ Писмо нам говорить – як жыти. Бо Отець хоче, жебы сьме з ним пановали вічно, стали ся ёго дїтми.

далe

Павол ПЕТРИК, Кошіцї, 12.08.2008

Выступлїня хору в Енчу, ай кус біды Русинів у Мадярьску

17. мая 2008 року абсолвовав Пряшівскый катедралный хор св. Іоанна Хрестителя выступлїня в мадярьскім містї Енч. Хор там выступив на основі позваня містной ґрекокатолицькой парохії, о. Діоніза Петрашовіча в сполупраці з орґанізаторами міджінародной научной конференції гералдіків, котра в тім часї была в Енчу. Як довгорічный член хору, і я быв на тій екскурзії, де окрем шумных зажытків мам ай неґатівну скусеность. Шумным зажытком было выступлїня хору на Службі Божій в храмі Святых праотцїв в Енчу, а тыж самотный концерт по святій літурґії, котрый быв приятый з великыма потлесками од вірників, якы пришли послухати піснї. Завітали сьме ай до села Белепо, недалеко Енчу, де быв у 1589 роцї выдрукованый першый переклад біблії по мадярьскы, котрого оріґінал є выставленый про турістів у містнім романьскім костелї з 12. стороча. (Шкода, же ся на Словакії не дає така увага русиньскым перекладам святых книг. – позн. автора). Інтересно є, же малюнкы на плафонї костела, котры рештавраторы обновили, суть візантьского, выходного характеру.

Членове хору навщівили ай село Болдоґкевараля, де ся народив русиньскый народный будитель Др. Николай Бескид, з домінантов стародавного камяного замку над селом, котре заложыли шляхтічі з роду Арпадовых. Беспохыбы, теріторія Мадярьска была перед приходом старых Мадярів заселена славяньско-русиньскыма племенами, о чім свідчіть факт, же недалеко Енчу археолоґы нашли остаткы славяньской осады, котра мала назву одводжену од мена св. Димитрія.

Неґатівно єм прияв факт, же нашы ґрекокатолици, первістно Русины – не знають по русиньскы, а з поздравканём „Слава Ісусу Хрісту!“ ся там не стрїтиме. Силна мадярізація завинила ліквідацію Русинів, котрым зістала лем ґрекокатолицька віра і выходный обряд, в котрім як-так жыє одказ їх русиньскых предків. Нащастя, холем так! Під асімілацію Русинів у Мадярьску ся підписала ґрекокатолицька церьков, котрой представителї (напослїдку то быв єпіскоп Сілард Керестес), не підпоровали старославяньскый обряд в богослужіню ани русиньске усвідомлїня своїх вірників. (Думам, же зміна не настане ани по выменованю нового єпіскопа Петра Філіпа Кочіша, якый даякый час робив ай в римокатолицькій фарности. – позн. авт.). Зась ся ай на прикладї мадярьскых Русинів підтверджує правило, же без церькви, котра підпорує первістны русиньскы традіції і старославяньскый обряд, ся русинство не може розвивати а Русины як народ заникають. Подобна сітуація може настати і у нас, кідь ся не заставлять прословеньскы тенденції і аверзія к Русинам з боку церьковной єрархії в Пряшові. В Мадярьску бы мож было русинство захранити лем як ся змінить позіція церькви к Русинам, і кідь буде на тім робити і містна русиньска самосправа, а то нелем посередництвом фолклору і орґанізованя семінарів к вызнамным русиньскым будителям ці одкрываня памятных табел.

Няй Господь помагать мадярьскым ґрекокатолицькым парохіям і їх вірникам, котры даколи належали к Пряшівскому єпіскопству і під єпіскопа Ґойдіча, жебы їх дух русинства цалком не загынув а Русины в Мадярьску собі утримали штонайдовше свою русиньску ідентіту.

ЮДр. Петро КРАЙНЯК, Пряшів, 14.07.2008

Справедливый

В часї, кідь неолюдаци хочуть благословити арізатора єпіскопа Войташака, дістав найвысше чудже штатне вызнаменаня єпіскоп Ґойдіч

● Благореченый єпіскоп-мученик ґрекокатолицькой церькви – Павел Петро Ґойдіч в часї, кідь ся став єпіскопом Пряшівской єпархії, міджі своїма вірниками. Фотка з архіву Й. Тімковіча

Справедливый міджі народами. Тото оцінїня уж пару днїв патрить пряшівскому єпіскопови Павлови Петрови Ґойдічови, ЧСВВ. Тым му была дана не перша почливость. В роцї 2001 папа Ян Павел ІІ. го выгословив за благореченого. Міджі обидвома тітулами є великый роздїл. Кідь церьковне выголошіня підлїгать процесу канонічного права і вяже ся к чінам благореченого з боку віры, оцїнїня Справедливый міджі народами значіть захрану голых людьскых жывотів. Єпіскоп Ґойдіч ся так став нелем першым высокым церьковным годностарём на Словеньску з тым оцїнїнём, але правдоподобно го дістав вообще ак першый єпіскоп на світї.

УНІКАТ: „Тїшыть ня, же од отворїня нашой амбасады єм тот тітул передавав уж другый раз, теперь девятём Словакам (позн. НН: лїпше было повісти, же девятём зо Словеньска, не Словакам, бо П. П. Ґойдіч быв Русином, к чому ся цїлый жывот голосив!). В оцїнїню виджу посолство главно днесь, в часї, кідь ся дакотры намагають спохыбнити голокавст або ся з уст высокых церьковных представителїв озывають голосы о благобытї почас словеньского штату. Были то, навспак, барз тяжкы часы, главно про Жыдів, але дїятельство єпіскопа є о то позітівнїшым прикладом, же выступав проти тогдышнёму словеньскому режіму. Быв єдным із тых, котры не заперали очі,“ повів амбасадор штату Ізраіл в Словеньскій републіцї, Зеев Бокер.

Оцїнїня про людей нежыдівского походжіня, котры почас другой світовой войны рісковали жывот, жебы захранили Жыдів, удїлює Інштітут Яд Васгем. Доднесь ним было вызнаменаных 465 Словаків (позн. НН: наісто не вшыткы з тых были лем Словаци, благореченый Ґойдіч того є ясным прикладом), чім ся наша країна в перерахованю на єдного жытеля дістала міджі країны з найвекшым чіслом оцїненых. Міджі обычайныма людми, часто тыма найбіднїшыма, котры рісковали жывот про тых, якых одвергнув властный штат, фіґурує дакус контрастно праві єпіскоп Ґойдіч. Оцїнїня дістав як першый єпіскоп в історії.

далe

Русиньскый язык у конфесійных текстах

(Реферат на ІІІ. Міджінароднім конґресї русиньского языка 14. септембра 2007 в Кракові.)

Говорити на тему Русиньскый язык в конфесійных текстах є про мене велика честь, бо тота тема дотеперь резоновала веце в практічній пасторачній сферї церьковного жывота, як в науковых сферах научных конференцій ці конґресів.

● Найвыразнїша особность міджі русиньскыма священиками сучасности в Ґрекокатолицькій церькви у Словакії, парох у селї Камюнка, Старолюбовняньского окресу – о. ТгЛіц. Франтїшек Крайняк.
Фотка: А. З.

Є то тема інтересна, шырока, но і комплікована, жадаюча собі много часу на пояснїня пасторачных і історічных фактів з нёв звязаных. Зато спробую коротко одкрыти холем фундамент даной проблематікы. Бо іде о то, жебы тоты церьковны переклады ся хосновали і в праксї.

Потреба русиньского языка в церьковных обрядах церьквей як ґрекокатолицькой, так і православной, є дїло нове. Но єм пересвідченый, же про народ, котрый хоче жыти і розвивати ся націонално і реліґійно і не пропадати внаслїдку асімілації, є то дїло неминуче.

Є то і дїло проблематічне, а то зато, бо скоро тісяч двасто років наш народ, як і остатнї славяньскы народы, хосновав у церькви язык старославяньскый, зроснув з ним і прияв го за свій. Но тот язык зістав лем языком церьковных обрядів, законзервованый в рамках реліґійного жывота. Правда є така, же старославяньскый язык в днешнїх часах не є літературным языком ниякого славяньского народа. Каждый народ часом сформовав свій літературный язык на основі свого материньского языка. Не є на тім ніч плане, но тот факт одсунув старославяньскый язык лем до сферы реліґійно-літурґічной. А і то лем до якогось часу.

Русины ся дотеперь тримлять літурґічного старославяньского языка а не жадають собі зміны. То але може быти (а жывот свідчіть, же і так є) прічінов їх асімілації з іншым літурґічным языком, як є їх материньскый. Восточны церькви навколо них переходять зо старославяньского языка на язык державный: Українцї на україньскый, Словаци на словеньскый, Чехы на чеськый, Мадяре на мадярьскый, Румуне на румуньскый, Нїмцї на нїмецькый, Америчане на анґліцькый. Всягды, де прийде наш Русин до ґрекокатолицькой або православной церькви, видить, же каждый народ мать літурґію у своїм материньскім (або повіджме, же в державнім) языку.

далe

„І Хрістос знав, же Юда є підлый... “

В Ґрекокатолицькім календарю на 2006 рік были надрукованы „Даякы познамкы...“ о окремых історічных моментах з жывота і дїятельстві єдного з найвекшых, але заєдно з найвеце протиречівых чiнів римокатолицькой церькви – „Сполочности Єжішовой“, або як го в народї звыкли называти: „Чiну єзуітів“. Автором тых познамок є Ціріл Василь, декан факулты канонічного права выходных церьквей у Папскім ін-штітутї в Рімі.

Автор статї, сам єзуіта, теперь в ролї придворного історіка Ёго Ексцеленції єпіскопа Пряшівского, а кідьбы сьме выходили з єпіскопского гесла : „Вы (вірници) сьте храмом жывого Бога“, і продовжыли слова апостола Павла в ёго посланї до Коринтянів: „Яко вселю ся в них (вірників)... і буду їм Богом “, то може і на дворї „Всевышнёго“, хто знає? – хоче пересвідчіти нас, чітателїв „Календаря...“ в тім, же взник єзуітів была подїя цїлосвітового значіня, подїя Божой прозретелности. Але, як бы там не было, статя з чісто інформатівного характеру помалы наберать характер хвалоспіву, аж необмедженой дырзости, кідь підносить закладателїв чіну той, як говорить сам автор: „... osobitnej formy zasväteného života“ на пєдестал історічной вагы світового значіня.

З великым „жалём“ і „болём“ на сердцї говорить автор о тім, як на початку 18. ст. „...rímske posvätné oficium začalo klásť prekážky“ вымогам угорьского прімаса кардінала Колоніча послати на выход, до уніатьскых церьквей єзуітів, жебы прискорити латинізацію візантьской церькви. Як видно, уж тогды сам Ватікан быв проти тому, а зато твердо заказав місію єзуітів до унії. А днесь маме свого „Колоніча“ прямо у Ватіканї, а він лем забезпечів вымогы свого перед 300 роками попередника і отворив єзуітам дошырока дверї на выход, де нелем же роздїлили Пряшівску єпархію, жебы прискорити латинізацію руськой церькви, але досягнув установлїня єзуіты за єпіскопа до, може, послїднёй у світї церьковнославяньской єпархії, жебы і ту придусити поломінь руськой віры св. Кіріла і Мефодія, тых апостолів Европы.

далe

З єпіскопів – першый на світї

Девять людей, якы почас другой світовой войны захранили жывот многых Жыдів, 27. януара 2008 в Прімаціалнім палацу в Братїславі было оцїненых тітулом „Справедливый міджі народами“. Міджі нима было ай мено благореченого ґрекокатолицького пряшівского єпіскопа Павла Петра ҐОЙДІЧА, ЧСВВ. Є то першый єпіскоп, якый дістав тото оцінїня міджі 22 тісячами оцїненыма на світї.

„Справедливый міджі народами“ – то є найвысше оцїнїня штату Ізраіл, котре ся дає людям нежыдівского поводу. На празднику удїлїня того оцїнїня взяли участь найвысшы уставны представителї Словеньской републікы: презідент Іван Ґашпаровіч, премєр Роберт Фіцо, председа Народной рады СР Павел Пашка і далшы представителї політічного і културного жывота штату, як і гостї споза граніць. Міджі притомныма быв ай пряшівскый єпіскоп, Монс. Ян Бабяк, СІ. З рук посла штату Ізраіл Зева Бокера перевзяв цїну внук брата небогого єпіскопа Ґойдіча – Штефана, Інж. арх. Іван Ґойдіч, што жыє в Братїславі а є высокошкольскым педаґоґом в Тырнаві. Такой по перевзятю цїну подаровав єпіскопови Монс. Янови Бабякови, жебы єй уложыв до памятной збіркы артефактів, зрядженой на почесть єпіскопа Ґойдіча в просторах єпіскопской резіденції в Пряшові.

● Павeл Петрo ҐОЙДІЧ – вызнамный сын русиньского народа, благореченый єпіскоп-мученик Ґрекокатолицькой церькви на Словеньску, котрый як першый єпіскоп на світї быв оцїненый ізраільскым оцїнїнём за захрану Жыдів почас 2. світовой войны – „Справедливый міджі народами“, котре з рук амбасадора Ізраілу в СР Зева Бокера перевзяв внук брата небогого єпіскопа – Інж. арх. Іван Гойдіч із Братїславы.

В білетенї, котрый при тій подїї выдало Посолство Ізраіла в Словакії, ся окрем іншого пише: „Єпіскоп Ґойдіч одкрыто протестовав проти депортації і захранив жывоты десяткам словеньскых Жыдів. Є і много далшых, котрым єпіскоп Ґойдіч захранив жывот, а їх свідчіня ся дале зберають.“ Єпіскоп Ґойдіч помагав жыдівскым братам і такым способом, же в резіденції єпіскопства крыв цїнности, котры їм належали, абы їх захранив перед одобратём. Своїм священикам приказав, абы Жыдам помагали і так, жебы їх хрестили, абы про них выготовили фалошны хрестны листы. Много Жыдів скрывав, выбавлёвав їм выняткы у тогдышнёго презідента, жадав жебы жыдівскы дїти были повыкладованы з уж наложеных транспортів до концентраків з тым, же будуть выховлёваны в католицькых монастырях. Жыды, якы ся вдяка єпіскопови Ґойдічови захранили, днесь жыють в Ізраілї, Канадї, Ґерманії, Чехії і Словакії.

Др. Петро КРАЙНЯК, Пряшів, 27.2.2008

Нова канонічна орґанізація Ґрекокатолицькой церькви в Словакії

● Інтронізація пряшівского архієпіскопа і митрополиты, Монс. Яна Бабяка у Містьскій галї в Пряшові 17. фебруара 2008: переданя новому архієпіскопови і митрополитови інсіґній префектом Конґрефації про восточны церькви в Римі, кардіналом Леонардом Сандрі, на честных стільцях потім сидїли трёми новы єрархы Ґрекокатолицькой церькви на Словенську: (злїва) кошіцькый єпіскоп М. Хаутур, пряшівскый архієпіскоп і митрополита Я. Бабяк і братїславскый єпіскоп П. Руснак.

Фоткы: М. Жарнаёва

Як вырішыв папа Бенедікт ХVІ., 30. януара 2008 року была зряджена Ґрекокатолицька митрополія із центром в Пряшові. (Пoзн. рeд.: Писмo ку тoму публікуємe на тій стoрінцї высшe.) За першого ґрекокатолицького пряшівского архієпіскопа і мирополиту выменовав Святїшый отець дотеперішнёго єпіскопа Пряшівской єпархії Монс. Яна Бабяка, СІ. Папа Бедедікт ХVІ. заєдно повышыв Кошіцькый апостольскый екзархат на Кошіцьку єпархію на челї з дотеперішнїм кошіцькым екзархом Монс. Міланом Хаутуром, КСР (Конґреґація св. редемпторістів), котрый ся став кошіцькым єпіскопом. Вычленїнём з Пряшівской єпархії, папа установив нову Ґрекокатолицьку єпархію із центром в Братїславі. За першого ґрекокатолицького братїславского єпіскопа выменовав Монс. Петра Руснака. Як повів новый митрополита Монс. Ян Бабяк, „Святїшый отець Бенедікт ХVІ. тов орґанізаціов Ґрекокатолицькой церькви на Словакії завершыв 190-річну етапу в історії Пряшівского єпіскопства, котре было 22. септембра 1818 вычленене з Мукачевской єпархії.“

Новый братїславскый єпіскоп Монс. Петeр Руснак быв высвяченый 16. фебруара 2008 року в Містьской галї в Пряшові. Святителями были: кардінал Йозеф Томко, емерітный префект Конґреґації про евангелізацію народів у Римі, пряшівскый архієпіскоп і митрополита Монс. Ян Бабяк і кошіцькый єпарха Мілан Хаутур.

Святочна архієрейска літурґія у звязи з повышінём Пряшівской єпархії на митрополію і інтронізація пряшівского архієпіскопа і митрополиту Монс. Яна Бабяка ся одбыла в недїлю, 17. фебруара 2008 за участи высше 8 000 людей. На святї взяли участь: кардінал Леонардо Сандрі, префект Конґреґації про восточны церькви в Римі, верьховный архієпіскоп Україны, кардінал Любомір Гузар із Кієва, кардінал Станїслав Дзівіш, краковскый архієпіскоп, высше 30 єпіскопів і архієпіскопів з Европы і Америкы, представителї іншых церьквей, представителї штатной справы, самосправы і діпломатічных заступительств. Папску булу о зряджіню Пряшівской митрополії і о інтронізації пряшівского архієпіскопа і митрополиты Яна Бабяка прочітав представитель Ватікану, кардінал Леонардо Сандрі. Із славности было послане дяковне писмо папови Бенедіктови ХVІ.

В понедїлёк, 18. фебруара 2008, в кошіцькім катедралнім храмі была славность повышіня Кошіцького апостольского екзархату на Кошіцьку єпархію споєна з інтронізаціов Монс. Мілана Хаутура на кошіцького єпіскопа.

Др. Петро КРАЙНЯК, Пряшів, 27.2.2008

БіоґрафіЇ нoвыx ґрeкoкатoлицькыx ЄРарxів

Пряшівского архієпіскопа Монс. Яна Бабяка, СІ

Монс. Ян Бабяк ся народив 28. октобра 1953 в Гажінї над Цірохов, окр. Гуменне. Выштудовав Кіріломефодьску богословску факулту в Братїславі. За священика быв высвяченый 11. юна 1978 в Пряшові владыком Йоахімом Сеґедіом зо Сербії. В роках 1978 – 1983 Я. Бабяк быв капланом Пряшівской парохії, в роках 1983 – 1989 быв справцём парохії в селї Любіця. В р. 1987 тайно вступив до Сполочности Ісусовой. В р. 1989 – 1990 быв префектом духовной семінарії Кіріломефодьской богословской факулты в Братїславі а в р. 1990 –1991 справцём Ґрекокатолицькой парохії в Братїславі. Од р. 1991 до р. 1993 Я. Бабяк продовжовав у штудіах на Папскім выходнім інштітутї в Римі, якы скінчів ліценціатом зо спірітуаліты. В р. 1993 – 1994 быв міністром Єзуітьского екзерцічного дому в Пряшові, потім єден рік робив у словеньскім высыланю Ватіканьского радія. В р. 1994 – 1996 закінчів теолоґічны штудії на Папскім выходнім інштітутї в Римі і обгаїв докторьску роботу на тему Михал Лацко, СІ – форматор і інформатор ґрекокатоликів.

По скінчіню штудій в р. 1997 – 2002 Я. Бабяк быв директором Центра спірітуаліты Выход – Запад Михала Лацка в Кошіцях і учів выходну спірітуаліту на Теолоґічній факултї Тырнавской універзіты і на Ґрекокатолицькій богословскій факултї Пряшівской універзіты в Пряшові. Є автором дакількох книжных публікацій на тему насилной ліквідації ґрекокатолицькой церькви, найвызнамнїшов із них є публікація „Zostali verní“ у восьмох томах.

За пряшівского єпарху быв Монс. Ян Бабяк установленый 11. децембра 2002. Высвяченый за єпіскопа быв 6. януара 2003 у Ватіканї папом Яном Павлом ІІ., інтронізованый быв у Пряшові 18. януара 2003. 30. януара 2008 папа Бенедікт XVI. Яна Бабяка выменовав за першого пряшівского архієпіскопа і митрополиту. Інтронізованый быв 17. фебруара 2008 у Пряшові.

Кошіцького єпархы Монс. Мілана Хавтура, КСР

Монс. Мілан Хавтур ся народив 4. септембра 1957 в Снинї. Ёго родічі походять з русиньского села Велика Поляна. В р. 1976 М. Хавтур скінчів ґімназію в Гуменнім а в штудіях продовжовав на Кіріломефодьскій богословскій факултї в Братїславі. За священика быв высвяченый владыком Йоакімом Сеґедіом 14. юна 1981. В р. 1980 вступив до Конґреґації св. отцїв редемпторістів. В р. 1981 – 1991 быв справцём ґрeкокатолицькых парохій в русиньскых селах: Борів – Калинів, Міджілабірцї, Шмыґовець, Порубка. 11. януара 1992 быв установленый за тітуларного єпіскопа Кресіменьского і помічного пряшівского єпіскопа. Высвяченый за єпіскопа быв 29. фебруара 1992. О пять років пізнїше, 21. фебруара 1997, папа Ян Павол ІІ. М. Хавтура установив за апостольского екзарху до новоствореного Апостольского екзархату про католиків выходного обряду в Кошіцях. 30. януара 2008 папа Бенедікт XVI. Мілана Хавтура установив за першого кошіцького єпарху. Інтронізованый быв 18. фебруара 2008 в Кошіцях.

Братїславского єпіскопа Петра Руснака

Монс. Петер Руснак ся народив 6. септембра 1950 в Гуменнім. Є сыном ґрекокатолицького священика, котрого комуністічный режім пронаслїдовав і з цїлов родинов одсунув до Чех. Пізнїше родина дістала поволїня вернути ся на Словеньско, але стримовати ся могла лем у Братїславі.

В р. 1982 П. Руснак як 32-річный наступив до духовной семінарії в Братїславі. За священика быв высвяченый 16. юна 1987 в Пряшові. В р. 1987 – 1990 быв спершу капланом, пізнїше священиком в дакількох ґрекокатолицькых парохіях. В р. 1990 ся став спірітуалом в Ґрекокатолицькій духовній семінарії в Пряшові. В р. 1995 – 1998 быв єпіскопскым вікарём і канцеларём єпархіалной курії в Пряшові. В р. 1990 – 2003 учів пасторачну теолоґію і гомілетіку на Ґрекокатолицькій теолоґічній факултї Пряшівской універзіты в Пряшові. В р. 1998 ся вернув к актівній пасторації і быв установленый за пароха до Бардеёва. Од р. 2003 быв деканом і священиком в Братїславі. 30. януара 2008 быв папом Бенедіктом XVI. установленый за першого братїславского єпіскопа. Высвяченый быв 16. фебруара 2008 в Пряшові.

(Спрацоване подля www.grkatpo.sk)

Спомин на 60. роковины смерти мученика – Владыкы Теодора Ромжы

● Ікона благореченого єпіскопа-мученика Мукачовской ґрекокатолицькой єпархії – Теодора РОМЖЫ.

Кінцём октобра Мукачовска ґрекокатолицька єпархія припомянула собі 60 років од мученицькой смерти єпіскопа, блаженого Теодора Ромжы (1911 – 1947), котрого благой памяти Св. отець Ян Павел ІІ. беатіфіковав при своїй навщіві міста Львів у 2001 роцї. Владыка Теодор ся став, єднако як і наш єпіскоп-мученик Павел П. Ґойдіч, ЧССВ, жертвов комуністічных репресалій, а по зінсценованій автогаварії і наслїднім отровлїню умер 1. новембра 1947 року в мукачовскім містьскім шпыталю.
О смерти єпіскопа Ромжы выдали свідчіня сестры василіанкы, котры в часї смерти владыкы Теодора робили в мукачовскім шпыталю. Кідь їх доктор Берґман із своїм заступцём послав вночі з 31. октобра на 1. новембра 1947 на нечекану ночну візіту, передбачовали, же штось ту не грає. Кідь ся о пару минут вернули назад до комнаты, де лежав владыка Теодор і о. Данєл Бачіньскый, повіли собі: „Хвалабогу, же ся їм ніч не стало.“ В тім моментї зачули стуканя єпіскопа і ёго слова: „О, Ісусе...“ За тым дістав владыка силный захват, по якім умер. На смерть выстрашены сестрічкы зачали перезерати рукы, ногы і ціле тїло, абы нашли причіну смерти свого милого владыкы. Якымесь чудом, тяжко пораненый о. Бачіньскый двигнув голову і повів: „Была ту дївочка і дала владыкови штось під ніс.“ Доктор, професор Фединець сконштатовав уж лем смерть задушінём. Дївча, котре подало єпіскопови смертелну отрову, было до шпыталю лем недавно прияте як помічна сила. Єй мено было Одарка. Было веце як ясне, же тота тайна особа не была до шыпталю прията нагодов. Підозріня сестер василіанок і недовіра к Одарцї ся наповнили. Тоту смутну пригоду повідала сестра Теофіла, ЧССВ, яка была свідком той траґічной подїї. 28. октобра аж 1. новембра 2007 ся о тій подїї говорило веце, як другый раз, кідь собі Мукачовска єпархія припомянула 60. роковины од смерти русиньского владыкы Теодора Ромжы.

● На місцї недалеко села Іванївка, Мукачовского району, де была совєтьсков тайнов службов зінсценована автогаварія єпіскопа Т. РОМЖЫ, побудовали памятный хрест.

Святочный спомин мученицькой смерти владыкы Теодора ся зачав у недїлю, 28. октобра 2007 на містї автогаварії при селї Іванівцї, в районї Мукачово, де владыка Мілан Шашік, СМ, адміністратор Мукачовской єпархії, одслужыв вєдно з апоштольскым нунціом Україны і ґрекокатолицькыма єпіскопами Европы і северной Америкы архієрейску службу Божу. На другый день ся служыла архієрейска служба Божа в новозбудованій церькви Духовной академії Т. Ромжы в Ужгородї, де была посвячена памятна табла добродителям Духовной академії, в котрій ся на священицьку службу готовлять богословцї Мукачовской єпархії. 30. октобра ся праздник перенїс до Мукачова, де пообідї была одкрыта памятна табла на мукачовскім шпыталю, де перед 60-ма роками оддав душу Створителёви владыка Теодор, а потім была в Успеньскій церькви в Мукачові одслужена архієрейска служба Божа. 31. октобра о 8-ій годинї рано была одслужена архієрейска служба Божа, а вечур о 18-ій годинї ся в передвечур свята блаженого єромученика Теодора Ромжы, мукачовского єпіскопа, служыла в катедралнім храмі в Ужгородї святочна вечурня.
На день памяти смерти блаженного Теодора Ромжы, котрого свято маме у своїм церьковнім календарю і мы, ґрекокатолици в Словакії, ся 1. новембра зышло в Катедралнім храмі Повышіня св. Хреста в Ужгородї велике множество вірників вєдно із священиками, жебы архієрейсков святов літурґіов із зачатком о пів десятой припомянули сі 60. роковины од смерти владыкы Теодора. На літурґії, яку вів владыка Мілан Шашік, СМ, сучасный адміністратор Мукачовской єпархії, взяли участь владыкове Ян Бабяк, Мілан Хаутур із Словакії, і трёме ґрекокатолицькы єпіскопы з США і Канады: владыка Басіл Скот, архієпіскоп і митрополита з Пітсбурґу, владыка Віліем Шкурла, єпарха з Ван Нюс, і Джон Пажак, єпарха з Торонта, котры почас перебываня в Европі навщівили і выходну Словакію. О 11. годинї была одслужена в кріптї катерланого храму панахіда за цісарёвну Марію Терезію і за вшыткых усопшых добродителїв Мукачовской єпархії. Верьхом ослав было одкрытя памятной таблы священикам Мукачовской єпархії, якы были перенаслїдованы в часї комунізму. Частёв ослав была стріча владыків тых єпіскопств, котры взникли під еґідов Мукачовской єпархії, котра на засяг цісарёвны Марії Терезії была еріґована папом Кліментом ХІV. 19. септембра 1771 року.

Петро КРАЙНЯК, мол., Пряшів, Фоткы автора, 10.1.2008

Еміл Кубек – ґрекокатолицькый священик, публіціста, языкознатель, писатель
(З выступу на святочній стрічі в Гомродю в Мадярьску 6. октобра 2007 року к 150. річніцї од народжіня Е. Кубека.)

В жывотї каждого народа – малого і великого – екзістують особности, котры ся залужыли о двигнутя свого народа в націоналній, културній і соціалній области. Єдным з такых особностей русиньского народа є ґрекокатолицькый священик, публіціста, языкознатель, културно-освітный дїятель, писатель на Пряшівскій Руси Еміл Кубек, котрого 150. річніцю од народжіня сі припомянеме 23. новембра 2007 року.
Хто быв Еміл Кубек і чом сі заслужить, жебы сьме на нёго споминали?
Еміл Кубек ся народив в Штефурові 23. новембра 1857 року, окрес Свідник, в родинї ґрекокатолицького священика. По теолоґічных штудіях ся оженив з Маріёв Шірілловов з Кружлёва. По высвячіню за священика зачінать як каплан в мадярьскім селї Гомродь. Поступно дїяв в Якубянах, Кремній, Любовцю, а од 1885
до своёй еміґрації до США в 1904 роцї – в Снакові.
Почас тых років ся зжыв з містным жытельством, вірниками. В селї розвинув културно-освітну роботу. Учів людей пчолярити, пестовати садовину, ґаздовати, обробляти землю... Пострарав ся о выбудованя пути до Снакова, школы, фары, помагав зберати грошы на оправу церькви. Ёго заслугов была поставлена перед селом каплічка, де є каждорічно на свято Успенія Пресвятой Богородіцї одпуст.
Актівіты Е. Кубека не были обмеджены лем на тоты области. Він много увагы присвячовав духовному розвою, заложыв сїльску бібліотеку, де сам даровав 60 томів книжок, а зорґанізовав співацькый і драматічный кружок. Кідь в 1904 роцї одходив із Снакова, жебы в США зачав нову етапу жывота, ёго вірници го одпроваджовали з процесіов аж далеко за село.

далe

o. ПаедДр. Франтїшек ДАНЦАК

Купуйте Ґрекокатолицькый русиньскый календарь 2008

Общество святого Йоана Крестителя тыма днями выдало Ґрекокатолицькый русиньскый календарь на рік 2008. Тото уж четверте выданя календаря свідчіть о ёго облюбености міджі русиньскыма ґрекокатолицькыма віруючіма і календарь ся став неоддумным сполочником Русинів. Ведь лем кількость членів Общества св. Йоана Крестителя є высша як 420, а як у вступі календаря говорить выдаватель календаря і председа того общества – о. Mґр. Ярослав Поповець: „Кідь каждый член холем дакус приложыть руку ку дїлу, робітників на жнива буде дость. Виноград нашого Общества приношать плоды...“

Традічно на зачатку календаря є Календаріум в ґреґоріаньскім і юліаньскім штілї. Далшый обсяг календаря творять барз поучны а інтересны статї нашых русиньскых отцїв духовных, але і далшых дописователїв із рядів учітелїв, штудентів і іншых авторів, о історії Ґрекокатолицькой церькви, русиньского народу, о нашых вызнамных особностях, історії русиньскых сел, но і статї теолоґічны, з віронаукы і реліґійного жывота. В календарю суть барз файны стишкы русиньскых поетів, але і одборны статї з области русиньского языка і ёго навчаня у школах нашого реґіону. Дуже поучна а інтересна є, наприклад, часть, яка названа З пера школярїв, до котрой приспіли своїма статями школярї основных школ, із котрых, віриме, многы ся раз стануть дописователёми русиньской періодічной пресы і будуть ся особно анґажовати в русиньскім русї.

Тяжко повісти, котры з множества цїнных статей у календарї суть тоты найінтереснїшы. Вшыткы собі заслужать, абы чітателї собі їх прочітали уважно і задумали ся над їх обсягом. Якость календаря підняла і ёго красна ґрафічна управа о. Мґр. Мартіна Костїлника з Гунковець і много образків, фотоґрафій. За обсяг одповідна зясь редакчна рада, в котрій суть: о. ТгЛіц. Франтїшек Крайняк із Камюнкы, Осиф Кудзей із Няґова, о. Мґр. Ярослав Поповець з Чірча і Мґр. Марек Ґай із Міджілаборець.

Выданый календарь зато бы не мав хыбовати на столї ани єдной ґрекокатольцькой родины на Словеньску, а уж нияк раз – у родинї русиньскій. Календарь є цїнным книжным збогачінём нелем про освіту і поучіня ёго чітателїв, але і приносом про розвиток русиньской културы, звышованя нашого націоналного самоусвідомлїня і гордости на свою ґрекокатолицьку церьков, єй традіції і духовный одказ.

Календарь мож собі обїднати на адресї:

Gréckokatolícky farský úrad,

065 32 Kamienka 140,

Slovensko, tel.: 00421 (0)52 43 21 557.

ЮДр. Петро КРАЙНЯК, Пряшів

Прекрасный духовный зажыток

В днях 25. – 26. авґуста 2007 у Чірчу, окрес Стара Любовня, быв традічный єпархіалный одпуст, котрый ся завершыв святочнов літурґіов. На недільній Службі Божій при Клапліцї Успенія Пресвятой Богородіцї на Маріаньскій горї над Чірчом ся зышло за красной хвілї у лонї іщі крашшой природы коло 5 тісяч віруючіх нелем з Чірча, але і з оддаленїшых реґіонів выходного Словеньска, но пришли і путници з Польска.

● Почас Службы Божой на Маріаньскій горі над селом Чірч чітать Євангелії і Апостолы по русиньскы о. Мартін Костільник (другый справа) за асістенції домашнёго пароха і главного орґанізатора епархіалного одпусту – о. Ярослава Поповця (третїй справа) і о. Іґора Панчака (першый справа).

Фотка: о. Мілан Ясик

День перед тым, у суботу пообідї, ішла процесія зо села од Ґрекокатольцькой церькви Пресвятой Богородіцї на Маріаньску гору над селом і назад. Вечур потім по святій літурґії ся одправляла панахіда при гробах небогых містных священиків: о. Андрія Годобая, о. Іоана Яновіча і о. Мірона Подгаєцького і Акафіст ку Хрістовым страстям.

Як участник того одпусту хочу повісти, же єм быв на скуточно русиньскім одпустї, котрый у мі охабив глубокы слїды нелем з боку реліґійного, але і нашого народного – русиньского. Быв то про мене прекрасный духовный зажыток. Підтвердило ся, же одпуст у Чірчу є в першім рядї святом русиньскых ґрекокатоликів. Русиньскый язык было чути з каждой стороны, але главно, же Служба Божа была в такім духу, в якім бы мала быти в каждім русиньскім селї. Чітаня Євангелій і Апостолів было по русиньскы, Служба Божа по церьковнославяньскы з прекрасным співом канторів і віруючіх. Главный служытель о. ТгДр. Марцел Мойзеш, ґенералный вікарь Пряшівской єпархії, на зачаток літурґії поздравив притомных віруючіх по русиньскы і передав їм поздрав од Владыкы Яна Бабяка. Свою проповідь зачав тыж по русиньскы, але і кідь єй докінчів по словенськы, віруючі оцінили ёго снагу приспособити ся русиньскому оточіню. (Треба вірити, же раз прийде час, кідь на одпустї в Чірчу буде служыти Святу літурґію наш русиньскый єпіскоп – позн. П. К.).

Главным орґанізатором єпархіалного одпусту быв домашнїй парох о. Ярослав Поповець, котрый є єдным із нашых вірных і актівных русиньскых священиків, з котрых векшына была на одпустї. Быв міджі нима і о. Франтїшек Крайняк, котрый того часу є парохом у Камюнцї, але міджі притомныма было відїти і много ёго вірників з ёго попереднёй парохії в Міджілабірцях. Отцёви Поповцёви треба высловити подякованя за прекрасный духовный зажыток і пожелати му, жебы ай надале робив на полї реліґійнім і народнім про русиньскых віруючіх так, як дотеперь. Конець одпусту своїм співов збогатила знама співачка русинськых народных і маріаньскых співанок – Русинка Анна Сервіцька.

Др. Петро КРАЙНЯК, Пряшів, 4.9.2007

Русиньска інтеліґенція правом варує

Од наступу новой політічной і церьковной влады в бывшім Чесько-Словеньску уплынуло 18 років. Тоты, котры вышли до уліць, декларовали взаёмну ласку, толеранцію і порозуміня. В Братїславі Ян Чарноґурьскый, стоячій за Монс. Яном Соколом, убезпечовав нас, же „сокол“ теперь буде кружыти над Словеньском і дозерати на демокрацію. Вшытко сьме відїли і чули на властны очі і уха.

Єдны одышли, другы пришли... Потім ся на вшытко призабыло. А днесь сьме свідками новой, нажаль, тыж смутной реаліты. Нетолеранція, непорозуміня, непочливость... А то в родинї Ісуса Хріста! Уведу єден актуалный приклад: русиньска інтеліґенція у Свіднику ся поставила за права ґрекокатолицькых вірників – за захованя русиньскых літурґічных обрядів в духу кіріло-мефодьской традіції. Выходословеньскы Русины вказали своє знепокоїня над асімілачным тиском на вірників – Русинів. Принайменшім то выкликує зачудованя, што ся творить у „кошарї мірных овечок Ісуса Хріста“. Видить ся, же єпіскопства, екзархаты, докінця і подакотры священици ся поставили на неправый бік. Є то штось дивне, недоброжычливе односно русиньскых вірників.

Я, як журналіста, тяжко можу порозуміти тоту твердось к Русинам – ґрекокатоликам, кідь на писма, просьбы о конштруктівный діалоґ, жадости і скаргы Русинів єпіскопства в Пряшові і в Кошыцях не реаґують. Іґнорують Русинів, котры (понижено) просять ґрекокатолицькых єпіскопів рішіыти сітуацію Русинів на Словеньску. Новодобе духовенство лем „роздумує“, што з булов папы Пія VІІ.

Русиньска інтеліґенція, єй лідры, стоять перед міцныма дверями єпіскопства. Принайменшім є то дивна позіція хрістіаньской церькви, братів в Крісту.

ХАРТА 2007

Є то важный документ днешнёй хрістіаньской добы. Ці сьме забыли, што сьме обіцяли на намістях в Празї і Братїславі? Припомяну, же бісіда была о ласцї, толеранції, порозуміню... Были там і священици, котры і днесь мають істы проблемы. Тактічна маніпулація церьковной єрархії тримать якось довго, поміч компетентных ся оддалює, зато ся русиньскы лідры зберають до Ватікану. Рівно к папови Бенедіктови ХVІ., чоловікови, котрый є сімболом ласкы і почливости к другым. Вірять, же Русины будуть мочі презентовати свій язык на церьковных літурґіях. Не мусять бісідовати лем по словеньскы! Што то за новота? Або небодай розказ!?

Пепска була з 1818 року предці дашто нарядила! Освітлила путь Русинам к правдї і справедливости, но видить ся, же світло правды з Рима комусь ани не треба. Але не забывайте, дорогы єпіскопы, же RELATON SEMPER, то значіть „ рішінём навсе“ то папа Піус думав важно. Була ясно говорить – „папом вшытко узнане як русиньске“. Підписане Піём VІІ., потверджене папсков печатёв. Так што іщі треба нашым єпіскопам? Не є предці о чім діскутовати. Тото ваганя єпіскопів бы мало быти высвітлене перед народом – в медіях. Загранічный друкованый монопол знать о тій каузї. Так чого іщі все мовчіте?

СЛОВО НАКОНЕЦЬ КАУЗЫ

Честно і рад єм сповнив просьбу пенсілваньскых Русинів в США. Так взникли тоты рядкы. Як апел на сумлїня братів Хрістовых. Ту і там, Русины уж мають дость шіканованя, нежычливости з давной і недавной минулости. Было то тяжке і боляче. Но тото продовжує доднесь. Терор, шіканованя „неслхняных“. Єпіскопы не дозволять чітати Євангелії по русиньскы. Забыли, што повіли св. Кіріл і Мефодій? Вшытко в языку зрозумілім вірникам, то значіть, і Русинам. Кому іщі все не дошло, же перед 18 роками была знову узнана русиньска народность?

Чекаме, же на Спішу повідять панове єпіскопы милозвучны русиньскы слова скорше, як ся русиньскы высланцї зо Свідника выберуть до Рима к папови за справедливостёв, котра ся дотыкать і мене – новинаря, публіцісты, честного Русина.

Еміл МІНДЯШ, Спіська Нова Вес, 8.8.2007

Чом, Владыко, не берете собі приклад од Святого Отця?!

Слава Ісусу Хрісту, важеный Владыко,

у днешнїм упонаглянім жывотї може найдете пару минут і прочітате пару слов од вірника-ґрекокатолика. Чітав єм в Народных новинках, ч. 17 – 20 (16. 5. 2007) скорочену статю, котра была перебрана з „Prešovského večerníka“ (11. 4. 2007) і знепокоїв єм ся над єй тоном і думанём. Порівнав єм думаня з думками, котры єм чітав в „Literárnom dvojtýždenníku“ (2. 5. 2007), котры написав кардінал Ян Хрізостом Корец в статї „Európa a my v nej“. Цітую: „Kresťanstvo bolo u nás prítomné cez morálne i kultúrne pôsobenie katolíckej a evanjelickej cirkvi, cez Bernoláka, Hollého, Hurbana, Sládkoviča, Moysesa a Kuzmányho, Hlinku i Rázusa.“ Выздвигує їх, бо шырили віру в Бога і єдночасно вплывали на свій народ морално і културно.

Чом Вы, Владыко, тыж не надвяжете на традіції нашых будителїв. Ці нашы єпіскопы і будителї Мануїл Ольшавскый, Андрій Бачіньскый, Александер Духновіч, Александер Павловіч.., єпіскоп-мученик П. П. Ґойдіч, єпіскоп-мученик В. Гопко не укріпляли віру в Бога і морално і културно не вплывали на вірників-Русинів? Тадь Вы знаєте, же закладали русиньскы школы, выдавали книжкы, букварї, молитвенникы.., выступали проти мадярізації, асімілації, обгаёвали Русинів, формовали їх ідентіту і утримовали реліґію. Ці під їх ризами не било сердце чістой хрістіаньской ласкы? Чом ся своїм дїлом, так як і Ян Хрізостом Корец, ку своїм не голосите Вы? Чом тых отцїв духовных, котры днесь хотять морално і културно вплывати на вірників, котры тримлять в почливости русиньскый язык, ґрекокатолицькый обряд, котры ведуть вірників к тому, жебы не зрадили традіції своїх предків, чом їх не підпорите? Чом їм сыплете попіль на голову?

Кідь папа римскый, котрый є Вашым прикладом і ку котрому ходите на конзултації, у своїм „Urbi et orbi“ ся приговарять ку своїм вірникам, та зволить собі належный язык, жебы дав честь Богу і почливость народу, ку котрому ся приговарять. Кідь ся обертать к Румунам, та научіть ся, або собі напише приговор по румуньскы, кідь к Мадярам – по мадярьскы, к Словакам – по словеньскы. Хочу ся Вас, Владыко, опросити, чом Вы, наш ґрекокатолицькый найвышшый представитель, собі не берете приклад од папы римского? Чом, кідь ся пригваряте, або служыте літурґію в русиньскій парохії, не говорите по русиньскы? Так бы сьте належну честь воздали нелем Богу, но і Русинам. Або мы сьме недостойны чести?

Тото суть, Владыко, мої трапезы.

Жычу Вам, Владыко, много здоровя і під ризами сердце повне хрістіаньской ласкы ку вшыткым!

Миколай КСЕНЯК, Ружомберок, 12. 7. 2007

„К Богу – ласку, к людём – сердце...“

„Кібы Пан Біг дав, жебы лем на

10 минут ожыв єпіскоп, а

перешов ся по своїм Урядї, мусило

бы му праскнути сердце з того жалю

і скламаня... Але люде не дурны,

вшытко вiдять...“ („Корзар“, 16. ІІ. 2001)

Кідь мам правду повісти, фурт як чітам тоты щіры слова Марека Ґая, аж ня заморозить, кідь собі представлю ґро того, што ся крыє за обягом ёго слов. Вера так, великый жаль, а іщі векше скламаня бы долягло на сердце і душу Благореченого Владыку Павла... Ці за таку церьков він знашав тоты вязеньскы мукы і страданя, тоты поневіряня?

Як ся так чоловік задумать на тов сітуаціов, котра взникла в нашій ґрекокатолицькій церькви за послїднїх 15 – 20 років, не єдного з нас, ай щірых вірників, нападе вопрос: Чом настала така сітуація? Чом нашій церькви, котра ся іщі не спамятала з єдной Ґолґофы, уж готують другу? Чом нашій церькви, котрій ся іщі не встигли загоїти раны з єй першой ліквідації, уж рихтують другу? Чом засягують до нашой літурґії? Чом міняють календарь? Чом обряды, звыкы? Чом? Чом? Чом? І не чудо, же каждый з нас має тілько вопросів. Каждого з нас знепокоює такый став, уражать нашу честь і достойность, уражать нас і нашу віру, кідь видиме, як обертають церьков выходного обряду на западну, як єй латинізують. А досправды – чом? Спробуйме ся над тыма одповідямли вєдно задумати.

В часї тзв. політічного помяку в 1968 роцї ся двигать помалы, але істо, на ногы і Ґрекокатолицька церьков на Словеньску. Скоро 20-річна нучена переміна не могла не проявити ся на єй „здравотнім ставі“. Главно то было видно на єй священиках, на єй, повів бы-м, духовній силї, котра была так препотребна на єй жывотну ренесанцію. Правда, такый став было треба найскорше рішати. Также настав вопрос, де взяти нову духовну посилу, новых священиків? За сітуації тоталітного сістему, глядати поміч у своїй матерьскій єпархії – Мукачевскій тогды не было можне, але, правду повісти, ани ся барз не хотїло дакотрым урядникам на єпіскопскім урядї выужыти таку можность. Выужыти екзістенцію Богословской семінарії у Пряшові, тоты істы урядници так само не желали сі, кідьже уж тогды мали далекосяглы планы, тзв. „модернізації“ ґрекокатолицькой церькви. Як ся указало пізнїше, то быв лем тактічный маневер з їх боку, абы собі могли вытворити певну платформу на реалізацію своїх нечестных і недостойных духовного сану намірів. Дакотры з них старали ся выговити владній ідеолоґії, кідь оспівовали путь „po ktorej sa ľud našej vlasti rozhodol kráčať k socializmu“. Вера так, были ай такы, што співали, хвалили, славили, бо добрї знали, же за то прийде нагорода. Она досправды пришла – незадовго церьков дістала адміністратора.

Подьме назад к церькви. Также, кідь сьме не мали можность формовати сі своїх священиків, наша церьков, церьков руська, была мушена, а урядникам єпіскопского уряду барз то пасовало, выужывати службы латиньскых школ. Такым способом наша церьков глядать свою духовну посилу не міджі своїма вірниками, міджі людми руського роду, але міджі іншыма вірниками, главно міджі римокатоликами. А праві ту десь ся зачінать Ґолґофа нашой церькви, друга спроба єй ліквідації. Абсолвенты латиньскых школ, новы, фактічно, римокатолицькы священици приходять до нашых сел і містечок міджі нашых людей руського роду, а, правдаже, роблять свою „місію“, свою главну задачу: латинізують церьков, літурґію, вірників, календарь, обряды, звыкы... Выховлёваны у латиньскых школах, на латиньскыім обрядї, тоты священици, котры, здало бы ся, же прияли нашу віру, ґрекокатолицьку, у своїм внутрї, у своїй душі, але і цілым своїм єством, суть, предці, пересвідчены в іншім віровызнаню. О тім свідчіть припад єпіскопского вікаря Павла Репкы іщі за час емерітного єпіскопа Яна Гірку, котрый по приходї нового єпіскопа одышой з нашой церькви і весело „выслугує„ як плебан в римокатолицькім костелї десь на западнім Словеньску. Не тяжко собі представити, што робив такый „пастырь“ в нашій церькви. А зато їм перешкоджать церьковнославяньска бісіда, котру не раз суть примушены чітати, а зато не все, і не каждый розумить тому, што чітать. Не чудо, же дакотры вірници, главно їх прихыленцї, ламентують: „My nevieme... my nerozumieme“. Але кібы тот священик быв нахыленый нашій церькви, нашій вірї, нахыленый цілым сердцём і душов, ці він бы не нашов ключ к тому, жебы тому языку порозумів і сучасный хрістіан, сучасный молодый чоловік? Досправды – нашов бы, а як легко, лем кібы хотїв. Лемже він не хоче, бо він має інакшый ціль, інакшу задачу... Ёго „місія“ в нашій церькви є цалком інакша...

А такый приклад, то не є нияка нагода, то не є єдиный припад, то нї! Їх веде продумана стратеґія духовных лідрів, котры ідейно і цілено „ведуть“ нашых пастырїв. Єден з них, бірітуал, єзуіта Федор, в минулости заслуженый книговник, так вызначує ідею своїм „боёвникам“: „Áno, správnym smerom ideme, treba len pokračovať... stojíme na priesečníku dvoch kultúr, a Boh /видите, на кого ся посылають ?!/ nás vybavil schopnosťami rozumieť obidvom. Aby však sme zvládli úlohu nám danú, máme srdcom čerpať z hĺbky duchovnosti východu, a rozumom prijímať duchovnosti západu. Delenie sa, – розумій: на выходну і западну, – musí zostať len historickou skutočnosťou, ktorá sa nesmie zopakovať “. А праві ту, в тых словах ся крыє стратеґія і тактіка сучасных урядників ґрекокатолицькой церькви, як Пряшівской єпархії, так і Кошіцького екзархату. Видите, де аж сягать ідейный замір того „духовного вождя“ своїх „вояків“! А кілько є їх і міджі нашыма людми, по нашых селах і містечках, де ся без найменшой ганьбы перед собов і перед своїм сумлїнём, без страху перед Богом, тискають, глядають тото найслабше огнивко на міцнім ланцку руськой віры, жебы просадити ідейный замір своїх „учітелїв“, же выходна церьков, церьков великанів нашой віры, якыма были Тарковіч, Ґаґанець, Валій, Нярадій, Ґойдіч, Гопко, ся мусить стати западнов... Выходна церьков не сміє быти автономнов, не сміє быти самостатнов, як дотеперь. Доте перішня самостатность „... musí zostať už lem historickou skutočnosťou, ktorá sa nesmie zopakovať.“ Тото є задача римокатолицькых священиків по нашых селах і містечках, о котрій говорить єзуїта Федор у своїм посланю, у своїм ідейнім одказї. Тото суть тоты камінкы, по котрых веде дражка нашу церьков на нову Ґолґофу... То суть тоты пробы, што ведуть нашу церьков к єй далшій ліквідації... Правда, єднодумници, усиловны ученици, не дали на себе довго чекати. Молодый єзуїта, іщі тогды рядный церьковный урядник, днесь пряшівскый єпарха Я. Бабяк, про котрого слова „руськый, руська церьков“ суть понятя пеёратівны, наприклад, єднозначно схвалює ідейный проґрам свого „учітеля“, але іде іщі дале, кідь твердить, же реалізовати ідею свого „учітеля“: „dokážu len ľudia duchovne zrelí“ в дусї свого „учітеля“ кричіть: „Prejavme sa takí“! Хто то суть тоты „duchovne zrelí?“ Як ся маме „prejaviť takí?“ Ці, недайбоже, тым, же зачнеме: „Pane, zmiluj sa“ – співати? А кідь співаме „Господи, помилуй!“ та іщі не сьме „duchovne zrelí?“ Ці як? Што крыє за тоты фразы Ёго Ексцеленція, наш верьховный пастырь? До чого жене своє стадо? До якой кошары?

Але найвекшов перешкодов при реалізації ідейных планів своїх лідрів про часть урядників ґрекокатолицькой церькви є єй святыня: церьковнославяньскіареч, реч св. апостолів Кіріла і Мефодія. Кошіцькый екзарха, наприклад, хоче: „ ...prehodnotiť to, čo sme v priebehu predchádzajúceho tisíročia nepochopili“. Представте сі! – „prehodnotiť tisícročie“ – страшно подумати! Але то іщі не є вшытко: „treba zrozumiteľnou rečou lásky ohlasovať Evanjelium“. Ани ся мі не хоче вірити, як може такый высокый церьковный урядник, верьховный душпастырь нашой церькви, выголосити таку абсурдность? „Zrozumiteľnou rečou lásky“... Ці Євангелія, чітана по старославяньскы, не была речов ласкы? Ці то нашым предкам тыж было треба перекладовати? Або мы сьме, перебачте за слово, такы дурны? А кідьже не розумиме, – ці то є в тім наша вина, же нашы душпастырї не суть способны научіти нас тоту реч? „Zrozumiteľná reč lásky“. За яку таку ласку скрывать свої умыслы Ёго Ексцеленція, отець екзарха? За ласку к ближнёму свому? Де там? Їх веце непокоїть тото, жебы ся „...už nikdy nezopakovala historická skutočnosť“ ...кідь наша церьков была самостатна. А то і наперек тому, же Пряшівска єпархія як цілок екзістує скоро 200 років, наперек силному тиску мадярізації – обстала, вытримала. Днесь уж тот арґумент, за котрый нашы предкы принесли велику жертву, як духовну, так і матеріалну, про нашых душпастырїв, не мать ціну. „Historická skutočnosť sa nesmie zopakovať!“

Уж споминаный пряшівскый єпарха ТгДр. Ян Бабяк говорить о нашім Акафістї: „ ...je to veľkolepý duchovný hymnus, ktorý už 15 storočí žije v srdciach generácií veriacich, ... je to nádherné a veľmi dôležité liturgické dielo východnej cirkvi“, – але єдным дыхом додає: „je potrebné akafisty priblížiť zrozumiteľnej reči“. Нашто? – звідате ся, -- нашто є потребна зрозумітельна реч? Ці не зато, абы жыв далшых 15 сторіч в сердцях ґенерацій? Або на то, абы надале роздавав свою красу? А ці, небодай, в тій „зрозумітельнїй“ речі буде іщі крашшый? Нї, правдаже нї! Не зато! Їм треба, жебы в дусї своїх ідейных наставників, звекшыти продукцію „duchovne zrelých“, жебы ся уж нїґда не повторила „historická skutočnosť“, же ґрекокатолицька церьков є церьков самостатна, церьков руська, характерістічным знаком котрой є буква святых апостолів Кіріла і Мефодія, котров выголошовали Євангеліє, котров приближовали акафісты, котрій 15 стороч розуміли, а в 16. го треба переоцінити, бо невдячны потомкы перестали го рузуміти. Так є! А може они і не розумлять... Може! Та як бы єй могли розуміти, кідь латиньскы школы їх тому не учіли, не формовали їх про руськы храмы, а зато і не доказали выховати, выплекасти в них ласку к тій речі, к єй красї, не доказали в ньх выховати честь і почливость к нашій церькви, к нашым предкам, к нашому богатству...

На тім містї не можу не спомянути прекрасны слова благой памяти Святїшого о. Яна Павла ІІ., кідь быв в Пряшові, окрем iншого, повів і тото про нашу церьков: „... Цілыма сторочами сьте сі утримали свою літурґію, нагромадили сьте богату дїдовизну, котра характерізує вашу церьков... тота дїдовизна, котру Вашы отцёве з великов почливостёв хранили, теперь ся давать Вам, молодым. Зясь обявляйте своє коріня, бо то є хрістіаньске коріня, котре принесло цінности і цівілізацію цілій Европі“.

„... сполоченства выходного обряду суть, як малы озерцята-плеса... всягды, де жыють ґрекокатолици візантьского обряду, міджі вірниками іншой віры, – є повинностёв вшыткых усиловати ся о то, абы ани єдно з тых озерок-плес ся не зменшыло, або іщі гірше, не заникло...“

Так, кого волю, властно, выповнюють римокатолицькы священици по нашых селах і містечках, по нашых храмах, як не волю свого верьховного наставника, свого папы? Або выповнюють волю свого ідейного наставника з Рима, котрый штучно роздїлив нашу єпархію, жебы єй так скоріше латинізовати? Або свідомо ліквідують нашу церьков, нашу віру... Так ся мі видить, же єдно і друге...

Остає лем вірити і надїяти ся, же справедливость прийде, бо Господь Бог терпезливый, але справедливый... На нёго будеме уповати. Він, єдиный Він, Ёго сила, Ёго воля примусить нашых душпастырїв назрїти дакус глубше до свого сумлїня, до своёй душы, отворити наповно свої затверднуты сердця і пустити до них кус Божой благодати, Божой ласкы і загорнути до нёй вшыткых своїх вірників, быти про них акуратныма отцями духовныма, котры ведуть свій Божый люд молитвами святых отцїв нашых, Преосвященых і Преподобных Владыків нашой єпархії до небесного царьства на спасеніє душ нашых.

„...Аще убо снидется церьков вся вкупі,

і всі языкы глаголють: ... не рекут лі,

яко біснуєтся...“

(Ку Коринтянам посланіє св. ап. Павла)

Павел МАСКАЛИК, Пряшів, 12. 7. 2007

Мармарош-Сіґет, 23. 6. 2007

Ёго Святость

папа Бенедікт XVI.

Ватікан

Жаданя делеґатів і гостїв 9. Світового конґресу Русинів

о узнаня Русиньской ґрекокатолицькой церькви свого права

на Словеньску

і выменованя єй русиньского єпіскопа

Ваша Святость,

мы, підписаны члены Світовой рады Русинів, котры сьме представителями русиньскых културных орґанізацій із десятёх країн, зьєдиненых у Світовім конґресі Русинів і зышли сьме ся 22. – 23. юна 2007 на 9. конґресовім засіданю у містї Мармарош-Сіґет у Румуньску, в першім рядї поздравляме Вас, Ваша Святость, а єдночасно несеме Вам од Русинів-ґрекокатоликів щіры молитвы, котрыма выпрошують у Господа Бога про Вас, намістника Ісуса Хріста на Земли, міцне здравя і пребогато Божых милостей.

На світовім конґресовім засіданю были обговорены проблемы жывота Русинів у світї, главно їх културного -народностного проґресу, узнаня їх націоналных прав в окремых державах, де жыють у великій мірі. Міджі обговореныма проблемами была і сітуація Русинів-ґрекокатоликів на Словеньску, котры чують кривду в подобі неузнаваня їх права на хоснованя материньского русиньского языка в літурґічных обрядах, права обсаджованя парохій із русиньскама віруючіма русиньскыма священиками, права приготовлїня русиньскых богословів на пасторацію міджі русиньскыма віруючіма в русиньскім языку. Русиньскы священици ся уж в 1997 роцї а потім у 2003 роцї обернули на Вашого передника, Святого Отця Йоана Павла ІІ. зо жаданём о офіціалне узнаня Русиньской ґрекокатолицькой церькви свого права (sui iuris) на Словеньску, а тыж зо жаданём установити єпіскопа про тоту Церьков. Але тото дїло доднесь не было вырішене. Русины собі усвідомлюють нелегкость рішіня їх жадань, але тримають їх за такы, на котры мають право подля світьскых і церьковных законів.

Зато з довіров і надіёв ся обертаме на Вас, Святый Отче, і віриме, же їх просьбы будуть выслуханы. Їх надії в тім часі здають ся быти підсилены Вашым звышеным інтересом о діятельство в Католицькій церькви на Словеньску, о котрім сьте были інформованы при недавній навщіві єпіскопів зо Словеньска у Ватіканї, але і о намаганю вытворити ту новы єпархії. І кідь была в 1968 роцї Русиньска церьков свого права переписана в Annuаrio Pontifico на Церьков словеньску, она і так жыє дале, хоче заховати собі свою ідентічность і розвивати реліґійну і културну дїдовизну своїх русиньскых предків. О тїм свідчіть і то, же при послїднім зрахованю жытелїв на Словеньску в роцї 2001 ся ку материньскому русиньскому языку приголосило 35 тісяч ґрекокатоликів.

Ваша Святость, в іменї Русинів-ґрекокатоликів, вірных наслїдству Кіріла і Методія і найсвятїшым традіціям выходного церьковнославяньского обряду, котры зъєдиняють ґрекокатоликів-Русинів нелем на Словеньску, але і на Українї, в Польску, Сербії, Хорватьску, Мадярьску, Чеську, Зьєдиненых штатах Америкы, в Канадї, але і інде у світї, котрых представителї репрезентують своїх братів і сестры і на 9. Світовім конґресі Русинів у Румуньску, просиме Вас, жебы сьте з позіції Вашого Найсвятїшого уряду выслухали голос ґрекокатоликів-Русинів зо Словеньска і обновили Русиньску ґрекокатолицьку церьков на Словеньску. За тото дїло будуть Вам вдячны і будуть благоречіти Ваше рішіня нелем теперішнї русиньскы ґрекокатолицькы віруючі, але і їх потомкы.

Слава Ісусу Хрісту!

Председа Павел Роберт Маґочій (Северна Америка)

Підпредседа Дюра Папуґа (Сербія)

Члены СРР: Михаіл Алмашій (Україна)

Маріанна Лявинець (Мадярщіна)

Юрій Фірцак (Румунія)

Аґата Пілатова (Чехія)

Владимір Противняк (Словакія)

Андрій Копча (Польща)

Наталія Гнатко (Хорватія)

Таёмник СРР Александер Зозуляк (Словакія)

Х А Р Т А

РУСИНЬСКЫХ ҐРЕКОКАТОЛИЦЬКЫХ ВІРУЮЧІХ

2 0 0 7

Тов ХАРТОВ ся пригваряме жытелям Словеньска, жебы сьме їх інформовали о реаліях у ґрекокатолицькій церькви дотыкаючіх ся русиньскых ґрекокатолицькых віруючіх.

• Сучасна ґрекокатолицька церьков – sui iuris (свого права) была в минулости русиньска, бо Пряшівска ґрекокатолицька єпархія взникла з Мукачовской а обидві были офіціално веджены і узнаваны як єпархії русиньскы. В 1963 роцї у папскій роченцї „Annuario Pontifico“ была Пряшівска єпархія самовольно адміністратівным переписом єдного священика означена як єпархія sui iuris словеньска.

• Русиньскы ґрекокатолицькы віруючі од 1968 року не мали офіціалну можность выховы русиньскых священиків, а словеньскы ґрекокатолицькы священици на русиньскых парохіях ся стали аґресівныма реалізаторами словакізації.

• Русиньскы ґрекокатолици доднесь не дістали можность обновити стару або створити нову єрархічну штруктуру із належныма парохіями, а тым ани в повній мірї розвивати свою церьков у вшыткых областях реліґійного жывота, хоць тота комуніта мать на то способности, што доказують і реалії, же в 1995 роцї быв офіціално кодіфікованый русиньскый списовный язык, же при списованю людей у 2001 роцї ся к материньскому русиньскому языку приголосило 35 000 ґрекокатолицькых віруючіх. В коло 100 селах із ґрекокатолицькыма віруючіма мать материньскый язык русиньскый понад 50 процент жытельства.

• З боку ґрекокатолицькой церьковной єрархії од 1968 року не вышов жадный імпулз або даяка ініціатіва у сферї місійного дїятельства міджі русиньскыма жытелями в їх материньскім русиньскім языку. Зато не екзістують жадны катехетічны помічникы, молитвенны книгы потребны к богослужбам, учебникы, Святе Писмо, пастырьскы листы, часописы атд., котры бы вышли з ініціатівы Пряшівского єпіскопства, або пізнїше з Кошіцького апостольского ерзархату, і были выданы в материньскім языку русиньскых ґрекокатолицькых віруючіх.

• В пряшівскій семінарії богословцї при приправі на службу священика николи не чули проповідь в русиньскім языку а не суть веджены ку пасторації міджі русиньскыма віруючіма, хоць векшину по высвячіню на священиків єпіскоп Пряшівской єпархії номінує на русиньскы парохії.

• Тісячі Русинів міґровало зо своїх родных сіл до многых міст цілого Словеньска, але в них не мають священика, котрый бы вів пасторацію в їх материньскім языку, хоць найменше у 10 містах бы русиньскы віруючі акутно потребовали своїх священиків.

• Єпіскопы ґрекокатолицькой церькви на одпустовых святах у русиньскых парохіях не суть охотны прочітати ани лем Євангеліє в материньскім языку Русинів.

Внаслїдку нерішіня тых проблемів настає нучена асімілація русиньскых ґрекокатолицькых віруючіх і їх парохій, што є в роспорї з ІІ. Ватіканьскым концілом, отваряючім вшыткым народам євангелізацію в материньскім языку. Выменованём вікаря про Русинів у 2003 роцї, котрый не знать русиньскый списовный язык, є неясной народностной орьєнтації і є пасівный у своїй функції, лем підтверджує маніпулацію, нежычливость і неохоту рішіня русиньской проблематікы з боку ґрекокатолицькой єрархії. Дрібны „стрічны“ крокы сучасной церьковной єрархії суть тактічнов маніпулаціёв з поглядом шырокых мас з цілём створіня ілузії, же русиньскым віруючім ся выходить настрічу, але на основны дїла і пропозіції тота верьхность не реаґує.

Тоту ХАРТУ, котра не є часово обмеджена і є опублікована к 20. І. 2007, може підпорити каждый, хто досяг вік 18 років, стотожнює ся з текстом Харты і є за зміну вышше уведженых жалостных реалій. Треба увести своє мено, призвіско, адресу, чітательно ся підписати і послати на адресу:

РУСИН і НАРОДНЫ НОВИНКЫ

Духновічово нам. 1

081 48 Пряшів

Призвіска і мена підписаных в алфавітнім порядку з уведжінём місця бываня (лем село, місто) будуть уведжены на інтернетовій строрінцї www.rusynacademy.sk, зачінаючі од 1. ІІІ. 2007. Каждый підписаный єдночасно ся ставать сіґнатарём той ХАРТЫ. Точна адреса сіґнатаря і ёго властноручный підпис буде в редакції Русин і Народны новинкы.

Датум Мено і призвіско Адреса Підпис

СІҐНАТАРЇ ХАРТЫ РУСИНЬСКЫХ ҐРЕКОКАТОЛИЦЬКЫХ ВІРУЮЧІХ 2007:

(Ку 31. 12. 2007 ся під Харту 2007 підписало 1.436 людей. Перебачте дакотры, кідь сьме Ваше мено або призвіско скомолили, бо дакотры нешумно пишете, а потім тяжко то розлущіти. Также во властнім інтересі пиште крашше, пиште ай повне мено, жебы было менше „перехрещеных“. Дякуєме за порозумлїня.)

Адамішін Николай, Красный Брід

Адамішінова Наталія, Красный Брід

Амбрухова Елена, Меджілабірцї

Андреанїн Ян, Воліця

Андреанїнова Анна, Воліця

Андрейцо Михал, Руська Поруба

Бабей Мілан, Свідник

Байцурова Анна, Меджілабірцї

Банїк Ян, Красный Брід

Банїкова Гелена, Красный Брід

Баранкова Марія, Меджілабірцї

Барна Іван, Рошківцї

Барна Іван, Меджілабірцї

Барнова Анна, Рошківцї

Барнова Анна, Меджілабірцї

Батько Мілан, Меджілабірцї

Батькова А., Меджілабірцї

Батькова Даша, Меджілабірцї

Беґа Іван, Чабалівцї

Боґданова Марія, Выдрань

Беґова Татяна, Чабалівцї

Безек Николай, Микова

Бейда Василь, Братїслава

Бейдова Марія, Братїслава

Белеёва Марія, Меджілабірцї

далшы підписаны:

Утримлеме сі свою русиньску ідентіту?

Суть Русины членами новой церькви?

Снагы уряду єпіскопа Бабяка нас поставили перед важный, мож повісти, жывотный проблем: ці докажеме утримати свою ідентіту? Із позіції уряду єпіскопа ся особно поставив проти русинства (і кідь сам є асімілованый Русин), на русиньскы села посылать своїх вірных плебанів, якы не знають, ани не хотять комуніковати з Русинами по русиньскы. Тото вшытко ся робить на основі підлости і замірности священика, якый в 1968 роцї окламав петічный выбор вірників на русиньскых селах і не дав заевідовати: обновлїня роботы про церьков ґрекокатолицьку-уніатьску, т. є. русиньску, але про нову церьков – ґрекокатолицьку словеньску. У 2002 роцї наступив новый єпіскоп, якый зачав наповнёвати посланя новой церькви – словакізовати. Вірників церькви ся нихто не просив, ці хотять ся заевідовати до новой церькви. Монс. Бабяк ся односить к вірникам на русиньскых селах, як ку своїм підданым. Не хоче з Русинами говорити на тему церькви русиньской, яку заложыли нашы предкы, церькви, яка была 400 років про Русинів матїрёв і школов. Жывот той церькви быв неоддїлный од жывота Русинів. Церьков была одповідна за выхову Русинів.

Тото вшытко про сучасного єпіскопа уж не є правда. Ту є ясный доказ правды, чом прияла влада закон, подля якого на заложіня новой церьви треба 20 тісяч вірників. Прото бы на нашых селах было треба найти людей, якы із священиком Гірком тогды орґанізовали петіцію, і дознати ся, ці люде знали о тій підлости. Настав час про самых вірників на русиньскых селах повісти свій погляд, ці принимають нову церьков за свою, або давають свій голос петічному выбору, абы святый престол обновив роботу церькви уніатьской-русиньской, котра свою роботу скінчіла нараз із смертёв єпіскопів отця Ґойдіча і о. Гопка, а про Пряшівску єпархію быв даный штатут про роботу уніятьской церькви.

Монс. Бабякови хочу повісти лем єдну правду: перечітайте собі пролоґ к Євангелію пророка Конштантіна-Кіріла, якый уж в давно ся просив: „Ці не падать дождж на вшыткых єднако, ці сонце не світить на вшыткых, ці не дыхаме єднакый воздух?“ Мы познаме многы народы, котры мають своє писмо, свій язык, і Бога славлять своїм языком. Чом Бога робите безмічным, абы нам не розумів? Якраз філозоф Конштантін-Кіріл вытворив писмо про Славян, а вдяка ёму, ся і наш народ Русинів міг зарядити міджі народы Европы. Старословєнчіна, глаголіка, ся вдяка Кірілови і Мефодіови у р. 869 стала четвертым языком в Европі. Ту быв фундамент і нашого русиньского языка, якый творила і нас учіла праві церьков ґрекокатолицька-уніатьска.

Нашы народны традіції не суть поставлены на глиняных ногах, але на могутній скалї, історічно доложеній в кіріло-мефодьскій і великоморавскій традіції. В довгых і неславных часах были все чістым студником народа Русинів, аж до днешнїх днїв. Днесь не треба полемізовати з людми, якы нам одперають право на властну історію. Не сьме підданы, але слободны.

К предпоятости єпіскопа Бабяка проти русинізму бы ся мав остро поставити і коордіначный выбор Русиньской оброды на Словеньску і дати до влады републікы і до уряду омбудсмана острый протест, бо церьков цілено порушує закладны права людей, а вірници не суть інформованы, же ся стали членами церькви новой, церькви словеньской. Тоты проблемы треба рішати безодкладно, а у Ватіканї высвітлити, же Русины жадають, абы была забезпечена контінуіта церькви уніатьской, а єпархії в Пряшові вернути право церькви ґрекокатолицькой-русиньской. Про уряд єпіскопа Бабяка треба Єпіскопскій конференції СР запропоновати вытворити уряд на Спішу, де буде мати простор про словакізацію асімілованых Русинів Спіша аж по вышнёгроньску теріторію, кідь не быв охотный подвод в евіденції высвітлити. Полемізовати з єпіскопом і допрошовати ся є страта часу. Скоріше бы было треба людей на селах інформовати, абы ся поставили на позіції одказу своїх предків і одперли послушность плебанам і послали їх на єпіскопскый уряд. Треба повісти, же тота церьков не має історію, не має ани право без участи вірників рішати словакізацію під покровом Бога.

Михал БУРЦІН, Гуменне 13. 6. 2007

Одышов у вічность Гавриїл Мірошай

5. юна 2007 дотовкло сердце чоловіка, котрый переважну часть свого жывота присвятив хоровій церьковній музицї. У віку 84 років навсе нас охабив Гавриїл Мірошай, основатель у 1968 роцї і діріґент Старославяньского ґрекокатолицького катедралного хору св. Йоанна Хрестителя, на челї котрого стояв скоро 30 років.

● Закладатель і довгорічный діріґент Старославяньского катедралного ґрекокатолицького хору св. Йоанна Хрестителя – Гавриїл Мірошай (сидить злїва) зо своїма хорістами.

Своїм дїятельством дістав ся міджі найвызначнїшых діріґентів у Пряшові і в історії пряшівскых катедралных хорів. Хоровый спів під ёго веджінём ся став неоддїлнов частёв божественных літурґій у катедралнім храмі св. Йоанна Хрестителя, вшыткых вызнамных церьковных подїй Пряшівской ґрекокатолицькой єпархії, многых успішных културно-общественных акцій у Пряшові, на Словеньску і за ёго граніцями.

Гавриїл Мірошай ся народив 13. фебруара 1923 в селї Няґово, Тячівского раёну на бывшій Підкарпатьскій Руси, в родинї ґрекокатолицького священика. Уж почас ґімназіалных штудій в Ужгородї і телолоґічных штудій в Пряшові і в Оломовцу, приобрів любов до хорового літурґічного співу, котрый зістав в ёго сердцю на цілый жывот. На ёго музичне чутя вплынули такы вызнамны особности церьковнославяньского хорового співу, якыми были Анна Росинєвіч-Щуровска, Вєра Ромішевска, М. Шілвай, проф. Імріх Седлак, Штефан Гладонік, Нікіфор Петрашевіч, проф. Тїхі, проф. Юрій Бобак, Йозеф Олейнїк і далшы хормайстры і учітелї музикы, котрых особно знав і їх діріґентьске дїятельство обдивляв. Ёго жывотна туга стати ся священиком ся му не сповнила про знамы смутны подїї звязаны з наступом тоталітного режіму зачатком 50-ых років минулого стороча. Вступив до цівілного жывота, спершу учітелёвав, потім робив у господарьскых функціях. Гавриїл Мірошай быв прикладом скромного, робітного, жертовного чоловіка, своїй ґрекокатолицькій церькви одданого віруючого, в родинї старостливого і ласкавого отця. Не любив принимати слова хвалы при своїх жывотных юбілеях.

Небогого выпровадили на послїдню путь 13. юна 2007 у Домі смутку в Пряшові, похованый є на пряшівскім цінтерю.

Вічная ёму память!

Др. Петро КРАЙНЯК, Пряшів

Чом підпорую Харту 2007

Несподївало ня некваліфіковане, поверьхне, арґументачно ірелевантне выголошіня Пряшівского ґрекокатолицького єпіскопского уряду односно Харты русиньскых ґрекокатолицькых віруючіх 2007.

Высвітліня є можне мінімално з двох прічін: 1. Незналости проблематікы вышше 15-річной калварії, котру допеперь Русины пережыли при просаджованю своїх народностных пожадавок адресованых єпіскопскому уряду у Пряшові. Або: 2. Умыселне іґнорованя жадостей русиньской народностной меншины, котры представляють проблем у реалізації намірів ґрекокатолицькой церькви, а то словакізації літурґічных обрядів і досягнутя „чістоты“, або „єднофаребности“ Ґрекокатолицькой церькви на Словеньску, котра мать быти презентована з народностного боку як церьков „sui iuris“ словеньска, што є в розпорї з єй історіёв, бо она была як церьков „sui iuris“ ruthenskou. Треба, жебы сі челнз представнителї пряшівского єпїскопства в інтересі спознаня і обєктівного посудженя проблематікы уплатнёваня пожадавок своїх вірників русиньской народности усвідомили, же тот проблем є довгодобый, не є звязаный лем із послїднїма роками, кідь до функції єпіскопа наступив Монс. Ян Бабяк. Уж ёго предходця – Монс. Ян Гірка евідовав многы жадости і скаргы на безоглядну словакізацію в русиньскых фарностях, на неґатівны реакції священиків словеньской народности, респ. словеньской орьєнтації решпектовати старославяньскый язык в літурґічных обрядах, пізнїше і жадости віруючіх на пасторачну практіку – чітаня Євангелій, Апостолїв, хрестин, вінчанок, погробів, выучованя набоженьской выховы і т. д. в русиньскім языку. Русиньска оброда на Словеньску уж выше 15 років евідує множество писем, скарг і припомінок вірників, котры крітічно вказують на сітуацію в тім напрямі. Може то потвердити редакції періодічной пресы Народны новинкы, Русин і InfoРусин, як і функціонарї РОС і єй актівісты з особных контактів iз неспокійныма і беспомічныма вірниками, котры у своїх фарностях не мають можность протів словакізації ся бранити. Словне споїня „аґресівна словакізація“ уведжене в Хартї наповно выстигує справованя ся словеньскых душпастырїв у русиньскых селах. Суть конкретны факты, котры свідчать даколи аж о уражливых выядрінях дакотрых священиків на адресу народностно усвідомленых і своїх прав ся дожадуючіх Русинів, у дакотрых припадах суть такы словны атакы на гранї трестно-правного характеру, респ. порушованя уставных прав жытелїв СР. З найвекшов правдоподобностёв мають тоты священици одвагу так приступати ку своїм русиньскым вірникам, бо мають підпору у своёй єрархії у пряшівскім єпіскопскім урядї, справують ся так з „тихов“ підпоров надрядженых і не мусять мати страх з будь-якого постигу або одсуджіня. Выходом із даной сітуації было бы выменованя єпіскопа про Русинів, котрый бы ґарантовав їх народностны права в церьковнім жывотї. З таков жадостёв ся од 1998 року дакількораз обернула репрезентація Русинів писомно, але і особныма навщівами на апоштольскій нунціатурї в Братїславі, враховано жадости о приятя у Святого Отця у Ватіканї. Выменованя вікаря про Русинів в особі василіяна Петра Павла Галька (наперек рекомендації русиньскыма священиками іншой особы), як потвердила дотеперішня практіка, было хыбне і шпекулатівне рішіня. Отець Галько не мав представу о даній проблематіцї, котру мать як вікарь рішыти, ёго характеровы властности го дали на уровень штатісту, пасівного у функції, котра сі выжадує енерґічне і докладне просаджованя пожадавок русиньскых віруючіх, котрых репрезентує.

Ку даній проблематіцї было бы можне заповнити дакілько сторінок з інтернету ці то з погляду ґенезы розвитку русиньского обродного процесу по 1989. роцї, або і актівіт Русиньской оброды наы Словеньску і далшых русиньскых орґанізацій, але і актівістів, усвідомленых священиків і рядовых вірників. В каждім припадї хочу підпреслити, же є барз тяжко вести конштруктівный діалоґ з людми неінформованыма, легковажныма і з людми, котры суть в заятю свого націоналістічного пересвідчіня і протіврусиньского думаня. Траґедіёв про нашых русиньскых вірників є факт, же такы особы мають поставіня, функцію і правоміць вырішовати о їх народностній долї в набоженьскім жывотї.

Єм того погляду, же факты, уведжены в Хартї, суть невывернутельны і неоддіскутовательны. Єдиным справодливым рішінём є признати русиньскым вірникам їх право на материньскый язык в літурґічных обрядах у змыслї рішінь ІІ. Ватіканьского концілу, але і їх уставных прав як жытелїв СР. Є лем природне, же пасторачна практіка русиньскых вірників бы мала быти управлена і юрідічно прислушнов єрархіёв і теріторіалнов штруктуров. Єм пересвідченый, же такый крок веджіня пряшівского єпіскопства бы зміцнив єдноту ґрекокатолицькой церькви на Словеньску і єй вірників. Узнаня Русинів у сполоченстві ґрекокатолицькых вірників, попри вірниках словеньской народности і другых народностей, бы зміцнило в сучасности порушану годновірность русиньскых вірників ку веджіню своёй церькви, главно ку своёму єпіскопови. В інакшім припадї выникне конфлікт меджі вірниками і їх церьковныма представителями, котрый в днешнїй добі презентованый із народностного боку може мати неприємны наслїдкы. Єм пересвідченый, же о перспектіву такого розвитку довго нерішеных проблемів у Ґрекокатолицькій церькви на Словеньску не мать нихто скуточный інтерес.

Др. Петро КРАЙНЯК, Пряшів, 9. 3. 2007

(Автор є довгорічным актівістом Русиньской оброды на Словеньску, бывшым членом выконного выбору РОС, істый час быв і єй говорцём, в сучасности є реґуларным дописователём до русиньской пресы.)

Підпора ХАРТЫ 2007

русиньскых ґрекокатолицькых віруючіх на Словеньску з боку

русиньской інтеліґенції зо Свідника

Мы, ґрекокатолицька русиньска інтеліґенція, што тримаме в почливости одказ славяньскых віроучітелїв св. Кіріла і Мефодія, културну і духовну дїдовизну нашых предків, і в сназї продовжовати в дїлї нашы русиньскых ґрекокатолицькых (ґр.кат.) мучеників Пряшівской єпархії – Владыків Петра Павла Ґойдіча і Василя Гопка, тым высловлюєме велику неспокойность над проглублюючім ся асімілачным аж ліквідачным тиском на тісячі вірників Русинів з боку веджіня єпіскопства, екзархату і многых ґрекокатолицькых священиків.

Зо жалём конштатуєме, же наша довгорічна терпезливость, снага о конштруктівный діалоґ, просьбы, писомны жадости і скаргы дотеперь не нашли позітівный одгук на ниякім ступни церьковной гіерархії ґрекокатолицькой церькви. Сучасный став неслободы русиньскых ґр.кат. вірників і священиків на Словеньску ся в многім подобать на сполоченьску сітуація і позіцію інтелектуалів у Чеськословеньску при взнику Харты ’77.

На письма ґр.кат вірників, адресованых єпіскопам, нунціёви ці до Ватікану, не дістаєме ани лем одповідї. Через атнірусиньскых священиків ся ступнює снага прискорити нашу асімілацію. Неважны „стрічны“ крокы сучасной церьковной гіерархії суть лем тактічнов маніпулаціёв із публічнов думков з цілём замолгованя, же русиньскым вірникам ся выходить на стрічу. Лемже на основны дїла і пропозіції верьхность не реаґує. Стрічаме ся з нежычливостёв, неохотов і неінтересом церьковных представителїв о справедливе правне рішіня позіції русиньскых вірників. Наприклад на выменованя вікаря про Русинів (в 2003 р.) з неяснов народностнов оріентаціёв і неспособного рішати недобру сітуацію вірників, лем підтверджує нашы неблагы і болячі скусености.

На основі уведженого ПРОПОНУЄМЕ з рядїв сіґнатарїв харты выбрати представителїв і пожадати приятя у Святого отця Бенедікта XVI.

Мы, сіґнатаре проголошіня Харты 2007, тым жадаме церьковну верьхность:

І. ДОТРИМОВАТИ RELATU SEMPER і ЦЕРЬКОВНЕ ПРАВО (CCEO)

21. 9. 1818 булов папы Пія VII. Relatou Semper (вырішінём навсе), одорванём од Мукачевской, взникла Пряшівска єпархія Diocesis Eperiesensis Ruthenorum (Єпіскопство пряшівске про Русинів). Обидвы єпархії (єпіскопства) были офіціално веджены і узнаваны як русиньскы.

• В 1963 роцї в роченцї папы Annuario Pontifico была наша єпархія свойвольно адміністратівным переписом якогось священика означена як єпархія sui iuris – словеньска.

• Ціленаправлено уж од 1968 аж дотеперь суть русиньскы священици (традіціоналісты) з веджіня єпіскопства вытискованы і шіканованы. Теперішнї єпіскопы не суть докінця охотны в русиньскій парохії на одпустовых праздниках ани лем прочітати євангелії по русиньскы.

• Русины-ґрекокатолици ани по 1989 роцї (кідь штатом была по роках неслободы зась признана русиньска народность) не мали можность вытворити гіерархічну штруктуру з одповідныма парохіями. То принимаме як великый прояв непочливости к благореченым Владыкам-мученикам.

ІІ. РЕШПЕКТОВАТИ ДЕКРЕТ ORIENTALIUM ECCLESARIUM

о выходных католицькых церьквах, приятый ІІ. Ватіканьскым собором 21. новембра 1964

У вступі цітованого документу ся уваджать: „Католицька церьков тримать у великій почливости інштітуції, літурґічны обряды і способ жывота выходных церьквей“. Дале ся в пунктї 4 приказує: „Зато няй ся всягды на світї зроблять міры в інтересі охраны і розвоя вшыткых містных церьквей, а з тым цілём няй ся встановлять парохії і властна гіерархія, де то выжадує духовне добро вірників“.

Чом потім русиньскым вірникам на Словеньску суть тоты права довгы рокы одпераны?

• В Пряшівскій семінарії богословцї не суть веджены к служіня міджі русиньскыма вірниками, якраз навзупы. Ту нїґда не чули проповідь по русиньскы, притім векшиа богословцїв по высвячіню за священиків єпіскопом Пряшівской єпархії є менована на русиньскы парохії, де многы способствують біль вірникам.

• В 1995 роцї быв офіціално кодіфікованый русиньскый язык. При списованю людей в 2001 р. ся к материньскому русиньскому языку приголосило 35 000 ґр.кат. вірників. З коло 250 сел на Словеньску, де ся доднесь говорить діалектами русиньского языка (lingua ruthenica) подля офіціалного списованя в скоро 100 селах, з высше 50 перцент ґр.кат вірників увели материньскый язык русиньскый.

• Тісячі Русинів міґровали із своїх родных сел до многых міст цілого Словеньска. У Свіднику тыж не мають русиньского священика, котрый бы служыв у їх материньскім языку. Найменше в 10 містах бы вірници акутно потребовали своїх священиків.

Покы в штонайкоротшім часї про духовне добро Русинів у Ґрекокатолицькій церькви на Словеньску ся не зачне вести серёзный діалоґ і справедливо дїяти в єдности з церьковным правом (CCEO) і історічнов правдов, сьме готовы через выбраных говорцїв сістематічно інформовати о нашых проблемах шыроку громаду. Формов отвореных писем і орґанізованых акцій будеме боёвати о підпору хрістіанів і шырокой общіны дома і за граніцями нашой отчізны – за утриманя кіріломефодьской дїдовизны в ґрекокатолицькій церькви.

Харта 2007 є опублікована на інтеренетовій сторонцї www.rusynacademy.sk. Каждый, хто досягнув 18 років свого жывота, уведжінём мена, прізвиска, адресы і своїм підписом може підпорити проголошіня і нашу снагу о направлїня уведженых болячіх дїл.Треба то зробити на выдрукованых гарках ХАРТЫ 2007!

Підписаны:

Інж. Михал Кость, директор н. о. Деревяны храмы під Дуклёв, 0915/942 172

Бак. Мілан Бабей, Свідник

ПеадДр. Іван Русинко, Свідник

Мґр. Марія Ґобанова, Штефуров

Інж. Павел Тірко, Нижнїй Комарник

Недодумана Харта русиньскых ґрекокатолицькых віруючіх

Харта є дефінована як публічный документ прінціпіалного вызнаму, яка обсягує і ґарантує сукупность конкретных людьскых прав або обсягує сукупность пожадавок на людьскы права.

Тото усвідомлїня сі важности документу прінціпіалного вызнаму нам предписує, што має Харта обсяговати, од кого має взникнути, а ку кому має быти направлена. Также, кідь має здобыти прінціпіалный вызнам, мусить мати ініціатора, адресата і точно уведжены права або пожадавкы на права, котры ініціатор, (сіґнатарї), не мають. Неписаным законом є, же Харта ся дає сіґновати (підписовати) аж тогды, кідь єй дахто з ініціаторів пожадавок підписав. Подля того далшы потенціоналны сіґнатарї будуть мати довіру (або нї) к обсягу Харты, і довіру к тому, же така Харта є в тій добі потрібна. Сіґнатарї – єдиніцї не штудують обсяг документу як правници. Кідь відять і познають першых трёх-штирёх ініціаторів-сіґнатарїв, вірять в справедливость пожадавок Харты.

Конштатованя недостатків при забезпечованю реліґійных людьскых прав на Словеньску, котры пропонована і через НН росшырена Харта має, не дає листинї потрібну прінціпіалность. Од никого ніч конкретно не жадать. І так абзац цітованый на другім боцї папіря пропонованого людём на підписованя, ай кідь є справный і вшыткы з ним можеме быти согласны, є лем конштатованём ставу. Можеме ся стрічати і повторяти сі го каждый день і в каждім селї, але тым ся ніч не змінить. Попробую холем на двох „заражках з першой сторінкы“ демонштровати, як бы єм сі то представлёвав. Зачінам першым абзацом:

• „Сучасна Словеньска ґрекокатолицька церьков – sui iuris ... і т. д. ...“ За цітаціёв того абзацу бы мала наслїдовати выразным шріфтом „Пожадавка“: Жадаме, жебы наше Пряшівске ґрекокатолицьке єпіскопство обернуло увагу Риму на уведжену самоволю і жадало єй одсуджіня на такій уровни, на якій быв опублікованый колишнїй нелеґалный крок єдного священика. Наше єпіскопство няй жадать потверджіня платности первістного права, же ґрекокатолицька церьков на Словеньску зістає все русиньсков церьковлёв sui generis.“ Нашто конштатовати хыбу, кідь не жадаме, абы была направлена?

• По другім і третїм абзацу бы мала наслїдовати пожадавка к там уведженым недостаткам. Напр.: „Жадаме ґрекокатолицьке єпіскопство і компетентны штатны інштітуції, абы по взаємнім договорї з компетентныма штатныма орґанами забезпечіли повинне навчаня русиньского языка про молоде священицьке поколїня, абы богослужіня міджі русиньскым жытельством ся

могло реалізовати в материньскім языку Русинів.“

• По названю каждого недостатку при дотримано обчаньскых реліґійных прав мусить наслїдовати ясно формулована пожадавка на направлїня кривд, котры чуєме і котры суть напрямованы к планованій асімілації Русинів. Цілену, або з поверьхности і недоконалости контролї дотримованя людьскых прав выплываючу снагу стерти Русинів з народностной карты Европы, поважуєме за замірне продовжованя сталіньской народностной політікы,. Якый-небудь напад на ґрекокатолицьку церьков або єй обмеджіня є заєдно нападом на русиньску народность.

• В далшім абзацу треба формуловати „Жадаме МК СР фінанчно підпорити выданя основных реліґійных книжок: як: Кетехізм, Молитевник, Співник літурґічных і праздничных співів, Старый і Новый закон і под.

Так конціпована Харта бы мала потім основный вызнам і ціну. Інакше ся може стати, же ся нияка направа не зробить і обвинёваны місця нам ознамлять: „Гей, о недостатках знаме такісто як вы, але сі думаме, же вам то так пасує, бо сьте ани у єднім пунктї вами конштатованых недостатків оправу і направу в Хартї не пожадовали“.

Харту конціповану так, як вышла в Народных новинках, поважую за недоконалу і россіяну. Кідь ся дахто з нашых озве з даякыма пожадавками о направу хыб в дотримованю реліґійных і обчаньскых слобод, може ся дочекати одповідї, жебы быв тихо, бо русиньскы ґрекокатолици недавно підписовали „Харту вірників“, а ніч таке не пожадовали. Не поміг бы нам арґумент, же не знаме, хто тоту Харту робив, хоць досправды не знам хто єй робив а чом хотїв зістати в анонімітї. Є лем адреса, де – кідь Харту підпишу – єй мам послати. То, што є выдане, є лем поверьхность, може прояв популізму чоловіка або ґрупы, але Харта є дашто інше. Прочітайте сі зачаток. Першы речіня. Прошу авторів: думка є добра, але поверьхность єй занурюює до воды маловызнамного ґеста.

Перебачте мі мою щірость і тото, же я тоту „недоконалость“ не підписав. Думка є важна. Ай єй высловлїня бы мало быти докладне, абы єй вага росла і ословлёвала людей к выданю оправдовой Харты русиньскых ґрекокатолицькых вірників.

Штефан ЛАДІЖІНЬСКЫЙ, Братїслава

ОТВОРЕНЕ ПИСМО

преосвященому владыкови Монс. Міланови Хавтурови, апостольскому екзархови в Кошыцях

11.ІІІ.2007

Преосвященый владыко,

доволюєме собі Вам написати тото отворене писмо як реакцію на дакотры Вашы высловы в недїльній русиньскій релації Радія ПАТРІЯ (4.3.2007 р.), де сьте бісідовали окрем іншого і о русиньскых церьковных перекладах. Дакотры Вашы нагляды нас померзили і засмутили, бо не суть правдивы, а як кібы іґноровали довгорічне – а як свідчіть і каждоденна практіка – і боголюбе перекладательске дїло русиньскых священиків і інтеліґенції.

Самоперше:

На теолоґії за тоталіты і за теперішнёй демокрації штудовали все і богословы з русиньскых сел. Кідь бы ся днесь холем векшына з них голосила ку Русинам а хотїла пасторовати на русиньскых селах і русиньскым языком, не быв бы недостаток русиньскых священиків. Церьковна верьхность бы мала честно признати, же до року 1989 быв од самой церьковной верьхности просаджованый в богослужінях словеньскый тренд. Старославянчіна была преферована як незрозуміла, застаріла, немодерна, на шкоду місійного дїла Церькви. А такыма были означены тыж і богословы і священици, котры заставали за старославяньскый язык. Кідь русиньскы священици і інтеліґенція по 1989 р. зачали актівнїше робити на церьковных перекладах в зрозумілім русиньскім материньскім языку, не нашли достаточне порозумлїня у церьковной верьхности. Перекладателї довгы рокы чекали на церьковне схвалїня предложеных книг, а і до днешнёго дня было схалено мінумум з того, што ся на схвалїня дало. Старостливость о русиньскых ґрекокатолицькых віруючіх доднесь не выходить зо стороны церьковной верьхности, як бы то мало быти, але зо стороны русиньскых священиків – родолюбів, котры суть нераз і самов церьковнов верьхностьов означованы за русиньскых націоналістів, фанатіків і розбивачів епархії уж лем зато, же чітають на Службах Божых святе Євангеліє по русиньскы.

Вшыткы переклады даваны на схвалїня суть в кодіфікованім русиньскім языку а суть дїлом переклададельского тіму, котрый 25 років робить на тім полї. Од 1995 р., коли быв кодіфікованый русиньскый язык, є кажде дїло сконтролёване Оддїлінём русиньского языка і културы Інштітуту реґіоналных і народностных штудій Пряшівской універзіты – найкомпетентнїшов русиньсков языковов інштітуціов на Словеньску.

До Рима на церьковне схвалїня были в русиньскім языку в 2005 р. предложены тоты Тайны: Крещіня, Міропомазаня і Манжелство. Приготовила їх русиньска секція при Ґрекокатолицькiй літурґічній комісії а одобрила їх Літурґічна ґрекокатолицька комісія Пряшівской епархії і Кошыцького екзархату а тыж і Оддїліня русиньского языка і културы ІРНШ Пряшівской універзіты.

Просиме ся Вас, преосвященый владыко Мілане: Познате іншых і компетентнїшых людей, котры бы мали, ці знали зробити таке дїло?

В релації сьте ся высловили, же до Рима не можуть іти переклады лем на „дакій говоровій речі“ з „неясныма“ языковыма правилами, жебы сьме не вышли на сміх. Тоты Вашы слова ранили науковців, котры в 1995 р. кодіфіковали русиньскый язык а на торжественнім актї в Братїславі видїли сидїти і вас; ранили тых, котры добровольно i задарьмо роблять уж довгы рокы, жебы люде чули слово Боже в материньскім языку, але ранили і робітників Оддїліня русиньско языка і културы ІРНШ на Пряшівскій універзітї, котре робить вшытко, жебы ся русиньскый кодіфікованый язык розвивав а через штудіум русиньского языка наш народ мав і свою інтеліґенцію.

Знаме, владыко, же сьте про Ґрекокатолицьку церьков выховали многых священиків. Но руку на сердце: Кілько з них служыть на русиньскых селах про народ, з котрого походите і вы?

В послїднїм часї видиме, же многы русиньскы віруючі Ґрекокатолицькой церькви, але і много інтеліґенції, явно і ясно декларують свої нагляды на русиньску проблематіку в нашій Церькви.

Віриме, же церьковна верьхность буде акцептовати тоты реліґійны потребы а конштруктівно выйде своїм вірникам навстрічу. Бо дотеперь, нажаль, видиме з єй стороны лем інвектівы.

За бывшу русиньску секцію ґрекокатолицькой літурґічной комісії :

о.Крайняк, Камюнка

о.Поповець, Чірч

о.Костілник, Гінківці

За Оддїліня русиньского языка і културы Інштітуту реґіоналных і народностных штудій Пряшівской універзіты:

ПгДр. Анна Плішкова, ПгД.,

Доц. Др. Василь Ябур, к. н.

Na vedomie:

Mons. Milan Chautur, košický exarcha, Košice
Apoštolská nunciatúra, Bratislava
Mons. ThDr. Ján Babjak, SJ, prešovský eparcha
Redakcia Rusín a Ľudové noviny, Prešov
Slovenský rozhlas, Rádio Patria, Hlavná redakcia národnostno-etnického vysielania

Одповідь ґрекокатолицького апостольского

екзархы на Отворене писмо

Дорогый отче!

Дякую за Вaше „Отворене писмо“ з 11. 3. 2007, котре є реакціёв на розгласову релацію Радія Патрія. Не хотїв єм спричінити дакому смуток своїма словами, але єпіскоп мусить быти прямым, кідь іде о прінціпіалны дїла, хоць ся ёго слова дакого і неприємно дотулять.

1. Каждый знає, же політічна міць в 50. роках минулого стороча ліквідовала вєдно ґрекокатолицьку церьков і русиньскый народ, также од того часу ся нихто одкрыто не міг ідентіфіковати як ґрекокатолик і Русин. Зато ся не дасть твердити, же за тоталіты было дость ґрекокатолицькых священиків про русиньскы парохії, як пишете в писмі (о тім свідчіть і штатістіка русиньскых абсолвентів КМБФ у Братїславі). Хочу тым лем підкреслити, же за даный став могли якраз комуністічны лідры русиньского походжіня, котры нашым хлопцям, якы хотїли штудовати теолоґію, робили великы проблемы, і днесь ся чудують, же по русиньскых селах ся проповідало по словеньскы. Притім самы зніщіли перспектіву священицькой професії на русиньскых селах і забранили тому, жебы з тых областей ішов дахто за священика. Не знам, ці то быв їх ціль зніщіти русиньску інтеліґенцію, котра бы дїяла міджі нашыма людми по селах, але є істе, же без нёй ся народ не міг цілы десятьроча розвивати і днесь праві тоты політіци часто ся роблять великыма застанцями меншин.

2. Мам у почливости „науковцїв, котры в 1995 роцї кодіфіковали русиньскый язык“, але то іщі не стачіть на то, жебы могли перекладати біблічны тексты. Ведь условіём католицькой церькви є, жебы каждый переклад до народного языка ся робив із оріґіналной верзії, ці Вулґаты, або Септуаґінты, з тым, же ся може порівнати з іншыма перекладами. A роблять то все одборници біблічной наукы, котрых ціложывотным посланём є штудіум Святого Писма, жебы ся так передышло ай найменшым різікам зміны тексту. Зато „Kán. 825 CIC“ підкреслює в параґрафі 1: „Книгы Святого Писма не мож выдавати, кідь не суть схвалены Апостольскым престолом, або конференціёв єпіскопів. Так істо, жебы ся могли выдавати їх переклады до народных языків, выжадує ся, абы были схвалены тов самов авторітов і сучасно выбавлены потребныма і достаточныма пояснїнями.“ Зато єм не міг повісти, же поважую русиньскы євангелії за автентічны і з повным одобрінём церькви, котре выжадує церьковне право. На такых заважных книгах, якым є Святе Писмо, не мож робити лінґвістічны пробы в никотрім языку, а уж цалком не такого характеру, же ся предкладають віруючім як повинный літурґічный текст, а притім не суть схвалены Святым престолом.

3. Літурґія не є особным маєтком, з котрым собі може робити каждый што хоче, але є дїдовизнов церькви. І так не інтеліґенція, але літурґісты і тоты, што суть повірены церьквов на основі декрету єпіскопа, можуть робити над перекладами. Красно, же „русиньскы священици і інтеліґенція по 1989 роцї зачали актівнїше робити над церьковныма перекладами“, але хто їх на то повірив і до якой міры вникли до духа літурґії через інтензівне штудованя літурґікы? Ани переклад обычайной книжкы не може ся публіковати без сугласу автора, а што потім з такым історічным дїлом, якым є свята літурґія? Зато „Kán. 657, § 1 CCEO“ приказує: „Схвалёваня літурґічных текстів, по попереднім проштудованю Апостольскым престолом, є в патріархалных церьквах резервоване патріархови, в митрополитных церьквах sui iuris митрополитови зо сугласом рады єрархів, в остатнїх церьквах мать тото право лем Апостольскый престол, і тыж в рамках, котры він становив, єпіскопы і їх леґітімно установлены громады.“ Зато, же на Словеньску не маме од Апостольского престола ниякы повіріня, што ся тыкать літурґічных книг, ани не сьме патріархалнов або митрополитнов церьквов, то подобно як і при перекладах Святого Писма, сьме і в літурґічных перекладах одказаны на Святый престол. Зато єм мусив у розгласовій релації повісти правду о тім, же русиньскы переклады еввангелій ці літурґічных текстів не суть автентічны і одобрены належнов дікастеріов Святого престолу. А є правдов і то, же затля не суть приниманы ани вшыткыма віруючіма в русиньскых областях.

4. Ґрекокатолицька церьков ся цілы десятьроча гордила своёв послушностёв Святому Отцёви, котра ся підтверджує решпектованём ёго наряджінь, котры суть закомпонованы в церьковнім праві в розлічных установлїнях Святого престолу. Зато є важне, жебы сьме ай перед свою народну приналежность поставили то, што належыть церькви, бо інакше порушыме священицьку присягу, котру сьме зложыли перед своїм высвячінём. Або можеме зістати „будителями“, але не знеужывайме на то Хрістове священство і ёго євангелії – то значіть позіцію, котру сьме дістали од церькви, не властнов заслугов. Є много способів, як пробудути у народї здорове усвідомлїня, но треба то робити, решпектуючі вшыткы священицкы і сполоченьскы прінціпы. Возьмийме собі приклад од благореченых єпіскопів Павла і Василя, попозерайме на способ русиньского родолюба Александра Духновіча і іншых, од котрых ся много научіме тактности і терпезливости. Про нас не суть прикладами націонално заміряны політіци, бо в їх снажіню не є тілько жертвеннности, як презентують. Будьме мудрыма будователями, котры будують дім на скалї Божых і церьковных приказань (порівн. Лк 6, 46 – 49), і боюйме за то, што є добре, хоснуйме к тому добры пути, бо ани добрый ціль не може посвячовати средства, котры к нёму ведуть.

Іщі раз дякую за „Отворене писмо“, котре мі доволило припомянути Вам важность церьковного права і сучасно Вам припомянути, же без правил народ не поведете к доброму, а і то, з чім ся трапите, Вам не принесе радость. Желам Вам глубоке пережываня Великого посту, котрый дає простор про бівше покаяня, і выпрошую радостну надїю до великых свят Пасхы.

Владыка МІЛАН,

кошыцькый апостольскый екзарха

Кошьцї, 22. 3. 2007

(Тота одповідь была адресована о. Франтїшкови Крайнякови, лем не знаме чом копія не была послана і до редакції нашых новинок, де Отворене писмо владыкови Міланови было надруковане, хоць ся то уваджать на кінцї ёго одповідї під словами „Na vedomie“?! Наперек тому, про обєктівность, публікуєме тот текст у нашім перекладї на русиньскый язык – А. З.)

„Отворена одповідь“ під дробноглядом

Ваша екцеленція, отче Екзархо,

з великым інтересом єм прочітав у Народных новинках з 18. апріля 2007 року отворену одповідь на отворене письмо. Отвоеренї треба повісти, же Ваша одповідь была дооправды „отворена“. В нїй сьте вылляли вшытко, што Вас знервознёвало, аж палило з чім Вас „отравлюють“ Вашы братя нелем во Хрістї, але й по кровли. Але менше ся уж дасть повісти, жебы Вас, як душпастыря, палило тото істе, што пече їх, Вашых братів, што болить їх, з чім сі уж не знають рады, бо уж допереду жычіте їм, же „... і то, з чім ся трапите, Вам не принесе радость“. Досправды, „теплы“ слова отця духовного, сердечны пожеланя верховного пастыря, отцовска рада отця Екзарху.

Не буду реаґовати на вшыткы Вашы позіції. Хотїв бы єм зареаґовати на єдну з них, де „бічуєте“ „комуністічных лідрів русиньского поводу“, котры робили „великы проблемы“. З тым у великій мірї мож лем сугласити, і кідь ся мі напрошує єден вопрос, же як ся могли дістати на штудії такы просты хлопцї, як Вы? Ці сьте были такы шыковны, же сьте „перескочіли“ тоты проблемы? Але нелем Вы, але ай десяткы іншых нашых хлопців, велё з котрых не забыли на то, же ся „кормили руськым хлїбом“, котры не заблудили, котрых не приманили сходы церьковной єрархії, але зістали скромны, но ужыточны своїй вірї і свому народу. Де же сьте ся нашли? Де же сьте ся очутили Вы?

Не мож не сугласити з тым тверджінём, же комуністы „знищіли перспектіву священицькой професії“. Так є! Мате правду. Знищіли! Але што робите Вы? Чім ся од них одрізняте? Ц,і може, сьте мали снагу наслїдовати благореченых влыдыків Павла і Василя?! Ці сьте мали снагу направити то, што натворили комуністы? Анї здалека! Наопак. Фалошно сьте выужыли тото, што они здевастовали, і на могилах нашых преосвященых і преподобных священомучеників, як і на стовках, може, тісячах могил достойных Отців духовных ліквідуєте руську церьков, однароднюєте їх вірників, людей руського роду. Так, хто є властно, векшым злом?!

Але позор, Ексцеленція, комуністи, і кідь по довшім часї, але спамятали ся. Коли ся опамятате Вы?

У своїм „Отвореній одповідї“ по братьскы радите брати приклад з нашы благореченых єпіскопів Павла і Василя, як і з нашого „родолюба“ Духновіча. Історія нашой церькви познать веце такых мен, з котрых мы береме приклад, котры нас посилнюють, укріпляють у вірї. Спомяну холем преосвященого і преподобного єпіскопа пряшівского Ґаґанця, котрый вєдно з Духновічом захранили наш народ перед тоталнов мадярізаціёв. Захранили нашых предків, а з нима захранили і нас, Вашыцх теперішнїх вірників, але не зато, жебы сьте нас латинізовали, а церьков руську і руськый народ зліквідовали. Ці уж і про Вас „руськый“, „руська церьков“ суть понятя пеёратівны?

Свої позіції крыєте за священицьку присягу. Довольте ся позвідати, высокопочітованый отче Екзархо: Ці то Они, Вашы попередници в близкій і далекій минулости, не знали, што є народне, а што церьковне? Ці то їх священицька присяга была інакша? Знали, безпохыбы, барз добрї знали, може іщі веце знали, як знаме мы. Але кідь радите нам, хотїв бы єм вірити, же і сам з них берете приклад. Но як позерам на Вашу роботу, на Ваш уряд, ани не биджу ани назнак того, што робив Духновіч. Наприклад: Духновіч хранив руську церьков і єй вірників, - Вы їх латинізуєте. Духновіч выдав „Книжіцю...“, жебы ся люд учів по руськы, а тым ся захранив од мадярізації, - Вы тот народ однароднюєте. Духновіч чітав Євангеліє по церьковнословяньскы, чім проявляв свою почливость ку св. Кірілови і Мефодіёви, - Вы пропонуєте „зрозумітельнов речов ласки оглашовати Євангеліє“. Ці чітаня Євангелія по церьковнославяньскы не было речов ласкы? За яку ласку скрывате свої умыслы Вы? Ці по Вас потопа? А де возьмете другого Духновіча, Ґаґанця, Ґойдіча, Гопка...

Отворена душа, отворена мысель... Але чоловік, раненый гріхом допущать ся чіну, котрый не є мотівованый лем ласков...

Павел МАСКАЛИК, Пряшів, 11. 5. 2007

Інтересна конференція на тему народа і церькви

2. аж 4. мая 2007 року в Пряшові з ініціатівы Інштітуту історії Філозофічной факулты Пряшівской універзіты у сполупраці з Євангелічно-теолоґічнов факулов Віденьской універзіты, Історічнов сполочностёв кралёвского міста Пряшів і Словеньсков історічнов сполочностёв при САН в Братїславі ся одбыла міджінародна научна конференція на тему церькви і єй впливу на формованя народной свідомости народів і народностей у Середнїй Европі (19. стор. – перша половина 20. стор.). Главным орґанізатором акції быв проф. ПгДр. Петер Шворц, к. н., котрый позвав до Пряшова реномованых одборників-історіків ай споза граніцї, конкретно з Ракуська, Чеська, Польска, Мадярьска, Нїмецька, Руська, Україны. Участників конференції заінтересовав главно другый день проґраму, кідь доміновала тема Вплив ґрекокатолицькой церькви на формованя народной свідомости Русинів в Угорьску (19. стор. - зачаток 20. стор.), але ай далшы тему, повязаны з впливом реліґії на політічный і културный жывот северовыходного Словеньска, респ. Підкарпатьской Руси.

Погляд на участників міджінародной конференції 3. мая 2007 у Пряшові: (злїва) ЮДр. Петро Крайняк, проф. ПгДр Петер Шворц, к. н. (главный орґанізатор) і публіка.

Фоткы: П. Крайняк, мол.

Історія народостного жывота Русинів, але і Словаків і каждого іншого народа, была все повязана з діятельностёв церькви, а в рядах народных будителїв все были народностно свідомы священици, котры ся анґажовали про свій народ, помагали розвивати ёго културу, освіту і язык – так конштатовали історіци, котры выступили на конференції. (Шкода, же на конференції не взяли участь представителї пряшівского ґрекокатолицького єіскопства, котрым бы тото конштатованя не было по волї, главно у связи з выголошінём єпіскопа Монс. Яна Бабяка, котрый ся высловив, же священици не суть покликаны быти народныма будителями - позн. П. К.). В дісусії к прочітаным лекціям выступили ай нашы русиньскы актівісты ЮДр. Петро Крайняк і Петро Крайняк, мол., Михаіл Дронов і ін. Др. Крайняк указав главно на розвой русиньского руху по 1989 роцї, ожывіня народностой свідомости Русинів, але крітічно ся высловив односно позіції пряшівского єпіскопства ку пожадавкам русиньскых віруючіх, котре не хоче узнати їх право на поужываня материньского языка в літурґічных обрядах. Петро Крайняк, мол., в діскусії одшмарив тверджіня дакотрых лекторів о словеньскім поводї жытелїв сел і парохій в околіцї Пряшова і крітічно указав на прословеньскы тенденції в области выскуму ентіціты жытелїв северовыходного Словенська і спохыбнёваня їх русиньского коріня. Михаіл Дронов у своїм выступлїню ся заміряв на народностный жывот ґрекокатоликів у Празї в часї од 1918 до 1939 року, а главно чінность владыкы Василя Гопка в Чехах.

Як інформовав главный орґанізатор конференції Проф. Петер Шворц, прочітаны лекції конференції будуть опублікованы в зборнику лекцій і даныі нтересуючім ся штудентам. Пряшівска універзіта планує ай в будучности орґанізовати подобны конференції з тематіков церьковного і народностного жывота на Словеньску, а главно ай Русинів у рамках выскуму етніціты і конфесії на нашій теріторії.

Др. Петро КРАЙНЯК, Пряшів, 11. 5. 2007

Підпорую Отворене писмо Монс. М. Хаутурови

В Отворенім писмі Монс. Міланови Хаутурови з 11. марца 2007 выступають дві серьёзны інштітуції. За бывшу русиньску секцію Ґрекокатолицькой літурґічной комісії: о. Франтїшек Крайняк (Камюнка), о. Ярослав Поповець (Чірч), о. Мартін Костільник (Гунківцї). За Одїлїня русиньского языка і културы Інштітуту реґіоналных і народностных штудій Пряшівской універзіты: Доц. ПгДр. Василь Ябур, к. н., ПгДр. Анна Плїшкова, ПгД.

В Отворенім писмі преосвященному владыкови Міланови Хаутурови серьёзно і з повнов важностёв ся пише: „Церьковна верьхность бы мала честно признати, же до 1989 року быв од самой церьковной верьхности просаджованый словакізачный тренд.“ На нашы русиньскы села были насаджованы словеньскы плебаникы. А выслїдок є тот, же на дакотрых селах євангелія і апостолы ся чітають по словеньскы. Тото є тотална римокатолізація і словакізація.

На просьбу членів бывшой русиньской секції Ґрекокатолицькой літурґічной комісії, жебы доволив переложены церьковны книгы послати до Ватікану, Преосващеный владыка Мілан Хаутур ся высловив: „До Рима не можуть іти переклады лем на „даякій говоровій речі“, з „неясныма правилами, жебы сьме не вышли насміх“.

Свого часу екзарха в радію говорив в язычію. Окрем іншого повів: „Єму з очей віпала солза.“ То што за „солза“?! Чом не слыза? Не є то насміх?

А на тім місцї хочу ся вернути кус до минулости:

Было то в лїтї. Я стою на краснобрідьскій автобусовій заставцї. Нетерпезливо чекам на автобус Стропків – Міджілабірці, бо требало ся мі дістати ся на лабірьску пошту іщі дообіда. Як запізню, треба чекати дас дві годины.

Долов бережком із старой ґрекокатолицькой парафії выходить на драгу якыйсь молодый пан. Іде до свого авта. Я скоренько підбіг і звідую ся, ці не іде до Міджілаборець.

„Гей, – одповів незнамый пан. – Сідайте.“

З Красного Броду до Лабірця драга автом тримать пять минут. За тых пять минут я встиг „высповідати“ незнамого пана. Што він за єден і де робить. Я ся дізнав, же незнамый пан є міджілабірьскым ґрекокатолицькым священиком. Я ся потїшыв і гварю: „То є добрї. Лем ідьте у ступляях нашых будителїв, пригортайте любов до свого знедоленого народу. Такыма были Духновіч, Павловіч, Кралицькый із сусіднёго села Чабины, якый быв ігуменом мукачівского монастыря, Ставровскый-Попрадов, што спить вічным сном на чертіжняньскім цінтерю, в селї котрого до самой смерти быв парохом.“

Молоый священик, як мі ся здало, мило ся усмівав. Я ся розлучів, потис молодому священкови руку, зажелав му в ёго будительскій роботї много успіхів.

Лемже вышло шыло з мішка. Молодый пан превелебный тым часом до церькви завів гру на ґітарах.

О тім ся дізнав наставник ґрекокатолицькой церькви о. Др. Маріан Поташ і милого Міланка Хаутура одшыковав десь до глухого села на Снинщіну. Там молодый священик ся довго не огрів. Якась нечіста сила яковсь ракетовов быстротов молодого священика выстрілила аж до Рима. Там штудовав. По якімсь часї Мілан Хаутур, теперь уж як екзарха, ся вернув до Кошыць. Квіслінґів щедро одмінюють за зраду властного народа. Радить, „што треба, а што не треба“, жебы тотално зніщіти прадїдну віру Русинів і їх націоналность.

Протїв дырзости треба ся одважно поставити, покы не буде пізно!

Михайло ШМАЙДА, Красный Брід, 18. 4. 2007

Єпіскоп сыпав попіл на головы священиків

І так бы мож было назвати гомілію єпіскопа Монс. Яна Бабяка, СЄ, у Ґрекокатолицькім катедралнім хрaмі святого Іоана Хрестителя в Пряшові, з котров выступив на Зеленый четверь (5. 4. 2007). Заміряв свою увагу на тему священства, евхарістії і зрадї Юды і Петра. Кідьже на літурґії были притомны вшыткы священици з пряшівской єпархії, ёго слова были заміряны на них. Апеловав на вызнам їх священицького высвячіня, одданю їх жывота Богу... і підкреслив: „Не сьте поволаны за народных будителїв... Сьте поволаны в Хрістовім руху служыти властну евхарістічну службу як покорну службу Хрістови і ёго церькви. Хто тото не похопив, змылив ся. Дармо носить священицькы ризы, під нима є штось інше, не служытель Хріста.“ Тото речіня єпіскопа Яна Бабяка, СЄ, мене заразило. Кібы єм могла, попросила бы єм ся чом. Кідь ся попозераме до історії і сучасности, праві русиньске етнікум ся голосить ку ґрекокатолицькій (і православній) церькви. Праві священици (єдина інтеліґенція в минулости) были тоты, котры вели людей нелем ку любви к Богу, але і ку їх народній ідентічности. Учили любити Бога, але і то, што народу дав – язык! Прошу ся, чом ся так гордо голосиме к одказу святого Кіріла і Мефодія, кідь...? Потім было марне снажіня ґрекокатольцького священика Алекасндра Духновіча, русиньского Штура, кідь єпіско завергує народне будительство у священстві. Не быв єпіскоп-мученик Петро Павел Ґойдіч тым, же сь ку Русинам голосив і прикладом, будителём почливости ку народу?... Хто має і надале утримовати язык і обряд тых, котры ся ку ґрекокатолицькій вірї голосять, кідь не священици? Ґрекокатолицькы священици не суть векшинов і Русины? Нашто нам є потім церьковнославяньскый обряд, кідь счезнуть Русины, котры го оддавна практізовали? Гей, родич має быти тым, котрый дїтину научіть молити ся „Отче наш іже єси на небесіх...“, але священик має быти тым, хто го в тім утвердить, же є то правилне.

Мірослав ЛАЦОВА-ГУПЦЕЙ

(Prešovský večerník, 11. 4. 2007), Скоротив, переложыв і фото: А. З.

ІСТОРІЯ РУСИНІВ Є СПОЄНА З НАРОДНОСТНО УСВІДОМЛЕНЫМА СВЯЩЕНИКАМИ

Народным будителём ся чоловік не стає лем із властной волї

У связи зо статёв „Biskup sypal popol na hlavy kňazov“ (Єпіскоп сыпав попіл на головы священиків), котра была опублікована в єднім із недавных чісел „Prešovského večerníka“, є на місцї вопрос, ці є народностна анґажованость священиків у згодї з постулатами священика – покорно служыти Хрістови і ёго церькви, як то підкреслив у своїй гомілії на Зеленый четверь (5. 4. 2007) пряшівскый ґрекокатолицькый єпіскоп Монс. Ян Бабяк, СЄ, што є з ёго боку жаданя правом. Авторка статї, редакторка Пряшівского вечернїка Мірослава Лацова-Гупцей зареаґовала але на ёго апел односно священиків своёй єпархії: „Не сьте поволаны быти народныма будителямь...“, кідь підкреслила, же праві ґрекокатолицькы русиньскы священици были в минулости тыма, котры вели народ нелем к любви ку Богу, але і народній ідентічности.

На тім місцї ю єдночасно хочу доповнити, же найвекша особность у тім напрямі – священик, народный будитель Русинів Александер Духновіч, похованый у кріптї Катедралного храму св. Іоана Хрестителя у Пряшові, певный час діяв як каноник пряшівского єпіскопства. Міг бы єм продовжовати цілым рядом священиків, русиньскых родолюбів, як наприклад Александер Павловіч, Еміл Кубек, Др. Николай Бескид, Юлій Ставровскый-Попрадов, Теодор Ройковіч, єпіскопы Осиф Ґаґанець, Павел Петро Ґойдіч, Василь Гопко і далшы, котры были пожегнанём про свій віруючій народ і вели го нелем ку Богу, але і културно го піднимали і шырили в ёго рядах освіту. Реліґія зістала про карпатьскых Русинів найважнішым аспектом їх жывота, стала ся сінонімом їх народностной ідентічности і віры.

Але ай історія народностного жывота Словаків є споєна зо священиками-народовцями, котры як першы припоминали і просаджовали ідентічность словеньского народа, ёго народностны права і жаданя і были кодіфікаторами словеньского списовного языка. Мена як Антон Бернолак, Ян Голлі, Ян Коллар, Андрей Сладковіч, Само Халупка, але і далшых народовцїв 19. стороча, знає каждый штудент із учебників словеньского языка і літературы, як і учебників історії.

Русины за послїднїх сімандцять років од нїчной револуції перешли періодом народного возроджіня. По часі скоро 40-річного адміністратівного заказу русиньской народности жадають свої народностны права, котры їм штат ґарантує і в Уставі СР і належны штатны орґаны їх решпектують. Было бы на шкоду дїла, кібы, парадоксно, з боку церькви спотыкали ся з непохопінём і перешкодами в розвитку своёй ідентічности і языка. В тім процесі суть народностно усвідомлены священици, выконуючі зодповідно свої духовны повинности, частёв свого народа, ку котрому ся голосять, служать ёго духовным потребам і зістають му вірны, причім суть вірны і свому посланю свяченика. Так, як то є акцептоване і оцінёване у священиків із рядів словеньского народа.

На марґо моёй статї хочу підкреслити іщі ёдну думку – народным будителём чоловік ся не стає лем з власной волї, ани ся сам за нёго не може проголошовати. О тім, хто ним є, вырішують люде, їх сімпатії і підпора тым, котры ся анґажують, роблять про добро, про розвиток ёго народной ідентічности, културы і языка. І на поли набоженьскім. Так, як нам дав приклад благореченый пряшівскый єпіскоп Павел Петро Ґойдіч, котрый ся голосив ку русинському народу, котрого слова з нагоды отворіня Ґрекокатолицькой руськой ґімназії у Пряшові 1936 року суть много говорячі: „Отворінём ґімназії даваме можность нашым віруючім, жебы ся їх дїточкы выховали в нашім набоженьскім і народностнім духу, жебы ся з них стали вірны дїти католицькой церькви, люмлячі свій підкарпатьскый народ...“ Бодай бы церьков мала веце в такім духу мыслячіх священиків. Без їх нароку стати ся народныма будителями.

Др. Петро КРАЙНЯК, Пряшів, 30. 4. 2007

Перед 80 роками высвятили Владыку Ґойдіча

Найвызнамніша особность в історії Ґрекокатолицькой церькви на Словеньску, благореченый єреёмученик Павел Петро Ґойдіч перед 80 роками, точно 25. марца 1927 року в Храмі св. Клімента у Римі, быв высвяченый за єпіскопа, намісто свого передходцї Діонізія Нярадія, єпіскопа крижевацького, повіреного адміністратора і про пряшівску єпархію.

Заховали ся фотоґрафії з тогдышнёго святочного приятя єпіскопа Ґойдіча в Пряшові, котре свідчіть нелем о церьковнім, але і сполоченьскім вызнамі ёго приходу на пряшівскый єпіскопскый престол.

З нагоды 80 років од ёго ёпіскопского высвячіня 23. – 25. марца 2007 року была Путь віруючіх до Рима, на котрій взяло участь коло 600 віруючіх і вышше 80 священиків. Вшыткы собі припомянули высвячіня єпіскопа Ґойдіча в Храмі св. Клімента, де Службу Божу одслужыв пряшівскый ґрекокатолицькый епарха Монс. Ян Бабяк, котру збогатив выступ Хору богословцїв св. Романа Сладкопівця з Пряшова. Проповідь мав кардінасл Йозеф Томко. Мій погляд такый, же вгоднїшым проповідателём бы быв представитель выходной конкреґації, бо Владыка Ґойдіч быв достойным репрезентантом выходной церькви і обряду, быв василіаном і великым Русином.

Пряшівскы ґрекокатолицькы віруючі, але і далшы, на єпіскопа-мученика Ґойдіча споминають з великов почливостёв і любвов. Він зістав сімболом вірности своїй церькви і народу.

Др. Петро КРАЙНЯК, Пряшів, 18. 4. 2007

60. річніця высвячіня єпіскопа ТгДр. Василя Гопка

11. мая буде 60 років од єпіскопского высвячіня ТгДр. Василя Гопка, благореченого мученика Ґрекокатолицькой церькви на Словеньску, помічного святящого єпіскопа Пряшівской ґрекокатолицькой єпархії. Ёго тїлесны остаткы покоять ся, вєдно з остатками єпіскопа П. П. Ґойдіча, в пряшівскій катедралї св. Іоана Хрестителя.

Єпіскопске высвячіня прияв В. Гопко (1947) з рук єпіскопа П. П. Ґойдіча. В ёго єпіскопскім ербі были слова: „Жебы вшыткы єдно были“, котры наповнёвав прикладом єдности свого священицького жывота і ласкы ку Хрістови, к своїй ґрекокатолицькій церькви, к св. Отцёви, к своїм вірникам і русиньскому народу. Як професор теолоґії прививав своїм учням любов і почливость ку кіріломефодьскому обряду і одказу. Із своїма вірниками быв в неперестаннім контактї нелем на Словеньску, але і на Мораві, і в Чехах, де часто путовав.

В памяти ґрекокатолицькых вірників і Русинів навсе зістане памятка на того архіпастыря, церьковного годностаря і народу вірного великого священика.

П. КРАЙНЯК, Пряшів 18. 4. 2007

Єпiскоп Йосиф-Де Kамеліс

Перед 300 роками умер Йосиф Де-Камеліс, мукачевскый єпіскоп, особность, котра собі заслужить быти прикладом і жрідлом вытримкы, віры і силы духовности чоловіка. З бадательской роботы і публікації Антонія Годинкы „Исторія мукачовськоі ґреко-католичеськоі епархиі“ ся дізнаєме, же Іоанн-Йосиф Де-Камеліс быв родом з острова Хіоса. Дістав добру освіту і в Римі заставав функцію скріптора Ватіканьской бібліотекы. Папа Александер VII. го назначів 5. новембра 1689 апостольскым вікарём і высвятив за єпіскопа Севастийского. Тото высвячіня было зроблене в згодї з Яґерьскым єпіскопом.

Призначіня єпіскопа Йосифа Де-Камеліса было дїлом прімаса Угорьска, архієпіскопа Леополда Колоніча. Він хотїв мати в Мукачевскій єпархії чоловіка, вірного унії. Зато єпіскопа Йосифа называють першым скуточно зъєдночуючім єпіскопом. Де-Камеліса потвердив імператор Леополд 11. марца 1690 року і меновав го єпіскопом і тайным радцём. Новый єпіскоп наступив до своёй функції 20. апріля 1690 в Мукачевскім монастырю. Єпіскоп Де-Камеліс выступив з обшырным і продуманым проґрамом. Ёго цілём было в першім рядї приучіти підряджене му духовенство к западній юрісдікції.

Заведжіня унії єпіскоп Йосиф Де-Камеліс рішыв зреалізовати зорґанізованём невеликых містных соборів. Почас трёх років він скликав 12 такых соборїв (в Мукачеві, Сотмарї, Стропкові, Маковіцї...), чім значно упевнив уніатство. Єпіскоп Де-Камеліс все дбав про підвышіня матеріалного стаусу свого клеру. Через архієпіскопа Колоніча была доручена просьба імператорови Леополдови. Духовенство ся находило в тяжкій сітуації. Єднакы права уніаты з римокатолицькыма священиками не мали. Навыше, часть клеру была і в залежности од своїх панів. Священиків нутили робити на панстві (так ся писало в Урбарї – третій пункт Б).

23. авґуста 1692 быв выданый такзваный „Діплом Леополда“, подля котрого духовенство было ослободжене од підданства, было обдароване землями і правами. Через єпіскопа Колоніча в авґустї 1693 Мукачевскый монастырь быв ослободженый од повинности уквартелёваня вояків.

В апрілю 1693 єпіскопови Йосифови была выдїлена поміч в сумі 5 483 ґулденів. Тому припоміг і єпіскоп Колоніч, котрый быв тутором дїтей Ференца Ракоція І. – Ференца і Юліяны. Такым способом ся соціална і матеріална сітуація клеру злїпшыла, што припомогло і зміцнїню унії.

Єпіскоп Де-Камеліс ся намагав завести у єпархії канонічный порядок, орґанізовати освіту священиків. Заслужыв ся о то, же духовенство мало книжкы, з котрых ся могло учіти. Таков книжков быв і Катехізм. Де-Камеліс го написав по латиньскы, а до русиньского языка го перетлумачів священик Іван Корницькый. Зато є в Катехізмі повно полонізмів. Книга вышла у выдавательствні в Тырнаві (Tyrnavie, Nagy Szombat) в 1698 роцї під назвов „Катехизис“ і была выдана „про науку угро-русским людём, од превелебного господа Іоанна Йосифа Де-Камеліса, єпіскопа Себастейского“. Книга мала 370 сторінок. В наслїдуючім роцї – 1699 вышов „Букварь языка Словенська. Писани чтения аучитися хотящим в полезное руковожение. В Тирнаве. 1699.“

Тырнавска єзуїтьска тіпоґрафія была заснована в 1515 роцї. Друкованя ся релізовало в латиньскім языку. Славяньске писмо было доповнене по інтервенції архієпіскопа Л. Колоніча, котрого попросив Де-Камеліс, котрый хотїв засновати славяно-руську тіпоґрафію в Мукачеві.

Але першов книгов Де-Камеліса была „Казуистика“, выдана в Тырнаві у 1692 роцї.

У передслові „Катехизиса“ Де-Камеліс писав, обертаючі ся к духовенству: „Будьте наостаток приятелями правдивоі и правовірноі наукы.“

В ризницї Мукачевского монастыря ся сохранив антименс Де-Камеліса:в серединї на простім полотнї овалной формы – образ Спасителя. Правов руков Спаситель тримать отворене Євангеліє. По боках суть великы ґрецькы буквы І, Х і 4 євангелісты. На антименсї є надпис, котрым Де-Камеліс поменовав ся єпіскопом Мукачевскым і Марамороськым.

В часах єпіскопа Де-Камеліса 22. фебруара 1704 рока з ёго ініціатівы была заснована за грошы єпіскопа Фердинанда Якова Янія фундація в Тырнавскій семінарії. Тота забезпечовала каждый рік трём штудентам Мукачевской єпархії штудії в Тырнавскій семінарії. З волохів (назва од історічной волоськой колонізації), котры прияли унію, взникла велика Варадиньска єпархія.

Але не вшыткы планы Де-Камеліса могли ся зреалізовати. Забранила тому ослободженецька война Ференца Ракоція ІІ. (1705 – 1711). Были непокійны часы. Єпіскоп Де-Камеліс перешов до Пряшова, одкы ся іщі намагав рядити єпархію, але захворів і 22. авґуста 1706 умер у Пряшові. Там є і похованый у кріптї храму, котрый ся став катедралным храмом Пряшівской єпархії.

В Мукачевскім монастырю Де-Камеліс собі збудовав невелику хыжу, котра там была іщі до 1952 року. Теперь на єй містї стоїть нова будова, котра ся находить за плотом монастырьской загороды. Йосиф Де-Камеліс хотїв, жебы ґрекокатолицькы священици были мудрыма, школованыма і высокоморалныма особностями. Він міг зістати жыти і робити у ватіканьскій бібліотецї в Римі, але выбрав сі місіонарьску путь – 16 років служыв ґрекокатолицькій церькви і робив вшытко про то, жебы ґрекокатолици были єднотны і утримали ся. Знав, же не може зреалізовати вшыткы цілї, котры собі поставив, порозумів, же освіта і формованя духовенства і вірників є довгодобый процес. У писмі кардіналови Колонічови написав: „Его буду служити, доки мені дасть силы і здоровля.“

Свою місою робив з великов терпезливостёв, не позераючі на тяжкы условія. Тым він сформовав основны будучности нашой ґрекокатолицькой церькви.

Др. Маріанна ЛЯВИНЕЦЬ, 27. 3. 2007

Як заставить Бенедікт ХVІ. тісячрічну експанзію латинізації Славян?

(Поможе кардінал Томко одкрыти правду і найти у Ватіканї страчены одкликаня двох василіаньскых монахів зо Словеньска?)

„Дякуючі протестантам і єзуїтам 90 процент жытелїв днешнёго Словенька змінило свою ідентіту з русиньской на нововзникнувшый народ Тотів, пізнїше званых Словаків, котры з кіріломефодьской азбукы (кірілікы) перешли на латиньску „абецеду“ (латиніку)“, – пише ся в книзї василіаньского монаха Йосафата В. Тімковіча, котрый вєдно з братом Ґораздом А. Тімковічом пожадали римського папу, жебы покарав пряшівского ґрекокатолицького єпіскопа Яна Бабяка за криве свідчіня.

Слава Ісусу Хрісу! Познате ґрекокатолицькый церьковный обряд, старославяньскый літурґічный язык, дїло місіонарїв Кіріла і Мефодія? Наісто не мушу гадати, кілько людей на Словеньску бы мі знало позітівно опдовісти. Не было бы їх много. А в рамках малой реґіоналной анкеты бы єм міг конштатовати, же окрем выходного Словеньска є про векшину Словаків, римокатоликів і протестантів, котры жыють на западнім і середнїм Словеньску, ґрекокатолицька церьков є незнамым понятём. Не знають тоту церьков, не знають, же єй вірниками суть Словаци, Русины, Українцї, Мадяре. В Польску Українцї і Русины-Лемкы, в Мадярьску Мадяре і Русины. Дакотры тоту церьков не знати чом споюють з комунізмом і з Руськом, поважують єй за дашто „одстале, конзерватівне“, мылять сі єй і з ортодокснов – православнов церьквов. Притім є то церьков, котра дотеперь утримала на Словеньску стародавный бізантьскый (ґрецькый) обряд, кіріломефодьску традіцію і старославняньскый літурґічный язык, котрый сі многы мылять з русиньскым або україньскым языком. Притім словам молитвы в тім языку мусить розуміти каждый Славян: Отче наш, іже єсї на Небесїх, да святит ся імя Твоє, да прийдет Царствіє Твоє, да будет воля Твоя...

Чом єм сі зволив такый нетрадічный вступ? В роцї 2004 выдав в Кошыцях василіаньскый монах отець Йосафат Володимир Тімковіч, ЧСВВ, незвычайну, скоро тісячсторінкову книгу Історія ґрекокатоликів Підкарпатя (9. – 18. ст.). Публікація выкликала бурливы і протиречівы реакції в церьковых кругах на Словеньску. Єй головнов темов є табуізована латинізація славяньского Угорьска і нагороджаня кіріломефодьского церьковного обряду латиньскым обрядом. Стала ся сензаціёв про тых, котры хотїли найти одповідї на простый вопрос: де і як ся стратив одказ місійного дїятельства Кіріла і Мефодія, котрый ся так часто споминають в словеньскій Уставі і ку котрому ся Словаци як народ голосять?

Василіаны Йосафат В. Тімковіч і Ґораз А. Тімковіч – плодны авторы літературы о історії ґрекокатолицькой церькви і Русинів, котры суть перенаслїдованы єрахіёв той церькви і монаського Чіну св. Василія Великого.

Єпiскоп не підпорив папову думку і одобрав монахови плат

Намісто одборной діскузії з автором, котрый публікацію писав 6 років і принїс в нїй множество новых фактів з ватіканьскых архівів, спустила ся тиха кампань ґрекокатолицького єпіскопства проти монахови. Єй выслїдком є острый конфлікт міджі василіаньскым монахом і монсінёром Яном Бабяком, єзуїтом і пряшівскым ґрекокатолицькым єпіскопом, котрый му такой по выданю книгы одобрав місячный плат, котрый монахы дістають зо штатной касы. Така сітуація тримать доднесь.

„Чом єм написав тоту книгу? Клав єм сі вопрос, же кідь святы Кіріл і Мефодій нам принесли бізаньтьскый обряд, як є можне, же днесь на теріторіях їх місії – на Словеньску, Мораві, в Чехах, Польску, Мадярьску, Словіньску, Хорватьску суть в абсолутній перевазї римокатолици? Тот кардіналный вопрос ня привів к штудію архівных документів, главно ватіканьской провеніенції, котры бы мі дали одповідь на тот вопрос. Папа Ян Павел ІІ. вызывав історіків цілого світа к смілому штудію церьковной історії, жебы ся хыбы з минулости веце не повторяли. Барз ня мерзить, же намісто підпоры той доброй думкы, дакотры римокатолицькы єрархове ся єй намагають задусити“ – повів мі отець Йосафат В. Тімковіч, монах найстаршого церьковного чіну, котрого єм навщівив в пряшівскім монастырю св. Василія Великого.

Одкликали ся ку папови, бо їм заказали публіковати

По навернутю з Рима у 1995 роцї, зачав о. Йосафат вєдно з братом о. Ґораздом Андріём Тімковічом, ЧСВВ, дїяти в ґрекокатолицькых парохіях в Старолюбовняньскім, Стропківскім і Міджілабірьскім окресах на выходнім Словеньску, близко словеньско-польской граніцї. З еміґрації ся обидвоме вернули з ясным проґрамом пасторачного дїятельства, заміряным на інтелектуалне повзбуджіня ґрекокатоликів на Словеньску і на публікачну роботу. Поступно ся стали редакторами місячника Благовістник (о. Йосафат ся став ёго шефредактором), і в 1996 роцї зачали выдавати Краснобрідьскый зборник, одборный теолоґічно-історічный часопис, в котрім давали акцент на выходну теолоґію, спірітуалность, церьковне право і церьковну історію.

Але їх публікачны актівіты ся стали тернём в оцї невыразного ґрекокатолицького єпіскопства, котре не жебы підпорило намаганя братів, але наопак, вшелиякыма путями вымагало їх безвыградну послушность. А кідь ся братове не хотїли підкорити без того, жебы знали конкретны прічіны неспокійности церьковной верьхности, роскрутив ся колоточ вшелиякых тисків і економічной блокады.

„У фебруарї 1999 Д. Лаховіч, ґенералный архімандріта нашого Чіну св. Василія Великого заказав выдавати Благовістник і зборник і як прічіну увів шыріня середнёвічной теолоґії“ – конштатує Йосафат В. Тімковіч і продовжує, – наперек тому, же сьме жадали конкретны писомны доказы, ґенералный архімандріта повів, же нам їх доручіть пізнїше. Послухали сьме, і чекали веце як три рокы... Кідь в лїтї 2002 навщівив знову Словеньско, припомянули сьме му тоту нашу пожадавку. Він нам одповів: „Ніч вам не дам. Послухали сьте, є то ваша хыба а прото вам ніч писомно не дам.“ А кідьже ґенералный архімандріта надале нашу публікачну роботу нам одперав, в децембрї 2002 сьме ся одкликали на папу Яна Павла ІІ. В одкликаню сьме го пожадали справедливо посудити справованя ґенералного архімандріту, жаль, доднесь сьме з Ватікану не дістали нияку одповідь. Наопак, в децембрї 2005 быв пан Лаховіч менованый папаом за єпіскопа до Києва на Українї“, – бісідує Йосафат В. Тімковіч, котрый в Римі штудовав церьковне право і дотеперь написав выше 400 одборных матеріалів. Од року 1999 уж робив на книзї, котру наконець і выдав під псевдонімом VladimíRus de juxta Hornad.

Як ся зачало латинізовати кіріло-мефодьске Угорьско

Подля автора книгы, хрістіаньскы місіонарї Кіріл і Мефодій принесли в 9. ст. Славянам бізантьскый обряд (ґрецькый, в днешнїй термінолоґії ґрекокатолицькый під юрісдікціёв римского папы). „При шыріню віры мали великый успіх, бо ся сперали на василіаньскых монахів (василіаньскый чін не вымагав од підданых церьковны десяткы). І они самы были василіяны. По цілій Великій Мораві і севернім Булгарьску (тзв. „Білім Угорьску“ в поводю карпатьской рікы Уг) закладали василіаньскы монастырї, котры ся стали основов далшого церьковно-правного упорядкованя монастырьскых єпархій,“ высвітлює о. Йосафат.

В резюме ёго книгы ся дале пише: „ Функція головного представителя монастыря, то значіть архімандріты, як і функція єєпіскопа были все ідентічны. Єпіскопы прото все мали свій центер у своїх василіаньскых монастырях. Тота церьковна орґанізація проквітала в такій своїй чісто ґрекокатолицькій (ортодоксній) формі наісто і в часах св. Штефана І.

Тот угорьскый краль, котрый орьєнтовав свою політіку під вплывом своёй нїмецькой манжелкы на нїмецькых цісарїв, вырубав в дакотрых областях про дакотры василіаньскы монастырї повинны десяткы з уроджаю і до чела тых монастырїв поставив латиньскых бенедіктінів. Так вытворив предпоклады про першы латиньскы парохії із сістемом повинных церьковных десятків. Установлїнём чуджінцїв за єпіскопів вытворив добрый ґрунт про нескоршый взник латиньскых єпіскопств в Угорьску.

По ёго смерти чуджінець Петро Орсеоло, протиправно досадженый узурпатор кралёвского трону, ся уж отворено усиловав латинізовати Угорьско. Перше і друге Ватове повстаня але придусило тоту пробу. Наслїдок? Вєдно із уведжінём ґрекокатолицького (ортодоксного) великоварадиньского (по румуньскы Орадеа-Маре) єпіскопа на угорьскый трон, як краля Коломана званого Книжного, ся в Угорьску в 11. і 12. сторочу утримало ґрекокатолицьке (ортодоксне) кіріло-мефодьске набоженство і обряд (стара віра) в незміненій подобі. Угорьскый народ, ёго кралї і высока шляхта ся і надале орьєнтовали веце на Бізанцію ці Русько (Галичіну, Київ), як на Нїмецько.“

Добитя Конштантінополу і настолїня Латиньского цісарьства

Першым зломовым роком быв 1204, кідь хрестоносцї намісто Святой землї, добили хрістіаньскый Конштантінопол (днесь Істанбул) і засновали в нїм тзв. Латиньске цісарьство, ліквідуюче всягды бізантьскый обряд. Намісто бізантьского конштантінопольского патріархы быв латиньскыма хрестоносцями досадженый латиньскый патріарха. Всягды в Ґрецьку была створена подвойна церьковна єрархія. У вшыткых перед тым ґрекокатолицькых (ортодоксных) єпархіях были попри дотогдышнїх єпіскопах менованы єпіскопы латиньского обряду. В тім істім роцї папа Іноцент ІІІ. вытыкав угорьскому кралёви Імріхови, же ніч не робить про то, жебы ся в Угорьску шырив латиньскый обряд.

Подля свідоцтва папы Іноцента ІІІ., єствовав в роцї 1204 в цілім Угорьску лем єден латиньскый бенедіктіньскый монастырь, вшыткы другы (было їх дакілько стовок) были ґрекокатолицькы – василіаньскы. То є єден з многых історічных доказів того, же в 11., 12. і на початку 13. ст. на теріторії цілого Угорьска проквітав бізаньтскый кіріло-мефодьскый обряд, а латиньска „нова віра“ (обряд) была лем обрядом чуджінцїв – купцїв або градных урядників на тій теріторії. Праві про тоту прічіну ся почас цілой історії ґрекокатолицькый (ортодоксный) обряд на теріторії Угорьска означує як стара віра, то значіть віра первістна, перша, старша як новше заведженый латиньскый обряд.

Латераньскый конціл зрушыв двоїту єрархію на шкоду ортодоксной церькви

В 1215 роцї, нецілых 11 років по хрестовых выправах, быв ІV. Латераньскый конціл. У свіїй девятій конштітуції з цілём „очістити“ Конштантінопол а з ним і ціле Ґрецько од ґрекокатолицькой (ортодоксной) єрархії, парадоксно заказав тото, што сам (латиньскый світ) вытворив – єствованя двоїтой єрархії. Зрушыв єй, але на укор ґрекокатоликів (ортодоксных), зохабивши уж лем новостворену латиньску єрархію. І кідь ся дакотры арпадовскы угорьскы кралёве під вплывом своїх латиньскых манжелок (чекаючі бувшу підпору од Нїмцїв) намагали уж в 13. сторочу увести до жывота в Угорьску тоту конштітуцію, ліквідованя двоїтой єрархії і ґрекокатолицькых (ортодоксных) єпіскопств ся зачало докладно реалізовати аж в 14. сторочу. Конштітуція ся стала головным інштрументом ліквідації кіріло-мефодьского обряду в Угорьску і інде у світї. Была учінна аж до кінця 18. стороча.

Перша офензіва не была успішна

Од 13. ст. (по роцї 1204) ся Угорьско і ёго кралёве орьєнтовали веце на неславяньскых Куманів – Мадярів, котры ся всалашыли в негостинных мочаристых частях централного Угорьска, міджі Дунаём і Тісов. Перша офензіва проти кіріло-мефодійьского обряду не была барз успішна. Обывательство надале зістало ґрекокатолицьке (ортодоксне). Практічно настала зміна у веджіню – вымінили єпіскопів у дакотрых вызначнїшых монастырях за бенедіктінів (в Острігомі). Угорьскы кралёве зачали в тім часї досаджовати за єпіскопів чуджінцїв, звычайно Нїмцїв або Таліанів. Тоты монастырї найперше мінили на бірітуалны, потім ся їх намагали перевести на латиньскый обряд, заводжали в них бенедіктіньску реґулу, давали до них бенедіктінів, пізнїше франтїшканів. Але тото ся подарило аж за влады Анжуовых у 14. ст.

Наперек тому кіріло-мефодьскый монастырьскый сістем выслугованя вірників (сістем монастырьскых єпархій), котрый є характерным знаком вшыткых країн з бізантьсков традіціёв хрістіанства, быв у цілім Угорьску тым найвеце хоснованым аж до цілкового вымертя славяньскых Арпадовцїв (рік 1301) і наступу французькых Анжуовцїв з неапольского кралёвства.

Друга і масівна офензіва

Вымертя дінастії славяньскых Арпадовцїв в р. 1301 є другым важным роком в історії Угорьска. За влады Карола Роберта і ёго сына Людовіта Великого (14. ст.) зачала ся друга і намного масівнїша офензіва ліквідації кіріло-мефодьского славяньского обряду. Але засягла, подобно як перша фаза, лем централны части Угорьска, де переважну часть жытельства творили Куманы – мадярьскы пришелцї. Вшыткы ґрекокатолици (ортодоксны) централного Угорьска, котры в тій офензіві стратили свій кіріло-мефодьскый обряд, заєдно стратили і свою славяньску – русиньску ідентіту і сплынули з Куманани – Мадярами. Тых, котры не хотїли прияти латинізацію і называли їх Волохами, мусили ся выстяговати (на основі 53. конштітуції ІV. Латераньского концілу) з уродных рівнин країны до горьскых – залїсненых погранічных областей Угорьска. Тото была тзв. Волоська колонізація.

Анжуовцї своїма політічныма і воєньскыма кроками (битка при Розгановцях недалеко Кошыць у р. 1312) вымінили высоку ґрекокатолицьку (ортодоксну) славяньску арпадовску шляхту за чуджу – латиньску (таліаньску, французьку і нїмецьку). З воєньского боку ся операли на сполягливых Куманів – Мадярів. В часї ІІ. офензівы ся містне славяньске жытельство в централнім Угорьску поступно перетрансформовало на мадярьскый народ з римокатолицькым обрядом.

З біженцїв перед Турками ся стали протестанты

Далшым зломовым роком быв рік 1526, кідь Османьска імперія дефінітівно розбила коло Могача угорьскы войска і поступно обсадила ціле Угорьско. Біженцї, главно з рядів высокой і середнёй шляхты, главно куманьско-мадярьской, заплавують міста вышнёго Угорьска (днешнёго Словеньска). Центер латиньского острігомского архієпіскопа ся дочасно перенїс до Тырнавы. 90 процент русиньского славяньского ґрекокатолицького (ортодоксного) жытельства на теріторії днешнёго Словеньска переступило на протестантізм. Подля засады: Кого панство, того і набоженство, взникають тзв. Тоты, што в нїмецькім языку значіть – мертвы . Ішло о одступників од правой Хрістовой віры.

Третю офензіву вели довєдна протестанты з єзуїтами

В 17. і на зачатку 18. ст. наступлять єзуїтьска протиреформація. То уж сьме свідками ІІІ. фазы насилной латинізації Угорьска, котра теперь засягла і пригранічны области. Довєдна ся в тім бою споїли протестанты з єзуїтами. Єзуїты докінчіли тото, што протестанты зачали. Під замінков обертаня з протестантізму, наперед обернули высоку шляхту, потім подля середнёвічного прінціпу – Кого влада того і набоженство – автоматічно обернули і обычайный народ. Лемже на римокатолицькый обряд переводили нелем „пересвіченых“ протестантів, але і тых „старой віры“ (кіріло-мефодьского обряду) вірных ґрекокатоликів подля прінціпу Praestantia ritus latini – прівілеґії латиньского обряду, котрый в католицькій церькви платив аж до ІІ. Ватіканьского концілу. Дякуючі протестантам і єзуїтам, 90 процент жытелїв днешнёго Словеньска змінило свою ідентіту з русиньской на нововзникнутый народ Тотів, пізнїше званых – Словаків, котры з кіріло-мефодьской азбукы (кірілікы) перешли на латиньску абецеду (латиніку).

Праві о тых трёх офензівах мовчать історічны аналы Угорьска. О тых жалостных подїях хыблять документы в офіціалных архівах (суть там лем дакотры мало годновірны одписы), або науковцям сперають ся к ним дістати (напр. в мадярьскім Едєрї). Будь-якый документ з того пероіду бы доказовав, же первістным обрядом на теріторії цілого Угорьска быв обряд кіріло-мефодьскый, же Угорьско было аж до вымертя дінастії Арпадовцїв славяньске, а не мадярьске.

Латинізацію пригамовала Марія Терезія і Йозеф ІІ.

Латинізація і ліквідація вшыткого ґрекокатолицького (ортодоксного) і славяньского (русиньского) продовжовала насилнов формов аж до влады Марії Терезії (1740 – 1780). Як перша імператорка зачала тлумити аплікацію несправедливой 9. конштітуції ІV. Латераньского концілу в Угорьску. Пересвідчіла папу, жебы узнав послїднї ґрекокатолицькы монастырьскы єпархії в Угорьску на ёго погранічу – северовыходну (Мукачевску), выходну (Великоварадиньску) і южну (Марчаньско-Крижовацьку).

Тяжкый, і кідь не смертельный удар латиньскій нетолеранції і насилній експанзії римокатолицізму в Угорьску дав револучный Толеранчный патент Йозефа ІІ. в роцї 1781. Тым, же узнав протестантьске і ґрекокатолицьке набоженство в Угорьску, і кідь латиньске зістало надале в перевазї, як ся уводить в Толеранчнім патентї, перебіг тот владарь свою добу і положыв основы слободы набоженьского вызнаня.“

Тота штудія, окрем богатого документачного матеріалу, дає і конкретны пропозіції на рішіня тісячрічной крізы і росколу міджі хрістіаньскым Западом і Выходом, і мече нове світло на тзв. унію і уніатів – ґрекокатоликів. Неодсуджує римокатолицьку латиньску церьков, але крітізує єй негодных членів, котрых было почас цілого міленія невроком. Робота мать зато міморядно цінный екуменічный характер.

Роберт МАТЄЁВІЧ, 27. 2. 2007

Осиф Ґаґанець – вызначный церьковный і народный будитель Русинів (1793 – 1875)

(З выступу на семінарї в Шатораля Уйгелї, в Мадярьску, з нагоды одкрытя памятной таблы єпіскопови Ґаґанцёви, де ся він перед 200 роками учів у піарістічній ґімназії. Акцію зорґанізовав Русиньскый научный інштітут в Будапештї на челї з Др. Тібором Міклошом Поповічом, председом Русиньского културного общества Будителї в Мадярьску.)
O народжіню Осифа Ґаґанця в дакотрых істочниках ся уводить, же ся народив в Галичінї, похрещеный але быв у Вышнїм Тваріжцю в ґрекокатолицькій церькви. Родічі часто міняли місце свого перебываня по гранічній лінії Дукля – Ґорлицї. Мати, роджена Лупковічова, походила з Вышнёго Орлика, де дїдо владыкы під меном Ґаґан быв півцёучітелём. Од дїтьскых років любив книжкы, проявляв інтерес о науку і знаня. Книжка была ёго вірным супутником і порадцём.

Учів ся в основній школї в Бардіёві (1801 – 1804), ґімназіалны рокы провів у піарістічнім монастырю в містечку Шатораля Уйгель (днесь в Мадярьску) од 1805 до 1807 року, філозофію у Великім Варадинї, а теолоґію в Тырнаві (1812 – 1816). Зато, же в тім часї не было єпіскопа в Мукачеві ани в Пряшові, за священика го высвятив єпіскоп Самуел Вулкан 8. 3. 1817 у Великім Варадинї. Як священик дїяв в Руськых Пеклянах (в роднім селї блаженого єпіскопа Павла Ґойдіча), в мадярькім селї Вісло (днешня жупа Боршод) і Геёкерестурї. В тім часї, як женатый священик, овдовів, зістала му дївка Анна. В 1835 роцї быв выменованый за члена конзісторії при Пряшівскій єпархії, а в тім істім роцї 29. децембра за каноника. По смерти єпіскопа Ґріґорія Тарковіча быв выменованый за капітуларного вікаря, а 3. 2. 1842 папа Ґреґор 16. потвердив декретом установлїня Осифа Ґаґанця за пряшівского єпіскопа. Декрет выдав тогдышнїй імператор Фердінанд 5. Высвяченый быв в цісарьскій капліцї у Відню, за участи цісарьского двора, мукачевскым єпіскопом Василём Поповічом. Єпіскоп Андрій Бачіньскый в історії ґрекокатолицькой церькви быв єднов з вызнамных постав в културно-націоналнім жывотї Русинів, а Осиф Ґаґанець достойно перевзяв штафету і став ся вызнамнов особностёв нелем в церьковнім, але і в націоналнім возроджіню Русинів в другій половинї 19. стороча. В 1843 роцї пожадав ужгородьского єпіскопа о преложіня до Пряшівской єпархії Александра Духновіча і меновав го 11. мая 1848 р. за каноника і сучасно за члена конзісторіалной рады при єпархії. Од 1848 р. аж по свою смерть А. Духновіч быв продовженов руков владыкы і ёго приятелём і порадцём. Вшытко, што робив А. Духновіч, мож приписати і О. Ґаґанцёви. В дакотрых почінах владыкы было чути дух і руку А. Духновіча. В дїлах сполоченьско-політічных, але і в културно-націоналных, церьковных ёго порадцём быв Адолф Добряньскый. За ёго погляы, тотожны з поглядами Добряньского, погрозив єпіскопови міністер Бах з Відня. Видно, же Ґаґанець мав і своїх ежыливцїв, бо ся пустив до великой і заслужной роботы у розпорній історічній добі. До жывота церькви завів сістем і контролю. В авґустї 1843 р. выдав своє перше пастырьске посланя, в котрім жадав клір піднимати і вести бідный, прибитый народ, а то за помочі доброго слова і наукы. Старав ся о выхову священиків-патріотів, якы в часах твердой мадярізації бы доказали свому народови передавати як церьковны, так і народны традіції з ґенерації на ґенерацію. Снажив ся рішати ай соціалны проблемы в єпархії. Подарило ся му звышыти плацу про священиків, каноників і єпіскопа. Пару раз быв у Відню, де выбавлёвав фінанчны дїла про свою єпархію. Вымог на урядах заказ землевластникам карати дяків. Підпоровав будованя новых ґрекокатолицькых церьквей у выходнім штілї. Так, як А. Бачіньскый кінцём 18. і зачатком 19. стороча, і він у своїй добі выжадовав, жебы священици выховлёвали своїх дїтей в дусї выходного обряду, абы знали язык своїх родічів, штудовали. Підпоровав і церьковный хор. Кідь імператор быв в Пряшові і навщівив катедралный храм і учув прекрасный церьковный спів під веджінём діріґента Михала Стареньского, быв барз очареный. В области културно-освітній Ґаґанець заложыв новы основны церьковны школы, а в сполупраці з тогдышнїм жупным урядом ся постарав, абы в нїм учіли містны священици. Велику охоту мав зрядити про священиків у Пряшові богословску семінарію, але ся му то не подарило про тогдышню політічну атмосферу. До школ забеспечів учебникы, про церьковны потребы – молитвенникы, а тото помагало звышовати ґрамотность нашых предків. Він росшырёвав друковане слово і літературу. Вшелияко підпоровав Александра Павловіча, хотїв го дістати до Пряшова, але він не хотїв, бо свій жывот присвятив народови на Маковіцї. Быв єдным з основателїв Пряшівского літературного заведенія вєдно з А. Духновічом, і так само інтернату про русиньскых школярїв – Алумнеї при Обществі св. Іоана Крестителя. Накормив наш народ літурґічныма катехізмами, букварями, молитвенниками, календарями, пісенниками і іншыма книжками про потребу школ. Ёго заслугов было заложене Общество св. Іоана Крестителя і св. Василія Великого в Ужгородї. Енерґічно ся поставив протїв перенаслїдованю Івана Раковского віденьсков нунціатуров, а од єпіскопа Поповіча выдобив про нёго слушну парохію, де він пережыв аж до своёй смерти. Осиф Ґаґанець рядив пряшівску єпархію рівных 34 рокыв, высвятив 237 священиків, з котрых 12 про тогдышню Холмску єпархію, што патрила Росії. Руськый царь Александер ІІ. подаровав му прекрасный ілустрованый молитвослов. Осиф Ґаґанець ся постарав про добры условія роботы Юлія Ставровского-Попрадова, підпоровав орябиньского священика Михала Михаліча, Михала Бескида, котрый в тім часї быв священиком в Чертіжнім, быв за то, абы была своя друкарня в Ужгородї. Він узко сполупрацовав з ужгородьскым єпіскопом Василём Поповічом. Быв за зъєдночіня тогдышнїх угорьскых Русинів з галицькыма в рамках Ракусько-Угорьска. Быв за заведжіня азбукы до писменного языка Русинів намісто латинікы, котру поважовав за першый крок на пути к асімілації Русинів. Быв скромный, розважный, працовитый, але прісный ку собі і к іншым. Добрї ся односив ку Словакам, а то к Андріёви Радлиньскому, Йонашови Заборьскому і к Матицї словеньскій в Мартінї. Він дав поставити єпіскопскый палац у Пряшові в 1848 роцї. За Ґаґанця быв поставленый іконостас, якый ставляв різьбярь Ґеорґій Роман, образы походять од маляря Алберта Тікоша. У 1865 р. дзвоніця катедралного храму была підвышена новов приставбов і з турнёв, на котрій были годины. Кідь ся зачала револуція, Ґаґанець терпів од мадярьскых револуціонарїв. Зато, же быв противником Кошута, мусив ся скрывати по нашых селах. Тогды револуціонарї обсадили єпіскопску резіденцію і наробили в нїй шкоды на 2 494 ґулденів. Але кідь пришла слобода, Ґаґанець скликав засіданя 27. 9. 1849 р., яке вырішило выслати посланцїв к імператорови до Відня, абы запезпечіти права Русинів в суладї з новов уставов з 4. 3. 1849 року. Членами делеґації, котра 1. октобра одышла, а 10. октобра дішла до Відня, были такы люде, як: Осиф Шолтес, парох пряшівскый, Віктор Добряньскый, єпіскопскый секретарь, Александер Яницькый, парох мальцовскый, а споміджі світьскых представителїв Адолф Добряньскый, Др. Михал Висаник, продекан медічной факулты у Відню, Др. Вінкент Алексовіч, професор медічной факулты а тыж директор дїтьского шпыталю св. Осифа у Відню. Делеґація была представлена баронови Каролови Ґерінґерови, найвышшому імператорьскому комісарёви, назначеному про Угорьско, міністрови внутрішнїх дїл Александрови Бахови, міністрови справедливости Шмерлінґови, міністрови фінанцій баронови Кравсови, міністрови загранічных дїл, князёви Феліксови Шварценберґерови, міністрови културы і освіты ґрофови Ґоанови Тунови, міністрови транспорту баронови Кумлерови, міністрови польногосподарьства Тімфелдови, міністрови обраны ґрофови Дюлаёви, польному маршалови ґрофови Радецькому, хорватьскому банови баронови Єлачічови і сербскому патріархови Раячічови. 19. октобра делеґація была на аудіенції у імператора Франца Йозефа в замку Шемборґ, де го в менї русиньской делеґації поздравив Віктор Добряньскый. Делеґація предложыла меморандум у 9 пунктах. Імператор ся высловив за підпору меморанда. На то ся Адолф Добряньскый став главным жупаном Мукачевского діштрікту, в рамках котрого были назначены піджупаны, окресны начальници, судцёве і под. Руськый язык быв заведженый до урядів, Віктор Добряньскый ся став ведучім Реферату освіты руськых школ в Кошіцькім діштріктї. В ґімназіях в Ужгородї і в Пряшові были на выучованя руського языка зряджены шпеціалны катедры. В ужгородьскій ґімназії, окрем закона Божого і руського языка, по руськы ся учіла історія, ґеоґрафія. У Відню ся обявив „В÷стник“, а пак „Церковна газета“ в Пештї.
Осиф Ґаґанець умер 22. децембра 1875 року. Ай кідь тогды была зима і тяжкы проблемы із споїнём, на погріб пришло 70 священиків. 7. чісло новинок Карпат з 22. 2. 1876 написало: “На очах слызы, страх о будучность єпархії. Осиротїла єпархія, є без отця, архіпастыря, котрый быв готовый і душу свою положыти за своїх духовных сынів і свій народ.“ (Достойным наслїдником єпіскопа Ґаґанця быв єпіскоп Петро Павел Ґойдіч.).
Одзыв на смерть блаженого архієрея Осифа можеме прочітати спід пера Юлія Ставровского-Попрадова: „Мы со сожалением окружаем могилу пастыря скорбя, //В души прискорбно вспоминаем великые его дила.// Ох, бидны мы, Отець-Владыка //Оставил нас сирот, и стонет весь народ:// Увы, потеря, столь велика!“ Озвав ся і А. Павловіч стишком „Покойному святителю Йосифу Отцу-Владыке Пряшевской епархии: Блаженый покой! Вечная память!“ (Свідник, 13/25/ дец. – 1875).
Осиф Ґаґанець собі заслужить, жебы ёго мено ся надовго утримало нелем в памяти днешнёй церькви, але міджі нашым русиньскым народом. Ёго приклад треба наслїдовати як в церьковнім, так і у світьскім дїлї .

Мґр. Гавриїл БЕСКИД, 20.12.2006

Пряшівскый катедралный хор у Руськім Керестурї
Од 16. до 19. новембра 2006 Пряшівскый ґрекокатолицькый хор св. Іоана Хрестителя перебывав у Руськім Керестурї, де го позвав містный Дом културы на Костільникову осїнь 2006, котра належить міджі традічны културны маніфестації народностной меншины Русинів у сербскій Войводинї, де їх жыє скоро 15 000.
Хор выступив із своїм проґрамом у містї Вербас і представив ся самостатным выступлїнём на недїльній Божій службі в ґрекокатолицькім катедралнім храмі св. Миколая з Барі в Руськім Керестурї, а так істо вечур в театралній салї містного културного дому. Сполуорґанізатором выступлїня хору в Руськім Керестурї была Народна рада Русинів і Руська матка.
По дорозї до Руського Керестура ся хор заставив у мадярьскім містї в Уйфегертї, де выступив на 7. міджінародній стрічі хорів вєдно з далшыма трёма хорами. На выступлїня в Руськім Керестурї членове хору не можуть забыти. Гостинность і щірость Керестурчанів была неперевершима. Про многых членів хору было даколи аж незрозуміле, же у Войводинї хоснують Русины свій кодіфікованый язык од 1923 року, мають свої школы, пресу, розглас, телевізію, а главно мають ай свою націоналну русиньску самосправу („Национални совит Руснацох“ – позн. П. К.).
Треба повісти, же ту церьков узко сполупрацує з Русинами, а так то є уж од 1751 року, кідь ту нашы Русины пришли із Земпліньской і Шаріськой жупы бывшого Угорьска. Євангелії і Апостолы ся ту самособов чітають в материньскім языку. (Із сполупрацы церькви і вірників у Керестурї бы мало взяти приклад і наше ґрекокатолицьке єпіскопство, а тыж православна церьков – позн. П. К.).
Тов дорогов треба подяковати вшыткым, котры ся заслужыли о наше перебываня в Руськім Керестурї, а главно Славкови Оросови, Дюріёви Папуґови, Міхалови Хомови, Владимірови Бесермініёви, п. Малацкови і іншым.

Петро КРАЙНЯК, 20.12.2006

Храм у бізантьскій традіції
24. октобра 2006 зорґанізовала катедра практічной теолоґії Ґрекокатолицькой теолоґічной факулты ПУ в Пряшові у сполупраці з Неінвестічным фондом св. Іоана Хрестителя міджінародну научну конференцію на тему Храм в бізантьскій традіції з погляду архітектонічного і іконоґрафічного, літурґічного і теолоґічного. З лекціями выступили лекторы з Пряшівской універзіты, Тырнавской технічной універзіты, Теолоґічной академії з Ужгорода, Педаґоґічного інштітуту і Ґрекокатолицькой теолоґічной высокой школы в Нїредьгазї. К практічным вопросам говорив Інж. арх. Іван Ґойдіч з катедры історії уменя і културы ФФ Тырнавской універзіты, котрого дїдо Штефан быв братом владыкы Павла Петра Ґойдіча.
Як ся высловив єден з участників конференції, штудент 5. річника ҐТФ ПУ Петро Крайняк, мол. – конференція была барз інтересна, а вдяка якостным лекторам притягла увагу слухачів. Окреме, з великым інтересом притомны выслухали лекцію Інж. арх. І. Ґойдіча. В каждім припадї церькви бізантьской традіції належать міджі світовы раріты, а суть частёв світовой културной дїдовизны, де належать і деревяны церьковкы на выходнім Словеньску – підкреслив Петро Крайняк, мол.
Як автор статї хочу додати, же так, як суть цінны нашы деревяны ґрекокатолицькы церькви, так є цінна наша выходна віра, дана нам од нашых предків, котрой главныма носителями были оддавна Русины, а тоту віру і кіріломефодьску традіцію треба утримовати, хранити перед тыма, што собі єй неправом присвоюють, історічно перекручують на свій хосен.

Петро КРАЙНЯК, 20.12.2006

Юбілейный концерт Кірілометодеону

Кірілометодеон – співацькый хор при ґрекокатолицькій церькви в Братїславі, того року ославує 70 років своёй екзістенції. В 1936 роцї го заложыла п. Емілія Галькова, жена тодышнёго ґрекокатолицького священика в Братїславі. Окрем співів, котры сі люде принесли з дому, зачала панї Галькова збогачовати репертоар хору творами авторів сакралной музикы выходного обряду. При реалізації помагали членове штудентьского хору, котырй при парохії зорґанізовав і діріґовав Штефан Еліаш. Днесь є членом нашого хору. Хор зістав вірный класічній музицї. Не міг ся але слободно розвивати, бо ґрекокатолицька церьков была загнана до ілеґаліты. Хор по смерти п. Гальковой вів Корнел Кутка, якого вымінив Мірон Петрашовіч. Він своїма композіторьскыма способностями і роботов вообще посунув церьковный спів і хор допереду. Штафету хору перебрав по Патрашовічови Штефан Ладіжіньскый, якый збогатив репертоар новыма музичныма творами, якы написав на церьковнославяньскы тексты, а про хор роздобыв новых талентованых хормайстрів (Татяна Канішакова, Адріан Кокош і ін.). Він є умелецькым ведучім хору.
В Кірілометодеонї доднесь співають векшынов Русины, але і Словаци і Українцї, творять компактный умелецькый колектів. На акціях, котры робить, все ся озывать родне слово і церьковный спів, припоминаючі родный дім і родічовске миле слово. Про дотримованя нашых звыків і реліґійных традіцій то має великый вызнам. На нашых акціях і на акціях ЗІРС-у нїґда не хыблять членове хору. Зато выбор Окресной і Містьской орґанізації Русиньской оброды в Братїславі вырішив помочі ку іщі векшому пропаґації того хору міджі братїславсков публіков, зато ся і зробив Юбілейный концерт – децембер 2006, якый быв 13. децембра 2006 року в Храмі св. Ладіслава у Братїславі.
На нїм участници выслухали творы П. І. Чайковского (Милость міра – Достойно), Д. Бортняньского (Достойно єсть), М. Вербицького (Буди імя Господнє), М. Петрашовіча (Святы апостолы), Ш. Ладіжіньского (Помилуй нас, Господи, Достойно єсть, Святочны співы народу, Хрістос воскресе – Великдень, Коли ясна звізда, Гімн Марії, Господи, возвах к тебі, Тебе поєм) і ін. Хор діріґовав Адріан Кокош.

Інж. Александер ШЕПТАК,
председа ОО і МО РОС, Братїслава, 13.12.2006

Не забудеме на благореченого Владыку Василя

(ТгДр. Василь Гопко, 21. 4. 1904 – 29. 7 1976)

Владыка Василь Гопко належить до тых вызначных особ духовного і народностного жывота Русинів, котры за свого жывота зістали вірны своїй церькви і свому народу.
Владыка Василь Гопко – єден з двійнят, ся народив 21. апріля 1904 року в Грабскім при Бардіёві в родинї Василя Гопка і Анны, родженой Петренковой. Ёго родічі были бідныма земледїлцями. Ёго отець быв дзвінником. 6. юна го при дзвонїню перед бурёв забив перун. Мати, в надїї полїпшыти жывот собі і своїм дїтём, одышла в 1908 роцї до Америкы. Нашла собі роботу во фірмі Джонсон & Джонсон в містї Nex Briswick в штатї Ню Джерзі. Свій заробок посылала свому отцёви, котрый ся старав о дїти. Кідь єй брата Димітрія Петренка высвятили за священика, вырішыв, же ся постарать о вышколованя Василя. І так, як 7-річного хлопця взяв го ку собі на фару до Ольшавіцї. Василь скінчів мадярьску школу в Бардіёві.
По першій світовій войнї, кідь ся пряшівска єпархія стала неоддїлнов частёв новой Чеськословеньской републікы, він штудовав дале у мадярьскій євангелицькій ґімназії в Пряшові. Через вакації бывав на фарї в Ольшавіцї, пізнїше в Блажові, де быв ёго стрыко душпастырём. Ґімназію скінчів з вызнаменанём в 1923 роцї.
Ёго желанём было присвятити свій жывот вівтарю і зато пішов штудовати теолоґію до Пряшівской єпархіалной семінарії. Тогдышнїй апостольскый адміністратор єпіскоп ТгДр. Діоніз Няраді (1922 – 1927) ся надумав, же талентованого богословця пошле штудовати до Рима. Василь мав перед дорогов підписати, же ся не оженить. Перед такым важным рішінём дістав страх і остав у Пряшові. По скінчіню 2. річника пішов ку войску до Прагы, де помагав воєньскому капланови. По недїлях орґанізовав богослужбы про русиньскых вояків. В Празї го спознав Др. Ян Парканій, котрый быв репрезентантом Підкарпатьской Руси в чеськословеньскій владї, і обіцяв му, же ся постарать, абы ся по высвячіню вернув до Прагы.
Свої теолоґічны штудії Василь Гопко скінчів у 1928 роцї. Перед тым, як мав быти высвяченый, мати го в писмі просила, жебы єй пришов навщівити до Америкы. В кутику сердця вірила, же ся єй сынови буде в Америцї любити і пожадать тамтешнёго русиньского єпіскопа Василя Такача (1924 – 1948), жебы го высвятив про піттсбурьскый екзархат. Но єй туга ся не сповнила. Кідь ся молодый Василь Гопко готовив на драгу за море, важно захворів. Комплікована операція го сперла, жебы ся міг выбрати на таку далеку дорогу до Америкы, і так остав дома.
По скінчіню штудій пришов до Пряшова і пожадав єпіскопа Павла Петра Ґойдіча, ЧСВВ, жебы го высвятив в целібатї. 3. фебруара 1929 року быв высвяченый за священика і наставленый до Прагы. Пріміції мав 17. фебруара 1929 р. в Блажові.
В Празї быв повіреный вытворінём новой фарности. У тім часї жыло в Празі барз велё ґрекокатоликів. Прага была великым главным містом Чеськословеньска, котре ся складало нелем з Чех, Моравы і Словеньска, але і з Підкарпатьской Руси. Ґрекокатолици ту робили як владны чіновници ці штудовали ту на высокых школах. Василь Гопко в короткім часї здобыв од празького архієпіскопа церьков св. Клімента недалеко Карлового моста і призвычаїв го про бізантьскый обряд. Так ся храм св. Клімента став од 1931 року духовным центром ґрекокатоликів у Чехах. Окрем того, ся заслужыв о то, же чеськословеньска влада тоту фарность узнала. 1. януара 1934 року ю канонічно потвердила і Свята століця і дала ю під юрісдікцію пряшівского єпіскопа. Єпіскоп Павел Ґойдіч, ЧСВВ, по тій історічній подїї меновав о. Василя Гопка за єй першого священика. Робота ґрекокатолицького справцї фарности в Празї не была легка. Но отець Гопко быв чоловіком на своїм місцї і в добрім часї. Быв добрым орґанізатором і в короткім часї посилнив і укріпив празьку фарность.
У своїй душпастырьскій роботї превказав велику ласку к бідным робітникам і к опущеній русиньскій молодежи в Празї. У тім часї всягды пановала економічна кріза. Многы Русины пришли до Прагы за роботов із цалком порожнїма руками. Глядали будьяку роботу, а отець Гопко ся о них по отцёвскы постарав. Мав много знамых, зато міг многым помочі усадити ся в Празї. За свою роботу быв у 1936 роцї вынагородженый тітулом „Монсінёр“.
В 1936 роцї го єпіскоп Ґойдіч переложыв до Пряшова і меновав за шпірітуала в семінарії а в 1937 р. за конзісторіалного конзултора. Тыж быв повіреный выучованём реліґії на ґрекокатолицькых середнїх школах. Уж в часї своёй душпастырьской роботы в Празї зачав постґрадуалны штудії на Карловій універзітї. Послїднїй семестер абсолвовав на Коменьского універзітї в Братїславі. В 1940 роцї досяг тітул доктора теолоґії. Такым способом, хоць ся давнїше одмагав од штудій в Римі, здобыв найвышшый ступінь освіты в теолоґії. По істых комплікаціях быв менованый за професора моралной і пасторалной теолоґії в пряшівскій семінарії.
Свої народностны погляды ясно высловив у статї Віра і народность, в котрій одсудив будьякы формы шовінізму і супернаціоналізму як неприятеля чісло єден. Боёвав за хрістіаньску любов і порозуміня міджі ґрекокатоликами в пряшівскім єпіскопстві.
Дякуючі Гопковій ініціатіві, ся зачав в януарї 1946 р. выдавати місячник Благовістник і сам ся став ёго першым редактором. В роках 1946 – 1950 помагав у русиньскім языку выдавати окрем календарїв і Благовістника і серію духовных книжок під назвов Книгы Благовістника. Сам быв автором дакількох брожур із той колекції.
Єпіскоп Павел П. Ґойдіч, ЧСВВ, пророковав політічный злом в Чеськословеньску, зато ся зо жадостёв обернув на Святу століцю, жебы дістав помічного єпіскопа в надїї, же єден з них двох бы мав пережыти перенаслїдованя. Помічным єпіскопом ся став Василь Гопко. Єпіскопску консекрацію прияв з рук Владыкы Павла Ґойдіча в недїлю 11. мая 1947 р. Тогды міджі ёго ґратулантами были і віруючі з Блажова зо своїм священиком Николаём Ройковічом а до дару му принесли красный і величезный мідяный хрест. Як тот хрест о. єпіскоп Гопко збачів, опер ся о свого стрыка Д. Петренка, уж дость старого, котрый го дав штудовати і жалостно ся росплакав.
– Што ты так плачеш? Днеська є про тебе радостный день і мав бы єсь ся радовати, а не плакати, – повідав му ёго стрыко о. Д. Петренко.
– Плачу, бо тот хрест мі буде припоминати моє трапіня як будучому єпіскопови, – одповів Владыка Гопко. Хто познав жывот нашого єпіскопа, істо мі дасть за правду, же ёго жывотна дорога не была нічім іншым, як стражданём і тяжкым хрестом.
В авґустї 1949 р. зачали приправы на припоїня ґрекокатолицькой церькви ку православній. На 28. апріля 1950 р. скликали до Пряшова тзв. „пряшівскый собор“, на котрім ся мало выголосити припоїня. Іщі той ночі Фірлінґер і Шірокі дали приказ заперти, обвинити і одсудити обидвох єпіскопів.
Владыка Василь Гопко быв празькым штатным судом за выконштруованы вины одсудженый на 15 років арешту. З арешту во Владїцях 10. юла 1962 р. подав Найвышшому суду скаргу, в котрій вывернув вшыткы обвинїня як некомпетентны і лживы. Но ёго жадость о обновлїня процесу не была прията.
Арешт підломив здравя о. Гопка. На рекомендацію доктора му влїтї 1964 р. перерушыли трест і пустили до монастыря в Осеку з тяжков хворотов (псіхічна депресія і деменція). В Осеку жыли Сестры св. Хреста зо Словеньска. Жыли ту і двоми чеськы єпіскопы, котры ся тыж вернули з арешту. Одты, по політічных змінах в 1968 роцї, быв пущеный на слободу. Од фебруара 1969 р. бывав у сестер служебніць Непоскверненой Панны Марії в Пряшові, пізнїше в домі своёй матери на Добряньского уліцї.
2. апріля 1969 р. Святый отець Павел VI. меновав о. Яна Гірку за пряшівского ордінаря з правами єпіскопа і апостольского адміністратора Ґрекокатолицькой церькви в ЧССР. Вєдно з тым за священого єпіскопа быв менованый отець ТгДр. Василь Гопко.
Ёго здравя было уж барз підломене арештом і 23. юла 1976 р. умер. Погробны обряды одправляв кріжевацькый Владыка Йоахім Сеґеді за участи римокатолицькых єпіскопів зо Словеньска в Пряшові 29. юла 1976. Тїлесны остаткы Владыкы ТгДр. Василя Гопка уложыли до кріпты катедралного храму в Пряшові. У 2003 роцї папа Ян Павел ІІ. благоречів Владыку Василь Гопка, чім му была дана велика честь за ёго жертовность про віру і церьков.

Mґр. Гавриїл БЕСКИД

ЗВІЧНЕНА ПАМЯТКА ЄПІСКОПА OСИФА ҐАҐАНЦЯ

В піарістічнім храмі звучало русиньске слово

● 27. септембра 2006 у мадярьскім містечку Шатораляуйгель было свято одгалїня памятной таблы ґрекокатолицькому єпіскопови Осифови Ґаґанцёви, котру одгалив главный орґанізатор акції і фундатор таблы Др. Тібор Міклош Поповіч, к. н. (першый злїва) ● На тім святочнім актї взыло участь много представителїв духовенства, міджі нима і зо Словеньска: (на другій фотці злїва доправа) о. Владимір Лапігуска, о. Мілан Ясик, о. Іґор Панчак і проф. о. Петро Штурак ● Притомне было і чісленне містне жытельство на челї зо своїм пріматором: (на третій фотцї першый злїва) Петером Самошвелдім, як і Русин із Кoмлoшкы Вaсиль Пoпoвіч (нa тій фoтцї другый злївa).

27. 9. 2006 мадярьске пригранічне містечко Шатораляуйгель привітало цінных гостїв із славяньского світа. На перешкодї не были ани языковы барьєры, бо ту была акція, яка свідчіла о єдности културных душ, о єдности поглядів на гуманізм, културу і освіту.

В тот день на піарістічнім монастырю, частёв котрого є Церьков Пресвятой Дївы Марії, за участи шырокой духовной і світьской громады з Мадярьска і споза граніцї была святочно отворена табла єпіскопови Осифови Ґаґанцёви, єдному з найзнамішых пряшівскых русиньскых ґрекокатолицькых єпіскопів, русиньскому народному будителёви. Він ся перед 200 роками учів в ґімназії піарістічного монастыря, а то од 1805 до 1807 року. (Быв похрещеный Осиф Ґаґанець 10. 4. 1793 р. в селї Вышнїій Тварожець, Бардіёвского окресу). Быв священиком у Руськых Пеклянах, роднім селї благореченого П. П. Ґойдіча, сполупрацовав з А. Духновічом і А. Добряньскым. Патрить к сполузаснователям „Литературного заведения Пряшевского“, брав участь в закладаню Общества св. Іоанна Хрестителя, штудентьского інтернату Алумнея, є єдным із заснователїв Матіцї словеньской у Мартінї. На честь такого вызнамного Русина ся одбыла святочна церемонія отворіня таблы.

О 12-їй годинї была в піарістічній римокатолицькій церькви Пресвятой Дївы Марії із 17. стороча, яка має давну і інтересну історію, на уліцї Деаковій, святочна літурґія, на котру собі притомны будуть довго споминати. В прекраснім храмі сьме відїли главный вівтарь в бароковім штілї, з кралями Штефаном і Ладїславом з ракуськыма корунами. Вівтарь є зробленый з розлічной сорты дерева і робили го ученици майстра Павла з Левочі із Словеньска. По боках у церькви сьме відїли пророків і апостолів, зображеных із зброёв, яков были забиты. Горї, на штоку церькви, ся находить орґан з 19. стороча, якый є переладженый на сучасну моду. Чули сьме голос єдиного піарісты в монастырю Дюрія Емела, якый заспівав і голос якого звучав зо вшыткых боків. Были сьме в старій будові монастыря із 12. стороча, де сьме відїли ай найстаршу функчну камяну годину в Мадярьску з 1501 року, яка фунґує на базї озубеного желїзного колеса. Інтересны суть ту образы з липового дерева, де є зображена Крижна дорога Ісуса Хріста.

В такій атмосферї прияла Церьков Пречістой Дївы Марії до своїх утроб посланцїв, Русинів з выходного Словеньска, вірників з Рошковець, Руськой Порубы, Русинів з Мадярьска і іншых представителїв ґрекокатолицького єпіскопства, якых очелёвали о. Володимір Лапігуска (вів літурґію), о. МІлан Ясик, о. Іґор Панчак, а за пряшівске ґрекокатолицьке єпіскопство професор о. Петро Штурак. За їх участи, як і за притомности ґрекокатолицькых священиків у Мадярьску о. Обадя, о. Горняка, о. Євицького, о. Дамяновіча, настоятеля римокатолицькой церькви в Шатораляуйгелю о. Роберта Ґубалы і іншых, главно жен і хлопів із споминаых русиньскых сел Рошківцї і Руська Поруба, одбыла ся красна задушевна літурґія в церьковнославяньскім языку, в переплечіню з мадярьскыма елементами, яка выкликовала міджі старорусиньскыма мадярьскыма переселенцями заморозкы по тїлї. Як інакше. Тото наше, то найкрашше. Так собі повіла і панї Ілона Галушкова-Матісова, родачка з Комлошкы, теперь кандідатка до русиньской меншиновой самосправы у Толчві, Василь Поповіч, представитель Русинів з Комлошкы і ряд іншых Русинів, представителїв русиньскых меншиновых самосправ у Мадярьску, якы взяли участь на Службі Божій. Быв притомный і представитель Яґерьского єпіскопства Ласло Ґаранчі і пріматор міста Шатораляуйгель Петер Самошвелді.

По скінчіню Службы наслїдовала святочна церемонія одкрытя таблы єпіскопови Осифови Ґаґанцёви на фасадї піарістічного монастыря в Шатораляуйгелю, яку із вшыткыма почестями одкрыв главный орґанізатор і фундатор таблы Др. Тібор Міклош Поповіч, к. н., директор Русиньскoгo научного інштітуту, председа Русиньского културного общества Будителї, председа русиньской меншиновой самосправы ХІ. раёну в Будапештї. Слово взяло ряд церьконых представлителїв, міджі нима і єдиный піаріста в монастырю, ёго настоятель Дюрі Емеле, якый по штиридцятёх роках діктатуры в Мадярьску зясь ся дістав ку ключу од монастыря. Таблу покропив свяченов водов представитель Ґрекокатолицького єпіскопства в Пряшові о. П. Штурак, якый прочітав ай доброздательне писмо од главы ґрекокатолицькой церькви на Словенську Монс. Яна Бабяка.

По скінчіню святочной церемонії притомны взяли участь на погощіню і на семінарї, присвяченім жывоту і творчости єпіскопа Ґаґанця, де выступив Др. Тібор Міклош Поповіч, к. н., Мґр. Гавриїл Бескид, о. Мілaн Ясик і іншы.

Найважнїшым із вшыткых дїятельств на світї є вічность історічного моменту. Отець Осиф Ґаґанець одышов, уж давно не є міджі нами. Ёго дїла зістали, а дякуючі такому ентузіастови, якым є Др. Тібор Міклош Поповіч, к. н., вшыткым притомным на святї, церьковным і світьскым представителям, дух Ґаґанця жыє і дале, а ёго табла нам буде довго припоминати ёго дїла на хосен Русинів, з роду якых і сам походив.

М. МАЛЬЦОВСКА,

фоткы авторкы, 4.10.2006

Кавза братів Тімковічовых продовжує

ВІРЯТЬ, ЖЕ ЇХ ОДКЛИКАНЯ СЯ ДІСТАНЕ К ПАПОВИ

В минулых тыжднях міджі пряшівскыма ґрекокатоликами резоновала тема oзнaмлїня єпіскопa Монс. Янa Бабякa, СІ, o вылучіню монахів, братів Ґоразда і Йосафата Тімковічовых, ЧСВВ, з Чіну св. Василія Великого, центер котрого є на уліцї Ваяньского ч. 31, а так само тема однятя їм права служыты Службы Божы і іншы пасторачны части. Писмо пряшівского єпархы Бабяка было прочітане вірникам в пряшівскім катедралнім храмі і в ґрекокатолицькых парохіях Пряшівской єпархії. К такому важному кроку ся приступило зато, же монахы не решпектовали вызву перестїговати ся до іншого монастыря, рeку писали неправды і ганили представителїв чіну і свого єпіскопа.

Реакції части ґрекокатолицькых вірників говорять, же такый крок не можуть порозуміти і поважують го за несправедливый. Василіанів Ґоразда і Йосафата Тімковічовых вірници знають як з теолоґічного боку ерудованых душпастырїв і облюбеных священиків, вірных традіції выходной церькви, котры їх сімпатії здобыли вдяка позітівному одношіню к ним, вдяка інтересным проповідям, дослїднов реалізаціёв літурґічных обрядів і выслугованём святостей. Але і вдяка тому, же здобыли многых донаторів на управу монастырьской каплічкы. Вызначовали ся тыж своёв довгорічнов актівнов роботов з молодежов і публікованём многых робот о історії ґрекокатолицькой церькви і выходословеньскых василіаньскых монастырїв, але і народностным дїятельством міджі русиньскыма вірниками. О їх роботї і публікаціях ся часто писало на сторінках Прешовского вечернїка. Як ся братя Тімковічовы высловили, „уж по пятый раз сьме ся одкликали на Святого отця в Римі, віриме, же уж петерь наше писмо дістане. Вірници нас надале підтримують. Надряджены нам грозять деложаціёв.“ „Але канонічне право мусить решпектовати і церьковна єрархія,“ підкреслив молодышый з братів Йосафат, абсолвент теолоґії і філозофії Папской універзіты св. Томы Аквіньского в Римі і канонічного права Папского выходного інштітуту Ґреґоріанськой універзіты.

Очівіснї, кавза Тімковічовых ся так скоро не скінчіть і будеме чекати (бо, видить ся, же іншого выходу нїт) на дефінітівне рішіня Святого отця, котре бы мало поставити точку за цілов кавзов, а міджі вірників внести покій.

ЮДр. Петро КРАЙНЯК, Пряшів, 20.9.2006

Мали бы вас наслїдовати іншы

Многочестованы ґрекокатолицькы вірници з Міджілаборець!

Щіро Вам ґратулую за отворене писмо єпіскопови Янови Бабякови, надруковане в Народных новинках з 19. юла 2006 року, ч. 27 – 30. Сьте смілы і одважны. Мали бы Вас наслїдовати іншы окресы.

Переміщіня о. Франтїшка Крайняка з Міджілаборець аж гет до Камюнкы – то было нароком, бо о. Франтїшек піднимав на Лабірщінї русинького духа. Зато наслїдовала помста од єпіскопа (перепрошую, од Монсінёра Яна Бабяка, СІ).

О тім, же Монсінёр дуже залюбеный до того тітулу, свідчіть і така гуморістічна пригода:

Вызначный історік і любитель нашой етноґрафії (А. К.) задумав піти до Монс. Яна Бабяка на дішкуркы. Хотїло ся му посмотрити до ёго душы.

В бісїдї, кідь А. К. тітуловав главу Пряшівской ґрекокатолицькой єпархії єпіскопом, то єпіскоп за каждым разом не забыв припомянути словечко „Монсінёр“ – оправлёвав доцента історії.

То не чудо! Якы рокы, такый розум.

З боку пана Монсінёора Яна Бабяка іде силна денаціоналізація. Як знаме, Унію прияли Русины в Польщі, де братнїй польскый народ хотїв Русинів попольщіти. Зато в 1695 роцї двоме єпіскопы пішли до Рима, жебы тогдышнїй римскый папа прияв їх ку собі. Папа з радостёв прияв православных єпіскопів, а при їх одходї домів, міджі іншым, повів: „В обрядї дотримуйте ся свого языка.“

Словаци, як знаме, были римокатоликами. Їм не было треба принимати Унію з Римом, а теперь зразу маме уж словеньскых ґрекокатоликів! То сміх на сміх! Та они ся так ганьблять, як кідь кобыла переверне віз!

Денаціоналізовати іншы народности – то великый гріх! Але такы провадымерї Церькви не вірять. У них є главне занимати ся політіков в реліґії.

Римскый святый престол мав бы подбати, жебы на пряшівскый єпіскопскый столець сів русиньскый єпіскоп!!!

Потім не буде треба писати ани протестны писма а ґрекокатолицькы вірници будуть спокійны і щастливы.

Михал ШМАЙДА, Красный Брід, 20.9.2006

Перепросьте нашых владыків

Слава Ісусу Хрісту!

Важены ґрекокатолицькы вірници з Міджілаборець!

Недавно єм прочітав Ваше „Отворене писмо єпіскопови Янови Бабякови“, котре было надру-коване в Народных новинках, ч. 27 – 30/2006, 19. юла, стор. 2.

В споминаній статї, на жаль, не уваджате леґітімну єпіскопску функцію, окрем назвы, лем тітул Монс. Бабяк.

Вы сьте ся заховали так шкандално, як невыхованы хлопцї! Але і закерно, по бандітьскы, як якась толпа.

Тото, властно, значіть, же Вы сьте ани не написали предметне отворене писмо ёму як пряшівскому ґрекокатолицькому єпархови, єпархови ex offo, котрого высвятив до чіну теперь вже небіжчік, блаженный папа Ян Павeл ІІ., але лем як до якогось Монсінёра!

Ваше „отворене писмо“ є, такым способом, якыйсь, хоць і публічный, комедіантьскый документ з циґанствами і уражками, і гнївом, нелем на теперїшнёго єпарху, але і на ёго попередника – Монс. Яна Гірку, теперь емерітного єпіскопа!

Важены лабірьскы парохіане!

Довольте Вам ту припомянути, же вже у „Жывотї Мефодія“(„Život Metoda“), єдного із святых рівноапоштольскых братів і першоучітелїв Славян, в ёго Х-ій главі є написане, же штирёме єпіскопы, котры мучіли св. Мефодія, онедовго умерли: „Oni neunikli súdu svätého Petra“.

Споминаный „Život Metoda“ вышов в Мартінї в 1994 р., в перекладї Штефана Враґаша. Текст того речіня є на стор. 83. В познамцї, ч. 22 на тій істій сторінцї є написане і таке: „Údaj je hodnoverný. Krátko po sebe zomreli: salzburský biskup Adalwin, pasovský Hemanich, friťanský Anno a brixenský Lanfied.“ Припоминам, же траґічно умерли і мучітелї нашых благословенных єпіскопів П. П. Ґойдіча, ЧСВВ, і ТгДр. В. Гопка. Они тыж „neunikli súdu svätého Petra“! Траґічно загынув і М. Родак, што походив з Маковіцї, і што їх мучів вже в Пряшові.

Споминам Вам то зато, же і св. Мефодій ся став єпіскопом і митрополитом в Панонії лем через тогдышнёго папу – Святого отця і римского патріарху.

Не желам Вам, жебы і Вас постигла судьба неприятелїв св. Мефодія і нашых благореченых єпіскопів, але вшытко ся може стати і Вашов судьбов...

Бо, на основі історічных фактів, як знаме, тото Мефодійске одсуджіня через св. Петра реално пособить уж 1 100 років! Аж доднесь. Памятайте, же ай Божы млины мелють помалы, але істо.

Обертам Вашу увагу і застерігам Вас, але нияк раз не застрашую вшыткым тым споминаным, і кличу Вас: Чімскоріше і писомно перепросьте нашого пряшівского єпарху, Монс. ТгДр. Яна Бабяка, СІ, ТгД., і емерітного єпіскопа Монс. ТгДр. honoris causa Яна Гірку! Словом, обидвох нашых владыків!!!

А іщі єдно.

Нелем про мене, але про вшыткых нас, няй буде мементом і траґічна судьба вже небіжчіка Інж. Яна Ланґоша, котрого уваджате на кінцї „отвореного писма“.

Прошу Вас, сполувірників-ґрекокатоликів нелем з Міджілаборець, але і з Лабірщіны, перестаньте вже навсе з такым підлым підбурёванём! Оно шкодить і буде шкодити нелем Русинам і Українцям з Пряшівщіны, але і Католицькій церькви выходного обряду у світї!

Жебы за Вас, і за нас ся в будучности не ганьбили нашы дїти.

Мґр. Андрій КАПУТА, Свідник, 20.9.2006

В Чірчу отворили русиньскый народно-реліґійный музей

Село Чірч на Старолюбовнянщінї має дакілько пріоріт в народно-реліґійнім одношіню: належыть к селам з вызначным наростом – скoрo 300-процентным – жытелїв русиньской народности в послїднїм списованю людей (1991 р. – 100, 2001 р. – 373), к вызнамным путніцькым містам верьхнёго Шаріша, де в минулости доходило ку зъявіням, і к богатым на історію і традіції русиньскым селам, котре своє духовне богатство вырішыло сохраняти у властнім народно-реліґійнім музею.

● Почас єпархіалного одпусту на Маріаньскій горї в Чірчу 2. септембра 2006 святочну Службу Божу одправляли: (злїва) о. Іван Барна, новосвященик з Ладомировой, і чірчаньскый душпастырь о. Ярослав Поповець ● На чірчаньску Маріаньску гору каждорічно приходять стовкы путників домашнїх і загранічных ● Почас одпустовых подїй быв 2. септембра у Чірчу святочно отвореный русиньскый народно-реліґійный музей. Окрем множества путників, на ёго отворіню взяли участь отцї духовны з русиньскых ґрекокатолицькых парохій: Ярослав Поповець, Франтїшек Крайняк, Осиф Дуда, Владимір Лапігуска, Іван Барна і ін.

Фoткы: A.З.

Чірч на переломі місяцїв авґуст і септембер все ожывать одпустовым святом, у звязи з котрым каждорічно на чірчаньску Маріаньску гору приходять процесії людей домашнїх і загранічных, главно з недалекых міст сусіднёго Польска. Так то было і того року почас єпархіалного одпусту 2. – 3. септембра. Окрем множества ґрекокатолицькых віруючіх, до села завітало тыж ряд русиньскых ґрекокатолицькых священиків, якы одправляли окремы Службы Божы і іншы обрядны часткы почас тых двох днїв: спомянеме Франтїшка Крайняка, Іґора і Владиміра Панчака, Мартіна Костільника, Осифа Дуду, Владиміра Лапігуску, Мілана Ясика, Івана Барну, а в недїлю до Чірча завітали і ґрекокатолицькы єрархы з Пряшова: єпіскоп Монс. Ян Бабяк, СІ, і сінкел про Русинів Петро П. Галько, ЧСВВ. Акція проходила в першім рядї в режії домашнёго пароха, о. Ярослава Поповця, якый в Чірчу служить другым роком і своїм дїятельством ся намагать селу навертати ёго русиньску печать. В інтенціях того ся несла суботня літурґія, яку одправляв вєдно з о. Іваном Барном, новосвящеником з Ладомировой.

За найвызначнїшу подїю тогорічного єпархіалного одпусту в Чірчу мож поважовати святочне отворіня Ґрекокатолицького парохіалного музею ТгДр. Мірона Подгаєцького. М. Подгаєцькый, якый умер перед 11 роками, быв чірчаньскым душпастырём понад 23 рокы і міцно ся записав до свідомости середнёй і старшой ґенерації Чірчан, якы го доднесь споминають лем як „наш Міронко“. В 70 – 80-х
роках 20. ст. писав фарьску кроніку, яка ся заховала доднесь. Яро-слав Поповець говорить, же Чірч є єднов з мала парохій, де ся заховав фарьскый архів, бо архівы ся переважно знищіли почас воєн або пожарів. Вдяка захованым документам міг конціповати обсяг будучого музею шырше.

З архівных матеріалів ся мож дізнати о селї, парохії і о путницькій традіції. Найстаршы справы о селї суть з року 1330. О парохії ся заховали документы з візітації єпіскопа Михаіла Мануіла Ольшавского з року 1751, якы ся стали тыж інтеґралнов частёв фактоґрафічной експозіції музею. З часів дїяня містного священика Яна Яновіча ся в селї у 1898 роцї реґіструють подїї, міджі котрыма фарьска кроніка веджена споминаным М. Подгаєцькым, уводить: „Двом чірчаньскым дївчатам, котры пасли коровы під Углисками, ся зъявив якыйсь старець, котрый ся їх позвідовав, ці бы не хотїли, жебы ту приходило много путників. Кідь дївчата прикывли, старець забив паліцю до землї, і з того місця выбухло жрідло лїчівой воды. Старець жадав, жебы там была збудована каплічка. Кідь дївчата сповістили в селї, што зажыли, стрітили ся з непорозумінём. Од того часу село часто терпіло од заплав. Аж наконець селяне вырішыли каплічку там збудовати і засвятити ї Успенію Пресвятой Богородіцї. Люде зачали на тото місто приходити і говорять, же слїпому дївчати ся там навернув зрак.“

Але подля неофіціалного устного переданя село Чірч ся рядить к омного старшым місцям зъявінь, як было споминане у 19. ст.. Подля нёго на Углиска пришла Мати Божа, але люде говорять, же є ї прокляв якыйсь козак, котрый там пас худобу. А она ся з плачом обернула а повідала, же мусить ся вычередовати ту 9 ґенерацій, аж так прийде назад, і же одходить до Маріяповчі. Од того часу люде зачали ходити до Маріяповчі, яка ся стала знамым ґрекокатолицькым путницькым місцём в Мадярьску, а ходять там доднесь. Подля датуму слызіня образу Божой Матери в Маріяповчі, яке было коло року 1696, мож ся догадовати, же перше зъявіня в Чірчу было в 17 ст., од коли ся ту зачінать будовати култ маріаньского зъявіня. Стародавну славу того маріаньского путницького місця од 2. септембра 2006 хотять Чірчане презентовати нелем через одпусты, але і через музейну експозіцію.

Музей за участи отцїв духовных з русиньскых ґрекокатолицькых парохій, старосты села Яна Лабаша, председы Словеньской асоціації русиньскых орґанізацій Александра Зозуляка, жытелїв Чірча і множества путників, святочно отворив о. Ярослав Поповець, якый підкреслив, же тото мале вытворене дїло „не є ани на мою славу, ани на славу вашу, чірчаньску. Зродило ся зато, жебы нам на першім місцї припоминало якость жывота взацных людей, нашых владыків Павла Ґойдіча і Василя Гопка, і отцїв духовных, якы ся записали до свідомости містных людей. Тото дїло нам мать припомянути і минулы ґенерації нашых предків, главно їх духовны якости, як працовитость, справедливость, талент. Є то лем мала окыршинка того, што было бы указати, але іщі не можеме указати вшытко.“

Значіть, чірчаньскый музей зачінать жыти. І хоць несе мено М. Подгаєцького і первістным наміром ініціатора думкы ёго зроду о. Петра П. Галька, котрый в 90-х роках ту быв душпастырём, было засвятити музей лем особности М. Погаєцького, но на основі архівных матеріалів ся вказало, же і перед Подгаєцькым ту были вызначны особности з рядів духовенства, напр. отцї духовны Ґреш і Петрічко і ін., якы мали вплыв на розвой духовной културы села, і же требало бы памятати і на них. Зато, як староста Лабаш додав, вырішыли музей будовати шырше. В затыль єдиній містности ёго експозіцію творять три части: історіоґрафічна часть, яка ся вяже на історію села і парохії Чірч, реліґійна часть, засвячена М. Подгаєцыкому, священицькому роду Яновічовых і іншым священикам, і етноґрафічна часть, документуюча жывот і традіції містных людей-Русинів. Взацны суть ту оріґіналны документы вяжучі ся з періодом близкого контактованя о. Мірона Подгаєцького з нашыма священомучениками – єпіскопом П. П. Ґойдічом, кідь быв ёго таёмником і церемоніарём, і В. Гопком, якому быв сокласником. Цінны суть тыж выставены стары церьковны книгы, коругвы, ризы і іншы історічны річі. А нас потїшыло, же не хыблять ту ани публікації о історії і сучасности Русинів, якы навщівникам музею представлять основну характерістіку народностной меншины компактно
заселяючой северовыход Словеньска.

Музей, як сьме споминали, у своїй підназві має тыж слово народный. Зато лоґічно ся нам натискав вопрос ёго амбіцій при розвиваню народной ідентічности селян? Як староста Лабаш, так о. Поповець потвердили, же ёго цілём є через познаня історії села спознавати історію народа, а тым пестовати в людей народну гордость. „Бо лем тот, хто познать свою історію, може быти на ню гордый, і може ся отворено голосити к свому коріню. Зато треба людей просвічати і пробуджати к актівному приступу к познаваню історії властного народа – через познаваня містной історії. А тота не сягать лем до періоду о. Подгаєцького, якого собі Чірчане найлїпше запамятали, але она сягать далеко-предалеко перед нёго. Лем її треба указати тым людём і посмілити людей к її спознаваню. Я знам, же Чірчане люблём своє, лем треба точно повісти – што є тото наше і тото розвивати. А о то бы сьме ся мали причінити колектівно і выходити бы сьме мали з той ґенерації, в котрой іщі є захована гордость на своє коріня, подля мене, од середушнёй. В тїсній сполупраці з нёв бы ся напр. в школї, як цалком природный яв міг уяти материньскый язык Русинів, і стати ся інтеґралным компонентом выучованя потомків той ґенерації,“ додав о. Я. Поповець.

Вєдно з о. Я. Поповцём і старостом Я. Лабашом сьме пересвідчены, же вдяка музею ціна села підросте. Віриме тыж, же Чірчанам ся подарить наповнити і такый замір, же люде до їх села будуть приходити нелем раз до рока, на одпуст, але і мімо нёго зато, же є ся ту де посмотрити, штось відїти і поучіти ся. А може часом ся їм подарить про них в селї створити якыйсь путницькый дім, де бы путници могли найти духовный азіл почас цілого рока і спознавати ту історію села і парохії, язык, културу, традіції і обряд Русинів. Але то суть уж далшы смілы планы, ворота к реалізації котрых може поодхылить якраз Ґрекокатолицькый парохіалный музей Мірона Подгаєцького.

А. ПЛЇШКОВА

Акафіст священомученикови П. П. Ґойдічови

Міджі вызнамны публікації Общества св. Іоана Крестителя з центром у Міджілабірцях належыть недавне выданя АКАФІСТУ священомученикови ПАВЛОВИ ПЕТРОВИ ҐОЙДІЧОВИ, пряшівскому єпіскопови (1888 – 1960), котрый вышов у русиньскім языку в латініцї як „наймолодшый“ Акафіст міджі дакількома екзістуючіма Акафістами, з котрых найстаршый є к Богородіцї з кінця 5. стороча. Автором найновшого Акафісту є знамый перекладатель літурґічно-церьковных текстів до русиньского языка , наш поет і писатель – Осиф Кудзей із Няґова (нар. 24. 2. 1950). Імпріматур на хоснованя того Акафісту дав ґрекокатолицькый єпарха – Монс. Ян Бабяк. Акафіст є ославнов молитвов святого жывота єпіскопа Ґойдіча, ёго стражданя і найвышшой жертвы, котру принїс про свою церьков, своїх віруючіх і свій русиньскый народ, якый любив і гордо ся к нёму голосив.

Выданый Акафіст бы не мав хыбовати ани в єдній ґрекокатолицькій родинї, але ани в книжніцї ниякого доброго і свідомого Русина.

Петро КРАЙНЯК, Пряшів

Послїдня недїльна літурґія о. Франтїшка Крайняка в Міджілабірцях

Участници другой недїльной Службы Божой у Церькви св. Василія Великого, святе причащаня од о. Франтїшка Крайняка, окрем іншых, прияла і підпредседнічка Сполку русиньской молодежи Словеньска Мґр. Алена Блыхова, а на конець члены кураторьского збору ся на памятку сфотоґрафовали перед іконостасом з о. Франтїшком Крайняком і ёго пані Вєров.

16. юла 2006 в Ґрекокатолицькій церькви св. Василія Великого в Міджілабірцях свою послїдню недїльну Службу Божу одправляв о. Франтїшек Крайняк. Довго авізована справа о ёго переложіню на іншу парохію в тых днях ся наповнять. Стає ся так в роцї, кідь о. Франтїшек славить два вызначны юбілеї: полудень свого віку і 25 років актівной душпастырьской службы.

х х х

Ф. Крайняк в Міджілабірцях пережыв найвызначнїшу часть свого жывота – 21 років. Записав ся в нїм до свідомости Лабірчан, вірників ґрекокатолицькой церькви, молодежи і вцілім прихыленцїв русиньского народностного дїла. Почас „лабірьского“ періоду ся сформовав на єдну з найвыразнїшых особностей в новодобій народній історії Русинів, але і в сучасній історії „русиньской“ Ґрекокатолицькой церькви на Словеньску, з пересягом за граніцї нашой републікы. Так як дїло Духновіча і Павловіча, і ёго дїяня запалило іскру у людей єднако мыслячіх: священиків і лаіків. Выбор русиньскых ґрекокатолицькых священиків Пряшівской єпархії в рамках той церькви і хоць є скоріше лем сімболічнов інштітуціёв, але не без вплыву на розвой русиньской пасторації а тым і ідентічности Русинів. Зомкнутый колектів сполутворцїв перекладів церьковных книг до русиньского языка, часопису Артос і Ґрекокатолицького русиньского календаря під ёго веджінём дотеперь зробив роботу, яка не має в русиньскій церьковній історії паралелу. Такым актівным способом ся вєдно снажыли повышыти лем у 20. сторочу кодіфікованый русиньскый язык на язык літурґічный – в згодї з церьковныма і цівілныма законами. Тым зачали ставляти охранный мур перед дедале аґресівнїшов асімілаціёв, з яков Русины суть нучены боёвати як на церьковнім полю, так в цівілнім жывотї. В споїню сил – церьковных і цівілных народностных інштітуцій – про Русинів ся указовала надїй на їх захрану перед тоталнов асімілаціёв. Велику надїй вкладали до обновленой по 1968 роцї якраз Ґрекокатолицькой церькви, од якой ся чекало продовжованя пронародностных снаг небогого єпіскопа Павла Петра Ґойдіча, ЧСВВ. Але выявлїня словакізачных тенденцій обноленой церькви під веджінём Монс. Яна Гіркы выкликало іщі бівшу актівізацію пронародных русиньскых особностей в нїй, якы в сполупрацї з цівілныма етнічныма орґанізаціями, главно по роцї 1989 з Русиньсков обродов, ся актівно дожадовали в рамках даной церькви установити єпіскопа про Русинів, якый бы брав огляд на етнічну приналежность вызначного процента єй вірників-Русинів. Но місто того ся дочекали перекладаня з парохії на парохію, т. є. подля нас скоріше перзекуції, русиньскых душпастырїв, яка мала за ціль перестати „жывити“ русиньске коріня в тій церькви. Але появлёваня на світ, і хоць в тяжкых псіхолоґічных і матеріалных условіях, перекладів Апостолів і Євангелій в русиньскім языку і іншых книжок важных про розвой русиньской пасторачной практікы на Словеньску, означало, же Русины ся не планують вздати своїх законных прав. Хоць місто жаданого посту єпіскопа іщі за уряду минулого єпіскопа, аж новый єпарха Ян Бабяк в тихости в катедралнім храмі у маю 2003 року увів до фунцкії наконець холем вікаря про Русинів Павла Петра Галька, ЧСВВ, од самого зачатку было ясно, же окрем хрестных мен, з благореченым єпіскопом Ґойдічом буде мати лем мало сполочного. Наконець, уж за пару місяцїв (17.11.2003) Выбор русиньскых ґрекокатолицькых священиків Пряшівской єпархії го вызвав к абдікації з той функції. Як доводы уваджали нечінность ёго уряду в русиньскых дїлах в рамках церькви (а подля дакотрых, може скоріше аж ёго контрапродуктівность), недостойны споры в Чінї св. Василія Великого і шкандалозны і ліквідачны установліня односно русиньской пасторачной практікы, опублікованы в Обіжнику Ґрекокатолицького єпіскопства ч. 4/2003. В згодї з общім поглядом треба конштатовати, же як бы свій вікарьскый уряд справовав як решпектована особность зо вшытков важностёв, Русины бы нїґда не мусили быти свідками аж барз частого „перемітованя“ своїх душпастырїв з Выбору русиньскых ґр. кат. священиків з парохії на парохію, „одставлёваня“ їх з вызначнїшых парохій, або докінця і пробы суспендованя зо священства, і настолёваня на їх міста душпастырїв, якы не мають проблем міджі Русинами зачати пасторовати по словеньскы. Значіть хоць де юре русиньскый вікарь екзістує, но де факто учінность ёго уряду выкликує скоріше много вопросів і неспокійность у русиньскых священиків і вірників, што ся часто споминать з у звязи з (не)рішінём нима настолёваных кардіналных проблемів і пожадавок. Наконець, публікованы статї в русиньскых періодіках або на інтернетї приносять свідоцтво о тім. І зато є на містї важный вопрос: ці русиньскый вікарь в общім має якысь компетенції в русиньскых дїлах і ці ёго уряд має силу ся причінити о сформованя холем найнижшой основной церьковной штруктуры – русиньского вікаріату, якый бы творили парохії з перевагов по русиньскы бісідуючіх вірників, в котрых бы душпастырьску службу реалізовали священици-Русины акцептуючі русиньску пасторачну практіку?! Заты наша одповідь на даный вопрос – по слїдованю ёго роботы про русиньскых вірників і священиків – мусить быти дость стримана. Дефінітівне рішіня о перемістнїню о. Франтїшка Крайняка з Міджілаборець – значіть найвызначнїшого русиньского душпастыря з найвызначнїшой русиньской парохії – лем потверджує уж повіджене.

х х х

Недїльна Благодарственна (дяковна) Служба Божа в лабірьскій церькви ся одправляла за 21 років пасторачной службы о. Ф. Крайняка в Міджілабірьскій парохії. І хоць з боку вірників мала емоціоналный характер, так як кажда недїльна Служба Божа од ознамлїня Ґрекокатолицького єпіскопского уряду в Пряшові о дефінітівнім одходї о. Крайняка з Міджілаборець, о. Крайняк у проповіди ся росставав з Лабірчанами оптімістічно. З успокоєным і зміреным выразом у твари повів: „Не йду до Америкы, лем до Камюнкы.“ Подяковав в нїй кураторьскому збору, канторам, і вшыткым, котры ся старали о церьков, а окреме молодежи. Вшыткых вызвав розвивати зачате русиньске дїло, любити родну бісіду, учіти ся материньскый язык у школї, чітати русиньску пресу, спознавати історію свого народа... І дяковати Богу... Ёму подяковав за силу, котру му надїлив, і за любов, з котров го спроваджав у жывотї. „Сьме на півдорозї, кідь возьмеме до увагы мій вік, а лем на четвертинї дорогы, кідь возьмеме до увагы моє служіня Богу і народу. Ідеме дале...“ – закінчів свою послїдню недїльну проповідь в лабірьскім храмі о. Крайняк, по якій прияв слова подякованя і скромны дарункы од своїх вірників, канторів, кураторів, скавтів, якы наконець вєдно заспівали Многая лїта родинї Крайняковій.

О. Ф. Крайняк в Міджілабірцях выбудовав, подля нас, міцный пасторачно-народностный русиньскый фундамент, якый, увидиме, ці буде мати подобного продовжователя. Но нелем у самім містї видно ёго слїды, але і в цілім лабірьскім русиньскім реґіонї, в котрім ся наконець про нёго „не нашла“ парохія. Ёго одход з реґіону зарівно буде зачатком великого екзамену про Русинів Лабірщіны – ці вытримлять хранити тот фундамент і на нїм дале будовати. А про самого о. Крайняка ся родить нова вызва – русиньскый фундамент выбудовати і з „глубокого сна“ пробудити тотално пословакізовану Старолюбовнянщіну.

х х х

Од 20. юла ся новым пасторачным місцём про о. Крайняка стає Камюнка, де буде служыти першу Службу Божу. (В тот час до Міджілаборець прийде на свою першу службу о. Ян Блашко, дотеперь душпастырь в Няґові, родом з Руськой Порубы.). Знаме, же Камюнка є русиньске село з русиньскыма традіціями, лем, на жаль, з народностного боку занедбане. І хоць ту видно наростаючу тенденцію жытелїв русиньской народности – з 92 в 1991 р. їх „наросло“ на 237 у 2001 р., но на порівняно велике село з выше 1500 жытелями є то мало. Але така є актуална сітуація в цілім рядї русиньскых сел як выслїдок занедбаня пронародной роботы містных священиків і абсенції народной школы, народных русиньскых учітелїв і выучованя материньского русиньского языка, якый до тых часїв ся не учіть ани в єдній школї на Старолюбовнянщінї! А є то і выслїдок (не)роботы русиньскых културно-сполоченьскых орґанізацій (главно найбівшой з них, Русиньской оброды, яка на Старолюбовнянщінї має свою окресну орґанізацію і членьску базу), якы уж дакілько років місто ціленой освітной роботы ся занимають лем другорядыма актівностями і найвеце штатных фінанцій минають на фолклорны акції, а то і в окресї Стара Любовня.

Єдиным захопным пунктом, од якого мож буде в тім реґіонї зачати одвивати народну русиньску лінію, видить ся нам, же ся може стати лем у 2003 роцї русиньскыма священиками обновлене Общество св. Іоана Крестителя, яке в своїм проґрамі собі ставить за ціль: реліґійный, народный і културный розвой Русинів. Навыше, кідь председом орґанізації є о. Ярослав Поповець, душпастырь в Чірчу, т. є. якраз в Старолюбовняньскім окресї.

Але увагы суть єдно дїло, а реалность – друге. Твердов і неґатівнов реалностёв у душпастырьскій роботї є факт, же з волї єпіскопа ся священици на єднім містї не мусять стримати довго. Подля найновшого наказу єпіскопства то може быти максімално 10 років. Але мы знаме припады душпастырїв з Выбору русиньскых ґрекокатолицькых священиків, якы скоро каждый рік зо своїма родинами ся стягують з парохії на парохію. Также вызначнїшый слїд у свідомости своїх вірників зохабити не можуть – не мають коли. Зато лем оптімізм нашой натуры одганять од нас думкы, же така судьба бы мала быти напроєктована і перед отцём Франтїшком Крайняком і ёго родинов...

х х х

На послїднїй недїльній Службі Божій – дяковній – в Міджілабірцях і мы взяли участь. Была то про нас можность зясь ся стрітити з тым вызначным чоловіком, але главно подяковати му за зроблену роботу на церьковнім і народностнім полю. Віриме, же і Старолюбонянщіна зо своїма честныма Русинами му єднак приростуть к сердцю, подобно як Лабірщіна (Ф. Крайняк є родак з Пряшова), і же реґіоналны русиньскы традіції під ёго вплывом ту знову наповно ожыють.

А. ПЛЇШКОВА

19.07.2006

Подякованя о. Ф. Крайнякови од лабірьскых вірників

Дорогый отче духовный,

перед місяцём, 14. юна 2006, Вы собі припомянули 25 років свого священства, а од року 1985, т. є. 21 років, Вы служыте в Лабірцї. Пережыли сьме много радости, но і проблемы нас не обышли. Знаме, што дорога священика нелегка, але так як добрый отець ся старать о добру хрістіаньску выхову своїх дїтей, і Вы сьте ся старали о духовный жывот нас вшыткых. Дїла, якы сьте зробили про нашу церьков, не мож выповісти пару словами. Было їх много, все мали ясный і реалный ціль. Ваша велика робота зачала на перекладах Євангелій і Апостолів до русиньского языка, нескорше сьте ся пустили до Тайн, Крестной дорогы, Катехізму, Акафісту ку священомученикови П. П. Ґойдічови, за што Вам правом належыть наше подякованя.

Думка пустити ся до реконштрукції нашой церькви вышла з Вашых уст. Не была то легка робота, але як Вы все говорили, „Бог нам поможе“, а так ся ай стало. Нашы просьбы были выслуханы. Научіли сьте нас співати Утрінь і Вечурню, а тыж выховали велё молодых канторок, міджі котрыма суть і Вашы дївчата. Вєдно із своёв панёв сьте много часу засвятили нашій молодежи, каждый рік сьте ї приготовляли к святому причащаню, із Вашых рук першый раз приїмали тїло і кров нашого спасителя Ісуса Хріста. Рокы сьте реалізовали лїтнї хтрістіаньскы таборы. Засіяли Вы до нашой церькви здоровы зернятка, котры дають богатый уроджай. Наша молодеж духовно росте. Выслїдком Вашой роботы є і 10 священиків, котры ідуть вєдно з Вами в ступляях преосвященного П. П. Ґойдіча. Мы знаме, отче духовный, жe Вы належыте і к найвызначнїшым представителям културно-сполоченьского жывота на Словеньску, были сьте єдным із основателїв Русиньской оброды, а тыж сьте і автором перекладу многых церьковных книг до списовного русиньского языка...

Тяжко ся нам глядають слова на днешнїй день. Є то день, коли одходите од нас, але нам охабляте росцвитый виноград Вашой плодной роботы. Дорогый отче, довольте мі за вшыткых вірників Лабірщіны, за кураторьскый збор, Общество святого ружанця, за хворых, котрых сьте ходили сповідати, од сердця подяковати за вшытко, што сьте про нас і нашу парохію зробили.

Дякуєме, і Вам, панї Крайнякова, бо і Вы як катехетка мате велику заслугу на выхові нашых дїтей. Знаме добрї, же Вы не хочете славу, але Господь Бог добрї видить Вашы дїла.

Што повісти наконець? Одходите од нас дость далеко. Знаме добрї, же не є то легке звыкати знова на новых вірників, але мы пересвідчены, же они Вас приймуть з таков любвов, з яков одходите од нас. Будеме ся за Вас молити а обіцяме Вам, жe Вашы дїла, котры ту охабляте, будеме поливати молитвов, жебы плоды Вашой роботы не пропали, але каждый день приношали богатый уроджай. Зо щірого сердця жычіме Вам і Вашій цілій родинї много духовной силы, много здравя, щастя, Божой благодати. Няй Бог благословить Вашы крокы а Пречіста Дїва Марія над Вами, цілов Вашов родинов і камюньсков парохіёв тримле свій охранный омофор. Жычіме Вам, жебы рокы Вашой далшой пасторації были радостны і щастливы. Тиснуть ся нам слызы, але знайте, што дверї до нашой церькви і до нашого обыстя про Вас все будуть отворены. Просиме Вас, не забывайте у молитві на своїх лабірьскых вірників.

Слава Ісусу Хрісту!

Славка КУТЛАКОВА, канторка

19.07.2006

Отворене письмо єпіскопови Янови Бабякови

Важеный пан Монс. Бабяк,

„ґратулуєме Вам к великому успіху“, же ся Вам подарило выгнати з Міджілаборець о. Франтїшка Крайняка. Одлягло Вам, наісто, на сердцю, же ся так конечно стало, а Вы будете в очах католицькой верьхности узнаваным воджатаём Пряшівского ґрекокатолицького єпіскопства.

Жыєме у 21. сторочу а на каждім кроцї чуєме слово демокрація. І теперь были парламентны вольбы і подля політічных представителїв были демократічны, бо такы політіци будуть владнути, якых собі люде выбрали. Так то платить у політіцї, а так то бы мало платити всягды, то значіть, же і в церькви. Жаль, церьков, а то главнї тота домінантна, ся вернула може ай 100 років дозаду і в нїй дотеперь владне діктатура. Знаме слово, протїв котрому сьме протестовали. Але Вы і в днешнїм часї діктатуру практікуєте і так робите зміны, котры людей побурюють, як теперь у Лабірцї. Не знаме, ці во своїх 47 роках добрї видите і чуєте, але роботу о. Крайняка в Лабірцї не хочете відїти ани о нїй ніч чути. Мы, Лабірчане, знаме, чом сьме і за што сьме о. Ф. Крайнякови вдячны і будеме на нёго споминати лем а лем у добрім. О. Крайняк дакому очі коле, же ся анґажує нелем як священик, чого доказом суть молоды священици, котры ся гордо голосять к русиньскій народности і вшыткому русиньскому, а вышли праві з Лабірщіны. І він сам на полї русинства зробив много і сміло бы сьме го могли назвати лабірьскым Духновічом, але Вам тота робота, котру о. Крайняк робив і робить, смердить. О. Франтїшек Крайняк мать і далшу „невыгоду“, же мать брата Петра у Пряшові, котрый є нелем добрым братом, але і підпорователём того, што ёго брат як священик і народностный дїятель робить, же ЮДр. Петро Крайняк як актівный член Русиньской оброды на Словеньску неустанно боює за права Русинів і за установлїня русиньского єпіскопа. І то суть прічіны на ліквідацію о. Крайняка в Лабірцї. Не знаме, яку память мате Вы, але мы добрї памятаме, як 23. октобра 1991 року о. Крайняк переберав од православных ґрекокатолицьку церьков. Кілько надавок і понижіня дістав од тогды розгнїваных православных віруючіх, а не быти охраны поліцайтів, з помочов котрых ся дістав до поліцайного авта, не знаме, як бы тогды допало з ёго здоровём. Тогды быв добрый о. Крайняк і Вашому предходцёви, Монс. Янови Гіркови. Пізнїше і Монс. Гірка ся обертав хырбетом к о. Крайнякови.

Не знаме, одкы Єпіскопскый уряд бере закон, же священик не може быти довго на єднім місцї. Знаме приклады, же в єдній парохії священик хрестив першу дїтину в 1903 роцї а послїдню в 1930 роцї, і там ай умер. У церькви бы мав платити такый закон, же кідь суть віруючі спокійны зо своїм священиком, та най там, де є, буде аж до смети. Але ґробіяне, якы теперь приходять до нашых сел, де роблять вшеліякы зміны, тоты бы там не мали быти ани 24 годины. Жаль, дакотры нашы люде суть ай такы, котры ґробіяньску роботу підпорують, а доказів о тім маме дость. І вдяка ним русиньскы дїти, котры теперь з міст до сіл приходять на вакації ку старым родічам, бісідують уж лем по словеньскы. Тото є цілём, Монс. Бабяк, сучасной Ґрекокатолицькой церькви, котра лем повнить приказы вшемогучой церькви, а мы сьме під єй діктатом вдяка Вам. Не знаме, ці сьте про о. Крайняка выбрали дость „безпечну“ парохію про ёго роботу, бо він буде хотїти про Русинів робити ай там тото, што в Лабірцї, хоць село Камюнка не є Лаборець, бо уж там дує силный словеньскый вітор зо Старой Любовнї, де зо 16 227 жытелїв є лем 555 Русинів. В Камюнцї то о. Крайняк буде мати омного тяжше, як в Лабірцї, также сі можете поґратуловати, же ся Вам подарило того, што ся барз озывав, „заперти до клїткы“, а Вы можете „глупым Руснакам“ по нашых селах діктовати свої словеньскы представы, а многы люде то з покоров приїмають і „діктаторів“ слухають. Потім нам є ясно, одкы сьте ся научіли такому діктату і в тім дусї рядите церьков, кідь сьте мали суд із небогым паном Ланґошом. Остатнє собі додумайте...

Ґрекокатолицькы віруючі з Міджілаборець

11.07.2006

Вікарь про Русинів ославив пятдесятку

30. юна 2006 року ся дожыв 50-річного жывотного юбілея сінкел (вікарь) про Русинів Пряшівской ґрекокатолицькой єпархії о. Петро Павло Галько, ЧСВВ. Владыка Ян Бабяк, СІ, 22. юна 2006 у семінарьскій капліцї при тій нагодї одслужыв дяковну архієрейску св. Службу Божу въєдно з юбілантом, протоігуменом василіанів о. Владиміром Седлачком, ЧСВВ, протосінкелом о. Мойзешом, протосінкелом о. В. Томком із кошіцького екзархату і далшыма священиками. На літурґії і наслїднім погощіню были притомны і добры приятелї о. Петра, і близка родина.

Господь Бог няй благословить юбіланта, жебы міг зробитити много доброй роботы про церьков і русиньскый народ. На многая і благая лїта!

(Благовђстникъ, ч. 6/2006)

14. 7. 2006

ВАТІКАН ДАЛЕ ПРОДОВЖУЄ В „РОБОТЇ“ З ДЕКРЕТАМИ З ФАЛОШНЫМА ФАКТАМИ...

Терор у Пряшівскім василіаньскім монастырю

„Тімковічовы, до 24 годин вон з пряшівского монастыря, інакше закличеме на Вас поліцію!“

27. юна 2006 братя Йосафат і Ґоразд Тімковічовы дістали в Пряшівскім василіаньскім монастырю з рук протоігумена о. Владиміра Седлачка і в притомности двох василіанів-свідків (о. Метода М. Біланчіка і о. Маркіана М. Ґрешка) декрет із датумом 17. юна 2006 од ґенералного протоархімандріты Чіну св. Василія Великого, о.Василія Кубеча з Ріма, в котрім ся пише, же до 24 годин од перевзятя того декрету Тімковічовы мусять одыйти з монастыря (покы ся принагодно там стримують), а кідьже собі не нашли іншого єпіскопа і не одкликали ся на Святого Отця, суть автоматічно суспендованы (позбавлены) зо священства.

Але тот декрет є неплатный, чом:

Не мать адресата, до відомости є даный Выходній Конґреґації, нунціови Новацькому і єпіскопови Янови Бабякови... О Тімковічовых говорить в третій особі єднотного чісла, также ся дасть детектівным способом выдедуковати, же быв адресованый, може, протоігуменови о. В. Седлачкови. Также Тімковічовы нелемже не дістали ниякый декрет, але быв їм дорученый якыйсь декрет, котрый быв адресованый дакому іншому.

В декретї ґенералный протоархімандріта ся одкликує на декрет з марца 2005 (!!!), котрый подля нёго мали дістати братя Тімковічовы в марцу 2005, што є неправда. Тімковічовы тот декрет дістали аж о рік і два місяцї пізнїше, т. є. 15. мая 2006! Также іде о фалшованя датумів і фактів із благословлінём Конґреґації. Декрет, котрый є найновшый, є написаный діпломатічно-діявольскым штілом, 90 процент із нёго суть фалошны факты:

– же Тімковічовы по тім, як дістали декрет о вылучіню од василіанів у марцу 2005, ся уразили, шмарили зо вшыткым і одышли з монастыря;

– наслїдно о рік на то 27. апріля 2006 тот факт взяла до відомости Выходна Конґреґація а кідьже ся Тімковічовы не одкликали на папу в марцу 2005, ґенералный архімандріта Кубеч 17. юна 2006 написав найновшый „декрет“ протоігуменови Седлачкови, же кідь собі Тімковічовы не нашли за рік і три місяцї іншого єпіскопа, суть нелем вылучены з Чіну св. В. Великого, але і суспендованы зо священства. Але кідь суть факты в будь-котрім декретї фалошны, і з той прічіны є неплатный.

Тімковічовы ся іщі в роках 2001-2003 одкликали 4-раз на папу рімского. Подля церьковного права, кідь ся дахто одволать на папу і не дістане одповідь, не може быти покараный, покы папа не одповість. Папа доднесь не одповів. Зато є ціле гало за послїднї два рокы протївправне.

О. Кубеч послав Тімковічовым допроводне писмо по таліаньскы, в котрім прямо потверджує, же то, што з Тімковічовыма робив єпіскоп Бабяк у марцу 2006, кідь спробовав їх суспендовати зо священства, было ряджене вытіканьсков Выходнов конґреґаціёв.

ЗАТО БРАТЯ ТІМКОВІЧОВЫ ОДМІТЛИ ПОСЛУХАТИ ТО, ШТО Є В ПОСЛЇДНЇМ ДЕКРЕТЇ, котрый хоче створити ілузію, же Тімковічовы были вышмарены з Чіну св. Василія Великого іщі за понтіфікату попереднёго папы Яна Павла ІІ., котрый вмер 2. апріля 2005. А зато їх кавза є заперта іщі за старого папы, а не за нового Бенедікта ХVI. Отець Йосафат Тімковіч, ЧСВВ, ся зато высловив, же ся може по пятый раз одкличуть на папу, теперь на нового (на попереднї штирї одкликаня на папу Яна Павла ІІ. В 2001 – 2003 роках не дістали з Ватікану нияку одповідь).

Реалностёв є (попозерай ту публіковану фотоґрафію з 27. юна 2006), же Тімковічовы надале жыють в Пряшівскім василіаньскім монастырю, суть облечены у василіаньскых ризах, служать Службы Божы, сповідають і под. Вечур 27. юна 2006 о. Маркіан М. Ґрешко, ЧСВВ – бывшый духовный сын о. Йосафата Тімковіча, повів зо злостёв „свому отцёви“, же закличуть поліцію і братів Тімковічовых деложують, або він замкне монастырь і не пустить до нёго людей. Тімковічовы му на то одповіли: „Добрї, холем 2. дїл книжкы документів о Русинах на Словеньску буде інтереснїшый...“

Тімковічовы ся 28. юна 2006 одкликали на папу Бенедікта ХVI. Вдяка тому пятому одкликаню Тімковічовых насилно не деложовали з монастыря і надале там жыють і служать Божому народу. Што буде дале? Позерайте i чітайте на інтернетовій сторінцї www.geocities.com/timkovic/ – в наближшых днях ся дознате далшы новоты о крізі в в найвышшых кругах у Ватіканї, котра ся переносить долов, до окремых єпархій і міджі віруючіх.

(Матеріал перевзятый із вышше уведженой вебовой сторінкы.)

11.07.2006

„Саґа Тімковіч“ ся кінчіть

15. мая 2006, Пряшівскый василіаньскый монастырь – Отець Й. В. Тімковіч в притомности провінціала Седлачка і монахів Біланчіка, Яцоша і Ґрешка дістав Декрет підписаный центрралным протоархімандрітом Б. Кубечом з Рима. Декрет говорить о ВЫШМАРІНЮ отця Тімковіча з Чіну св. Василія Великого.

Декрет є інтересный тым, же датум на нїм є сперед 14 місяцїв, значіть з 14. марца 2005!!! Тімковіч дістав тыж фотокопію писма од Выходной конґреґації у Ватіканї, адресоване централному протоархімандрітови Кубечови з датумом 27. апріля 2006, в котрім конґреґація уважує ці поволити Кубечови вышмарити о. Тімковіча з чіну, наслїдком чого буде такой суспендованый із священства. Попозерай писмо од провінціала Седлачка із 16. мая 2006 як доказ неправдивости уведженых выше інформацій....

Резюме: Декрет о вышмаріню о. Тімковіча з чіну не є платный, бо має фалошный датум. Платный буде тогды, кідь о. Тімковіч дістане од централного протоархімандріты Кубеча новый декрет з правым датумом. Значіть, „безконечна“ саґа о. Тімковіча ся приближує ку кінцю... Чом Ватікан поужывать фалошны датумы??? Што є сховане за ватіканьсков опонов?

Попозерай тыж веб-сайты:

http://www.geocities.com/cisloone/trap.html

http://www.geocities.com/cisloone/crime_in_Presov.html

http://www.geocities.com/timkovic2/causa_Vladimirus.html

http://www.geocities.com/timkovic2/babjak-spidlik.html

www.geocities.com/timkovic/

о. Й. В. ТІМКОВІЧ, ЧСВВ

Умер василіан Маріан Ян ПOTAШ

о. Маріан Ян Поташ почас одправляня Службы Божой на свято Русаля перед старым монастырём у Краснім Бродї зачатком 90-х років 20. ст. Фотка: А. З.

___________________________________________

У віцї 88 років 23. фебруара 2006 у Пряшові умер василіаньскый монах Маріан Ян Поташ. За свого жывота быв М. Я. Поташ політічно перзекуованый. В 1950 роцї го одсудили на 10 років арешту. Перешов вязніцями в Пряшові, Братїславі, На Панкраці, в Рузінї, Леополдові, Ілаві, Младій Болеславі і Валдіцях. За священика го в 1943 роцї высвятив благореченый єпіскоп Павел П. Ґойдіч. М. Я. Поташ за соціалізму выдав множество саміздатовой літературы. В послїднїх роках выдав цїнны публікації, міджі нима о жывотї єпіскопа П. П. Ґойдіча „Dar lásky“, „Martyr Episcopus Presoviensis Peter Pavel Gojdič, OSBM“ і другы книжкы. Довгы рокы быв шефредактором василіаньского часопису Благовістник. Має заслугы на ексгумації в 1968 роцї тїлесных остатків єпіскопа Ґойдіча і їх перенесїня з Леополдова до пряшівского Катедралного храму св. Йоана Хрестителя. Быв актівный тыж у процесї благоречіня єпіскопів-мучеників П. П. Ґойдіча і Василя Гопка. В 70-х рокаx минулого стороча быв тайно высвяченый за єпіскопа, але по роцї 1989 до той функції офіціално Ватіканом установленый не быв. М. Я. Поташ за свого жывота быв за дослїдне дотримованя старославяньского языка в літурґічных обрядах, зістав вірный кіріломефодьскым традіціям ґрекокатолицькой церькви і крітізовав словакізацію літурґічных обрядів. Быв Русином проукраїньской етнічной орьєнтації, але підпоровав ідею установлїня єпіскопа про Русинів, котрый бы быв достойным наслїдовником єпіскопа Ґойдіча. Погребный обряд за помершого одправляв 27. фебруара 2006 в Катедралнім храмі св. Йоана Хрестителя у Пряшові пряшівскый ґрекокатолицькый єпарха, Монс. Ян Бабяк за участи віруючіх, священиків, єпіскопів і загранічных гостїв.

ЮДр. Петро КРАЙНЯК

Вышoв часопис АРТОС 1/2006

Тот часопис выдавать Общество св. Йоана Крестителя під веджінём шефредактора о. Мілана Ясика. В першім тогорічнім чіслї споминаного кварталника суть окрем приговору шефредаркота такы інтересны статї, як Vira ne mať bytî zvyčajom o. Radoslava, Apostol Jakov Alfejiv o. М. Ясика, Алумнеум Общества св. Яна Крестителя – матірь про бідны русиньскы дїти, Отець Франтїшек Крайняк – охранця материньского языка, незломный бойовник за права русиньскых ґрекокатоликів і русиньского народа председы Общества св. Йоана Крестителя о. Ярослава Поповця, Prîhody zo žyvota sv. Vasîlija Velîkoho o. Штефана Паппа (тот матеріал быв довгы рокы лем в рукописі а першыраз ся публікує праві в тім часописі) а ряд далшых. Треба оцінити тот факт, же вшыткы статї суть по русиньскы і подля нового правопису, ці суть писаны азбуков або латиніков у транскріпції, в чім мать немалу заслугу автор языковой управы, учітель русиньского языка в ОШ у Радванї над Лабірцём – Мґр. Марек Ґай.

Вышов новый календарь нa 2006 рік

Двоязычный Ґрекокатолицькый русиньскый календарь на 2006 рік выдало Общество св. Іоанна Крестителя і купити го мож на адресї редакції: Ґр. кат. фарьскый уряд, кпт. Налепкы 36, 068 01 Міджілабірцї. Календарь, окрем ґріґоріаньского і юліаньского календарія, мать много інтересных статей і є богато ілустрованый. Быв приправленый редакчнов радов, в котрій суть о. Ф. Крайняк, Й. Кудзей, о. Я. Поповець і А. Блыхова. Наконець зацїтуйме першый куплет з вступной поезії Й. Кудзея: „Нукаме Вам, добры люде, / календарь-книжочку, / няй вам на потїху буде / каждый день в тім рочку. Шкода лем, же наша редакція того року не може понукнити свій Русиньскый народный календарь, бо не были на нёго схвалены фінанції.

Отець Франтїшек Крайняк – охранця материньского языка

(Ку 50-цї незломного боёвника за права Русинів)

Отець Франтїшек Крайняк 4. януара славить свій округлый юбілей (нар. в 1956 р.), своїх плодных 50 років, а онедовго то буде 25 років ёго священства (14. юла 1981 быв рукоположеный).

Споминам собі, як єм ся з ним спознав у Братїславі, кідь єм быв приятый на вышшу школу в 1980 роцї, яка несла назву Кіріломефодьска богословска школа. Я – першокласник, він начав пятый рік і приготовляв ся на пасторачне місійне дїло. Уж тогды быв якыйсь іншый, як другы! Мав ясный цїль. Нелем ся стати священиком, але зістати сам собов, просто, такым, якыма были ёго предкы – Русином, робити про Русинів, утримати кіріломефодьске наслїдтсво – церьковнославяньскый обряд, а што найважнїше – здобыти про русиньскых вірників, жебы у своїх церьквах учули Боже слово у своїм материньскім языку і самы го могли чітати.

Зато, кідь в 1981 роцї приходить на першу парохію до Рокытова при Гуменнім, зоставує „Малый ґрекокатолицькый катехізм про русиньскы дїти“ і зачінать перекладати Апостолы і Євангелія на недїлї і свята до русиньского языка. Правда, усвідомлює собі, же „іде протїв вітру“, но слухать голос сумлїня і рядить ся словами свого великого прикладу, русиньского єпіскопа Павла Ґойдіча, якый написав священикам в першім своїм Пастырьскім листї: „Пропадуть нашы Русины, Русины Духновіча, Павловіча, Великого Василя, як не подаме їм помічну руку. Поучайме, просвіщайме ёго, штобы міг в културї з іншыма народами поступати. Научайме ёго почітати чудже, але з цїлого сердця любити своє.“

І о. Франтїшек так робить. Бере слова єпіскопа за свої, давать помічну руку, не позераючі на себе, зберать способных людей коло себе, якы бы запалено, так як він, робили на тім дїлї.

По 11 роках терпезливой роботы, неперестанного клёпканя і прошіня, тїшить ся вєдно з родинов Русинів над схваленым дїлом церьковнов верьхностёв – Апостолами і Євангеліями на недїлї і свята і Тайнами (27. 3. 1997 р.).

Правда, усвідомлює собі, же будучность є в молодежи. Зато свої силы і талент жертвує молодій ґенерації. Сістематічно ся од 1985 року у своїй другій парохії, в Міджілабірцях, занимать з молодежов і ёго робота є благословенна. За 20 років пасторачно-місійной роботы выходить спід ёго рук 10 новых людей до Божого винограда, якых учіть не ганьбити ся за своє, а знати і потерьпіти.

Но ёго цїложывотным дїлом і надале зістають переклады літурґічных текстів і дочеканя ся їх хоснованя в Богослужінях, жебы чув Русин своє і по своёму, і жбы быв гордый на велике богатство, яке ся находить в ёго языку, обрядї, в деревяных церьквах.

То лем курте свідоцтво о. Франтїшкови, ґрекокатолицькім священикови „шырокого сердця“ і о ёго каждоденній мурянчій роботї. Думам собі, же заслужить собі наше подякованя і узнаня, хоць він сам бы повів: „Не є потребне, а кідь, то коротко і мудро. “

Жычу, Тобі, отче Франтїшку, за велику русиньску родину вшытко потребне про душу і тїло. Най в кругу твоёй близкой родины пережыєш многы спокійны рокы, а в тій великій родинї Русинів дочекаш ся плодів своёй хосенной роботы.

На многая і благая лїта.

о. Ярослав ПОПОВЕЦЬ

(Од редакції: Ку многым ґратулантам к вызначному юбілею о. Ф. Крайняка ся придає і колектів редакції Народных новинок і Русина і жычіть вірному сынови ґрекокатолицькой церькви і русиньского народа много здоровя, родинной погоды і сил до далшой роботы на благо Русинів.)

Свято установлїня ктіторів у Міролї

Новы ктіторы Ґрекокатолицькой церькви Покровы Пресвятой Богородіцї в Міролї Ян Фіґель і Реґіна Овесні-Страка, взаді погляд на обновлену деревяну церьковцю, цінну памятку нелем про нас, Русинів Словеньска.

В селї Міроля, Свідницького окресу, 1. октобра 2005 уж по пятый раз быв святочный акт установлїня ктіторів, котры рїшыли фінанчно помочі при захранї деревяной Церькви Покровы Пресвятой Богородіцї з 1770 року. Тоту фукцію прияли: еврокомісарь Ян Фіґель і ґенерална діректорка акціовой сполочности Словеньска шпорителня – Реґіна Овесні-Страка.

Перед святочным актом была пресконференція у моторестї Янка в Гунківцях, на котрій привітав важеных гостїв і новинарїв предноста Окресного уряду у Свіднику ПгДр. Йозеф Гарвіш і председа справной рады незісковой орґанізації Деревяны храмы під Дуклёв, отець духовный Мґр. Ярослав Поповець.

Акт установлїня ктіторів потім быв у Церькви Покровы Пресвятой Богородіцї в Міролї, де новых ктіторів і гостїв привітав духовный справця ґрекокатолицькой парохії у Міролї, отець духовный Мґр. Мартін Костілник, і староста села Осиф Костілник. Притомный быв і главный орґанізатор славности Інж. Михал Кость, діректор незісковой орґанізації Древяны храмы під Дуклёв. Тота орґанізація удїлила наконець святочного акту і третїй тітул БЛАГОДИТЕЛЬ ПгДр. Александрови Дулебови, ПгД., родакови з Бенядиківцїв, діректорови Научного цетра Словеньского общества про загранічну політіку в Братїславі. По першый раз быв удїленый тітул ДОБРОДИТЕЛЬ - Ладїславови Ґоґорови, родакови з Міролї, котрый уж довгы рокы фінанчно підпорує парохію і церьков у Міролї.

Деревяны церькви на выходнім Словеньску належать міджі цінны памяткы народной архітектуры і суть записаны до списку памяток УНЕСКО і презентують духовну културу і выходну віру Русинів, котры ся заховали дотеперь. Їх захрана про будучі ґенерації є єднов із главных задач нас, сучасників, котры сьме тоты сакралны памяткы по предках здїдили а і вдяка незісковой орґанізації Деревяны храмы під Дуклёв ся то і дарить забезпечовати за помочі ктіторів. Вдяка їм за тото благородне дїло.

ЮДр. Петро КРАЙНЯК

Прaвoслaвнa цeрькoв

Святы мощі Александра Нєвского на Словакії

Священна сінода Православной церькви в Чехії і на Словакії з радостёв у медіях інформовала, же в недїлю, 31. мая 2009 року были на Словакію принесены святы мощі Александра Нєвского.

• Ёго Преосвященство Александер, єпіскоп дмітровскый, і вікарь Московской православной єпархії 31. мая 2009 принїс святы мощі А. Нєвского до катедралного храму в Пряшові, якый несе ёго мено, і де потім были выставлены вєдно з іконов св. А. Нєвского як дары Руськой православной церькви.

Часть святых мощей і ікона святого як дар Руськой православной церькви были покладжены в Катедралнім храмі святого Александра Нєвского в Пряшові про духовну радость і пікріплїня православных вірників на Словакії. Офіціалну делеґацію Руськой православной церькви репрезентовав Ёго Преосвященство Александер, єпіскоп дмітровскый, вікарь Московской єпархії. Членами делеґації были і представителї Фонду святого Всехвального апостола Андрія Первозванного з Москвы. При тій нагодї ся одбыла архієрейська свята літурґія в Катедралнім храмі святого Александра Нєвского в Пряшові, а то од десятой годины.

Святы мощі і велика процесійна ікона святого была вірникам одкрыта до другой годины пообіднёй, а пак были перенесены до Кошіць.

далe

Проф. ТгДр. Мілан ҐЕРКА, к. н.,

говорця Православной церькви на Словакії

Православна церьков у Смолнику – высвячена

Кідь почуєте даколи говорити о селї Смолник, респ. Смулник, такой видите перед собов Стариньску гать, воды котрой затопили 7 нашых русиньскых сел, міджі котрыма было і село Смулник. Я вас днесь позывам на навщіву села, котре тыж несе назву Смолник, но оно лежыть в Спісько-ґемерьскiм Рудогорю при потічку Смолник, окрес Ґелніця.

• Недавно высвячена прекрасна православна церьковка у Смолнику, окрес Ґелніця.

Тото село мать богату баніцьку традіцію, котру заложыли іщі в 12. і 13. сторочу нїмецкы переселенцї-колоністы. Уж в тых часах ту добывали золото, стрібро, мідь і желїзну руду і по спрацованю вывозили за граніцю тогдышнёй угорьской країны. Поступно ся добываня тых суровин зачало обмеджовати і в р. 1990 цалком заникло. Теперь суть у Смолнику фабрикы на спрацованя дерева і строярьскый промысел.

Село днесь мать коло 1260 жытелїв, но в 16. і 17. сторочу то было кралёвске місто. Мало вшыткы выгоды і прівілеґії, котры панове своїм містам удїляли.

Так як ся мінив характер роботы, мінили ся і люде. Колись ся ту говорило векшынов по нїмецькы, тыж по мадярьскы, но менше по словеньскы. Днесь є Смолник словеньске село, но у многых родинax чути говорити по україньскы або по русиньскы, бо ту ся у новембрї р. 1994 вернули з Україны нашы люде і їх родины, котры в р. 1947 оптовали з русиньскых сел на выходнім Словеньску до бывшого Совєтьского Союзу. У тых родинах суть і дїти, котры ся уж народили на Українї, но пришли самы, без родічів. Лем у трёх родинах были вшыткы, котры ся народили іщі на Словеньску. Но каждый з них ся хотїв вернути там, де є ёго корїня і де суть похованы їх дїдове і прадїдове.

далe

Інж. Іван ФРІЦЬКЫЙ, Кошіцї, 26.12.2008

Перед церьковлёв – по русиньскы

На зачатку каждого лїта ся нашы люде стрїчають на фестівалах русиньского фолклору. Но в послїднїх роках на стрїчу своїх родин і знамых ся выужывають і церьковны свята або подїї церьковного характеру. Мам на думцї першу святу сповідь і причащаня нашых дїтей. Учатниками такой духовной подїї, котру приправила Православна парохія в Кошіцях, сьме были 8. юна 2008 р.

• Участници пeршoй святoй спoвіди, кoтра была 8. юна 2008 у Правoславній цeрквы Пoкрoвы Прeсвятoй Бoгoрoдіцї в Кoшыцяx із прoф. ПгДр. І. Бeлeйканічoм, к.н. (влївo) і прoт. Мґр. В. Спішакoм.

Подля послїднёго списованя людей (2001) в Кошіцях ся к русиньскому материньскому языку приголосило 2 540 жытелїв а к православній вірї – 702 вірників. Православна парохія в Кошіях є найвекшов парохіов Михаловской православной єпархії.

В тот день была в храмі святочна атмосфера. Церьков Покровы Пресвятой Богородіцї (іщі в наградных просторах) ся заповнила до послїднёго міста, люде стояли і перед нёв. Перед святов літурґіов 12 дївчат і 5 хлопцїв облеченых в прекраснім шматю із свічками в руках ся приправлёвало на вступ до храму. При співі церьковного хору під діріґованём Мґр. Славкы Рудачковой, ПгД., дївчата і хлопцїв ввело до храму 5 священиків. Было то штось прекрасне видїти молоде поколїня як перед вірниками проявлять гордость на свою православну віру. Тоты добры чувства підсилёвали іщі заблескы фотоапаратів і камер, бо родічі або хрестны родічі хотїли тоту святочну подїю звічнити на памятку. В серединї храму было про них приготовлене місто, з котрого на святій літурґії вєдно з хором співали Господи помилуй. Святу літурґію одправляв проф. ПгДр. Імріх Белейканіч, к. н., вєдно із 4 священиками.

В моїй голові тогды перелетїла думка, же нелем народна пісня на нашых фестівалах русиньской културы нас обєдинять, припоминають нам наше корїня і утверджує в тім, же уж веце як 1 000 років тоты тропарї, отченашы і другы молитвы і піснї співали по старославяньскы нашы дїдове і прадїдове – співайме їх так і мы.

По скінчіню святой літурґії ся перед храмом вытваряли даґде векшы, даґде меншы ґрупы людей – родічів, хрестных родічів, старых родічів, якы ґратуловали дїточкам к першому святому причащаню. Подля бісїды міджі собов мож было встановити, же то были нашы люде – Русины спід Вігорлату, з убляньской долины або од Міджілаборець. В другых ґрупках зась были од Свідника ці Бардеёва. Довго ся тоты люде не росходили і мали што своїм дїтём повідати.

Мі было легко на душі, кідь єм вшытко тото видїв і подумав єм собі, ці бы то не быв великый грїх забыти на таку прекрасну традіцію. Не довольме, жебы ся нашы предкы мусили в гробах обертати, кібы учули в нашых церьквах співати „Панє, змілуй са“. В православній церькви в Кошіцях, вірю, ся так не стане.

За приправу і орґанізацію цілой той духовной акції треба подяковати прот. Мґр. Владимірови Спішакови, деканови, а за духовну приправу дїтей к святому причащаню діакону Міланови Маршалї і штудентови третёго річника Православной богословской факулты в Пряшові, братови Матушови Спішакови.

Жаль, же в Кошіцях ся богослужебны обряды одправляють іщі в наградных просторах, бо новый храм Успенія Пресвятой Богородіцї не буде так скоро докінченый.

Інж. Ян ФРІЦЬКЫЙ, Кошіцї

Руське православіє в загранічу соєдинив Русин із Словеньска

● Ёго Блаженство владыка Лавр (обчаньскым меном Василь Шкурла з Ладомировой), глава Руськой православной загранічной церькви.

Фотка: СІТА

Є красно, же денник „Pravda“ 18. марца 2008 на честнім місцї принїс статю „Ruské pravoslávie zjednotil Slovák“ автора „jc“, як некролоґ к смерти Ёго Блаженства владыкы Лавра. Лемже назва і обсяг статї нас аж так не потїшыли, бо не были точныма, также сьме собі доволили тоту статю перебрати і выразнїшым писмом вызначіти то, што сьме там додали або змінили (так то є і в тітулку), бо о владыкови Лаврови сьме 23. янура 2008 (ч. 1 – 4) принесли обшырну статю од ёго брата Николая із Ладомировой з нагоды 80. народенин владыкы, котры ославив 1. януара 2008. Также уваджаме спомянутый некролоґ із меншыма оправами і доповнїнями: „Найвекшы світовы медії учіли ся точно передати назву выходословеньского села Ладомірова при Свіднику, одкы походив найвысшый представитель Руськой православной загранічной церькви – владыка Лавр, обчаньскым меном Василь Шкурла, якый охабив тот поземскый світ у недїлю, 16. марца 2008 у Йорданвільскім монастырю при Ню Йорку у віцї 80 років.

Минулого року ся Лавр великов міров заслужыв о зъєдночіня руського православія, котре было роздїлене од большевицькой револуції.

„Тот історічный акт зістане навсе в памяти вдячных потомків,“ підкреслив у своїм сустрастнім телеґрамі презідент Руськой федерації Владїмір Путїн. Подля Кіріла Фролова із Союзу православных обчанів Росії – Лавр є докінця народным героём, бо приспів „к зъєдночіню руського народа“. (Позн. ред.: Русины не патрать до руського (російського) народа, суть самостатным народом, хоць часть з них суть православныма віруючіма.)

На Словеньску іщі жыють двоме братове митрополиты Лавра – Николай і Михал Шкурловы. „Ёго смерть нас несподївала, бо быв релатівно здоровым і лем перед місяцём навщівив Москву, де перевзяв высоке руське оцінїня,“ говорить бывшый учітель Михал Шкурла, котрый завтра (19. марца 2008) іде на погріб до Ню Йорку. „Брат хотїв прийти і на Словеньско, але не вышло му то.“

„Першыраз єм ся стрїтив зо старшым братом аж у роцї 1964, бо такой по войнї сьме ся з родічами перестїговали на Україну, одкы сьме ся довго не могли вернути,“ росповідать М. Шкурла. Як стовкы далшых родин з окресів выходного Словеньска, увірили лживій аґітації, же на україньскій Волинї їх чекать рай на земли (Позн. ред.: О тім „раю“ далшый брат – Николай пише у книжцї „Odsúdení do raja“ (Свідник 2004; статю о бісідї к тій книжцї приносиме в тім чіслї НН.) Вольну землю, котру їм совєтьскы уряды придїлили, о три рокы сколектівізовали.

Митрополита Лавр ся народив в бідній русиньскій родинї (Позн. ред.: Ту сам автор некролоґу уводить, же Лавр ся народив у „бідній русиньскій родинї“, але в тітулку статї собі сам протиречіть, кідь написав: „Руське православіє соєдинив Словак“.) і уж як 11-річный вступив до православного монастыря в родній Ладомировій. О пять років пізнїше утїк з остатныма монахами перед Червенов армадов найперше до Братїславы, потім до Швайцарії, а в роцї 1946 еміґровав до Споєных штатів америцькых. Аґенты НКВД мали ладомирьскый монастырь у своїх списках на єднім з першых місць. Поважовали го за гнїздо руськых монархістів і білоґардійцїв. „Кібы монахів хопили, скінчіли бы даґде в ґулаґу на Сібірі,“ думать староста села Ладїслав Бойчік.

В США ся Лавр поступно став ректором Духовной академії в містї Йорданвілї, котре ся стало центром загранічной православной церькви. В роцї 1981 высвятили владыку за архієпіскопа а о дві десятьроча пізнїше ся став першоєрархом Руськой православной церькви в загранічу, митрополитом выходоамерицькым і нюйорьскым.

Староста Ладомировой бы хотїв обновити будову православного монастыря, котрый Червена армада спалила. „Тутешнї монахы колись зробили барз много про моралне і културне піднесїня руськой пореволучной еміґрації в цїлій западній і середнїй Европі,“ припоминать Л. Бойчік. Ладомирова мать 920 обывателїв, з котрых коло половины суть православны віруючі, друга часть – ґрекокатолици.”

В менї редакції Русин і Народны новинкы, Словеньской асоціації русиньскых орґанізацій, Світового конґресу Русинів і в менї православных віруючіх, многых з котрых суть нашыма довгорічныма чітателями, хочеме высловити велике сочувствіє родинї Шкурловій з великов стратов, як і православній церькви вообше.

ВІЧНАЯ ЁМУ ПАМЯТЬ!

28.3.2008

Подїя історічного вызнаму

Кошіцї – Прага – Москва. Така была траса летадла, котру єм недавно абсолвовав. Прилетїли сьме великаньскым Аірбусом з главного міста Руськой федерації, де єм быв послїднїраз перед двома роками. Сама Москва є велике місто, з великов теріторіов, а жытелїв має трираз веце, як ціле Словеньско.

На позваня свого брата, владыкы Лавра, припутовав єм до Москыв 16. мая, а тот день ся став історічнов подїёв про ціле Русько, а то за то, же Руська православна церьков ся зъєдинила з Руськов православнов церьковлёв за граніцями. Ай про тоты церькви є то подїя епохалного історічного вызнаму.

● Первоієрарха Руськой православной церькви заграничной, Ёго Блаженство Митрополита Лавр, родным меном Василь Шкурла з Ладомировой, окрес Свідник (другый справа) у Храмі Хріста Спасителя в Москві.

Верну ся дакус до історії, до1917 року, до часу, кідь к моци в Росії пришли безбожны большевіци, а тісячі Русів захранюючі сі свої жывоты, мусили утїкати до екзілу, за близкы і далекы граніці. Большевіци кідь ся дістали к моци, першый свій удар насмеровали на Руську православну церьков і рядили ся фразов свого вождя, же реліґія є, реку, дурманом, дроґов людства.

Руська православна церьков была пронаслїдована. Стовкы священинів, тісячі вірників были позапераны, зліквідованы, много храмів было знищеных, вышмареных до воздуху, переробленых на домы културы, клубы, бібліотекы, музеї атеізму, склады, стайнї. Повна слобода про вірників пришла аж по р. 1991, по роспадї Совєтьского союзу. Ай Руська православна церьков за граніцями од 1917 року, т. є. за 90 років своёй екзістенції, перешла тяжков, тернистов дорогов діаспоры. Тота церьков в близкій і далекій чуджінї соъєдиняла руськых людей, котры были принучены охабити свою отчізну, одправляла Службы Божы, давала силу і надїй, помагала пережыти тяжкы часы, прививала віру, же вшытко ся на добре оберне.

Теперь під духовным покровительством Руськой православной церькви за граніцями є коло

500 000 вірників, якы жыють в 30 країнах світа, під юрісдікціов церькви є 600 священиків, 370 фарностей, 39 монастырїв і скітів.

Руськы люде, еміґранты, все тужыли вернути ся домів, зъєдинити ся із своёв коріннов церьквов, але в часї тоталітного режіму ся то не дало. Надїя пришла аж по роспадї Совєтьского союзу, по падї комунізму.

Перед трёма роками до США завітав презідент РФ Владїмір Путїн, котрый має, може, найбівшу заслугу на тім, же ся дві руськы церькви зъєдинили. З властной ініціатівы Путїн в Ню Йорку ся стрітив з першоєрархом Руськой православной церькви за граніцями, митрополитом ню-йорьскым і выходоамерицькым, ёго Блаженством Лавром. В часї їдная были положены основы зближіня, а в конечнім резултатї зъєдинїня обидвох церьквей, і напланованы перспектівы і проєкты реалізації даного акту.

Тот про Русько історічный момент настав аж по по довгых 90 роках розлукы. 15. мая 2007 року до Москвы на позваня презідента Путїна прилетїв першоєраха, глава Руськой православной загранічной церькви, митрополита Лавр (родным меном Василь Шкурла з Ладомировой, Свідницького окресу, Словеньско). Ёго Высокопреосвященство спроваджаало сїм высокых церьковных єрархів. До Москвы із западаной Европы, Северной і Южной Америкы і Австралії, прилетїло 70 православных священиків а з нима 600 вірників, главно потомкы тых, што в часї войны были нучены одыйти з дому.

Святочный акт підписаня договору о зъєдинїню двох церьквей быв 17. мая 2007 року, на день церьковного свята Вознесенія Господнёго в Московскім храмі Хріста Спасителя за участи многых вірників з Росії у споза граніць, презідента РФ Владїміра Путїна і пріматора Москвы Юрія Лужкова. Документ великого історічного вызнаму, акт о канонічнім зближіню підписали патріарха московскый і всія Руси, ёго святость Алексій ІІ., і Ёго Блаженство митрополита Лавр.

Патріарха у своїм приговорї говорив о потребі рішаня проблемів, посилнїню церькви і возроджіню отчізны. Митрополита Лавр припомянув сімболы братства, якы посилнюють общо-народностну єдность. Алексій ІІ. подяковав презідентови В. Путїнови, котрый зробив много про зъєдночіня обидвох церьквей. Лідеры, представителї загранічных церьквей, прияли ініціатіву Путїна і зачали діалоґ з великов довіров. „У Вас они увідїли чоловіка вірного, одданого Росії,“ повів патріарха. Підкреслив вызнам презідента і ёго роль при даній подїї, повів, же єднотна Руська православна церьков буде реалізовати свої Слжбы Божы дома і за граніцями. Владїмір Путїн, якый стояв лем пару метрів од нас, вшыткым поблагожелав к історічній подїї. Повів, же тота подїя значіть много нелем про обнову і зновузроджіня єднотной Руськой православной церькви, але має общенародне історічне і велике моралне і псіхолоґічне значіня. Зарівно Путїн выголосив, же в теперішнїй демократічній сполочности, кідь є слобода віровызнаня „не є веце місце про подобны траґедії“.

По святочній церемонії підписаня акту о зъєдинїню, в церькви Хріста Спасителя ся одправляла сполочна Служба Божа, котру целебровав Ёго Святость патріарха Алексій ІІ. і ёго Высокопреосвященство митрополита Лавр.

Проґрам той історічной подїї за участи представителїв ай іншых країн, де є православіє, продовжовав дале. 19. мая 2007 року, 100 кілометрів од Москвы в селї Бутово в містній церькви за участи найвышшых церьковных представителїв і многых домашнїх і загранічных вірників ся так само одправляла святочна Служба Божа.

В роках большевіцькых репресалій і зволї в селї Бутово на містнім поліґонї были застрілены стовкы невинных людей. В довгім рядї на таблічках сьме відїли неконечне чісло мен. Містны уряды хотїли ту побудовати квартелї, але лем вдяка вырішалному слову патріархы тото ся не зробило, місто того ту была выбудована красна мурована церьков. Кідьже ся до церькви почас літурґії не вшыткы помістили, тоты, што зістали вонка, позерали Службу Божу на великорозмірній образовцї.

20. мая 2007 року сьме были на славностній літурґії в Кремлї в Успеньскім соборї. Тота помпезна акція, як і попередї, ся пропаґовала в руськых і загранічных медіях.

Актом зъєднїня православнвных церьквей Русько ся стає силнїшым і прикрывать своїм плащом вшыткых православных дома і за граніцями. Реалізує ся тяжка консолідація руського народу і загранічной діаспоры. Актом зъєдинїня Росія лем выграть, а набівшу заслугу на тім має Руська православна церьков. А потомкы тых, котры перед 90 роками были нучены одыйти із своёй отчізны, будуть приїмати днешню Росію як прямого наслїдника той країны, котрій вірно служыли їх прадїдове.

Николай ШКУРЛА, Ладомирова, 4. 9. 2007

Ёго Высокопреосвященство владыка Ян ославив 70

27. януара 2007 року в православнім Пряшівсім катедралнім храмі Алексадра Нєвского почас Службы Божой была і святочна церемонія ослав 70. народенин владыкы Яна, архієпіскопа пряшівского і Словеньска, а то за участи вызамных представителїв духовенства, світьскых, політічных і културно-сполоченьскых дїятелїв. На зачатку службы притомных привітав і приговорив ся їм словами, якы характерізовали важность і одповідность посланя єпіскопа перед людми, професор ТгДр. Мілан Ґерка, к. н. , таёмник Священной сіноды Православной церькви. „Днесь, сьме ся зышли до того катедралного храму, абы сьме ся подяковали Господу Богу за то, же нам дав духовного пастыря в особі владыкы архієпіскопа Яна, а з нагоды ёго сімдесятых народенин попросили всевышнёго о достаток тїлесных і духовных сил в ёго одповідній архієпіскопскій службі.

Владыка Ян ся народив 29. януара 1937 року в Кравянах, окрес Требішов. Православну богословску факулту скінчів 1958 року, а в тім роцї быв высвяченый за священика. Служыв в Раковцях над Ондавов і Шамудовцях. В 1979 роцї му умерла жена, в1983 роцї прияв монаство. 23. мая 1983 року быв высвяченый за михаловского єпіскопа. По смерти благой памяти митрополиты Николая быв єпархіалным громадов Пряшівской православной єпархії 11. марца 2006 інтронізованый за архієпіскопа пряшівского і Словеньска.

Владыка Ян є душпастырём уж 49 років, з того 25 років священиком, а 24 рокы єпіскопом. Є актівный тыж в екуменічній области і в сполоченскім жывотї, за што му были удїлены нагороды. Суть то рокы духовных радостей, але і многых тяжкостей. Але намага не была марна. Свідчать о тім нелем выбудованы храмы, фарьскы будинкы і далшы заряджіня церькви, але главно Божый народ, котрый він веде і котрый бере актівну участь в жывотї церькви. Суть то тоты, котры му были довірены Богом, бо учули і спознали голос свого пастыря і ішли за ним. За тот голос доброго пастыря хочеме днесь подяковати Господу Богу і Вам, Ваше Высокореосвященство, за Ваше зрозуміле звістованя Божого слова. Бо то слово, котре посилнює і указує лінію – дорогу з Хрістом“ – підкреслив професор Ґерка.

На кінцї святой літурґії юбіланта поздравив за Священнну сіноду Православной церькви в Чеськых країнах і на Словеньску Ёго Преосвященство Тїхон, комарняньскый єпіскоп, помічный єпіскоп про справу Пряшівской православной єпархії. З поблагословінём Єго Блаженства Кріштофа, архієпіскопа празького, митрополиты Чеськых країн і Словеньска, быв владыкови Янови переданый Орден святого Кіріла і Мефодія ІІ.стуня Тото оцінїня му удїлила Священна сінода за вызначну роботу про розвой і благо Православной церькви. Митрополита Кріштоф і архієпіскоп оломовцко-брнєньскый не были притомны на славности, бо были в тім часї на неодкладній служобній навщіві Руськой православной церькви. Михаловску православну єпархію заступляв єй справця прот. Мґр. Богуслав Сеніч.

З нагоды вызнамного жывотного юбілея поздравив владыку Яна і презідент Словеньской републікы Іван Ґашпаровіч, якый у своїм поздравнім писмі, окрем іншого, повів: „Міджі Вашы пріоріты почас Вашой духовной службы належала, главно обнова церьковного жывота православных вірників, котра вела через будованя новых храмів, забезпечованя маєтковых односин і через посилнёваня православного церьковного школства. Досягли сьте в тім великый успіх, а у своїй роботї продовжуєте і по наступі на пост архієпіскопа. Вірю, же і надале будете робити на своїм жывоті дїлї, а же выслїдком будуть новы актівности і всесторонный розвой Православной церькви на Словеньску.Рад бы єм оцінив і Ваш вклад до екуменічного діалоґу, чім в немалій мірї помагате шыріню духа толеранції і будованю добрых односин міджі окремыма церьквами і гражданами нашой отчізны.“

На славностній літурґії ся, окрем священиків, працовників урядів митрополитных і єпархіалных рад і родины юбіланта, взяв участь за Міністерство културы Словеньской републікы ЮДр. Ян Юран, директор церьковного одбору, котрый прочітав поздравне писмо пана Марека Мадяріча, міністра културы, в котрім ся, окрем іншого говорить: „Ваш жывот є повный дїл, што суть на хосен Хрістовой церькви і цілій сполочности. Довольте мі, абы єм при тій нагодї Вам од себе і од моїх сполупрацовників подяковав за Вашу дотеперішню жертвенну і терпезливу роботу нелем на хосен православной церькви, але і нашой країны.“

На ославах взяли участь і представителї іншых церьквей, міджі нима і пряшівскый єпіскоп ґрекокатлицькой церькви Монс. Ян Бабяк і ін. Не хыбовали ту і представителї загранічных заступительств.

З нагоды вызнамного юбілею владыкови Янови ректор Пряшівской універзіты проф. ПгДр. Франтїшек Мігіна, к. н. одовздав Золоту медайлу за ціложывотну жертвенну службу в церькви, за веджіня людей у вірї, вклад до екуменічного сполунажываня хріастіанів, розвиваня толеранції і порозуміня, духовне пастырьство, будованя церьковного школства і розвиваня міджінародной сполупрацы.

К многым ґратулаціям ся придає і редакція Русина. Желаме владыкови Янови много здоровя і сил в ёго одповідній роботї.

Марія МАЛЬЦОВСКА, 27. 3. 2007

ХІІ. сейм Православной церькви...

... в чеськых країнах і на Словеньску быв 8. – 9. марца 2007 у Пряшові, якого централнов темов было Православна церьков у третїм тісячрочу. Сейм єдночасно зволив новых членів митрополитных рад Православной церькви в Чеськых країнах і Православной церькви на Словеньску, як і членів контролных і ревізных комісій.

Перед самотным сеймом были єпархіалны громады, котры зволили членів до окремых єпархіалных рад, делеґатів на сейм і дали свої пропозіції на членів митрополитных рад, членів їх ревізных і контролных комісій. Тым властно процес волеб, котрый ся зачав в парохіях, де ся ся волили і члены до парохіалных рад, быв скінченый.

Засіданя сейму отворив председа, Ёго Блаженство Кріштоф, архієпіскоп празькый, митрополита Чеськых країн і Словеньска. У вступнім слові ся дотулив вопросів історії церькви, єй послання і неминучости адекватных одповідей на вызвы сучасности. Таксамо ся задумовав над перспектівами місії церькви на порозі третёго тісячроча. Сконштатовав, же чісло віруючіх Православной церькви росте. Высловив вдячность Вшемогучому Богу, котрый охранює і давать силу своїм вірным жыти у правдї і свідчіти о правдї. Єдночасно підкреслив, же повинностёв церькви є робити так, жебы ся створёвали здоровы хрістіаньскы родины, глубше ся впливало в процесї выховы на молодеж, як і помагало ся вшыткым, котры ся находять у нуждї, жебы віруючі в модерній европскій сполочности орьєнтовали свій жывот на духовны цінности і крітічно приступали к тому, што їм понукать днешня секуларізована сполочность.

На сеймі прозвучали справы о жывотї і ставі Православной церькви в Чеськых країнах, котру прочітав прот. Мґр. Йозеф Гаузар, і Православной церькви на Словеньску, котру подав прот. Мґр. Ладїслав Білі, канцеларї Урядів митрополитных рад. По них были прочітаны справы ревізных комісій, а то прот. Мґр. Еуґеном Фрейманом, ПгД. і прот. Мґр. Корнелом Фуріном. На основі прочітаных справ обидвом Митрололитным радам было удїлене абсолуторіум.

Потім Ёго Высокопреосвященство Сімеон, архієпіскоп оломоуцко-бернєньскый, выступив із главным рефератом Православна церьков у третїм тісячрочу. Реферат быв заміряный главно на вопросы правых духовных цінностей, котры церьков має в достаночній мірї і має їх і зрозумительно представляти і вывжывати в практічнім жывотї хрістіанів. Із іншпіруючіма доповнюючіма корефератами выступили: Ёго Преосвященство Тихон, єпіскоп комарняньскый; проф. ТгДр. Петро Корманик, ПгД., выступив зо Справов о ставі Православной богословской факулты Пряшівской універзіты в Пряшові; за Братство православной молодежи на Словеньску выступив о. Мґр. Петро Качмар, а за Бесіду православной молодежи в Чеськых країнах – Лібуше Піпкова. З далшыма корефератами до даной темы приспіли: прот. ТгДр. Ян Шафін, ПгД., котрый говорив о церькви і секуларізації, а Мґр. Роман Юріґа, директор Православной академії у Вілемові, говорив о церькви і медіях.

Сейм ся ніс у дусї глубокой і плодной діскзсії, выслїдком чого были выданы посланя про віруючіх і резолуція зо сейму. Основныма думками посланя і резолуції є створёваня духовно здоровых родин із великов заінтересованостёв у хрістіаньскій выхові молодежи, вопросы приправы молодежи на штудії теолоґії і священицьку роботу, як і вызнаму монашества в жывотї церькви. Сейм ся занимав і далшыма вопросами з области церьковного жывота, якыма суть філантропія, моралка, біоетіка, едічне дїятельство і економічне забезпечіня актівіт церькви. Про тоту роботу сейм уложыв задачу митрополітным радам створити комісії на розаналізованя тых вопросів.

Сейм про посилнїня жывота церькви до своїх узнесінь закомпоновав і вопрос проглублїня сполупрацы митрополитных рад, єпархіалных рад, Православной богословской факулты і Священицькой семінарії. Так само ся занимав ай вопросом створіня прес-аґентуры, выдавательского дїятельства церькви і створёваня місійно-пасторачных центрів подля актуалных потреб.

Про штудійны катехетічны і місійно-пасторачны потребы церькви сейм ся занимав і вопросом перекладу богослужебных текстів до далшых жывых языків, як і вопросом святкованя Пасхы подля выходной пасхалії.

Прот. ТгДр. Мілан ҐЕРКА, к. н., Мґр. Марош ЧЕРНІ – Одбор пресы

Уряду митрополитной рады Православной церькви на Словеньску, 19.3.2007

(Позн. ред.: Віриме, же кідь ся сейм занимав і вопросом перекладів „богослужебных текстів до далшых жывых языків“, то міджі нима не хыбовав наісто ани русиньскый списовный язык, котрый быв кодіфікованый на Словеньску в 1995 роцї на основі жывого языка Русинів.)

Православна церьков буде мати пресаґентуру

Православна церьков в Чеськых країнах і на Словеньску є єдинов історічнов церьквов з бывшого Чеськословеньска, котрій ся звышує чісло вірників. За послїднїх десять років є їх веце аж о єдну третину, дякуючі людям, якы ту приходять з Україны і Руська.

К 50 тісячам вірників на Словеньску і 25 тісячам в Чехах прибыли ту і вірници іншых народностей. Конштатовало то на ХІІ. сеймі, котрый ся одбыв 8. і 9. марца 2007 року в Пряшові, метрополіта Кріштоф, архієпіскоп праськый, метрополіта Православной церькви Чеськых країн і на Словеньску. Зато сейм повірив священиків глядати вірників на новых місцях, дати їм пасторацію, створёвати там новы фарности, а подля потребы і новы єпіскопства. Традічны побожны села зіставають без людей, православны стады выразно одходять до великых міст. В Чеській републіцї ся тот процес уж зачав. Взникла потреба вытворити новы єпархії в Комарнї, в Карловых Варах, Маріаньскых Лазнях. Православна церьков хоче выразнїше сполупрацовати з молодежов. Прияла узнесіня зафіксовати єй актівіты, розвивати духовный жывот, зрядити новы монастырї про духовный жывот в монаській средї. Актуалный є монастырь в Ладомировій, окрес Свідник. Подля метрополіту Кріштофа „церькви хыбить комунікація, а то і зднука і звонка“. Зато делеґаты сейму прияли узнесіня о зряджіню пресаґентуры Православной церькви, котра бы давала інформації зо жывота церькви окремо на Словеньску, і окремо в Чехах, інформовала о їх комунікації навзаїм, а заєдно бы інформовала о діятельстві Православной церькви.

В одношіня к вірникам сейм прияв вызву, в котрій ся говорить о інтензівнїшій старостливости о дїти і молодеж, „котра днешностёв і будучностёв церькви“. Сейм підкреслив потребу місійной приправы, проглублїня соціалной філантропії міджі вірниками. В далшій части ся говорить о неґатівнім впливі силного розвоя наукы і технікы на чоловіка, єй успіхы приношають нелем позітівны крокы, але і велику небезпеку, котра ся проявлять еґоістічным засягом до природы, порушованём правил еколоґії. Сейм обернув увагу на потребу охраны жывота у вшыткых формах і подобах. Найвекшый православный духовный підкреслив, же церьков є повинна веце хранити і помагати хрістіанькій родинї, котра є в модерній сполочности выставлена великому тиску.

Метрополіта Кріштоф вызвав вірників, „абы 26. мая 2007 року взяли участь на найвекшій стрічі православных вірників у Мікулчіцях в Чеській републіці, де прияли позваня і вызнамны гостї з рядїв православного духовенства спога граніць“.

Сейм ся одбывать каждых шість років. Тримав два днї, а взяло на нїм участь 64 найвысшых представителїв духовенства. Подля Штатуту Православной церькви є найвысшым віроучным, штатутарным і церьковно-канонїчным орґаном.

-мм- 15. 3. 2007

СПОЛОЧНЫЙ КОНЦЕРТ ДОБРЫХ ДУШ

Шумне пообідя з православныма

В пообіднім часї благодатной сонячный осени 24. септембра 2006 року в загородї Православной семінарії Іоана Богослова Пряшівской універзіты з ініціатівы той же семінарії, єй Духовного центра св. Іоана Богослова, на челї котрой стоїть Мґр. о. Еміл Ярковскый, быв 1. річник Концерту хоровых духовных пісень, на якім ся зышли прихыленцї і любителї выходного церьковнославяньского обряду, в переважній мірї православны вірници, але і представителї іншых церьквей, абы сі выслухали выступ 9 хорів, колектівів, ґруп зо Словеньска і Україны. Першый своёй сорты концерт глубоко ся записав до сердець своїх слухателїв і позерателїв.

● 24. септембра 2006 в загородї Православной семінарії Іоана Богослова Пряшівской універзіты быв 1. річник Концерту хоровых духовных пісень у Пряшові, в рамках котрого ся ку притомным приговирили: (злїва доправа) конферансєрка і сценарістка акції Яна Сива-Трущіньска, директор Духовного центра св. Іоана Богослова у Пряшові Мґр. о. Еміл Ярковскый і архієпіскоп пряшівскый і Словеньска, Ёго Высокопреосвященность Ян ● Їм і вшыткым притомным ся любили выступы хорів: (справа долїва) Прaвoслaвный xoр при Хрaмі св. Пeтрa і Пaвлa з Ужгoрoду і Прaвoслaвный кaтeдрaлный xoр Aлeксaндрa Нєвскoгo з Пряшoвa.

Як підкреслив при ёго отворіню директор дуxoвнoй семінарії о. Ярковскый, на одказ нашых предків, на кіріло-мефодьску традіцію не мож забывати. Выразом почливости ку такій традіції міджі Русинами є церьковнославяньскый спів, репре-
зентантами котрого є, главно православна і ґрекокатолицька церьков. Абы підкреслити вызнам того співу про сучасників, про духовне збогачіня вірників выходного обяду, одбыла ся тота прекрасна, духовностёв набита акція. На концерті взяв участь як православный архієпіскоп Ян, так і ґрекокaтолицькый єпіскоп Монс. Ян Бабяк, пріматор міста Пряшова Мілан Бенч і ряд іншых вызначных церьковных і світьскых представителїв.

Конферовала вечур артістка і режісерка Яна Сивa-Трущіньска, авторка сценаря. Она доказала, же русиньскому слову при такых акціях патрить прім. Конферовала по русиньскы, і хоць при словеньскых колектівах ся ку позерателям приговоряла по словеньскы. А то вшытко на професіоналній уровни. Коротко представила хор і ёго репертоар. Свій выступ переткала высловами з Божого слова.

На сценї ся вычеряла різнобарвна маса голосів із церьковнославяньскыма піснями, было чути ту і україньскы, словеньскы, латиньскы і шпанєльскы піснї.

Коцерт ся зачав выступом Православного катедралного хору А. Нєвского з Пряшoвa, якый успішно уж довгы рокы веде і диріґує Др. Анна Дервяникова. Їх выступлїня – Отче наш, Благослови, душа моя і іншы піснї никого не зохабили рівнодушным. Панї Деревяникова вытворює професіоналну і людьску атмосферу при досягованї успіхів хору. Недавно ся єй хор, твореный із співачок з єй родного села Орябины, вернув ся з Америкы, де жав міджі своїма краянами лем успіхы. Ай в тот вечур выступили Орябинчанкы.

З Ужгорода припутовавв Православный хор, што дїє при Храмі св. Петра і Павла, якый диріґовала Наталія Дашук. Як повів на зачатку выступу о. Петро Івашко, цілём хору є притягнути молодых до сфер духовной піснї, што ся ай дарить.

Приємным несподїванём быв выступ дїтей з Основной школы з Вернара, якы чісто заспівали піснї в церьковнославяньскім языку (Отче наш, Тїло Хрістове і ін.). Свідчіть то нелем о тім, же Вернар любить выходный обряд, же ту жыє православна традіція, але дає ясну одповідь тым, якы словакізують церьковнославяньскы духовны скарбы з тов выговорков, же молoды люде по „старому“ не розумлять, зато то треба переложыти по словеньскы. (А кідь уж, та не по русиньскы?).

Православный хор з Бардіёва веде Світлана Оросова, Православный хор при храмі св. Кіріла і Мефодія з Гуменного співать під диріґентьсков палічков п. Сурґента. Ай тоты два хоры ся представили култівованым, традічным співом. В першім з них ся обявила інтересна, нарочіта на спів пісня Чудотворна ікона, імплантована з Україны. Подобну імплантацію о святій Софії сьме чули і в поданю православных парафіанок із Спіськой Новой Всї, якы співали простопінія з канторков Маріёв Турчаниковов. Вхопила за сердце пісня О, Боже мой, Боже.

Чістотов прояву, дотриманём жанру обернув увагу Ґрекокатолицькый кaтeдрaлный хор св. Іоана Хрестителя з Пряшова, якый день перед тым успішно выступав у Вранові над Топлёв. В ёго поданю, під диріґованём Валерії Грицёвой сьме выслухали такы духовны шедевры, як: Да ісполнят ся, Богородице Дїво, Спаси мня, Боже і ін. Быв привітаный потлеском і в просторах православной семінарії.

З успіхом ся представив многочленный римокатолицькый Великый хор при костолї Хріста-краля з Пряшова, під веджінём і диріґованём Яны Мацковой. Запівав по латиньскы, але і по словеньскы, а то маріаньскы піснї.

Верьхом вечора быв выступ уже споминаной ґрупы жен в орябиньскім крою, якы натурално і од сердця заспівали Отче наш, Радуй ся, Пречістая Дїво, Святый Боже, Под твой покров. Наконець вшыткых зо сцены поблагословив aрxієпіскоп православой церькви, владыка Ян, якый з глубокым чувством в голосї подяковав вшыткым притомным за выступ і орґанізаторам за таку прекрасну акцію, яка зъєдинять добры душы і высловив надїй, же тота традіція буде продовжовати.

Наісто, же ту вже не є што додати. Хыбаль тілько, же церьков може робити великы дїла в пробуджованю ся з летарґії своїх вірників, і в народностнім слова змыслї. Мож то робити розлічныма способами, і через співанку, як то было в тім припадї. Было то шумне пообідя з православныма. Марія МАЛЬЦОВСКА,

фоткы авторкы і Мгр. Янa Гусаря, ПгД., 4.10.2006

Новым метрополітом став Ёго

Высокопреосвященность Криштоф

2. мая 2006 у Вілемові при Літовлї в Чеській републіцї засідав ХІ. Міморядный містный сейм Православной церькви в Чеськых країнах і на Словеньску, на котрім быв лосом зволеный за найвышшого представителя Православной церькви в Чеськых країнах і на Словеньску Ёго Высокопреосвященность Криштоф, архієпіскоп празькый і Чеськых країн. Інтронізація нового метрополіты буде у неділю 28. мая 2006 в Катедралнім храмі у Празі. Тітул нового метрополіты: Ёго Блаженность Криштоф, архієпіскоп празькый, метрополіта Православной церькви в Чеськых країнах і на Словеньску.

Ку многым ґратулантам ся придавають і православны віруючі, Русины Пряшівщіны.

Православна церьков мать нового архієпіскопа Яна

Новым митрополитом Чеськых країн і на Словеньску ся, може, стане Ян Голоніч, котрый дотеперь быв михаловскым архієпіскопом. 11. марца 2006 го Єпархіална громада Православной пряшівской єпархії зволила за архієпіскопа пряшівского і Словеньска.

„Тыма вольбами было сповнене єдно з основных условій про зволїня нового православного митроплиты Чеськых країн і на Словеньску,“ повів таёмник Священой сіноды Мілан Ґерка. Кадідатами на митрополиту можуть быти лем пряшівскый архієпіскоп Ян і празькый архієпіском Криштоф.

Архієпіскоп Ян так став на місце небогого Ёго Блаженства Николая, котрый умер 30. януара 2006. Праві 11. марца прошов термін од ёго смерти, доколи подля церьковного права православны священици мали зволити нового митропилту. Є знаме, жебы ся так мaлo стани в aпрілю, але церьков не зістала без свого найвышшого представителя. „Выконовати тоту функцію быв дочасно повіреный празькый архієпіскоп Криштоф,“ інформовав М. Ґерка.

Голоніч зачне выконовати функцію пряшівского єпархы аж по святочнім обрядї, котрый є условіём про наступ до функції. Датум інтронізації становленый нa 7. aпріля. Аж по нїм вырїшить о обсаджіню функції митрополиты Священа сінода Православной церькви в Чеськых країнах і на Словеньску.

11. марца православны священици зволили і помічного єпіскопа пряшівской єпархії. Став ся ним ігумен Тихон, котрый дотеперь стояв на челї монастыря в Комарнї.

- р -

Oдышoв у вічнoсть Ёго Блаженность НИКОЛАЙ

30. януара 2006 року у віцї 78 років умер найвысшый представитель православной церькви, архієпіскоп пряшівскый, метрополіта в чеськых країнах і на Словеньску, Ёго Блаженность НИКОЛАЙ (світьске мено Коцвар).

Народив ся 19. децембра 1927 року в Ганіґовцях в окресї Сабинів. Штудовав на Руськім ґімназію в Гуменнім, по скінчіню котрого продовжовав на Правосланій семінарії в Празї. Скінчів Московску духовну академію, де у 1959 роцї обгаїв кандідатьску роботу. О. Николай робив на фарах в Микулашовій, Ґералтові, быв шпірітуалом Православной богословской факулты в Пряшові, справцём Пряшівской православной єпархії. В 1965 роцї в капличцї Православной богословской факулты в Пряшові быв метрополітом праськым і цілого Чеськословеньска о. Доротеём постригнутый за монаха з меном Николай. В тім роцї быв зволеный за пряшівского єпіскопа. По смерти Ёго Блаженности Доротея ся став метрополітным справцём Православной церькви в чеськых краях і на Словеньску. В 1987 роцї ся рішінём Посвятной сіноды православной церькви в Чеськословеньску стає архієпіскопом, в чінї якого шыроко репрезентує православну церьков на розлічных офіціалных їднанях в з православныма церьквами, але і анґліканьсков і рімокатолицьков. По роздїлїню Чеськословеньска ся стає архієпіскопом пряшівскым і Словеньска.

Час по 1989 роцї быв позначеный одовздаванём церьковного маєтку, храмів, фарьскых будов ґрекокатолицькій церькви і будованём новых церьковных обєктів, де владыка Николай мав свою заслугу і досяговав успіхы. Понад 80 новых обєктів православной церькви на Словеньску є того доказом.

14. апріля 2000 року на10. сеймі православной церькви быв владыка Николай зволеный за метрополіту Православной церькви в чеськых країнах і на Словеньску. 4. юна 2000 року в Катедралнім храмі св. Александра Нєвского в Пряшові быв інтронізованый. За свою заслужну архіпастырьску роботу быв владыка Николай нагородженый рядом церьковных нагород од руськой, ґрузіньской і ґрецькой православой церькви. Православна богословецька факулта в Пряшові му придїлила тітул ТгДр. Honoris causa.

Як найвысшый представитель православной церькви в чеськых країнах і на Словеньску ся снажив о грамонічне і братьске нажываня автокефалных церьквей, што поважовав за першоряду роль сучасного православія у світї. До послїднїх днів свого жывота зістав скромным, обычайным чоловіком, якый все нашов слово про своїх вірників, глубоко ся записав до їх сердець, як і своёв архієрейскым діятельством – до історії православной церькви в чеськых країнах і на Словеньску.

Вічная єму память!

Прот. проф. ТгДр. Мілан ҐЕРКА, к. н.,

таёмник Посвятной сіноды

Розлучка з усобшым ся одбыла за шырокой участи вірників, представителїв православныхх і іншых церьквей з дому і споза граніцї, презідента Словеньской републікы Івана Ґашпаровіча і председы влады Мікулаша Дзурінды 4. фебруара 2006 року в Катедралнім храмі св. князя Александра Нєвского в Пряшові. Владыка Николай быв похованый в кріптї

Русиньскый язык в конфесіоналній сферї на Словеньску

Порозуміти сучасну позіцію русиньского языка в даній сферї выжадує мати холем мінімалны знаня з історії Русинів. Їх выше тісячрічна екзістенція в підкарпатьскім реґіоні была позначена на полї реліґійнім выходным обрядом і церьковнославяньскым літурґічным языком, котрый в практічній реалізації ся подля потребы доповнёвав містнов говоровов лексіков а в такій подобі в 19. і зачатком 20. стороча ся вжывав і на едукачны цілї. В меджівойновім періодї ся на вышшых ступнях школ зась преферовав язык руськый, в котрім ся выучовали і одборны предметы. Хоць таке рїшіня ся відїло в тім часі достаточне, бо плекало традічный дух „руськости“ у містного жытельства, предці лем не успокоёвало вшыткых, бо вопрос штандартного комунікатівного средства, выбудованого на базї жывой речі містного жытельства, ся тым не вырїшив, лем ся оддалив, як знаме, о дакілько десятьріч пізнїше.

Ґрeкoкaтoлицькa цeрькoв св. Вaсилія Вeликoгo в Мeдҗі-лaбірцяx

Так як новов надїёв про народностный жывот Русинів в минулости быв взник першой Чеськословеньской републікы з припоєнов Підкарпатьсков Русёв, так конець тых надїй положыв далшый розвой в рамках ЧСР, але главно нескоршы войновы подїї, наступ комунізму, ліквідація Підкарпатьской Руси, українізачный і православізачный процес. Заказ Ґрекокатолицькой церькви в роках 1950 - 1968, котра через окремы особности підпоровала народностны снагы Русинів в минулости, неґатівно позначів народностну свідомость жытельства. Новов надїёв про Русинів было єй обновлїня в 1968 роцї, але сучасно скламанём было, же в тім часї уж суть слїдны тенденції церьковной єрархії к змінї літурґічного языка з церьковнославяньского на словеньскый, котрый ся спочатку завів до словеньскых сел а поступно і до русиньскых, т. з. до сел з перевагов жытелїв бісідуючіх дакотрым з містных русиньскых діалектів. Хоць переважна часть вірників не была згодна з тым процесом, але протїв рїшіня священиків підпорованых церьковнов верьхностёв не змогла ніч, наопак, односно пасторачных потреб, як чітаня євангелій, выучованя реліґії, выслугованя святостей, піддавали ся тиску словакізації, бо і конфесіонална сфера собі выжадовала і выжадує зрозумілый язык. Кедь возьмеме до увагы тогочасну політічну і народностну сітуацію – заказана русиньска народность, абсенція кодіфікованого русиньского языка, насилна українізація а наслїдно і словакізація школства Русинів, і тыма факторами до великой міры ослаблена народностна свідомость Русинів, не мож ся чудовати, же словакізачный процес проґресовав барз скоро і одпор людей перед ним слабнув. Але і наперек силному тиску русиньскы вірници у бівшій части ґрекокатолицькых фарностей были способны заховати собі старославяньску літурґію. Хоць даґде з меншыма словеньскыма частями, але первістна літурґія ся доднесь утримала в приближно 150 ґрекокатолицькых селах. Даный став ся подарило заховати і вдяка реалізації пасторачной практікы в материньскім языку русиньскім, котра ся вяже з меном отця Франтїшка Крайняка, душпастыря з Міджілаборець. З ёго ініціатівы іщі зачатком 80. років 20. стороча са сформовав колектів перекладателїв, якый зачав робити на перекладах Катехізму і Євангелій і Апостолів на недїлї і свята цїлого року. Кедьже в тім часї русиньскый язык іщі не быв кодіфікованый, перекладателї собі про властны потребы створили основны ґраматічны правила і прияли прінціп выужываня слов зо вшыткых русиньскых діалектів северовыходного Словеньска, причім за основу взяли діалекты Лабірщіны¹.

Першым плодом роботы колектіву перекладателїв быв саміздат Малого ґрекокатолицького катехізму про русиньскы дїти (1982) і Апостолы (1985) і Євангелії (1986) на недїлї і свята цїлого року, якы священици, згодны з розвоём пасторачной практікы в русиньскім языку, зачали практіковати. Тот момент ся стрїтив з позітівнов реакціёв вірників, што было мотіваціёв к далшым перекладам².

Інакше зареаґовала церьковна єрархія, котра барз оддалёвала удїліня писомной згоды, імпріпатуру, на хоснованя перекладів. Імпріматур на Апостолы і Євангелії єпіскопство дало аж в 1997 роцї, значіть 11 років по зреалізованю перекладів. Прічінов одтягованя могло быти побоёваня з того, же кідь ся споминаны переклады зачнуть хосновати офіціално в літурґії, русиньскый язык ся так двигне на уровень літурґічного языка, а тот факт отворить путь новым пожадавкам на росшырїня сфер фунґованя русиньского языка в пасторачній практіцї – на полю катехетічнім і літурґічнім. Наконець ся так ай стало і під тиском священиків і вірників церьковна єрархія предці лем мусила уступити³.

Але аж кідь ся зачали рїшыти проблемы Русинів в цівілнім жывотї по роцї 1989, по кодіфікації русиньского языка в 1995 роцї і ёго поступнім заводжованю до окремых сфер жывота русиньской меншины, доходить і к позітівным змінам церьковной єрархії в одношіню к пасторачній практіцї в русиньскім языку: уж в 2002 роцї тогдышнїй єпіскоп Ян Гірка дав імпріматур на переклад Євангелія од св. Яна, а новый єпіскоп Пряшівской єпархії Ян Бабяк, СІ, декларуючі охоту рїшыти і вырїшыти холем дакотры з пожадавок Русинів – у 2003 роцї установив про русиньскых ґрекокатоликів вікаря⁴, при Літурґічній комісії єпіскопства створив літурґічну русиньску секцію і поволив обновити русиньску церьковно-културну орґанізацію Общество св. Іоана Крестителя (2004), дїятельство котрой має быти наміряне тыж на підпору розвоя русиньского языка і пасторачной практікы в нїм посередництвом властных выдань⁵. Членове Общества св. Іоана Крестителя суть сучасно і членами перекладательского колектіву, котрый закінчів роботу над далшыма шестёма перекладами⁶, котры будуть мусити перейти процесом схвалёваня Літурґічнов комісіёв, єпіскопом і Выходнов конґреґаціёв церьквей в Римі. Кідьже є то сам по собі барз довгый процес, а беручі до увагы кількость предложеных перекладів, подля одборників, може потримати і 10 років. До того часу, покы не буде зробленый і схваленый комплетный переклад Святого Письма, єпіскопство приступило, подля слов дакотрых священиків, ку рештрікчным крокам односно розвоя пасторачной практікы в русиньскім языку, напр. хоснованя Євангелія в русиньскім языку поволило лем дочасно у выдїленых парохіях, а аж до схвалїня офіціалных літурґічных текстів заставило вжываня робочой формы перекладу Требника⁷. Русины і їх священици тот момент поважуюють за несправедливый, бо фунґованя русиньского языка в пасторачній практіцї од самого початку звязують з вопросом захованя народностияк такой. Сучасно указують на аналоґічну сітуацію вжываня словеньскых перекладів од 1968 року, схваленых лем єпіскопом, і пропонують такый самый поступ заховати і односно русиньскых перекладів, бо 10-річне чеканя може повести к далшій словакізації їх выходного обряду і к далшому однароднёваню. Треба додати, же русиньскы переклады в пасторачній практіцї в сучасности хоснує 20 душпастырїв з тзв. Кругу русиньскых священиків, причім в приязных штруктуралных условіях бы їх было коло 40. Може вопрос на містї є: чом так мало? Одповідь є: слаба народностна свідомость абсолвентів теолоґії, у формації котрых абсентує приправа на пасторацію в народностно змішаных реґіонах або в реґіонах з домінанціёв меншинового, в данім припадї русиньского материньского языка, як і стриманость церьковной єрархії в дінаміцї заводжованя русиньского языка до пасторації. Обща практіка говорить, же де раз ся уж завела пасторація в языку словеньскім, правдоподобность навернутя к русиньскому є мала, так само як і пестованя народной свідомости не є на адекватній уровни, наопак евідентный є там дінамічнішый асімілачный процес.

Но наперек вшыткому, пасторачна практіка в русиньскім языку уж має на Словеньску положены церьковны і общественны фундаменты, но єй перспектіва буде залежати од того, до якой міры толерантно ся к нїй буде ставляти церьковна єрархія. Подля Кругу русиньскых священиків, залежность од дачіёй волї бы ся дала вырїшыти через властну церьковну штруктуру і цїлену языкову приправу будучіх священиків про народностно змішаны реґіоны. Покы іде о штруктуру, Круг русиньскых священиків выходить зо штатістікы послїднёго списованя людей, в котрім к русиньскому материньскому языку на Словеньску ся приголосило 35 000 ґрекокатоликів, причім в 103 селах собі материньскый язык русиньскый увело выше 50% жытелів. Якраз з тых сел, подля уважованя Кругу русиньскых священиків, за приязных условій бы ся дав створити основный тіп церьковной штруктуры – вікаріат , котрый бы уж быв способный у своїх парохіях розвивати пасторацію в русиньскім языку і выховлёвати в такім дусї і священиків. В припадї, же бы ся даколи в будучности, наприклад, зреалізовала думка фінанцованя церькви в залежности од кількости вірників і приближно на 500 – 600 вірників бы припав єден священик, 35 000 русиньскых ґрекокатоликів бы мало право на фінанцованя 50 – 60 русиньскых священиків, што бы было неоцїнимым приносом к захованю народностной културы, языка, школства, народностной свідомости Русинів, але і народностного духа в тій церькви выходного обряду.

При выхові будучіх ґрекокатолицькых священиків-родолюбів, подля нас, вызначну роль бы могло мати фунґованя русиньского языка як навчалного предмету на богословскій факултї, а в семінарії установлїня священика, одповідного за формованя будучіх русиньскых священиків. В сучасности ся евідує заты писомна згода єпіскопа як одповідь на понуку Інштітуту народностных штудій і чуджіх языків Пряшівской універзіты, на основі якой доволює богословцям ходити на русиньскый язык⁸. К практічній реалізації ся заты не приступило, а то і наперек тому, же богословцї-Русины проявують о то інтерес од року 1999. Нова можность ся, главно про про штудентів учітельства обидвох богословскых факулт – ґрекокатолицькой і православной – отворила по акредітаґції штудійного проґраму русиньскый язык і література (2005). Од академічного року 2006/2007 будуть мочі штудовати предмет набоженьска выхова в комбінації з русиньскым языком і літературов. Але, очівіснї, вопрос языковой приправы будучіх священиків про парохії з перевагов по русиньскы бісїдуючого жытельства ся тым кроком затыль не вырїшить. Но мы пересвідчены, же при добрій волї церьковной єрархії і толерантнім поглядї на даный проблем, русиньскый язык бы ся інтеґралнов частёв теолоґічной формації богословців стати міг.

Односно пасторачной практікы другой церькви выходного обряду - православной, лем коротко уведеме, же тота, выходивши з історічного контексту, ортодоксно ся притримує церьковнославяньского языка (з вынятком Михаловского єпіскопства) а офіціалне заведжіня русиньского языка до церьковного жывота, подля слов дакотрых єй представителїв, розумить скорше як політічный крок. Наперек тому, дакотры єй священици-Русины, главно в проповідях ся снажать акцептовати материньскый язык своїх вірників-Русинів. Але в общім, надвязно на історічный контекст, в котрім православна церьков ся звязує з політічнов проукраїньсков лініёв, ёго пересягы ся дадуть слїдовати аж до сучасности - за ёго дїдовизну ся дасть поважовати і сучасный обсяг выучованя предмету під назвов „Язык Русинів-Українцїв“ в рамках Православной богословской факулты, евідентно поставленый на антірусиньскій базї, спохыбнюючій право Русинів на властный літературный язык і ідентіту. Но актуалну неясну позіцію православной церькви односно Русинів (і Українцїв), видить ся, способлює і факт, же при навчаню реліґії і в публікаціях преферує язык словеньскый. На основі того можеме лем проґнозовати єй языкову будучность: кідь в пасторації не прийме русиньскый язык, што бы было лоґічным кроком, бо єй робота ся концентрує переважно на русиньске жытельство, може ся стати, же мертвый церьковнославяньскый язык, якому переважна часть вірників, а молода ґенерація окреме, не розумить, тяжко в пасторації утримле, а скорше або пізнїше ся стотожнить з языком словеньскым. І хоць церьков ся звязує зо споминанов проукраїньсков лініёв, але на основі актуалной сітуації, думаме собі же говорити о пасторації в україньскім языку міджі Русинами на Словеньску є уж беспредметне.

У звязи з проблематіков вжываня русиньского языка в конфесіоналній сферї на Словеньску думаме собі, же нияка церьков, покы є дотована штатом, котрый офіціално признає штатут народностной меншины 12 етнічным мінорітам на Словеньску і акцептує їх материньскый язык, враховано русиньского, бы не мала робити в розпорї з ним. Наопак, праві так ґрекокатолицька, як і православна церьков вєдно зо своїма богословскыма факултами і духовныма семінаріями бы мали зачати серьёзно і раціонално роздумовати нелем о своїй інштітуціоналній перспектіві, але тыж о народностній перспектіві етнічной міноріты Русинів, якы ся оддавна к обидвом церьквам в переважній мірї голосять, бо денаціоналізація жытельства приносить так народностну, як і набоженьску легковажность. Наконець, к акцептації ідентіты і материньского языка в общім, конкретны інштітуції в Словеньскій републіцї завязує як домашня леґіслатіва (в першім рядї Устава СР і цїлый ряд конкретных законів односно языковых прав етнічных міноріт, напр. в уряднім контактї, в школстві, в церькви і т. д.), так і міджінародна леґіслатіва (главно Рамковый договор на охрану народностных меншин і Европска харта реґіоналных або меншиновых языків).

ПгДр. Анна ПЛЇШКОВА

Позначкы:

¹ Основов кодіфікованого русиньского языка ся пізнїше стали діалекты правобережных сел рїкы Цірохы по рїку Удаву – по лінії сел Пыхнї, Пчолине, Гостовіцї, Осадне, Нехваль Полянка, Паризівцї, Вышня і Нижня Яблінка, Чуколавцї, Светліцї, Збійне. Тоты діалекты у своїх знаках найвыразнїше репрезентують тоту граніцю, де укаючі діалекты переходять до ікаючіх, де ся іщі заховав погыбливый акцент, де ся находять і фунґують в якійсь рівновазї явы выходоземпліньского і западоземпліньского діалекту.

² Книжно і зо схвалїнём єпіскопства вышли: Малый ґрекокатолицькый катехізм про русиньскы дїти (1992), Молитвеник св. ружанця (1992), Євангелія і Апостолы на недїлї і свята цїлого року (1999), Євангеліє од св. Іоана (2003).

³ В 1992 роцї імпріматур дістали Молитвеник св. ружанця і увеждный Катехізм.

⁴ Функція вікаря про русиньскых ґрекокатоликів была створена місто довго пожадованого єпіскопа про Русинів. Першым вікарём про Русинів быв менованый василіан Петро Павел Галько, ЧСВВ.

⁵ Од послїднёго кварталу 2004 року Общество св. Іоана Крестителя выдає кварталник АРТОС і Календарь в русиньскім языку.

⁶ На друкованя суть пририхтованы: Малый требник, Акафіст ку священомучітелёви Палвови Петрови Ґойдічови, Молебень ку священомучітелёви Василёви Гопкови, Крестна дорога, Молитвеник Радуйте ся в Господї, Выбраны літурґічны часткы. Перекладує ся Євангеліє од св. Мафтея і Євангеліє од св. Лукы.

⁷ Обіжник Ґрекокатолицького єпіскопства у Пряшові з новембра 2003.

⁸ Одповідь Монс. ТгДр. Яна Бабяка, СІ, пряшівского єпархы, адресована доц. РНДр. Ярмілї Бернасовскій, ПгД., директорцї Інштітуту народностных штудій і чуджіх языків Пряшівской універзіты в Пряшові.

Церьковнославяньскый язык

Церьковнославяньскый язык – богослужебный і літературный язык карпатьскых Русинів і іншых прихыленцїв выходного (бізатьского) обряду хрістіанства (векшинов выходных і южных Славян). Церьковнославяньскый язык мать свою основу в южнославяньскых діалектах Македонії, родных про бізатьскых місіонарїв Конштантіна (Кіріла) і Мефодія, што в 9. ст. принесли хрістіанство Славянам Великой Моравы. Найдавнїша форма того языка, знама як старославяньска, зафіксована лем в дакілько написах і рукописах, котры походять із теріторії южновыходного Балкану (Булгарьскый ханат) і датують ся 10. – зач. 11. ст. Суть писаны кіріліков і глаголіков.

Од самого свого зачатку церьковнославяньскый язык не быв строго кодіфікованым і розвивав ся до окремых варіантів на величезній теріторії свого поужываня. Одокремлюютя ся слїдуючі варіанты, знамы тыж як редакції: серьбскый варіант, руськый, україньскый і ін. Они ся одлишовали міджі собов приниманём ґраматічных і словниковых рис говорів (розговорного языка) реґіону, одкы походив автор (переписовач) даного рукопису. В 17. ст. штандарт церьковнославяньского языка завела ґраматіка Мелетія Смотрицького (1619). Тот штандарт мав вплив на літературный язык нелем выходных Славян (про котрых і была дана ґраматіка), але і Славян южных.

Першы церьковны і світьскы літературны творы, котрых карпаторусиньске походжіня было пересвідчіво доказане, были написаны церьковнославяньскым языком кірілічным письмом. Підкарпатьскый варіан церьковнославяньского языка выужывав ся тыж у першых букварях і ґраматіках, выданых про карпатьскых Русинів. У 18. ст. підкарпатьскый варіант церьковнославяньского языка, вообще основаный на прінціпах ґраматікы М. Смотрицького, перевзяв до себе істы ґраматічны і лексічны рисы розговорного языка карпатьскых Русинів. Як і у іншых выходных Славян, дана етапа розвитку церьковнославяньского языка є знама як „славяноруськый язык“.

На зачатку народностного возроджіня в половинї 19. ст. церьковнославяньскый язык є поступно вытискованый русиньскым розговорным языком або руськым языком у функції літературного языка підкарпатьскых писателїв. Тоты зміны проходили поступно. Церьковнославяньскы елементы продовжовали ся поужывати у русиньскых текстах, давшы розвой літературного языка знамого як „язычіє“ – термін, котрый означав вытвореный як выслїдок змішованя різноязычных елементів некодіфікованый язык.

Церьковнославяньскый язык ай теперь ся актівно выужывать в русиньскых церьквах як богослужебный язык, язык реліґійных публікацій і в дакотрых припадах – у проповідях. Через своє тїсне споїня з выходнобізатьскым хрістіанством, яке ся поважовало за єдну з основных рис русиньского народного самоусвідомлїня, церьковнославяньскый язык і єй традічна азбука (кіріліка) зістають важным сімболом про русиньскый народностный рух. У націоналнім русі по 1989 роцї поужываня церьковнославяньского языка як языка службы Божой у ґрекокатолицькых і православных віруючіх поважує ся як світьскыма, так і реліґійныма лідрами важным елементом пітриманя русиньского народного самоусвідомлїня.

Поужыта література:

Riccardo Picchio, „Church Slavonic“, in A. M. Schenker a Stankiewicz, eds., The Slavic Literary Languages (New Haven, Conn. 1980), стор. 1 – 33,
Alexander M. Schenker, „The Dawn of Slavic“ (London a New Haven, Conn. 1995),
Peter Žeňuch, „Cirkevnoslovanský jazyk vo východoslovenskom kultúrnom dedičstve“ in Matúš Kučera, ed., „Slováci v centrálnom dunajskom regióne od 6. do 11. storočia“ (Bratislava 2000), стор. 217 – 225.

Павел Роберт МАҐОЧІЙ

Карпатьске простопініє

Карпатьске простопініє є унікатна форма вокалной літурґічной музикы в Карпатьскій Руси. На протівагу богослужебной поліфонічной музикы, котра ся передавала за помочі хору, карпатьске простопіє або „церковноє пініє“, церьковный спів ся співав унісоно вшыткыма парафіанами під веджінём півцёучітеля (дяка, кантора). Коренї карпатьского простопінія мож найти у бізатьскій літурґічній музицї, скомпонованой у 8. ст. Іоанном Дамаскіном, і базуючій на восьмитоновім сістемі. В тім часі як церьков рімского (латиньского) обряду уніфіковала простопініє (ґреґоріаньскый спів), у выходній, бізатьскій церькви находиме різны тіпы простопінія, запаяючі руськый „знаменний“, кієвскый, почаївскый, сербскый і карпатьскый (карпаторусиньскый) спів, знамый як ужгородьскый і мукачевскый спів. Карпатьске простопініє має дакілько сполочных характерістік з іншыма сортами співу тіпічныма про бізатьскы традіції, але призначне є то, же они ся находили під впливом містных русиньскых народных мелодій, ай почас співаня, часто выужываючі гармонічны средства призначны народній творчости.

Церьковный спів ся зачав офіціално култівовати у Карпатьскій Руси у 18. ст. Першыраз ся зачав учіти в Мукачевскій богословскій школї (1744) і в Ужгородьскій ґрекокатолицькій учітельскій семінарії, заложеній 1794 року єпіскопом Андріём Бачіньскым (школьскім заряджіню про приправу канторїв і учітелїв). Приближно в тім самім часі професіоналный музикант, кантор, записователь мелодій – Іван Югасевіч-Склярьскый створив сім рукописных книг церьковной музикы („ірмолої“).

На зачатку мизика про літурґію і іншы службы інтерпретовала ся лем дяком. Але од другой половины 19. ст. єй тексты зачали ся друковати і поступно стали приступны віруючім. Александер Духновіч є зоставителём популарной книгы церьковных гімнів і співів „Хлћбъ души“ (1851), Андрій Поповіч (1809 – 1901) – зборника гімнів про утренї, вечурнї, недільнї службы і святочны службы „Великый сборникъ“ (1866). Як зборник А. Духновіча, так і книга А. Поповіча мали много выдань (наприклад „Хлћб души“ быв перевыданый 11 раз в Европі а дакілько раз у США), што приспіло ку популарізації того тіпу співу і зробило з нёго норму во вшыткых церьквах Карпатьской Руси. Праві тота традіція, веце як будь-котра інша, одлишовала Русинів (як ґрекокатоликів, так і православных) од іншых выходнославяньскых народїв. Парафіалный спів забезпечовав чутя духовного зєднованя, єдночасно даваючі каждому почуток особной радости. Далшов музичнов характерістіков карпатьского співу почас літурґії є завершална мелодія „Амінь“, што ся повторять у веце як 20 богослужебных текстах адресованых Хрістови і Святій Тройцї. Тема „Амінь“ мать різны мелодічны варіації з восьмома тонами у святочных мелодіях.

На конци 19. ст. єпіскоп Юлій Фірцак зоставив дві книгы з цілём уніфіковати простопініє Мукачевской ґрекокатолицькой єпархії. Выслїдком того быв „Ужгородський пћсенникъ“ (дакілько выдань, 1902 – 1913), котрый мав 180 текстів зоставленых Іваном Сільваём (публіковав ся під псевдонімом Уріїл Метеор). Першым всеохопляющім помічником із карпатьскым простопінієм была книга Івана Бокшая, основов про котру послужыв спів дяка Ужгородьского катедралного собору Осифа Малинича (умер 1910 р.), з назвов „Церковное простопћніе“. Антолоґія Бокшая – Малинича перевыдавала ся дакілико раз і стала сістематічным помічником карпатьского простопінія в Мукачевскій, Пряшівскій, Гайдудорозькій і Крижевацькій ґрекокатолицькій єпархіях, але тыж у бізатьскых (рутеньскых) і в дакотрых православных єпархіях у США, як і в Бізатьскій словеньскій єпархії в Канадї. Додаточны зборникы были опублікованы про бізатьску (рутеньску) ґрекокатолицьку церькву в США Теодором Раціном („Prostopinje“, 1925), Eндрю Соколом („Plain Chant“, 1946; „Basic Chant“, 1955), Вільямом Левкуличом („Byzantine Liturgical Chant“, 1970), Джеррі Джумбом („Marian Humnal“, 1984), Maйклом Словеском („Divine Liturgy of St. John Chrysostom“, 1988, 1998); про Пряшівску ґрекокатолицьку єпархію Штефаном Папом і Нікіфором Петрашевічом („Ірмологіон“, 1970) і Ґеорґіём Бобаком („Піснеслов ілі Еирмологіон“, 1978); про Ужгородьско-мукачевску православну єпархію Федором Копинцём і Дезідеріём Задором („Збірник закарпатських богослужбових церковних піснеспівів“, 1994); і про Крижевацьку ґрекокатолицьку єпархію Йоакімом Холошняём і Маріёв Холошняї („Зборнїк богослужебного розспиву“, 1996).

Поужыта література:

Юлиян А. Яворский, „Материалы для истории песенной литературы в Подкарпатской Руси“ (Прага 1934);
Федір Стешко, „Церковна музика на Підкарпатській Русі“, „Науковий збірник Товариства „Просвіта“, ХІІ (Ужгород 1937), с. 118 – 128;
Степан Пап „Духовна пісня на Закарпатті“, „Analecta Ordinis S. Basilii Magni, VII, 1 – 4, (Рім 1971), с. 114 – 142;
Stephen Reynolds, „The Carpatho-Rusyn Prostopinije“, „Carpatho-Rusyn American, II, 3 a ІІІ, 2 (Феарвъю, Ню Джерсі 1979 – 1980), pp. 6 – 7, 4 – 5, 6;
Joan L. Roccasalvo, „The Plainchant Tradition of Southwestwrn Rus´“, (Булдер, Колорадо 1986).

Джеррі ДЖУМБА

Павел Роберт МАҐОЧІЙ

Колядкы

Колядкы – ріствяны співы, котры ся співають на русиньскы мелодії. Суть росшырены тыж міджі іншыма славяньскыма і неславяньскыма народами. Їх тексты прославляють народжіня Ісуса. Подля традіції колядкы співали в русиньскых селах як неодємну часть каждорічного ціклу ріствяных обрядїв віфлеємцї (яслічкарї), котры были облечены так, жебы корешпондовали з ріствянима повіданями, ходили з хыжы до хыжы і грали віфлеємскы гры споєны з народжінём Божого сына.

Першы друкованы тексты русиньскых колядок объявили ся в зборниках русиньскых реліґїйных і духовных співів, котры зачали выходити на кінци 19. ст. Міджі першы зборникы присвячены шпеціално тому жанру і надрукованы про потребы Мукачевской ґрекокатолицькой єпархії, належали „Коляды, або пісні на рождество Христове“ (1936, передрук 1997); першу книгу русиньскых колядок із текстами і музиков зоставив Філарет Колесса (1938). В часі комуністічной влады (1945 – 1989) верейна презентація колядок на землях, де жыли Русины, была векшинов заказана, хоць ґрекокатолицькому священикови Чеськословеньска – Штефанови Папови ся подарило выдати зборник реліґійных співів („Grekokatolicki duchovňi pisňi“, 1969), в котрім было і пару колядок. В посткомуністічнім періодї співаня колядок зась было можне, зачали ся і выдавать зборникы і музичны записы колядок.

Поужыта література:

Філарет Колесса, „Старинні мелодії українських обрядових пісень (весільних і колядок) на Закарпатті“, „Науковий зборник Товариства „Просвћта“, Ужгород 1934, с. 121 – 152,
Петръ Линтуръ, „Угро-русскія коляды“, Ужгород 1942,
Юрій Туряниця, „Новорічно-різдвяні обряди і пісні Закарпаття“, „Колядки Закарпаття“, Ужгород 1993, с. 5 – 23.

П. Р. М.