Вопрос літурґічных книг про Русинів

(Выступ на научнім семінарї "Хрістіаньскы церьквы выходного обряду і формованя народной ідентічности карпатьскых Русинів", Пряшів,
5. новембра 2009)

Говорити на тему Літурґічны книгы про Русинів, їх запроваджіня і хоснованя в богослужінях Восточной церькви і перспектівы до будучности на научній конференції, є про мене честь. Но зарівно із тым потрібно повісти, же то тема шырока і не дасть ся обяснити наповно в єднім рефератї. Спробую ту холем накреслити головны часткы, якы ся дотуляють літурґічного жывота ґрекокатоликів Русинів на Словеньску, точнїше, в Пряшівскім архієпіскопстві. Скорше як зачну аналізовати высше спомянуту тему, хотїв бы-м припомянути, же в інтересах обєктівности мав бы ту брати участь і хтось із представителїв Літурґічной комісії, яка дїє в рамках архієпіскопства, і тот повіренець мав бы інформовати о тім, як комісія помагать рїшати літурґічны (богослужебны) потребы народностных меншын в нашім архієпіскопстві і метрополії, міджі нима і русиньской. То значіть, як помагать 33 469 вірникам ґрекокатоликам, котры ся в послїднїм списованю людей приголосили офіціално к русиньскій народности і довєдна 55 тісяч людём із материньскым русиньскым языком на Словеньску.

Прошто то припоминам? Зато, жебы і незаінтересованый чоловік порозумів, же перетолкованя літурґічного або богослужебного тексту – то лем перша частка цілого процесу схвалёваня і запроваджіня ёго до пасторачной практікы. Треба повісти і тото, же-м быв од початку при перекладах (тогды до некодіфікованого русиньского языка од року 1985), быв єм од року 1999 і членом Літурґічной комісії, тогды Пряшівского єпіскопства, же 6. 2. 2004 єм жадав тогды выменованого єпархом Яном Бабяком вікаря про Русинів, василіяна о. Павла Галька, жебы ся дожадовав створїня Секції про Русинів при Літурґічній комісії (з 12 членів ЛК 11 голосовало за створїня такой секції. То было першый раз в історії нашого єпіскопства, же в рамках Літурґічной комісії была створена русиньска секція! Хоць вікарь про Русинів мав таку компетенцію од єпархы, зафіксовану декретом – дозерати на переклады до русиньского языка, передкладати їх на схвалїня Владыкови.., но в процесї перекладів і предкладаня на схвалїня вікарь быв од початку пасівным. В р. 2004 офіціално русиньска секція, яка робила в зложіню о. Франтїшек Крайняк, о. Мартін Костілник і о. Ярослав Поповець, перекладала до кодіфікованого русиньского языка найпотрібнїшы тексты допереду становлены проґрамом і предкладала їх літурґічній комісії і Владыкови, жебы были засланы на схвалїня Восточній конґреґації до Рима. Секція в такім зложіню робила до кінця р. 2006.

далe

Мґр. о. Ярослав ПОПОВЕЦЬ, председа Общества св. Йоана Крестителя

Полеміка на церьковну тему

Пан Mихал Бурцін із Гуменного, видить ся, отворив дость чутливу міджі Русинами тему – конфесія Русинів (Русины-Словаци, хто суть тоты люде? НН ч. 29 – 30/2009). На ёго матеріал зареаґовав Николай Шкурла з Ладомировой: Нашы предкы были православны (НН ч. 35 – 36/2009), а на нёго пришла далша рекація, а то од о. Ярослава Поповця з Чірча: Ту не йде о деревяны церькви (НН ч. 37 – 38/2009). Теперь ку даній темі хочу і я додати пару речінь.

Автор матеріалу – Николай Шкурла ся поставив до ролї тлумачника „реалной правды“ о конфесії Русинів. Ёго матеріал є в многім скресленый, неточный, зато го не мож поважовати за вірогодный. Пан Шкурла ся докінця не снажить быти ани обєктівным. Такой на зачатку він не поважує за потребне увести, же Русины ани в минулости не были лем православны, але были і ґрекокатоликами, так як суть і днесь. Дале пан Шкурла полемізує зо словами пана Бурціна, на матеріал котрого зареаґов і котрый пише о тім, же цісарёвна Марія Терезія прияла вызнамны реформы про Русинів. З поглядом пана Бурціна бы єм сугласив, бо Марія Терезія, так як і Йозеф ІІ. зробив тыж многы позітівны реформы в країнї, хоць в дакотрых пунктах были главно реформы єй сына про ґрекокатоликів і про православных оклїщуючі. Пан Шкурла видить „ліквідацію православія“ і в тім, же ся могли будовати лем деревяны церькви, зато, як пише, маме в русиньскых селах на северовыходї Словакії много деревяных храмів, а на словацькых їх скоро нїт. Пан Шкурла але забыв підкреслити, же тоты деревяны церьковкы збудовали нашы русиньскы предкове – ґрекокатолици. І скоро вшыткы з них належать Ґрекокатолицькій церькви. Пару деревяных церьквей ся заховало і в словацькых селах ці містах.

далe

Валентін ЛУЦАК, Кошіцї, 18.11.2009

В папскій булї суть кламства?!

День 30. януара 2008 ся золотыма буквами записав до історії словацькой ґрекокатолицькой церькви sui iuris: папа Бенедікт ХVI.  єй посилнив на укор стародавной кіріло-мефодьской русиньской церькви sui iuris і установив папскыма булами:

Пряшівску ґрекокатолицьку митрополію,

Кошіцьку ґрекокатолицьку єпархію,

Братїславску ґрекокатолицьку єпархію.

А Русины на Словакії зась обышли напорожнё: не дістали од папы Бенедікта ХVI. свого єпіскопа...

Ёго Ексцеленція мирополита новоустановленой Пряшівской ґрекокатолицькой мирополії словацькой церькви sui iuris, єзуіта-владыка, ТгДр. Ян Бабяк, ПгД., зробив про історію своёй церькви велике дїло: опубліковав вшыткы установчі папскы булы в книзї „Schematizmus Prešovskej gréckokatolíckej metropolie 2008“ (Prešov, 2008, с. 18-42).

далe

www.geocities.com/timkovic/   jvtosbm@yahoo.com

Выбрали нового секретаря Конґреґації про выходны церькви

Став ся ним ректор Папского выходного інштітуту, словеньскый єзуіта Кіріл Василь. Вырїшыв о тім 7. мая 2009 Святый Отець, котрый го сучасно повышыв до функції архієпіскопа тітуларного центра в Толемаідї в Лібії.

Архієпіскоп Кіріл Василь, СІ, ся народив 10. апріля 1965 в Кошіцях. По скінчіню ґімназії в Кошіцях основну теолоґічну освіту здобыв на Римокатолицькій кіріломефодьскій богословскій факултї в Братїславі у роках 1982 – 1987. Высвяченый за священика быв 14. юна 1987 у Пряшові кріжевацькым єпіскопом Монс. Славоміром Мікловшом. В авґустї 1987 Монс. К. Василь еміґровав до Італії, в р. 1989 здобыв ліценціат на Правницькій факултї Папского выходного інштітуту в Римі, де продовжовав у докторандьскім штудію, але в октобрї 1990 штудії перерушыв і вступив до новіціату Сполочности Ісусовой (СІ) у таліаньскім Янові. По навернутю до Рима в р. 1992 продовжовав штудії а в децембрї 1994 здобыв докторат із канонічного права на споминанім інштітутї. В р. 1997 ся габілітовав на Теолоґічній факултї Палацького універзіты в Оломоуцу. Од р. 1995 зачав учіти церьковне право в Теолоґічнім інштітутї св. Алойза в Братїславі. В р. 1997 на Папскій Ґреґоровій універзітї здобыв діплом із церьковной юрісдікції. В р. 2000 Монс. К. Василь ся став деканом Факулты выходного церьковного права у Папскім выходнім інштітутї в Римі а в тім самім роцї быв выменованый за конзултора Конґреґації про выходну церьков, в р. 2002 за конзултора Конґреґації про науку віры а в р. 2003 за конзултора Папской рады про старостливость о еміґрантів і путуючіх. В р. 2007 Монс. К. Василь ся став ректором Папского выходного інштітуту в Римі.

В сучасности є зарівно професором на Папскій Ґреґоровій універзітї в Римі і на Теолоґічній факултї Тырнавской універзіты в Братїславі. Є автором многых публікацій і статей, довгорічным сполупрацовником словеньской редакції ватіканьского радіа.

П. К., мол.

MONASTYR KRASNYJ BROD

Archieparchialnyj odpust - Sošestvije

Sv. Ducha 6. - 7. juna 2009

Subota 6. juna 2009    Fatimska

14.00    Perenesiňa Ikony Presv. Bohorodici

15.30    Moleben ku Presv. Bohorodici

16.00    Posvjačiňa vody

16.30    Večurňa z litijov

17.00     Ružanec

18.00    Služba Boža, Agape

20.00    Akafist ku Sv. Duchu

21.00    Povečerije, molitva Psalmiv

Neďiľa  7. juna 2009

  8.00     Utreňa

  9.00     Moleben ku Presv. Bohorodici

10.00    Posvjacka Monastyrskoj Cerkvi

10.30    Archijerejska Služba Boža, mirovaňa…

             Vladyka Ján Babjak SJ prešovskyj archiepiskop a metropolita

о. Франтїшек Данцак – знамый кубеколоґ

(Роздумованя при ёго 70-цї)

З історії добрї знаєме, же священици все стояли на челї културного процесу, были нелем душпастырями, але і докторами, учітелями, адвокатами, господарями, а часто прозаіками, поетами, драматурґами, філозофами (А. Духновіч, А. Павловіч, Ю. Ставровскый-Попрадов, Е. Кубек). Жыли вєдно з народом і про народ. І днеська ся найдуть такы жертовны духовны дїятелї, якы роблять, повіджене словами політіка В. Черчіла, ай тогды, кідь іншы ся забавляють. Суть щастливы, кідь можуть быти ужыточныма і чінити добро. К такым належить о. Франтїшек Данцак, знамый про нашу русиньску громаду тым, же ся жыво інтересує културно-освітныма снагами Русинів, є членом Сполку русиньскых писателїв, членом Світовой академії русиньской културы, Русиньского културно-освітного общества А. Духновіча в Пряшові. Ай кідь сам походить із словацького (шарішского) села, Русины му приросли к сердцю. Зріс ся з нима як духовна особность, і они ся стали дїлом ёго сердця. Тыма днями він славить 70 років од свого узрітя Божого світа.

Народив ся о. Франтїшек Данцак 9. фебруара 1939 року у Варганёвцях, окрес Пряшів. По скінчіню основной і середнёй школы у Варганёвцях, Шарішскых Богдановцях і Пряшові, выштудовав Православну богословску факулту в Пряшові (1956 – 1960). В р.1964 ся оженив з Маріёв Петрушовов з Андріёвой, з котров мав двох сынів – Любоміра і Владиміра. В тім же роцї быв высвяченый в Андріёвій. Быв выменованый за духовного справцю села Грабске, адмініструє парохію в Снакові (вшытко Бардеёвскый окрес).  У 1968 пo лeґалізації ґрeкoкатoлиць-кoй цeрькви і він ся ку нїй вeрнув. Од р. 1977 аж до одходу на пензію до 30. юна 2003 року є справцём парохії Кружлёв (тыж окр. Бардеёв). Од 1. юла 2003 р. жыє в Бардеёвскій Новій Всї. Од 1. септембра 2008 по пятёх роках „одпочіваня“ го пряшівскый архієпіскоп і митрополита Монс. ТгДр. Ян Бабяк, СІ, выменовав за віцеканцеларя Пряшівской ґрекокатолицькой митрополії.

далe

Марія МАЛЬЦОВСКА, 28.1.2009

О акції, де не было чути русиньске слово

8. новембра 2008 року єм быв як член катедралного хору св. Іоанна Хрестителя в Пряшові на ославах 15. річніцї высвячіня Ґрекокатолицькой церькви Матери неперестанной помочі в Старій Любовни. Окрем хору з Пряшова были там і хоры з Михаловець, Вранова над Топлёв і хор із Старой Любовнї. Акція была в просторах з архітекточного боку інтересно ладженого храму і дасть ся повісти, же была приготовлена на добрій орґанізачній уровни. Позітівно треба оцінити тото, же вшыткы хоры выступили з репертоаром в старославяньскім языку. Крітічно але треба повісти, же в центрї русиньского реґіону, за котрый Стару Любовню і єй околиты села поважуєме, не прозвучало ани єдно слово по русиньскы.(!) Єм пересвідченый, же векшына вірників суть Русины, а зато їх парох о. Пацак як і модераторка проґраму могли холем дашто повісти по русиньскы. Мінімално отворити акцію і представити хоры. Так уж то є, од священиків-Словаків або протирусиньской орьєнтації тяжко дашто таке чекати. А іщі все є платне тото, же векшына Русинів ся ганьбить на свій материньскый русиньскый язык і терпить чувством меншецінности, кідь має публічно выступити по русиньскы.

Є то блудный круг, а кідь ся нам не подарить з нёго выйти, так тяжко досягнеме возроджіня Русинів у пожадованій мірї. А списованя людей уж є перед дверями. Є то вызва і про містну орґанізацію Русиньской оброды в Старій Любовнї.    

Др. Петро КРАЙНЯК, Пряшів, 26.12.2008

Хор iз Руського Керестура побывав у Пряшові

Міджі співацькыма хорами, котры выступили на ХVІІ. річнику Міджінародного фестівалу духовной піснї візантьского обряду, 29. новембра 2008 р. в пряшівскім ґрекоактолицькім храмі св. Іоанна Хрестителя быв ай хор Дому културы з Руського Керестура з Войводины (Сербія). Хор під веджінём  діріґенткы Лідії Пашовой ся запрезентовав высокоякостным проґрамом. В ёго репертуарї было 12 пісень по старославяньскы, за што быв оціненым довгыма аплавзами публікы. В каждім припадї ёго участь была збогачінём главного суботнёго концерту.

Нашы приятелї почас пербываня в Пряшові навщівили ай кріпту під катедралным храмом і поклонили ся памятцї русиньского народного будителя Александра Духновіча при ёго гробі, де  заспівали вєдно із священиками Вічную память. Коротко абсолвовали і навщіву в Музею русиньской културы в Пряшові (треба чімскоріше консолідовати выставу експонатів музею і інформачны панелы так, як сі то народностный музей Русинів заслужить – позн. автора).

В недїлю, 30. новембра 2008, хор з Руського Керестура выступив  на св. літурґії в катедралнім храмі. Службу Божу одправляли керестурьскый парох о. Малацко і о. Рац. Шкода, ще євангелії і апостолы не были прочітаны у войводиньскім русиньскім языку. Вірници тыж чекали, же ся їм о. Малацко приговорить в проповіди або по Службі Божій. Не стало ся. В пряшівскій катедралї є то так, же вшытко, што „пахне“ русинством, є утисковане, а робить ся вшытко про то, абы Русины не мали шансу ся презентовати. На роздїл од церьковного жывота в Руськім Керестурї, де ся не роблять вірникам такы перешкоды, як в Пряшові, а де церьков підпорує розвой їх културы і языка. Русины в Руськім Керестурї ся тримають свого, за што їм належить велике узнаня і похвала, а так істо Господу Богу, же їм в тім дїлї помагать.

На конець перебываня хору з Руського Керестура в Пряшові приготивли членове пряшівского катедралного хору св. Іоанна Хрестителя своїм приятелям із „долной землї“ гостину, вєдно ся побавили, поспівали, лїпше ся спознали. Володимир Малацко, директор Дому културы в Руськім Керестурї, подаровав диріґентцї пряшівского хору Валерії Гріцововій образ церькви у Водицї, котра є путницькым центром  Русинів-ґрекокатоликів у Войводинї. Прекраснов піснёв Руснака ся презентовав із своїм неповторным голосом знамый співак з Руського Керестура – Михал Бодянець. При ёго співі многы люде мали слызы у очах. Розговоры з членами хору з Руського Керестура потвердили, же їх націоналне усвідомлїня може быти про Русинів на Словакії прикладом і доказом того, же народ, котрый сі цінить і утримує свій материньскый язык, не загыне, ани ся не мусить бояти за свою екзістенцію і ганьбити ся при гробах своїх предків.

Др. Петро КРАЙНЯК, Пряшів, 26.12.2008

 Почливый спомин на  Василя Кочембу

 (10 років од смерти поета, 23. 9. 1937 – 23. 12. 1998)

23. децембра 2008 року минать 10 років од смерти священика, поета о. Василя Кочембу,  родака з Великого Липника Старолюбовняньского окресу, якый ся до свідмости чітателїв записав і як редактор, публіціст, а главо як поет. Свої поетічны творы публіковав по словеньскы в Любовняньскых новинах, в Слові, Благовістнику, в Календарю про ґрекокатоликів часто під псевдонімом Лацо Дунаєцькый. Выходили му ай в перекладї на україньскый язык в Новім жыттю, Дружно вперед, в Дуклї. Став ся знамым выходом поетічной збіркы З неба і землї, яка вышла по українськы  у 1997 роцї у Словеньскім педаґоґічнім выдавательстві, в одділїню україньской літературы в Пряшові на 120 сторонках. Зодповідным редактором быв знамый україньскый поет,

родак з Кієва Віталій Конопелець. Є ту передусловіє, же стишкы В. Кочембы перепоетізовав до україньского языка із словацького якраз він, і хоць в книжцї таку інформацію не находиме. В тім самім роцї выходить збірка по словацькы під назвов „Zo Zeme i z neba неба“, (96 стор.) а то у выдавательстві Міхала Вашка в Пряшові, де ся пише, же стишкы перетлумачів з україньского до словацького якраз автор.    

З нагоды 10 років од смерти священика і поета в тых днёх вышла книжка Франтїшка Данцака i Монікы Танчаковой „Vaiľ Kočemba. Kňaz, básnik, redaktor, publicista“ у выдавательстві Петра в Пряшові. Зоставитель Франтїшек Данцак єй выдав властным накладом. О ПаедДр, Ф. Данцакови, днесь віцеканцеларови Ґрекокатолицькой єпіскопской канцеларії в Пряшові, є знаме, же обявлять забытых авторів, дає до обігу новы факты з їх жывота і творчости. Є то знамый кубеколок, автор сценаря відеонагравкы о Емілови Кубекови (2008). Він выдав книжку і о поетови Емілови Корбови, а днесь є то Василь Кочемба, ёго приятель з молодости, якому выданём книжкы присвячує свій почливый спомин на Русина з Великого Липника. Поет собі желав, жебы быв похованый під липами коло церькви св. архангела Михаіла у Валикім Липнику. І кідь писав по словацькы, а то чувственно о своїм роднім краю, вышли му творы, в якых глядать свою націоналну тварь, зістає про нас Русином, о чім свідчіть ёго коріня, ёго одношіня ку русиньскым традіціям, фолклору (Ф. Данцак споминать на „тіпічну русиньску свадьбу“ поета з Аннов Гребіковов в Якубянах 5. фебруара 1959 року).

Споминана книжочка не є росягла, лем 54 сторінкы, але є набита інформаціями і чітатель має такой перед очіма жывот і творбу Василя Кочембы, ёго душпастырьску роботу в такых русиньскых селах, як: Чабалївцї, , Удоль, Остурня, Тихый Потік, Сулин, Грабівчік  і іншы. Ф. Данцак описує родне село поета Великый Липник, заставлює ся на дїтстві і ёго штуденьскых роках, занимать ся душпастырьсков і літературнов роботов, а наконець споминать смерть і погріб. Другу часть книжкы творять спомины редакторкы, поеткы Монікы Танчаковой на отця Василя, з якым єй повязовало довгорічне приятельство як поетів, але і як формователїв змаганя Поетічна Любовня, де о. Кочемба аж до своёй кончіны быв председом пороты. Дале зоставователь подає выберову бібліоґрафію робот Василя Кочембы а выносить на сітло іщі ёго неопублікованы творы (Аве Марія, Дунаєць мій, Моніцї Танчаковій, поетцї ку народенинам). Публікація доповнена  фотоґрафіями і пейзажами родного краю поета.

М. МАЛЬЦОВСКА, 26.12.2008

Спомин на Йозефа Міжічка

В селї Окружна, окрес Пряшів, 4. октобра 2008 ся одправляла літурґія у звязи з 90. роковинами смерти ґрекокатолицького священика Йозефа Міжічка (1847 – 1918), професора теолоґії, каноніка-вельпрепошта Пряшівской капітулы, папского прелата і ґенералного вікаря Пряшівского ґрекокатолицького єпіскопства. Святочну літурґію служыв і проповідав ґенералный вікарь Пряшівского архієпіскопства Марцел Мойзеш. Вєдно з ним служыли Службу Божу ай далшы штирёми священици, міджі котрыма были ай нашы русиньскы отцёве духовны – Ярослав Поповець з Чірча і Франтїшек Крайняк з Камюнкы, котрый є правнуком Йозефа Міжічка. Почас Службы Божой співав катедралный хор святого Яна Хрестителя з Пряшова. На кінцї свята была одкрыта памятна табла Йозефови Міжічкови на стїнї парохіалной церькви святого Михаіла Архангела з р. 1788. Таблу святочно одкрыв староста села Окружна Інж. Павол Сучко і о. Франтїшек Крайняк а посятив єй ґенералный вікарь Марцел Мойзеш. На святочнім актї на сільскім урядї поздравив притомных председа Русиньского културно-освітного общества Александра Духновіча і председа Руського клубу – 1923 Мґр. Гавриіл Бескид.

• На літурґічній славности і одкрытю памятной таблы Й. Міжічковы 4. октобра 2008, окрем іншых, взяли участь: (злїва) староста села П. Сучко, ґенералный вікарь М. Мойзеш, близка родина, председа Русиньского културно-освітного общества А. Духновіча Г. Бескид і председа Містной орґанізації Русиньской оброды у Пряшові Ф. Віцо.

Йозеф Міжічко ся народив 7. януара 1847 в селї Окружна (даколи Керештвей) в родинї Андрія Міжічка і Марії, родженой Сучковой. Штудовав на мадярьскій кралёвскій ґімназії в Пряшові, теолоґічны штудії зачав в Ужгородї, пізнїше штудовав у Тырнаві і Відню. Перед высвячінём ся оженив з Ірмов Мигалічовов в Окружній, дївков містного священика Яна Мигаліча. Быв высвяченый 26. новембра 1873 в катедралнім храмі в Пряшові. Служыв в русиньскім реґіонї, в селах Торискы, Камюнка, Якубяны, Порубка при Гуменнім і Собош в окресї Свідник. В р. 1889 ся стає священиком у своїм роднім селї Окружна в Шаріській жупі. В Собоші му як 34-річна умерла жена Ірма, як 16-річна дївка Ірма а пізнїше сын-матурант Николай. Зіставать сам з єдиным сыном Евґеном, котрый в р. 1902 быв высвяченый за священика і служыв на фарї Градиско аж до своёй смерти, а як декан у Варганёвцях (1905 – 1942). Йозеф Міжічко все штудовав. В р. 1887 зробив екзамены на ґімназіалного професора реліґії, знав по русиньскы, по мадярьскы, по нїмецькы, по латиньскы, по руськы і по ґрецькы. В р. 1895 го владыка Ян Валій меновав за декана Пряшівского деканату. Тот істый єпіскоп го в р. 1897 кличе навсе до Пряшова, де ся стає професором доґматічной теолоґії, шпірітуалом в теолоґічній семінарії і конзісторіалным радцём. В р. 1902 ся ставать членом Пряшівской капітулы. Є выменованый цісарём Франтїшком Йозефом І. за молодшого каноника а поступно здобывать вшыткы канонічны ступнї. По смерти каноника Юрая Репашія ся в р. 1915 стає ёго наступцём як вельпрепошт Пряшівской капітулы. В тім часї має функцію ґенералного вікаря Пряшівской єпархії, о чім ся ай пише в листинї папы Бенедікта ХV., котров менує Йозефа Міжічка за папского прелата. Кідьже быв вдовцём, по смерти єпіскопа Валія в р. 1911 ся ёго мено споминало міджі кандідатами на єпіскопа, котрым наконець ся став Штефан Новак.

Йозеф Міжічко умер 8. октобра 1918 у Пряшові як 72-річный. Погріб одправляв 10. октобра в катедралнім храмі св. Яна Хрестителя в Пряшові за участи великого множества священиків, монахів, церьковных і світьскых функціонарїв і віруючіх єпіскоп Штефан Новак. Тїлесны остаткы были уложены на цінтерю в Пряшові, де ся доднесь находить ёго гріб із камяным памятником.

Др. Петро КРАЙНЯК, Пряшів,  фоткы Мґр. П. Крайняк, 11.11.2008

Перша новоєрейска свята Служба Божа

•  Отець духовный Маріан Медвідь із Міджілаборець прияв священство із рук владыкы Мілана Хаутура на Українї 28. aвґуста 2008 в Мукачові на праздник Успенія, а то в церькви, котра є присвячена Успенію Пресвятой Богородіцї.

Отець духовный Маріан Медвідь із Міджілаборець быв высланый із Кошіцького екзархату на Україну, де 9 років служыв як архідіакон. Священство прияв із рук владыкы Мілана Хаутура на Українї 28. aвґуста 2008 в Мукачові на праздник Успенія, а то в церькви, котра є присвячена Успенію Пресвятой Богородіцї. На тім прекраснім святї брало участь много священиків з Україны, тыж о. Ян Блажко із Міджілаборець, понад 20 віруючіх із Словакії – з родины і близкых. Церьков была переповнена – зышло ся понад 1000 людей.

У Міджілабірцях славность ся зачала в недїлю 31. авґуста 2008 о 9-ій годинї. Процесія за співу хрістіаньскых пісень ішла містом аж на сідліско, де уж чекала родина а тыж священици з Україны: о. Мілан Береж, таёмник владыкы Мілана Шашіка – мукачевского єпіскопа, о. Ламжа і коло 15 вірників з Україны. Велика святочна Служба Божа ся зачала в 10-ій годинї в нашій Ґрекокатолицькій церькви св. Василія Великого у Міджілабірцях, котру вєдно з новоєреём Маріаном одправляли і ёго двоме братя священици Мірко і Павел і далшых 21 священиків. Отець духовный лабірьской парохії Ян Блажко го сердечно привітав. „Одтеперь, отче, Маріане, Господь Бог буде через твої рукы роздавати хлїб голодным, а твої ногы няй ся стануть Хрістовыма ногами, штобы ішли за Хрістом,“ повів він.

Проповідь мав брат о. Маріана – Павел. Была повна любви к своїй мамцї, котра по смерти свого мужа сама выховала шытирёх сынів, із котрых трёми прияли дорогу священицтва. „Є то про нас знак подякы за добру хрістіаньску выхову.“

Отець духовный Маріан є на Українї і секретарём двох єпіскопів. А то, вера, велика жертва про Господа Бога. Знаме, же кажду професію мож нагородити, але посланя священика не мать нагороду а прияти тоту жертву од Господа Бога значіть зречі ся світьского жывота і наслїдовати Хріста в чістотї і вірности аж до смерти. Кошіцькый єпіскоп Мілан Хаутур удїлив му тітул протоєрея з правом носити на своїх грудях Золотый хрест.

Святе причастя роздавав о. Маріан вєдно із своїма братами, священиками Мірком і Павлом. На кінцї святой літурґії сьме чули слова о. Франтїшка Крайняка, котрый в Міджілабірцях служыв 20 років і добрї познав родину Медвідёвых і їх уж помершого нянька, котрый быв рокы добрым, прикладным куратором.

Перше новоєрейске благословлїня о. Маріан дав своїй мамі, братови з родинов, братам-священикам, хрестным родічам, вшыткым священикам, сестрічкам, вшыткым вірникам. Не забыв на хворых і терплячіх. Наконець сьме вшыткы заспівали На многая і благая лїта.

Отче Маріане!

І мы, членове Общества св. Ружанця, у своїх молитвах на Вас не забудеме. Жычіме Вам вєдно з кураторь-скым збором і лабірьскыма вірниками много Божой помочі, штобы Вас наша небесна Мамка взяла під свій омофор, штобы сьте на Українї роздавали слова Євангелія і штобы Господь Бог Вам давав помічну руку. Просиме і о молитвы за нас, вірників Лабірщіны.

За вірників Лабірщіны, Анна ВЛАДЫКОВА,

членка Общества св. Ружанця, 11.11.2008

Быв зліквідованый єдиный ґрекокатолицькый центер русинства в Пряшові

Стачіть собі взяти до рук вшыткы чісла Народных новинок за послїднїх вісем років (2000 – 2008) а в них ся одзеркалює і судьба єдиного русиньского ґрекокатолицького духовного центра в Пряшові – василіаньского монастыря. Од року 2000 аж до авґуста 2008 у василіаньскім монастырю на Ваяньского уліцї ч. 31 в Пряшові актівно дїіяли двоме родны братове – о. Йосафат Владимір Тімковіч, ЧСВВ (1964) і о. Ґоразд Андрій Тімковіч, ЧССВ (1959).

Вісем років дїятельства василіанів-Русинів, отцїв Тімковічовых у Пряшові мож роздїлити на дві етапы:

1. рокы 2000 – 2003 – тзв. золота ера дїятельства, і

2. рокы 2003 – 2008 – обрана перед атаками неприятелїв Русинів, морално підкріплёваных єзуітом, архієпіскопом-митрополитом Яном Бабяком.

Такой по своїм приходї до Пряшова отцї Тімковічовы зачали актівно робити з русиньсков, главно высокошкольсков і середнёшкольсков, молодежов, котра ся реґуларно каждый тыждень сходила до василіаньского монастыря нелем на старославяньскы Службы Божы з чітанём євангелій і апостолів у кодіфікованім русиньскім языку, але і на русиньскы проповідї, і на стрїчі і діскузії на різны темы під веджінём спершу о. Йосафата В. Тімковіча, ЧССВ (в роках 2000 – 2001) а пізнїше – о. Ґоразда А. Тімковіча, ЧССВ (в роках 2001 – 2003). Русиньска молодеж тоты стрїчі назвала Кругом св. Василія Великого і до того кругу 15 – 30 молодых людей приходило раз за тыждень (найчастїше в середу).

далe

Александер ЗОЗУЛЯК, 6.10.2008

Юбілей катедралного хору св. Іоана Хрестителя

1. септембра 2008 Ґрекокатолицькый катедралный хор св. Іоана Хрестителя у Пряшові ославив 40 років од свого взнику.

● Юбілуючій Ґрекокатолицькый катедралный хор св. Іоана Хрестителя у Пряшові зо своёв сучаснов діріґентков Валеріёв Гріцововов і бывшым деканом пряшівской парохії – Ґабріелом Секелём.

В роцї 1968 по обновлїню Ґрекокатолицькой церькви в Чеськословеньску была під веджінём днесь уж небогого Ґабріела Мірошая обновлена робота того храмового хору, котрого дїятельство в р. 1950 ся насилу скінчіло. Новый катедралный хор надвязав на богату історію хорового співу в пряшівскій катедралї, котра взникла в р. 1885. Выступлїня хору ся стали неоддїлнов частёв вшыткых вызнамных церьковных подїй пряшівской єпархії. Хор выступав на многых културных акціях нелем дома, але і за граніцями нашой републікы, де достойно репрезентовав нелем свою ґрекокатольцьку церьков, але і місто Пряшів, і Словеньско. Міджі ёго найвызнамнїшы презентації належыть ёго выступлїня вєдно з далшыма хорами Словеньска почас навщівы Святого Отця Яна Павла ІІ. в роцї 1991 в Марія Повчі у Мадярьску, а 2. юла 1995 почас історічной навщівы Святого Отця Яна Павла ІІ. у Пряшові. Даякый час хор діріґовав Франтїшек Шестак а в сучасности му діріґує Валерія Гріцовова. Минулого року ся хор запрезентовав компактным діском Спаси, мня, Боже мой, а теперь приправує далшый компактный діск із репертоаром рождественных коляд.

У суботу, 13. септембра 2008, буде к юбілею споминаного хору в катедралнім храмі у Пряшові архієрейска Служба Божа, котру буде одправляти архієпіс-коп пряшівскый і митрополита, Монс. Ян Бабяк, по котрій буде святочный концерт катедралного хору св. Іоана Хрестителя.

Др. Петро КРАЙНЯК,

фотка з архіву автора, 15.09.2008

Краснобрідьскый поліґлот – єромонах

Владимір І. Терлецькый (1808 – 1889)

• Єромонах і архімандріта Владимір І. Терлецькый із Чіну св. Василія Великого, доктор медицины і теолоґії, котрый знав мінімално 12 языків і в роках 1863 – 1972 дїяв у Краснобрiдьскім монастырю. Тоту фотоґрафію зробив Анатолій Кралицькый із Чабин.

Іполіт Терлецькый ся народив в 1808 роцї у Волиньскій ґубернії, в тогдышнїй Росії (днесь Україна – знав добрї по руськы і по українськы). В р. 1825 – 1830 штудовав у Відню медицину (знав по нїмецькы і латиньскы), пак продовжовав в штудіях у Кракові (знав добрї по польскы) і став ся доктором медицины. Часто путёвав по западній Европі. В роках 1836 – 1842 жыв у Паріжу у Франції (знав добрї по французькы). В р. 1842 быв высвяченый за священика. В роках 1842 – 1848 жыв у Римі, де штудовав теолоґію і досягнув там уж другый докторат – докторат з теолоґії (знав добрї по таліаньскы, церьковнославяньскы).

Як єдиный в історії выробив ґеніалный проєкт ґрекокатолицького патріархату в Австрійскім цісарьстві, якый бы застрішовав вшыткых ґрекокатоликів. В роках 1849 – 1855 жыв зась в Паріжу. В роках 1855 – 1857 перебывав в Антіохії і в Палестынї (знав добрї по ґрецькы і арабскы).

Духновіч і Терлецькый

В р. 1857 Терлецькый пришов на Підкарпатьску Русь і став ся великым приятелём каноника Александра Духновіча, під впливом котрого в тім самім роцї (1857, уж як 49-річный ґрекокатолицькый священик) вступив в Мукачові до василіаньского чіну (научів ся по русиньскы і мадярьскы). Духновіч сі барз добрї усвідомлёвав, яку вызнамну роль мали василіане в історії ґрекокатоликів, зато ся снажив к ним чім скорше привести і того выняткового інтелектуала по тім, як го лїпше спознав.

далe

 о. Йосафат В. ТІМКОВІЧ, ЧСВВ, 05.09.2008

o. Jozafát V. Timkovič, OSBM, o. Gorazd A. Timkovič, OSBM
Štefanikova ul. č. 11, Košice, 040 01, Slovensko
 

V Košiciach 3. augusta 2008

Vyhlásenie
k udalostiam z 2. augusta 2008 v Prešovskom baziliánskom monastyre, Vajanského ulica č. 31, Prešov

1.) Otcovia baziliáni Jozafát V. Timkovič a Gorazd A. Timkovič sa odvolali na pápeža rímskeho Benedikta XVI. v jednej a tej istej kauze celkovo päťkrát. Piate odvolanie adresované priamo pápežovi Benediktovi XVI. do Vatikánu odoslali 28. júna 2006. I napriek tomu, že pápež rímsky dal každému veriacemu právo priameho odvolania sa na jeho osobu (primát pápeža rímskeho v praxi podľa kánona 1059 §1 CCEO), ani na jedno z odvolaní otcov Timkovičovcov dodnes neodpovedal ani pápež rímsky Benedikt XVI. a ani nikto pápežom rímskym poverený…

2.) Okresný súd Prešov odpovedal v mene Slovenskej republiky otcom Timkovičovcom namiesto pápeža Benedikta XVI. na ich piate odvolanie z 28. júna 2006. V rozsudku z 23. januára 2008 (čj. 11C/23/2007 – 128-130) Okresný súd Prešov rozhodol namiesto pápeža rímskeho, že odvolanie Timkovičovcov na pápeža z 28. júna 2006 odvolaním nie je, ale je vraj len akýmsi trestným oznámením… Následne Okresný súd Prešov vyniesol rozsudok, ktorý nadobudol platnosť 14. júla 2008. Otcovia Timkovičovci sa o tom dozvedeli 1. augusta 2008. Podľa tohto právoplatného rozsudku v mene Slovenskej republiky, pred Slovenskou republikou prestali byť baziliánmi a v zmysle rozsudku boli povinní do troch dní od nadobudnutia platnosti rozsudku Prešovský baziliánsky monastyr opustiť.
Otcovia Timkovičovci tak aj urobili v sobotu, 2. augusta 2008, keď opustili Prešovský baziliánsky monastyr a odsťahovali sa do Košíc do domu, ktorý je vo vlastníctve ich rodného brata. Adresa: Štefanikova ulica č. 11, Košice, 040 01.

3.) Prečo sú vlastne otcovia Timkovičovci prenasledovaní?
Všetky dokumenty k problematike sú publikované v knihe: J.V. Timkovič, Rusíni na Slovensku v cirkevných dokumentoch, 1. diel, Užhorod, 2006, 638 strán. Táto kniha je k dispozícii širokej verejnosti vo všetkých vedeckých knižniciach na Slovensku a vo všetkých národných knižniciach na celom svete. Túto knihu vlastní vo svojej osobnej knižnici i pápež Benedikt XVI. a devätnásť pravoslávnych patriarchov (Konštantinopol, Alexandria, Antiochia, Jeruzalem, Rusko, Gruzínsko, Srbsko, Rumunsko, Bulharsko, Cyprus, Grécko, Albánsko, Poľsko, České zeme a Slovensko, Amerika, Sinaj, Fínsko, Japonsko a Ukrajina).
 

o. Jozafát V. Timkovič, OSBM	o. Gorazd A. Timkovič, OSBM

Na vedomie:
- pápež rímsky Benedikt XVI., Città del Vaticano, Taliansko.

Чом перестали ходити люде до Руськых Пеклян?

Як член Ґрекокатолицького катедралного хору св. Іоана Крестителя, быв  єм 13. юла 2008 року в Руськых Пеклянах на одпустовім святї на честь 120-річного юбілею народжіня благореченого єпіскопа-мученика Павла Петра Ґойдіча, ЧСВВ. Владыка Монс. Ян Бабяк у проповіди крітізовав малу участь вірників на тім одпустї і вызвав священиків, жебы ся задумали із своїма вірниками над прічінами упадку реліґіозности і неінтересу о церьковный жывот, котрый є евідентный в послїднїх роках в роднім селї єпіскопа Ґойдіча, в Руськых Пеклянах. Хочу к тым словам коротко высловити свою позіцію.

Беспохыбы, же ґрекокатолици сі вообще высоко цінять памятку єпіскопа Павла П. Ґойдіча. Окреме честують памятку єпіскопа Ґойдіча русиньскы вірници, а є про них святым уж од ёго смерти, а належить міджі найвекшы особности в історії Русинів на Словакії. Тоты факты бы мав мати на увазї єпіскоп Бабяк, а подля того орґанізовати одпусты в Руськых Пеклянах. Русины приходжали в першых роках до родного села єпіскопа Ґойдіча надхнено, а было їх много. Споминам сі, же на парковіску перед селом стояло ай 30 автобусів і множество авт з вірниками. Шкода, же в проповідях не было нїґда підкреслене, же єпіскоп Ґойдіч быв Русин і же обгаёвав інтересы своїх русиньскых вірників, проповідав по русиньскы і точно ся дотримовав старословяньского обряду. В Руськых Пеклянах ся літурґії зачали служыти по словеньскы. Простор на выступ не дістали русиньскы священици, акафіст к благореченому єпіскопови ся молив по словеньскы, просто вшытко ся одбывало в трендї словакізації выходного обряду. Не мож ся чудовати, же русиньскы вірници перестали ходити на одпуст до Руськых Пеклян, а множество ай  словеньскых путників упало.

Як было повіджене, памятка єпіскопа Ґойдіча ся буде славити од будучого року в Пряшові, в Катедралнім храмі св. Іоанна Крестителя, при мощах єпіскопа Ґойдіча, а чекать ся, же і участь буде векша. Тот істый проблем є і на одпустї на честь єпіскопа Василя Гопка в ёго роднім селї, в Грабскім. Прічіны суть тоты істы, як в припадї одпусту в Руськых Пеклянах. Было бы добрї, кібы владыка Ян Бабяк ся задумав над тыма прічінами „неінтересу“ вірників о реліґійный жывот і попробовав зробити направу при орґанізованю одпустів на честь нашых благореченых мучеників Павла і Василя. Русиньскы вірници бы му за то были наісто вдячны.

Др. Петро КРАЙНЯК, Пряшів, 12.08.2008

Высвячіня зреконштруованой церькви в Міролї

Захрана і обнова народных културных памяток – Дервяны церьквы під Дуклёв, незіскова орґанізація, на челї котрой стоїть Інж. Михал Кость з Ладомировой, на своє конто приписала далшый скарб духовного жывота нашых предків, а то зреконштруовану деревяну Церьков Покровы Пресвятой Богородіцї з Миролї у Свідницькім окресї, котра была посвячена 14. юна 2008. Така подїя ся одбыла за помочі ґрекокатолицькой церькви, парoxiї Гунківцї, філіалкы Мироля і села Мироля.

По встановлїню ктіторів (світьскых патронів) Реґіны Овесні-Страка і Яна Фіґеля, 1. 10. 2005 ся зачало, вдяка выразній фінанчній помочі, інтензівно робити на вымінї шындлёвой стрїхы, підмуровцї, рештаврованю пару ікон, порядків коло церькви, огороджіню і приступу к церькві. Як говорить Інж. Михал Кость, деревяны церькви выходного обряду суть про турістів маґнетом, главно про загранічных.

Церьква Покровы Пресвятой Богородіцї в Міролї є зарядом уж девятов народнов културнов памятков, де ся одбыло высвячіня обновленого храму в тім ре-
ґіонї.

Од року 1999 была зроблена рекон-штрукція народных културных памяток за высше 25 міліонів корун.       

-м- 12.08.2008

Представлїня русиньской народности
і ґрекокатолицькой церькви

• Участници міджінародной конференції у містї Сеч (Чесько), котры ту представили русиньску народность і ґрекокатолицьку церьков, якы суть нерозлучно звязаны. Злїва: автор статї, о. Валентин Луцак і о. Славомір Ґаллік.

В містї Сеч при Пардубіцях у Выходных Чехах, 100 кілометрів од Прагы, ся 23. – 27. апрїля 2008 зышло 350 хрістіаньскых воджатаїв харізматічных сполків з цілой Европы із 19 штатів. Стрїтили ся там на міджінародній конференції, котру зорґанізовала міджінародна католицька европска сїть „RALaY“, котра підпорує мір міджі хрістіанами – реєвангелізацію Европы, формованя простых лідрів-лаіків і мобілізацію молодежи про євангеліє і хрістіаньску службу. Дотеперь тоты конференції о хрістіаньскім вeджіню были в Белґії, Анґлії, Ґерманії, Голандії і Польщі.Моттом стрїчі были слова: „Жыти як люде надїї“. Найти змысел добы, приготовити ся на уроджай – приправити ся на другый приход Хріста. Говорило ся по анґліцькы з перекладами до чеського і словеньского языка. Главным лектором быв капучіньскый католицькый священик і проповідник папского дому П. Ранєро Санталамесса, як і віцепрезідент і директор орґанізації Місія про обнову Петер Гербек. Говорили о тім, як жыти так, жебы сьме были людми надїї. Отець Санталамесса повів: „Кідь сьме чісты, скромны, підпоруєме ласку, красу, вшытко, што Бог створив – і тїшыме ся з того, є то вызнаня Ісуса Хріста. Жыти у своїй вірї і вызнавати євангеліє, де жыєме.“ Писмо нам говорить – як жыти. Бо Отець хоче, жебы сьме з ним пановали вічно, стали ся ёго дїтми.

        далe

Павол ПЕТРИК, Кошіцї, 12.08.2008

Выступлїня хору в Енчу, ай кус біды Русинів у Мадярьску

17. мая 2008 року абсолвовав Пряшівскый катедралный хор св. Іоанна Хрестителя выступлїня в мадярьскім містї Енч. Хор там выступив  на основі позваня містной ґрекокатолицькой парохії, о. Діоніза Петрашовіча в сполупраці з орґанізаторами міджінародной научной конференції гералдіків, котра в тім часї была в Енчу. Як довгорічный член хору, і я быв на тій екскурзії, де окрем шумных зажытків мам ай неґатівну скусеность. Шумным зажытком было выступлїня хору на Службі Божій в храмі Святых праотцїв в Енчу, а тыж самотный концерт по святій літурґії, котрый быв приятый з великыма потлесками од вірників, якы пришли послухати піснї. Завітали сьме ай до села Белепо, недалеко Енчу, де быв у 1589 роцї выдрукованый першый переклад біблії по мадярьскы, котрого оріґінал є выставленый про  турістів у містнім романьскім костелї з 12. стороча. (Шкода, же ся на Словакії не дає така увага русиньскым перекладам святых книг. – позн. автора). Інтересно є, же малюнкы на плафонї костела, котры рештавраторы обновили, суть візантьского, выходного характеру.

Членове хору навщівили ай село Болдоґкевараля, де ся народив русиньскый народный будитель Др. Николай Бескид, з домінантов стародавного камяного замку над селом, котре заложыли шляхтічі з роду Арпадовых. Беспохыбы, теріторія Мадярьска была перед приходом старых Мадярів заселена славяньско-русиньскыма племенами, о чім свідчіть факт, же недалеко Енчу археолоґы нашли остаткы славяньской осады, котра мала назву одводжену од мена св. Димитрія.

Неґатівно єм прияв факт, же нашы ґрекокатолици, первістно Русины – не знають по русиньскы, а з поздравканём „Слава Ісусу Хрісту!“ ся там не стрїтиме. Силна мадярізація завинила ліквідацію Русинів, котрым зістала лем ґрекокатолицька віра і выходный обряд, в котрім як-так жыє одказ їх русиньскых предків. Нащастя, холем так! Під асімілацію Русинів у Мадярьску ся підписала ґрекокатолицька церьков, котрой представителї (напослїдку то быв єпіскоп Сілард Керестес), не підпоровали старославяньскый обряд в богослужіню ани русиньске усвідомлїня своїх вірників. (Думам, же зміна не настане ани по выменованю нового єпіскопа Петра Філіпа Кочіша, якый даякый час робив ай в римокатолицькій фарности. – позн. авт.). Зась ся ай на прикладї мадярьскых Русинів підтверджує правило, же без церькви, котра підпорує первістны русиньскы традіції і старославяньскый обряд, ся русинство не може розвивати а Русины як народ заникають. Подобна сітуація може настати і у нас, кідь ся не заставлять прословеньскы тенденції і аверзія к Русинам з боку церьковной єрархії в Пряшові. В Мадярьску бы мож было русинство захранити лем як ся змінить позіція церькви к Русинам, і кідь буде на тім робити і містна русиньска самосправа, а то нелем посередництвом фолклору і орґанізованя семінарів к вызнамным русиньскым будителям ці одкрываня памятных табел.

Няй Господь помагать мадярьскым ґрекокатолицькым парохіям і їх вірникам, котры даколи належали к Пряшівскому єпіскопству і під єпіскопа Ґойдіча, жебы їх дух русинства цалком не загынув а Русины в Мадярьску собі утримали штонайдовше свою русиньску ідентіту.

ЮДр. Петро КРАЙНЯК, Пряшів, 14.07.2008

Справедливый

В часї, кідь неолюдаци хочуть благословити арізатора єпіскопа Войташака, дістав найвысше чудже штатне вызнаменаня єпіскоп Ґойдіч

● Благореченый єпіскоп-мученик ґрекокатолицькой церькви – Павел Петро Ґойдіч в часї, кідь ся став єпіскопом Пряшівской єпархії, міджі своїма вірниками. Фотка з архіву Й. Тімковіча

Справедливый міджі народами. Тото оцінїня уж пару днїв патрить пряшівскому єпіскопови Павлови Петрови Ґойдічови, ЧСВВ. Тым му была дана не перша почливость. В роцї 2001 папа Ян Павел ІІ. го выгословив за благореченого. Міджі обидвома тітулами є великый роздїл. Кідь церьковне выголошіня підлїгать процесу канонічного права і вяже ся к чінам благореченого з боку віры, оцїнїня Справедливый міджі народами значіть захрану голых людьскых жывотів. Єпіскоп Ґойдіч ся так став нелем першым высокым церьковным годностарём на Словеньску з тым оцїнїнём, але правдоподобно го дістав вообще ак першый єпіскоп на світї.

УНІКАТ: „Тїшыть ня, же од отворїня нашой амбасады єм тот тітул передавав уж другый раз, теперь девятём Словакам (позн. НН: лїпше было повісти, же девятём зо Словеньска, не Словакам, бо П. П. Ґойдіч быв Русином, к чому ся цїлый жывот голосив!). В оцїнїню виджу посолство главно днесь, в часї, кідь ся дакотры намагають спохыбнити голокавст або ся з уст высокых церьковных представителїв озывають голосы о благобытї почас словеньского штату. Были то, навспак, барз тяжкы часы, главно про Жыдів, але дїятельство єпіскопа є о то позітівнїшым прикладом, же выступав проти тогдышнёму словеньскому режіму. Быв єдным із тых, котры не заперали очі,“ повів амбасадор штату Ізраіл в Словеньскій републіцї, Зеев Бокер.

Оцїнїня про людей нежыдівского походжіня, котры почас другой світовой войны рісковали жывот, жебы захранили Жыдів, удїлює Інштітут Яд Васгем. Доднесь ним было вызнаменаных 465 Словаків (позн. НН: наісто не вшыткы з тых были лем Словаци, благореченый Ґойдіч того є ясным прикладом), чім ся наша країна в перерахованю на єдного жытеля дістала міджі країны з найвекшым чіслом оцїненых. Міджі обычайныма людми, часто тыма найбіднїшыма, котры рісковали жывот про тых, якых одвергнув властный штат, фіґурує дакус контрастно праві єпіскоп Ґойдіч. Оцїнїня дістав як першый єпіскоп в історії.

далe

Русиньскый язык у конфесійных текстах

(Реферат на ІІІ. Міджінароднім конґресї русиньского языка 14. септембра 2007 в Кракові.)

Говорити на тему Русиньскый язык в конфесійных текстах є про мене велика честь, бо тота тема дотеперь резоновала веце в практічній пасторачній сферї церьковного жывота, як в науковых сферах научных конференцій ці конґресів.

● Найвыразнїша особность міджі русиньскыма священиками сучасности в Ґрекокатолицькій церькви у Словакії, парох у селї Камюнка, Старолюбовняньского окресу – о. ТгЛіц. Франтїшек Крайняк. Фотка: А. З.

Є то тема інтересна, шырока, но і комплікована, жадаюча собі много часу на пояснїня пасторачных і історічных фактів з нёв звязаных. Зато спробую коротко одкрыти холем фундамент даной проблематікы. Бо іде о то, жебы тоты церьковны переклады ся хосновали і в праксї.

Потреба русиньского языка в церьковных обрядах церьквей як ґрекокатолицькой, так і православной, є дїло нове. Но єм пересвідченый, же про народ, котрый хоче жыти і розвивати ся націонално і реліґійно і не пропадати внаслїдку асімілації, є то дїло неминуче.

Є то і дїло проблематічне, а то зато, бо скоро тісяч двасто років наш народ, як і остатнї славяньскы народы, хосновав у церькви язык старославяньскый, зроснув з ним і прияв го за свій. Но тот язык зістав лем языком церьковных обрядів, законзервованый в рамках реліґійного жывота. Правда є така, же старославяньскый язык в днешнїх часах не є літературным языком ниякого славяньского народа. Каждый народ часом сформовав свій літературный язык на основі свого материньского языка. Не є на тім ніч плане, но тот факт одсунув старославяньскый язык лем до сферы реліґійно-літурґічной. А і то лем до якогось часу.

Русины ся дотеперь тримлять літурґічного старославяньского языка а не жадають собі зміны. То але може быти (а жывот свідчіть, же і так є) прічінов їх асімілації з іншым літурґічным языком, як є їх материньскый. Восточны церькви навколо них переходять зо старославяньского языка на язык державный: Українцї на україньскый, Словаци на словеньскый, Чехы на чеськый, Мадяре на мадярьскый, Румуне на румуньскый, Нїмцї на нїмецькый, Америчане на анґліцькый. Всягды, де прийде наш Русин до ґрекокатолицькой або православной церькви, видить, же каждый народ мать літурґію у своїм материньскім (або повіджме, же в державнім) языку.

далe

„І Хрістос знав, же Юда є підлый... “

В Ґрекокатолицькім календарю на 2006 рік были надрукованы „Даякы познамкы...“ о окремых історічных моментах з жывота і дїятельстві єдного з найвекшых, але заєдно з найвеце протиречівых чiнів римокатолицькой церькви – „Сполочности Єжішовой“, або як го в народї звыкли называти: „Чiну єзуітів“. Автором тых познамок є Ціріл Василь, декан факулты канонічного права выходных церьквей у Папскім ін-штітутї в Рімі.

Автор статї, сам єзуіта, теперь в ролї придворного історіка Ёго Ексцеленції єпіскопа Пряшівского, а кідьбы сьме выходили з єпіскопского гесла : „Вы (вірници) сьте храмом жывого Бога“, і продовжыли слова апостола Павла в ёго посланї до Коринтянів: „Яко вселю ся в них (вірників)... і буду їм Богом “, то може і на дворї „Всевышнёго“, хто знає? – хоче пересвідчіти нас, чітателїв „Календаря...“ в тім, же взник єзуітів была подїя цїлосвітового значіня, подїя Божой прозретелности. Але, як бы там не было, статя з чісто інформатівного характеру помалы наберать характер хвалоспіву, аж необмедженой дырзости, кідь підносить закладателїв чіну той, як говорить сам автор: „... osobitnej formy zasväteného života“ на пєдестал історічной вагы світового значіня.

З великым „жалём“ і „болём“ на сердцї говорить автор о тім, як на початку 18. ст. „...rímske posvätné oficium začalo klásť prekážky“ вымогам угорьского прімаса кардінала Колоніча послати на выход, до уніатьскых церьквей єзуітів, жебы прискорити латинізацію візантьской церькви. Як видно, уж тогды сам Ватікан быв проти тому, а зато твердо заказав місію єзуітів до унії. А днесь маме свого „Колоніча“ прямо у Ватіканї, а він лем забезпечів вымогы свого перед 300 роками попередника і отворив єзуітам дошырока дверї на выход, де нелем же роздїлили Пряшівску єпархію, жебы прискорити латинізацію руськой церькви, але досягнув установлїня єзуіты за єпіскопа до, може, послїднёй у світї церьковнославяньской єпархії, жебы і ту придусити поломінь руськой віры св. Кіріла і Мефодія, тых апостолів Европы.

далe

З єпіскопів – першый на світї

Девять людей, якы почас другой світовой войны захранили жывот многых Жыдів, 27. януара 2008 в Прімаціалнім палацу в Братїславі было оцїненых тітулом „Справедливый міджі народами“. Міджі нима было ай мено благореченого ґрекокатолицького пряшівского єпіскопа Павла Петра ҐОЙДІЧА, ЧСВВ. Є то першый єпіскоп, якый дістав тото оцінїня міджі 22 тісячами оцїненыма на світї.

„Справедливый міджі народами“ – то є найвысше оцїнїня штату Ізраіл, котре ся дає людям нежыдівского поводу. На празднику удїлїня того оцїнїня взяли участь найвысшы уставны представителї Словеньской републікы: презідент Іван Ґашпаровіч, премєр Роберт Фіцо, председа Народной рады СР Павел Пашка і далшы представителї політічного і културного жывота штату, як і гостї споза граніць. Міджі притомныма быв ай пряшівскый єпіскоп, Монс. Ян Бабяк, СІ.  З рук посла штату Ізраіл Зева Бокера перевзяв цїну внук брата небогого єпіскопа Ґойдіча – Штефана, Інж. арх. Іван Ґойдіч, што жыє в Братїславі а є высокошкольскым педаґоґом в Тырнаві. Такой по перевзятю цїну подаровав єпіскопови Монс. Янови Бабякови, жебы єй уложыв до памятной збіркы артефактів, зрядженой на почесть єпіскопа Ґойдіча в просторах єпіскопской резіденції в Пряшові.

● Павeл Петрo ҐОЙДІЧ – вызнамный сын русиньского народа, благореченый єпіскоп-мученик Ґрекокатолицькой церькви на Словеньску, котрый як першый єпіскоп на світї быв оцїненый ізраільскым оцїнїнём за захрану Жыдів почас 2. світовой войны – „Справедливый міджі народами“, котре з рук амбасадора Ізраілу в СР Зева Бокера перевзяв внук брата небогого єпіскопа – Інж. арх. Іван Гойдіч із Братїславы.

В білетенї, котрый при тій подїї выдало Посолство Ізраіла в Словакії, ся окрем іншого пише: „Єпіскоп Ґойдіч одкрыто протестовав проти депортації і захранив жывоты десяткам словеньскых Жыдів. Є і много далшых, котрым єпіскоп Ґойдіч захранив жывот, а їх свідчіня ся дале зберають.“ Єпіскоп Ґойдіч помагав жыдівскым братам і такым способом, же в резіденції єпіскопства крыв цїнности, котры їм належали, абы їх захранив перед одобратём. Своїм священикам приказав, абы Жыдам помагали і так, жебы їх хрестили, абы про них выготовили фалошны хрестны листы. Много Жыдів скрывав, выбавлёвав їм выняткы у тогдышнёго презідента, жадав жебы жыдівскы дїти были повыкладованы з уж наложеных транспортів до концентраків з тым, же будуть выховлёваны в католицькых монастырях. Жыды, якы ся вдяка єпіскопови Ґойдічови захранили, днесь жыють в Ізраілї, Канадї, Ґерманії, Чехії і Словакії.

Др. Петро КРАЙНЯК, Пряшів, 27.2.2008

Нова канонічна орґанізація Ґрекокатолицькой церькви в Словакії

● Інтронізація пряшівского архієпіскопа і митрополиты, Монс. Яна Бабяка у Містьскій галї в Пряшові 17. фебруара 2008: переданя новому архієпіскопови і митрополитови інсіґній префектом Конґрефації про восточны церькви в Римі, кардіналом Леонардом Сандрі, на честных стільцях потім сидїли трёми новы єрархы Ґрекокатолицькой церькви на Словенську: (злїва) кошіцькый єпіскоп М. Хаутур, пряшівскый архієпіскоп і митрополита Я. Бабяк і братїславскый єпіскоп П. Руснак. Фоткы: М. Жарнаёва

Як вырішыв папа Бенедікт ХVІ., 30. януара 2008 року была зряджена Ґрекокатолицька митрополія із центром в Пряшові. (Пoзн. рeд.: Писмo ку тoму публікуємe на тій стoрінцї высшe.) За першого ґрекокатолицького пряшівского архієпіскопа і мирополиту выменовав Святїшый отець дотеперішнёго єпіскопа Пряшівской єпархії  Монс. Яна Бабяка, СІ. Папа Бедедікт ХVІ. заєдно повышыв Кошіцькый апостольскый екзархат на Кошіцьку єпархію на челї з дотеперішнїм кошіцькым екзархом Монс. Міланом Хаутуром, КСР (Конґреґація св. редемпторістів), котрый ся став кошіцькым єпіскопом. Вычленїнём з Пряшівской єпархії, папа установив нову Ґрекокатолицьку єпархію із центром в Братїславі. За першого ґрекокатолицького братїславского єпіскопа выменовав Монс. Петра Руснака. Як повів новый митрополита Монс. Ян Бабяк, „Святїшый отець Бенедікт ХVІ. тов орґанізаціов Ґрекокатолицькой церькви на Словакії завершыв 190-річну етапу в історії Пряшівского єпіскопства, котре было 22. септембра 1818 вычленене з Мукачевской єпархії.“

Новый братїславскый єпіскоп Монс. Петeр Руснак быв высвяченый 16. фебруара 2008 року в Містьской галї в Пряшові. Святителями были: кардінал Йозеф Томко, емерітный префект Конґреґації про евангелізацію народів у Римі, пряшівскый архієпіскоп і митрополита Монс. Ян Бабяк і кошіцькый єпарха Мілан Хаутур.

Святочна архієрейска літурґія у звязи з повышінём Пряшівской єпархії на митрополію і інтронізація пряшівского архієпіскопа і митрополиту Монс. Яна Бабяка ся одбыла в недїлю, 17. фебруара 2008 за участи высше 8 000 людей. На святї взяли участь: кардінал Леонардо Сандрі, префект Конґреґації про восточны церькви в Римі, верьховный архієпіскоп Україны, кардінал Любомір Гузар із Кієва, кардінал Станїслав Дзівіш, краковскый архієпіскоп, высше 30 єпіскопів і архієпіскопів з Европы і Америкы, представителї іншых церьквей, представителї штатной справы,  самосправы і діпломатічных заступительств. Папску булу о зряджіню Пряшівской митрополії і о інтронізації пряшівского архієпіскопа і митрополиты Яна Бабяка прочітав представитель Ватікану, кардінал Леонардо Сандрі. Із славности было послане дяковне писмо папови Бенедіктови ХVІ.

В понедїлёк, 18. фебруара 2008, в кошіцькім катедралнім храмі была славность повышіня Кошіцького апостольского екзархату на Кошіцьку єпархію споєна з інтронізаціов Монс. Мілана Хаутура на кошіцького єпіскопа.   

Др. Петро КРАЙНЯК, Пряшів, 27.2.2008

БіоґрафіЇ нoвыx ґрeкoкатoлицькыx ЄРарxів

Пряшівского архієпіскопа Монс. Яна Бабяка, СІ

Монс. Ян Бабяк ся народив 28. октобра 1953 в Гажінї над Цірохов, окр. Гуменне. Выштудовав Кіріломефодьску богословску факулту в Братїславі. За священика быв высвяченый 11. юна 1978 в Пряшові владыком Йоахімом Сеґедіом зо Сербії. В роках 1978 – 1983 Я. Бабяк быв капланом Пряшівской парохії, в роках 1983 – 1989 быв справцём парохії в селї Любіця. В р. 1987 тайно вступив до Сполочности Ісусовой. В р. 1989 – 1990 быв префектом духовной семінарії Кіріломефодьской богословской факулты в Братїславі а в р. 1990 –1991 справцём Ґрекокатолицькой парохії в Братїславі. Од р. 1991 до р. 1993 Я. Бабяк продовжовав у штудіах на Папскім выходнім інштітутї в Римі, якы скінчів ліценціатом зо спірітуаліты. В р. 1993 – 1994 быв міністром Єзуітьского екзерцічного дому в Пряшові, потім єден рік робив у словеньскім высыланю Ватіканьского радія. В р. 1994 – 1996 закінчів теолоґічны штудії на Папскім выходнім інштітутї в Римі і обгаїв докторьску роботу на тему Михал Лацко, СІ – форматор і інформатор ґрекокатоликів.

По скінчіню штудій в р. 1997 – 2002 Я. Бабяк быв директором Центра спірітуаліты Выход – Запад Михала Лацка в Кошіцях і учів выходну спірітуаліту на Теолоґічній факултї Тырнавской універзіты і на Ґрекокатолицькій богословскій факултї Пряшівской універзіты в Пряшові. Є автором дакількох книжных публікацій на тему насилной ліквідації ґрекокатолицькой церькви, найвызнамнїшов із них є публікація „Zostali verní“ у восьмох томах.

За пряшівского єпарху быв Монс. Ян Бабяк установленый 11. децембра 2002. Высвяченый за єпіскопа быв 6. януара 2003 у Ватіканї папом Яном Павлом ІІ., інтронізованый быв у Пряшові 18. януара 2003. 30. януара 2008 папа Бенедікт XVI. Яна Бабяка выменовав за першого пряшівского архієпіскопа і митрополиту. Інтронізованый быв 17. фебруара 2008 у Пряшові.

Кошіцького єпархы Монс. Мілана Хавтура, КСР

Монс. Мілан Хавтур ся народив 4. септембра 1957 в Снинї. Ёго родічі походять з русиньского села Велика Поляна. В р. 1976 М. Хавтур скінчів ґімназію в Гуменнім а в штудіях продовжовав на Кіріломефодьскій богословскій факултї в Братїславі. За священика быв высвяченый владыком Йоакімом Сеґедіом 14. юна 1981. В р. 1980 вступив до Конґреґації св. отцїв редемпторістів. В р. 1981 – 1991 быв справцём ґрeкокатолицькых парохій в русиньскых селах: Борів – Калинів, Міджілабірцї, Шмыґовець, Порубка. 11. януара 1992 быв установленый за тітуларного єпіскопа Кресіменьского і помічного пряшівского єпіскопа. Высвяченый за єпіскопа быв 29. фебруара 1992. О пять років пізнїше, 21. фебруара 1997, папа Ян Павол ІІ. М. Хавтура установив за апостольского екзарху до новоствореного Апостольского екзархату про католиків выходного обряду в Кошіцях. 30. януара 2008 папа Бенедікт XVI. Мілана Хавтура установив за першого кошіцького єпарху. Інтронізованый быв 18. фебруара 2008 в Кошіцях.

Братїславского єпіскопа Петра Руснака

Монс. Петер Руснак ся народив 6. септембра 1950 в Гуменнім. Є сыном ґрекокатолицького священика, котрого комуністічный режім пронаслїдовав і з цїлов родинов одсунув до Чех. Пізнїше родина дістала поволїня вернути ся на Словеньско, але стримовати ся могла лем у Братїславі.

В р. 1982 П. Руснак як 32-річный наступив до духовной семінарії в Братїславі. За священика быв высвяченый 16. юна 1987 в Пряшові. В р. 1987 – 1990 быв спершу капланом, пізнїше священиком в дакількох ґрекокатолицькых парохіях. В р. 1990 ся став спірітуалом в Ґрекокатолицькій духовній семінарії в Пряшові. В р. 1995 – 1998 быв єпіскопскым вікарём і канцеларём єпархіалной курії в Пряшові. В р. 1990 – 2003 учів пасторачну теолоґію і гомілетіку на Ґрекокатолицькій теолоґічній факултї Пряшівской універзіты в Пряшові. В р. 1998 ся вернув к актівній пасторації і быв установленый за пароха до Бардеёва. Од р. 2003 быв деканом і священиком в Братїславі. 30. януара 2008 быв папом Бенедіктом XVI. установленый за першого братїславского єпіскопа. Высвяченый быв 16. фебруара 2008 в Пряшові.

(Спрацоване подля www.grkatpo.sk)

Спомин на 60. роковины смерти мученика – Владыкы Теодора Ромжы

Кінцём октобра Мукачовска ґрекокатолицька єпархія припомянула собі 60 років од мученицькой смерти єпіскопа, блаженого Теодора Ромжы (1911 – 1947), котрого благой памяти Св. отець Ян Павел ІІ. беатіфіковав при своїй навщіві міста Львів у 2001 роцї. Владыка Теодор ся став, єднако як і наш єпіскоп-мученик Павел П. Ґойдіч, ЧССВ, жертвов комуністічных репресалій, а по зінсценованій автогаварії і наслїднім отровлїню умер 1. новембра 1947 року в мукачовскім містьскім шпыталю.
О смерти єпіскопа Ромжы выдали свідчіня сестры василіанкы, котры в часї смерти владыкы Теодора робили в мукачовскім шпыталю. Кідь їх доктор Берґман із своїм заступцём послав вночі з 31. октобра на 1. новембра 1947 на нечекану ночну візіту, передбачовали, же штось ту не грає. Кідь ся о пару минут вернули назад до комнаты, де лежав владыка Теодор і о. Данєл Бачіньскый, повіли собі: „Хвалабогу, же ся їм ніч не стало.“ В тім моментї зачули стуканя єпіскопа і ёго слова: „О, Ісусе...“ За тым дістав владыка силный захват, по якім умер. На смерть выстрашены сестрічкы зачали перезерати рукы, ногы і ціле тїло, абы нашли причіну смерти свого милого владыкы. Якымесь чудом, тяжко пораненый о. Бачіньскый двигнув голову і повів: „Была ту дївочка і дала владыкови штось під ніс.“ Доктор, професор Фединець сконштатовав уж лем смерть задушінём. Дївча, котре подало єпіскопови смертелну отрову, было до шпыталю лем недавно прияте як помічна сила. Єй мено было Одарка. Было веце як ясне, же тота тайна особа не была до шыпталю прията нагодов. Підозріня сестер василіанок і недовіра к Одарцї ся наповнили. Тоту смутну пригоду повідала сестра Теофіла, ЧССВ, яка была свідком той траґічной подїї. 28. октобра аж 1. новембра 2007 ся о тій подїї говорило веце, як другый раз, кідь собі Мукачовска єпархія припомянула 60. роковины од смерти русиньского владыкы Теодора Ромжы.
 

Святочный спомин мученицькой смерти владыкы Теодора ся зачав у недїлю, 28. октобра 2007 на містї автогаварії при селї Іванівцї, в районї Мукачово, де владыка Мілан Шашік, СМ, адміністратор Мукачовской єпархії, одслужыв вєдно з апоштольскым нунціом Україны і ґрекокатолицькыма єпіскопами Европы і северной Америкы архієрейску службу Божу. На другый день ся служыла архієрейска служба Божа в новозбудованій церькви Духовной академії Т. Ромжы в Ужгородї, де была посвячена памятна табла добродителям Духовной академії, в котрій ся на священицьку службу готовлять богословцї Мукачовской єпархії. 30. октобра ся праздник перенїс до Мукачова, де пообідї была одкрыта памятна табла на мукачовскім шпыталю, де перед 60-ма роками оддав душу Створителёви владыка Теодор, а потім была в Успеньскій церькви в Мукачові одслужена архієрейска служба Божа. 31. октобра о 8-ій годинї рано была одслужена архієрейска служба Божа, а вечур о 18-ій годинї ся в передвечур свята блаженого єромученика Теодора Ромжы, мукачовского єпіскопа, служыла в катедралнім храмі в Ужгородї святочна вечурня.
На день памяти смерти блаженного Теодора Ромжы, котрого свято маме у своїм церьковнім календарю і мы, ґрекокатолици в Словакії, ся 1. новембра зышло в Катедралнім храмі Повышіня св. Хреста в Ужгородї велике множество вірників вєдно із священиками, жебы архієрейсков святов літурґіов із зачатком о пів десятой припомянули сі 60. роковины од смерти владыкы Теодора. На літурґії, яку вів владыка Мілан Шашік, СМ, сучасный адміністратор Мукачовской єпархії, взяли участь владыкове Ян Бабяк, Мілан Хаутур із Словакії, і трёме ґрекокатолицькы єпіскопы з США і Канады: владыка Басіл Скот, архієпіскоп і митрополита з Пітсбурґу, владыка Віліем Шкурла, єпарха з Ван Нюс, і Джон Пажак, єпарха з Торонта, котры почас перебываня в Европі навщівили і выходну Словакію. О 11. годинї была одслужена в кріптї катерланого храму панахіда за цісарёвну Марію Терезію і за вшыткых усопшых добродителїв Мукачовской єпархії. Верьхом ослав было одкрытя памятной таблы священикам Мукачовской єпархії, якы были перенаслїдованы в часї комунізму. Частёв ослав была стріча владыків тых єпіскопств, котры взникли під еґідов Мукачовской єпархії, котра на засяг цісарёвны Марії Терезії была еріґована папом Кліментом ХІV. 19. септембра 1771 року.

Петро КРАЙНЯК, мол., Пряшів, Фоткы автора, 10.1.2008

Еміл Кубек – ґрекокатолицькый священик, публіціста, языкознатель, писатель
(З выступу на святочній стрічі в Гомродю в Мадярьску 6. октобра 2007 року к 150. річніцї од народжіня Е. Кубека.)

В жывотї каждого народа – малого і великого – екзістують особности, котры ся залужыли о двигнутя свого народа в націоналній, културній і соціалній области. Єдным з такых особностей русиньского народа є ґрекокатолицькый священик, публіціста, языкознатель, културно-освітный дїятель, писатель на Пряшівскій Руси Еміл Кубек, котрого 150. річніцю од народжіня сі припомянеме 23. новембра 2007 року.
Хто быв Еміл Кубек і чом сі заслужить, жебы сьме на нёго споминали?
Еміл Кубек ся народив в Штефурові 23. новембра 1857 року, окрес Свідник, в родинї ґрекокатолицького священика. По теолоґічных штудіях ся оженив з Маріёв Шірілловов з Кружлёва. По высвячіню за священика зачінать як каплан в мадярьскім селї Гомродь. Поступно дїяв в Якубянах, Кремній, Любовцю, а од 1885
до своёй еміґрації до США в 1904 роцї – в Снакові.
Почас тых років ся зжыв з містным жытельством, вірниками. В селї розвинув културно-освітну роботу. Учів людей пчолярити, пестовати садовину, ґаздовати, обробляти землю... Пострарав ся о выбудованя пути до Снакова, школы, фары, помагав зберати грошы на оправу церькви. Ёго заслугов была поставлена перед селом каплічка, де є каждорічно на свято Успенія Пресвятой Богородіцї одпуст.
Актівіты Е. Кубека не были обмеджены лем на тоты области. Він много увагы присвячовав духовному розвою, заложыв сїльску бібліотеку, де сам даровав 60 томів книжок, а зорґанізовав співацькый і драматічный кружок. Кідь в 1904 роцї одходив із Снакова, жебы в США зачав нову етапу жывота, ёго вірници го одпроваджовали з процесіов аж далеко за село.

далe

o. ПаедДр. Франтїшек ДАНЦАК

Купуйте Ґрекокатолицькый русиньскый календарь 2008

Общество святого Йоана Крестителя тыма днями выдало Ґрекокатолицькый русиньскый календарь на рік 2008. Тото уж четверте выданя календаря свідчіть о ёго облюбености міджі русиньскыма ґрекокатолицькыма віруючіма і календарь ся став неоддумным сполочником Русинів. Ведь лем кількость членів Общества св. Йоана Крестителя є высша як 420, а як у вступі календаря говорить выдаватель календаря і председа того общества – о. Mґр. Ярослав Поповець: „Кідь каждый член холем дакус приложыть руку ку дїлу, робітників на жнива буде дость. Виноград нашого Общества приношать плоды...“

Традічно на зачатку календаря є Календаріум в ґреґоріаньскім і юліаньскім штілї. Далшый обсяг календаря творять барз поучны а інтересны статї нашых русиньскых отцїв духовных, але і далшых дописователїв із рядів учітелїв, штудентів і іншых авторів, о історії Ґрекокатолицькой церькви, русиньского народу, о нашых вызнамных особностях, історії русиньскых сел, но і статї теолоґічны, з віронаукы і реліґійного жывота. В календарю суть барз файны стишкы русиньскых поетів, але і одборны статї з области русиньского языка і ёго навчаня у школах нашого реґіону. Дуже поучна а інтересна є, наприклад, часть, яка названа З пера школярїв, до котрой приспіли своїма статями школярї основных школ, із котрых, віриме, многы ся раз стануть дописователёми русиньской періодічной пресы і будуть ся особно анґажовати в русиньскім русї.

Тяжко повісти, котры з множества цїнных статей у календарї суть тоты найінтереснїшы. Вшыткы собі заслужать, абы чітателї собі їх прочітали уважно і задумали ся над їх обсягом. Якость календаря підняла і ёго красна ґрафічна управа о. Мґр. Мартіна Костїлника з Гунковець і много образків, фотоґрафій. За обсяг одповідна зясь редакчна рада, в котрій суть: о. ТгЛіц. Франтїшек Крайняк із Камюнкы, Осиф Кудзей із Няґова, о. Мґр. Ярослав Поповець з Чірча і Мґр. Марек Ґай із Міджілаборець.

Выданый календарь зато бы не мав хыбовати на столї ани єдной ґрекокатольцькой родины на Словеньску, а уж нияк раз – у родинї русиньскій. Календарь є цїнным книжным збогачінём нелем про освіту і поучіня ёго чітателїв, але і приносом про розвиток русиньской културы, звышованя нашого націоналного самоусвідомлїня і гордости на свою ґрекокатолицьку церьков, єй традіції і духовный одказ.

Календарь мож собі обїднати на адресї:

Gréckokatolícky farský úrad,

065 32 Kamienka 140,

Slovensko, tel.: 00421 (0)52 43 21 557.

ЮДр. Петро КРАЙНЯК, Пряшів

Прекрасный духовный зажыток

В днях 25. – 26. авґуста 2007 у Чірчу, окрес Стара Любовня, быв традічный єпархіалный одпуст, котрый ся завершыв святочнов літурґіов. На недільній Службі Божій при Клапліцї Успенія Пресвятой Богородіцї на Маріаньскій горї над Чірчом ся зышло за красной хвілї у лонї іщі крашшой природы коло 5 тісяч віруючіх нелем з Чірча, але і з оддаленїшых реґіонів выходного Словеньска, но пришли і путници з Польска.

● Почас Службы Божой на Маріаньскій горі над селом Чірч чітать Євангелії і Апостолы по русиньскы о. Мартін Костільник (другый справа) за асістенції домашнёго пароха і главного орґанізатора епархіалного одпусту – о. Ярослава Поповця (третїй справа) і о. Іґора Панчака (першый справа). Фотка: о. Мілан Ясик

День перед тым, у суботу пообідї, ішла процесія зо села од Ґрекокатольцькой церькви Пресвятой Богородіцї на Маріаньску гору над селом і назад. Вечур потім по святій літурґії ся одправляла панахіда при гробах небогых містных священиків: о. Андрія Годобая, о. Іоана Яновіча і о. Мірона Подгаєцького і Акафіст ку Хрістовым страстям.

Як участник того одпусту хочу повісти, же єм быв на скуточно русиньскім одпустї, котрый у мі охабив глубокы слїды нелем з боку реліґійного, але і нашого народного – русиньского. Быв то про мене прекрасный духовный зажыток. Підтвердило ся, же одпуст у Чірчу є в першім рядї святом русиньскых ґрекокатоликів. Русиньскый язык было чути з каждой стороны, але главно, же Служба Божа была в такім духу, в якім бы мала быти в каждім русиньскім селї. Чітаня Євангелій і А