Акaдемiя

Акцiї

Асoціaція

Арxiтектурa

Вытвaрництвo

Ґеoґрaфiя

Ґенеaлoґiя

Екoнoмiкa

Енді Вaргoл

Етнoґрaфiя

Інтернет

Істoрiя

Кoнґрес

Лiтерaтурa

Мiстo

Музикa

Oрґaнiзaцiї

Освiтa

Оцїнїня

Пoлiтiкa

Пресa

Рoзглaс

Селo

Спiв

Списованя людей 2011

Філм

Фoтoґрaфія

Цeрькoв

Културна і народностна політіка Прагы на Підкарпатьскій Руси в 20-ых роках ХХ. ст.

„Державна друкарня, котру сьме дістали, не мала ани єдного україньского друкаря і хыбовало друкарьске заряджіня, котре сьме были мушены просити в Празї... Першы україньскы новинкы в Ужгородї приправили і выдруковали Чехы...“ (Тихий Ф. Ужгород, 1923. Перечин, 1992, с. 27).

„Підкарпатьска Русь терпить голодом, але влада намісто підпоры голодуючім вымітує міліоны на підпору українізації Підкарпатьской Руси. „Просвіта“ дістає уж третїй міліон, а голодуючій руськый (в значіню русиньскый – позн. ред.) народ просить зуфало поміч...“ (Карпаторусский Голос, 13. авґуста 1932, ч. 69).

Одношіня русиньского жытельства к Чехо-словакії перешло за міджівойновый період радікалнов аж несподїванов еволуціов. В часї, кідь
іщі 21. авґуста 1919 ужгородьска „Русская земля“ натїшено витала ослободжіня спід „тісячрічного рабства“ і припоїня к ЧСР,1 уж зачатком 30-ых років ХХ. ст. орґан карпаторуськой діаспоры в США „Amerikansky Russky Viestnik“ реґуларно писав о стражданю Пряшівской і Підкарпатьской Руси „під нелюдьсков і деспотічнов справов Чехів“.2

Нереалізованя обіцяной автономії Підкарпатьской Руси і неспоїня цілой теріторії, на кот-рій жыють Карпатьскы Русины в Чехословакії, не было єдинов прічінов неспокійности Русинів з політіков Прагы. Важным фактором неспокійности была тыж културна і народностна політіка Прагы в одношіню к Русинам Підкарпатя. Тота політіка од самого початку была позначена явныма проукраїньскыма тенденціями, што выкликало крітічну реакцію і катеґорічный протест великой части містной інтеліґенції, котра заставала традічны русофільскы погляды і поважовала карпатьскых Русинів за голузку єднотного руського народа од Карпат аж по Камчатку.

Основы чехословацькой політікы на Підкарпатьскій Руси положыв презідент Томаш Ґарик Масарик. Ёго представы о карпатьскых Русинах были але дакус поверьхнї і скреслены. „Были як католици остро проти орьєнтації великоруськой і проти православію, а зато не принимали Українцїв, в котрых відїли православных. Але были тыж проти Малоросам галицькым“ – таку, не цалком точну характерістіку Русинів дав у своїх мемоарах Масарик. Дочітаме ся там і таке: „З языкового боку...были в самых початках списовного языка, притримовали ся свого діалекту з правописом веце історічным як фонетічным, чім ся одлишовали од Українцїв. Што ся языка тыкать, схвалёвав єм їм заведжіня малоруського языка до школ і урядів. ...Але підкреслёвав єм то, же малоруськый язык на основі містного языка мусить быти на самый перед выплеканый писателями того народа...“3

далe

(Переклад з чеського языка: ПгДр. Кветослава КОПОРОВА.)

01.12.2009

Оцінка жывота і творчости

Юлія Ставровского-Попрадова істориками

і літераторами різных періодів

(Др. Н. Бескидом, доц. Др. О. Рудловчаковов, к. н., доц. Др. С. Добошом, к. н.)

(Выступ на міджінароднім научнім семінарї „Юлій Ставровскый-Попрадов: аналіза жывота і творчости“, Пряшів, 24. септембра 2009.)

Портрет Юлія Ставровского-Попрадова од Народного умелця Україны Василя Скакандія.

Перед 110 роками, 27-го мар-ца 1899 року в Чертіжнім за плачу звонів містной ґрекокатолицькой церькви Русины поховали Юлія Ставровского-Попрадова, того, котрый кінцём 19-го стороча быв поетом, писателём, етноґрафом, історіком, языкознателём, добрым душпастырём і патріотом свого русиньского народа під Карпатами. Належав к вызначным будителям Русинів кінця 19. ст., к надїйным поетам, котры світили в чорных роках 19. ст., в роках, коли в силї были законы Апонїя на теріторії тогдышнёго Мадярьска, в рамках Австро-Угорьска страждали славяньскы народы, а то не лем Русины, але і Словаци. А в тых тяжкых часах Юлій Ставровскый-Попрадов своїм пером і ерудіціов боёвав за слободу і правду карпатьскых Русинів. В тых часах уж лем Іван Сильвай – Уриил Метеор, Александер Митрак і Евґеній Фенцик силов своёй особности, публіцістічныма статями і творами вєдно з Ю. Ставровскым-Попрадовом піднимали свій смілый голос на защіту утискованого і убитого русиньского народа під Карпатами.

Евґеній Фенцик, сучасник Ю. Ставровского-Попрадова, такыма словами оцінёвав Попрадова: „Нихто у нас не міг написати такы звучны, такы глубокомыслячі пое-тічны творы.“ І далшы ёго сучасници: Александер Павловіч і А. Митрак у своїх стишках, котры присвятили Попрадови, называють го „жаворонком попрадьскым, співцём Руси честной“.

далe

Мґр. Гавриіл БЕСКИД, 01.12.2009

Aлексій Ільковіч і ёго доба

Русиньскый новинарь

• Найвызначнїшым із родины Ільковічовых быв фізік Діоніз, котрый ся дістав і на обалку першого дня выданя словеньской поштовой знамкы „Світовый рік фізікы – Діоніз Ільковіч“ в р. 2005. На фотцї: портрет Д. Ільковіча з той обалкы.

Писати і хоць коротку біоґрафію русиньского новинаря Алексія Ільковіча, з котрым єм не мав можность говорити, є барз тяжко. В родиннім архіві єм нашов лем ёго новинарьску леґітімацію, паспорт і єдно чісло новинок Карпаторусский Голос. Інформації єм передтым роздобыв од ёго жены Гелены, од ёго сестры Марты і од ёго приятелїв, знамых пряшівскых докторів – Фріча і Ройковіча. Найвеце інформацій єм роздобыв в Штатнім обводнім архіві в Пряшові в Нижнїй Шебастовій. Были то записы з выслуху при другім ёго увязнїню, по навернутю з Мадярьска.

Найвызначнїшыма суть дотеперь три ёго неопублікованы роботы: Познамкы к проблемам підкарпаторуськым, Підкарпаторуська автономія, Обсаджіня Підкарпатьской Руси Мадярьском з 1940 – 1941 років. Роботы суть оріґіналны ай тым, же при їх писаню міг поужыти лем свою память. До бібліотекы і архівів мав в тім часї з моци урядной заказане вступити.

Далшы інформації єм дістав од історіка доц. Др. Андрія Ковача, к. н., якый мі подаровав документ, котрый не быв новинарьсков статёв, Отворене писмо Словеньскій лідзї в Братїславі, конціпованый про Централный союз Підкарпаторуськых штудентів із центром в Ужгородї.

далe

ПаедДр. Владимір ІЛЬКОВІЧ, Пряшів

Інтересна книжка:

„История республики Подкарпатская Русь”

Нашы закарпатьскы сусїдове на Українї выдали недавно інтересну публікацію „История республики Подкарпатская Русь” (Ужгород : ПАТЕНТ, 2008). Публікація вышла по російскы, єй авторами суть Петро Васильєвич Годьмаш і Сергей Петрович Годьмаш. Книжка мать 599 сторінок і єй авторы сі поставили за цїль описати  процес розвоя єдного з малых славяньскых народів – Русинів і їх намаганя мати властну державу – Підкарпатьску Русь.

Авторы одкрывають білы місця русиньской історії, котры были в минулости може замірно замолжованы, або їм історіци не придїляли достаточну уваґу і належно їх не выяснили в европскім історічнім контекстї. Авторы ся зосередили окрем іншого і на період, коли теріторію Підкарпатьска Русь „міцны тогдышнёго світа“ переменовали на Карпатьску Україну, пізнїше на Закарпатьску Україну, слїдуючі тым свої цілї. Авторы суть пересвідчены, же публікація послужить як підпорный фактор того, жебы і Україна признала Русинів як самостатну народность в рамках своёй теріторії. Подля авторів в основу „Истории...” вошли малознамы матеріалы і документы з архівів Австро-Угорьска, Мадярьска, Чеськословеньска, бывшого Совєтского союзу і Україны. Є ту зобщене велике чісло научных робот загранічных і домашнїх історіків, державных і сполоченьскых дїятелїв.

далe

Мґр. Гавриіл БЕСКИД, Пряшів, 23.09.2009

Стрїча матурантів по 60-ёх роках

29. мая 2009 року матуранты „Русской учительской академии в Пряшеве“ ся стрїтили по 60-ёх роках од того часу, як у школьскім роцї 1948/1949 закінчіли матурітным екзаменом свою приправу на нову жывотну путь учітелїв. Ту, в Карпатах під Дуклёв і Бескидом, міджі нашым войнов збідаченым русиньскым народом зачали шырити освіту і културу, і так помагати ёму в повойновім народнім возроджіню.

Презідія стрїчі: (злїва доправа) О. Ґлосікова, І. Фріцькый, А. Бандура, Ю. Мушка і учасници стрїчі: Е. Петрова, А. Петро, П. Крішфалушіова, А. Кожухова, Ф. Борщ, З. Вархолова, А. Соколова, І. Худік, А. Гоцкова і М. Гоцко.

Орґанізаторы той  стрїчі: Iнж. Іван Фріцькый, MУДр. Андрій Бандура, Франтїшек Борщ і Марія Прухнеровічова подля доступных матеріалів встановили, же з 38-ох матурантів, котры закінчіли школу,  жыє уж лем 17, повмерало 15, а на 6-ёх ся не нашов ниякый контакт. На стрїчу пришло 14 сокласників, троє про хворобу прийть не могли.

далe

Інж. Іван ФРІЦЬКЫЙ, Кошицї

Як єм захранив доктора Роберта Собела перед ґестапом

Стало ся то тогды, кідь обводный нотарь в Келчі, корес Стропков пан Шпірка ся дізнав, же на доктора, жыдовского коріня Роберта Собела быв выданый „затыкач“, же по нім іде ґестапо. Він ня пожадав, абы єм му поміг доктора захранити. В селї, окрем іншого, в селї ся находило нїмецьке велительство. Од авґуста 1944 року єм быв дозорцём при молотячцї в Рафаївцях, окр. Стропков, де дішло ку стрічі з начальником партізаньского штабу Чапаєв, котрый мі запропомовав коншпіратівну квартиру в Піскурівця, де єм дїяв як штабный розвєдчік. Кідь єм спомянув вдові по справцёви школы в Піскурівцях Терезії Куцірковій, ці бы не уквартировала доктора Собела, спочатку ся єй то не видїло, наісто ся бояла на судьбу своёй великой родины. Мала шість дїтей. Наконець была согласна, а то з тым, же о ничім не знать, а же вшытко буде на моїй голові. Добрї знала, же іде о Жыда, але не знала, же по нім іде ґестапо. Тото вшытко єм тлумачів кельчаньскому нотарёви Шпіркови, якый мі за тото щіро подяковав.

далe

Інж. Димітрій КРІШКО

Переклад із словацького М. МАЛЬЦОВСКА

Підкарпатьскый герой

Помалы ся потемря розрїджує з наступаючім днём – 3. новембром 1943 року. Перед пару годинами Михал Оленіч быв на оператівній порадї велителїв рот і прапорів, котру скликав велитель 1. чеськословеньской самостатной бріґады, плуковник Л. Свобода, де выголосив, же по семій годинї ся зачне дїлострїлецька приправа а пак ай боёвый наступ – ослободжіня главного міста Україны – Києва.

Перед тяжкым боём офіцеры і вояци хотїли одпочінути. Нечекано з окремых засоб выфасовали шампаньске. Довго до рана попивали і по камаратьскы дебатовали. Міджі нима были і підкарпатьскы Русины з 1. чеськословеньской самостатной бріґады, яка взникла з первістного 1. чеськословеньского польного прапора. Они споминали, главно на родны Карпаты, на прекрасну природу вяри, кідь берегы росцвили тернёвым цвітом, на хыжкы, в котрых пережыли дїтство і молоды рокы, і котры як кібы од біды были притиснуты к земли, але в садах довкола них не мож ся было налюбовати молочным цвітом вышень...

далe

Маґдалена ЛАВРІНЦОВА, Братїслава

(Переклад із словеньского языка: ПгДр. М. МАЛЬЦОВСКА.)

Мале заспоминаня перед юбілейным конґресом

Стоїме перед юбілейным, десятым засїданём Світового конґресу Русинів, котре буде 4. – 7. юна 2009 у Руськім Керестурї в Сербії і Петровцях у Хорватії. Прошло 18 років од першого засїданя (і тым фактічно од взнику першой пореволучной міджінародной орґанізації Русинів під назвов Світовый конґрес Русинів), яке ся одбыло 22. – 23. 3. 1991 року в Міджілабірцях у тогдышнїм Чесько-Словеньску. Є то довгый ці короткый час? Є то дость про екзістованя орґанізації. Но немало і в жывотї чоловіка, в тім припадї і моїм, бо од самого зачатку аж до днешнїх днїв єм быв выконным секретарём той орґанізації а єден дворічный період і председом ёго выконного орґану, котрым є Світова рада Русинів.

Кідь собі днесь заспоминам на тоты рокы, можу повісти, же робота в тій орґанізації мі взяла дость сил і часу в моїм продуктівнім робочім жывотї, але ніч не баную, бо жертвовати ся про свій народ є дїло благородне, а, може, даколи дахто собі і спомяне, же быв такый секретарь, ці таёмник, той орґанізації і дашто зробив про Русинів на Словакії і у світї. Так істо, як собі споминаме днесь на небогого першого председу Світовой рады Русинів – Василя Турка, котрый ся уж навсе, крылато повіджено, золотыма буквами записав до історії той орґанізації, історії возродного руху Русинів нелем на Словакії, але і у світї вообще.

далe

Мґр. Александер ЗОЗУЛЯК, выконный секретарь СРР, Пряшів, Словакія

Нова моноґрафія Й. В. Тімковіча, ЧСВВ:

 „DEJINY BAZILIÁNSKOHO MONASTYRA V KRÁSNOBRODE od 9. storočia po súčasnosť“

(Кошіцї 2009, 585 стор., тіраж: 2 500 фалатків)

Тоту інтересну і обсяжну моноґрафію автор присвятив світлій памяти своїх родічів і старых родічів. Окрем присвячіня чітатель ся дізнать, же моноґрафія была доручена до властных рук Святому отцёви Бенедіктови ХVI. до Ватікану і вшыткым православным патріархам єдиной Хрістовой церькви з нагоды історічного саміту чеканого зъєдинїня патріархів Рима і Москвы (октобер 2009) у Баку в Азербайджанї.

Моноґрафія мать двi главны капітолы і 36 підкапітол. Самостатно у моноґрафіїї суть части о ігуменах Краснобрідьского монастыря, історічный перегляд заселїня Краснобрідьского монастыря, выужыта література і аналітічный індекс.

З прічіны, же монґрафія обсягує велике множество історічных фактів, цітацій, гіпотетічных роздумів автора на історію і сучасность у контекстї з проблематіков не світьского, але веце церьковного характеру, проблемів у сістемі єрархії, одношінь міджі представителями нелем василіаньского, але й іншого церьковного жывота цілково, моноґрафія выжадує ерудованый, фахово-історічный рецензійный приступ так, жебы дакотры публікованы части і інформації были інтерпретованы у світлїшім планї порозуміня главно міджі лаічным і полоінформованым чітателём. Автор є знамый як продуктівный і способный публіціста, якый мать за собов велику шкалу надрукованого матеріалу. Доволю собі повісти, же є великым зъявом церьковной інтелектуалности із способностями такой „продукції“ надрукованой роботы.

далe

 Др. Михал БИЦКО, ПгД., Міджілабірцї, Словакія

Спомин на Людовіта Гараксіма

В братїславскім крематорію іщі 25. новембра 2008 сьме ся розлучіли з історіком ПгДр. Людовітом Гараксімом, к. н., котрый ся народив 1. aвґуста 1928 в Ужгородї. Середнёшкольскы штудії абсолвовав у тутешній Руській ґімназії. По войнї ёго родина оптовала до Чеськословеньска. На Філозофічній факултї Універзіты Коменьского в Братїславі штудовав історію і російскый язык. Темов ёго кандідатьской роботы были односины міджі Словакіов і Українов у 17. і 18. сторочу.

Л. Гараксім быв асістентом на Катедрї історії ФФ УК, пізнїше робив в Інштітутї
історії европскых соціалістічных країн Словеньской академії наук, дале в Історічнім інштітутї САН. Вызнамнов была ёго публікація „К соціалній і културній історії Українцїв на Словеньску до року 1867“. (Позн. ред.: тогды не мож было писати о Русинах, кідь їх офіціално „не было“, як ани о Підкарпатьскій Руси, бо днесь бы і назва ёго кандідатьской і той роботы звучали інакше). Як добрый одборник на міджіетнічны односины быв у р. 1968 призваный до владной комісії про федератівне ушорованя ЧССР.

По роцї 1970 в Історічнім інштітутї САН го застигли політічны чісткы, бо зо словеньского погляду – значіть немарксістічно – высвітлёвав револучны рокы 1848 – 1849 і было о нїм знаме, же не согласив з воєньсков інтервенціов 21. aвґуста 1968. Зато му заказали публіковати. Робив у Словеньскім народнім музею як архіварь, урядник і зналець музейных збірок. Але ёго мено не сміло быти уведжене ани в каталоґах выстав, котры приправив.

З ёго творчости треба спомянути холем тоты найвызначнїшы выступы: Славянство в історії Чехів і Словаків (1968), Од Колларового славянства к словенству 1835 –1848 і Народности на Словеньску (Братїслава : Веда, 1993).

Людовіт Гараксім быв актівным членом Матїці словеньской. У переломных роках по падї тоталіты быв членом выбору той орґанізації а в р. 1990 і председом Матїці словеньской… Барз ся анґажовав в Історічнім одборї МС, за што му удїлили Ціну Даніела Рапанта як своє найвысше оцінїня за принос к розвиткы історічной наукы… (Позн. ред.: о ёго роботї і заслугах у Матїці словеньскій як Русина сьме барз не знали, але Русины і Споваци мали все близко к собі, і Русин Адолф Добряньскый быв єдным із закладаючіх членів Матїці словеньской у возроднім процесї Словаків і Русинів у 19. сторочу.)

Л. Гараксім занимав дакілько вызначных постів: быв підпредседом Словеньской історічной сполочности, членом Рады влады СР про народности, членом Колеґії міністра културы СР і членом Словеньского гелсіньского выбору…

Высоко оцінюєме вшытко, што зробив про історічну науку на Словеньску. Занимав ся проблематіков міджіславяньскых односин і народностнов сітуаціов в Угорьску. Належав к найлїпшым одборникам на історію Русинів на Словеньску.

Ёго одход до вічности є великов стратов про науку на Словеньску. Окреме треба припомянути ёго снажіня о словеньску сувереніту. Не забываме оцінити ани ёго звязаность із своёв словеньсков отчізнов, про котру ёго родина охабила ёго родне Підкарпатя.

Наісто тыма пару словами не мож оцінити ёго принос до наукы і културы на Словеньску…

Вічная ёму память!

Петер МУЛИК, Братїслава, Словакія

(17. 2. 2009, Slovenské národné noviny, č. 7, s. 2)

Спомин на першый Світовый конґрес Русинів

Перед юбілейным, 10. засїданём Світового конґресу Русинів у Руськім Керестурї в Сербії і Петровцях у Хорватії 4. – 7. юна 2009 єм выглядав дві стары чісла україньскых новинок „Нове життя“, котры принесли матеріалы з першого засїданя Світового конґресу Русинів у Міджілабірцях у тогдышнїй Чесько-Словеньскій федератівній републіцї 22. – 23. марца 1991, бо ся мі хотїло попозерати дозаду, на зачаток. Так, як могла взникнути міджінародна културно-освітна орґанізація Русинів – Світовый конґрес Русинів вдяка револучным змінам у Середнїй і Выходній Европі в тім часї, так тоты зміны настли і в тогдышнїм Чесько-Словеньску по „нїжній“ револуції 1989 року, і за підпоры штату мож было скликати у нас перше засїданя Світового конґресу Русинів. А же ся тота подїя дістала до 13. і 14. чісла „Нового життя“ в р. 1991, а то нелем на ёго новостворены сторінкы під назвов Голос Русинів, але докінця на першы їх сторінкы, то тыж уможнила „нїжна“ револуція у нашій країнї, кідь в редакції даного україньского тыжденника ёго колектів демократічным способом собі на своє чело выбрав мене як нового шефредактора. Так перегортаючі тоты чісла, роздумуючі о зачатках русиньского руху, хотїв бы-м о тій подїї дашто зацітовати зо спомянутых двох чісел „Нового життя“.

далe

             А. ЗОЗУЛЯК, выконный секретарь СРР

Вдяка главно за захованя і выдаваня творчости о. Е. Кубека і о нім самім

(Выступ на семінарї председы Сполку русиньскых писателїв Словеньска Миколая Ксеняка присвченім 70. народенинам Франтїшка Данцака 26. фебруара 2009 у МРК в Пряшові.)

Почливый председо Русиньского културно-освітного общества А. Духновіча Гавриїл Бескид, почливый отець духовный Франтїшек Данцак, почлива громадо! Довольте, отче духовный, ку вашому вызнамному юбілею пожелати вам од Сполку русиньскых писателїв Словакії (СРПС) і од директоркы Музею русиньской културы (МРК) Др. Ольґы Ґлосіковой, др. н, як і од мене самого, певне здоровя, велё оптімізму і творчіх успіхів.

Мы Русины належыме к народам з богатов історіов. Не мусиме ся ганьбити за нашых предків ани за сучасників. Няй доказом того буде і МРК, і хоць в нїм іщі здалека не є вшытко, што є заплановане і што собі заслужить, жебы ту было. То лем доказує, же в нічім сьме не одставали, а кідь, та лем в голоснім і неперерывнім признаваню ся к своїй народности. Бо нашу віру, духовну і матеріалну културу нам многы-премногы завидять. А може і то была прічіна, чом многы о нашій културї, літературї, реліґії не хотїли знати, не хотїли єй узнавати.., а были і снагы цалком єй неґовати і зліквідовати. Так было і на Словакії по другій світовій войнї. Є то смутный факт, бо были ту офіціалны крокы културу, школы, реліґію Русинів зліквідовати, як і носителїв русиньской културы, віросповіданя, отцїв духовных. Така ліквідачна сітуація была аж до добы Александра Дубчека, і фактічно аж до „нїжной“ револуції.

дале

НЕПРАВОМ  ЗАБЫТЫЙ                                    

10. децембра 2008 року минуло 61 років од смерти i 125 років од народжіня нашого вызнамного історика, літературознателя, языкознателя, публіцісту, священка і културного діятеля першой половины 20. ст. доктора філозофії Николая БЕСКИДА (29. 6. 1883 – 10.12.1947).
Наша верейность о тім великанови русиньской културы малошто знать. Є неправом забытый, хоць в своїй добі то быв найплоднішый наш выскумник. Ёго перу належыть выше 11 книжок  і множество статей в тогочасній пресі. На жаль,часть ёго робіт зостала в рукописах, але і тото што вышло є про нас майже недоступне.
Походил він з вызнамного, шыроко розголуженого роду Бескидів, з котрого вышло  много учітелів, священиків, політиків, правників, лікарів, науковців і іншых высокошколованых людей. Із шырокой плеяды особностей того роду спомяньме холем едного, а то Антонія Бескида (20.12.1855 – 16.6.1933) правника, політика, председу Руской народной рады в Пряшові (1918 р.), делегата Паріжской міровой конференції (1918 р.), председу Централной руской народной рады в Ужгороді (1919 р.), котра прияла узнесіня о припоїню Підкарпатской Руси до нововзникаючой Ческословеньской републикы. В Ужгороді А.Бескид в 1920 р. заложыв Руску народну банку а в 1920 р. быв выменованый за губернатора Подкарпатской Руси.
Клуб любителів нашой історії і културы при Русиньскій оброді  в Свиднику на честь той вызнамной особности Русинів – Николая Бескида,  зорганізовав 11. децембра
2008 бесіду о ёго жывоті, о выслідках ёго научной роботы і концепцій, з котрых выходив. Участникы бесыды, окрем іншого, мали можность видіти і перелистовати  двы ёго книгы “Юлій І. Ставровскій ПОПРАДОВ”, выдану 1929 в Ужгороді і “Karpatorusskaja pravda”, выдану латинков  1932 в США і статю  “Историческое прошлое Пряшевщины” в алманаху “ПРЯШЕВЩИНА”,  выданого 1948 в Прагі.

 До розпаду Ракусько-Угорьской монархії Н. Бескид свої роботы писав по мадярьскы і публіковав в мадярьскіх журналах а по взнику новой ЧСР вылучні  по рускы. О ёго професіоналности свідчіт і  то, же він уж як 20-рочный выдав першу свою научну роботу о історії опатства в Таполці, де доказує ёго славяньскый корінь іщі до приходу Арпадовців. А в тім істім року быв прияый за  рядного члена мадярьского історічного общества.   Быв русофілской орєнтації, але ёго рускость  выходила і сплывала з русиньством. Быв то великый патріот свого народу і ёго краю, котрым засвятив вшыткы свої силы глубокому познаню ёго історії і културы з цілём дати Русинам фундованій заклад про познаня свого походжіня і історії, як пише о нім доцент В. Хома.
При приправі бесыды нам добрым жрідлом была і книга Николай Бескид на благо Русинiв  Мгр. Гавриїла Бескида, котрый є сыновцём  Николая Бескида.

І. Р., 26.12.2008

70 років oд нученого одходу русиньскых штудентів iз Підкарпатьской Руси

В часї першой Чеськословеньской републікы (в 20-х і 30-х роках минулого стороча) русиньска молодеж выходного Словеньска, котра хотїла быти фінанчно забезпечена родічами або штіпендіями, учіла ся в руськых школах на Підкарпатьскій Руси.  

• Ґрупа штудентів-Русинів із выходного Словеньска ся по роспадї Чеськословеньска учіла і в Руській ґімназії у Празї, міджі нима хрестиком означеный автор статї.

далe

Інж. Александер ЖАТКОВІЧ, Кошіцї, 26.12.2008

При Памятнику А. Духновічови было нам барз добрї

(Ад: 75 років од одкрытя памятника Будителёви)

Щастливый тот народ, котрый має такого будителя, якым быв про русиньскый народ Александер В. Духновіч. Така думка мі перескочіла в голові, кідь єм перечітав статю з пера  Мґр. Гавриїла Бескида, опубліковану в Народных новинках, ч. 29 – 32/2008. При єй чітаню єм сі заспоминав на школьскы рокы, кідь в 1945 роцї, як штудент Ґрекокатолицькой руськой учітельской академії в Пряшові, єм ся веце дізвав о нашім будителёви А. Духновічови. На годинах предмету „Русская литература“ директор школы Др. Штефан Ґойдіч видїлив немало часу і про русиньску літературу, де ся штуденты могли много дізнати о нашых поетах і писателях нелем з 18. і 19. ст., но і о тогочасных. Попереднє місто міджі нима мав якраз А. Духновіч. О нїм директор школы так інтересно говорив, же сьме го слухали з отвореныма устами,  а даколи забыли до зошытів робити поначкы. При кінцю годины нам все припоминав, же кідь підеме коло памятника, треба ся перед ним поклонити і дати му честь за вшытко, што про наш русиньскый народ зробив. Я то дотримую доднесь.

далe

Інж. Ян ФРІЦЬКЫЙ, Кошіцї, 26.12.2008

Усуджені быти в „раю“

Два русины-патріоты, Русин подкарпатський Ян Демчік и русин словацький Николай Шкурла, майже ош не были ниґда знакомі, не были ниґда уєнно, но зла русиньска доля розпорядилася так, што мож їх сміло назвати истинныма братами. Лем братами о неволи. Непозеравучи на то, ош Николай Шкурла и дав у назву свої книжки слово рай, бо назвав ї „Odsudeni do raja“ (Svidnik, 2004), айбо рай тот, як мож дŷзнатися из книжки, быв гуршый, ги пекло. Ипен так, як и ґулаґ Яна Демчіка, котрый свої спомины назвав просто: „Můj utek do gulagu“ (Praha, 2001).

Єден русиньский автор, говорячи про долю свойих братўв-русинўв 21-го віку, так пише:

Тяжко ты иєш, русине,

Мадрувучи світом,

Приниженый, ги тот жебрак,

Береш дараб хліба...

Русинська доля 21-го віку видить нам ся пеклом. А може, простаки-русины ниґда ся и не мали ліпше?

Слідувучи хронологійи, спершу поговориме за книжку Яна Демчіка.

У спередслові до свої невеликої книжечки автор пише: „Од свого арешту (1939 р. – авт.) аж до того часу, коли ня слободили з лаґру (1943 р. – авт.), ниґда’м ся досыта не наів. Я не відьўв молоко, мнясо, цукор, сўль, зеленину, садовину, траву, чички, листяні дерева, звірят, потят. Я ниґда не мав на собі спўнньоє, штрімфлі (потому яки“м доносив свої). Ниґда“м ся небрытвав, не стрыхимся, не мывимся (лем раз у полтавськўм „души“), не напивимся студеної воды вадь иншої ріджявы (окрем киплятка). На рештантах ниґда“м не відьўв иншакого платя (куфайок), ги од помершых. Ниґда“м не відьўв, обы ся дако смівя – ани рештанты, ани лаґерноє началство. Тут ни было ни колячого друту, ни вышки діла стражникўв. Трупы“м відьўв, лем ги бы люди пўснули. Ищи вчора завіділи “сьме їм из мойим сусідом, ош они уже сконали. А днись уже и тому сусідови завиджю лем я сам. Може, завтра уже и мині буде завідіти другий сусід, тлото знає лем тутишня тундра. Тут ся соєдинили темні странички чоловіка из тутишньым твердым крайом, и уєнно принижувуть рештантўв аж на самый спўд їх чоловічности“. Страшні слова, но їх смысл ставав ищи страшнішым од того, што рештант нияк не годен быв збагнути, за яку вину тота біда на нього впала.

далe

Димитрій ПОП, Ужгород, 26.12.2008

Формованя першой публічной бібліотекы

в часї єпіскопа Ґріґорія Тарковіча

(Реферат на міджінароднім семінарю Обявность історічных робот Николая Бескида, Пряшів, 20. септембра 2008.)

Чітателям і научным працовникам, котры хотять загнати духовну жажду і заспокоїти свої научны потребы, буде інтересно ся дізнати, коли, хто і за якых условій поміг сформовати першу публічну бібліотеку при Ґрекокатолицькій єпархії в Пряшові. О тім ся мож дізнати з історічной книжкы Николая Бескида: Ковач Янош – 1764 – 1884, выданій у выдавательстві Атхенаум в Будапештї в р. 1909.

Місто Пряшів із своїма научныма інштітуціями і бібліотеками в минулости зограло вызначну роль як културный центер і сіятель освіты на выходї Словакії, тогдышнёй Австро-Угорщіны. Вызнам Пряшова як културного центра ся датує оддавна, зато не надарьмо Пряшів называли „Атенами над Торисов“. Народ той области уж од часів феодалного середнёвіча ся находив під тиском підданства. Быв худобный нелем матеріално в горьс-кых областях Верьховины, але і духовно. На провінції не было ани основных, ани общоосвітных школ, а на приправу учітельскых кадрів про церьковны школы была зряджена першыраз Півцоучітельска семінарія в Пряшові лем в р. 1895. Школ не было. Дяк учів у своїм домі закону Божому, ґрамотности, а то писати, чітати, раховати і брав од каждого ученика по 10 ґрайцарїв. При такых условіях о даякій школованости не могло быти ани речі. Малоґрамотныма были і самы душпастырї, бо богословскый лицей на такы кадры зрядили лем кінцём 19. ст. Феодалны панове вырубовали тяжкы бремена нелем про своїх підданых і землеробів, але і про дяків, тогдышнїх учітелїв і священиків, котрых тримали на уровни простых людей.

далe

Мґр. Гавриїл БЕСКИД, 3.12.2008

Рутенія ÜBER ALLES

Поп И.: Энциклопедия Подкарпатской Руси (Ужгород: Выдавательство В. Падяка, 2001, 432 стор.).

Paul Robert Magocsi and Ivan Pop, eds.: Encyclopedia of Rusyn History and Culture (Toronto: University of Toronto Press, 2002, 520 стор.).

Paul Robert Magocsi and Ivan Pop, eds.: Encyclopedia of Rusyn History and Culture. Revised and Expanded Edition (Toronto: University of Toronto Press, 2005, 569 стор.).

В історії будь-якого націоналного проєкту, главно такзваных „неісторічных“ націй, енціклопедії мають вызначну етапну роль. Они суть веце як енціклопедії, бо окрем звычайной і главной функції сообщіня і сістематізації знань в подобі справ (інформацій), все мали і мають тыж іншу, важнїшу задачу. Они суть націоналныма енціклопедіями, суть на то, жебы представили минулость і сучасность властного народа в подобі норматівного, конвенчного, решпектуючого знаня. Тота теза ся добрї ілуструє на україньскім прикладї – в історії україньского націоналного проєкту обидві, україноязычна „Енциклопедія українознавства“ (11 т.) і анґлоязычна „Encyclopedia of Ukraine“ (5 т.) цалково одограли (і продовжуть одогравати) свою основну роль – потверджіня україньскости як чогось окремого на поліцї інформачных выдань (также і в сістемі знань) западных, і не лем їх, бібліотек. Ці неекзістуючім народам присвячують енціклопедії в 11 томах? В арзеналї україньской націоналной ідеї енціклопедії ся проявили як, може, помалы дїючій, але конець-кінців, ефектівный способ.

Факт, же пару років передтым тот способ быв поужытый про русиньскый націоналный проєкт (історічна отчізна котрого – Закарпатя/Підкарпатьска Русь – є „войновым“ полём з україньскым націоналным проєктом), нас не має несподївати. Тадь обидва авторы рецензованых енціклопедій і заєдно головны промотеры русинства добрї знають як історію Україны, так історію україньского націоналного руху і ёго тактіку. Не є ніч надприродного в тім, кідь познаме тактіку конкурента.

„Як не парадоксно то звучіть, але Україну і Українцїв мож поважовати за єдну з найуспішнїшых історій сучасной епохы... перед сто пятьдесят роками, може векшына Українцїв ани не знала, же они творять окремый народ, а тым веце, о тім не знала ани остатня часть світа. Але зато ку кінцю 20. ст. Україна выступать як суверенна держава... Мы, Русины, можеме в многім ся поучіти з україньскых скусеностей.“ (З выступу П. Р. Маґочія на 5. Світовім конґресї Русинів в Ужгородї, 25. 6. 1999).

далe

Ернест ГИЙДЕЛ, 3.12.2008

Історичні роботы Николая Бескида

и його кредо „карпатороссы“

(Реферат нa міджінароднім научнім семінарю Обявность історічных робот Николая Бескида, Пряшів, 20. септембра 2008 р.)

• Знамый русиньскый історік Николай Бескид, котрый написав ряд інтересных научных і научно-популарных робот.

Николай Бескид, наш вызначный діятель першой половины 20-го віка, лишив потомкам много інтересных и цінных трудÿв, котрі не втратили актуальность и у началі ХХІ в. В свойих історичных роботах Николай Бескид хотів доказати, ош автохтонами карпатського реґіону суть словяни, конкретно „карпатороссы“, як вÿн называв нас, русинÿв. Николай Бескид признає, ош

„... славянство, конечно, пришло сюда (в карпатськый реґіон – авт.) еще въ эпоху переселенія народовъ, которое и разсъяло его по Антлантическій океанъ, а на югъ – по Средиземное море,“ но про нашу русинську локаліту, про автохтонÿв Карпат вун має иншу точку зору, яку доста часто повторять у свойих роботах, бо хоче убідити чітача, ош „... карпатороссы оторвались отъ общаго русскаго корня вслідствіе ослабленія Руси подъ вліяніемъ татарского нашествія“. Сесю тезу Николай Бескид подає и у свойÿй історичнÿй роботі „Карпаторусская древность“, інтереснÿй невеликÿй книжечці, котра состойіть из 6 глав, межи котрыма выділявуться свойов глубинов изложенія матеріала глава под назвов „Карпаторусская древность“ и глава „Историческая Карпатская Русь“. Накÿлько серйозно Николай Бескид ставився до сиї проблематикы, говорить факт ухоснованої ним літературы: у невеликÿй книжці автор подає коло 400 думок разных авторÿв – руськых, чеськых, мадярськых, німецькых, словацькых, а также аналізує роботы многых хроністÿв раннього середньовічя. А так як у каждого автора была своя точка зору на автохтонÿв карпатського реґіону, Николай Бескид сміло вступав з нима у полеміку, бо мав свою точку зору, яку одстойовав до кÿнця жытя. И хоть не усе його точка зору по вопросах нашої історії мала пуд собов, як нам ся видить, твердый научный фундамент, не будеме го за сесе осуждати, бо історія – наука динамічна, котра, дякувучи майспершу археолоґам, дуже часто доповняться новыма фактами из того ци другого періоду жытя людства ци реґіону, што даколи корінным образом мінить и выводы ученых. Именно выходячи из динамічности и складности наукы історії и давности історичных тверджень Николая Бескида, мы не будеме детально аналізовати його історичні роботы, а изопремеся на його кредо – на назві „карпатороссы“ .

далe

Димитрій ПОП, Ужгород, 3.12.2008

Ґорлицкій Бурсак

VI. В новій Чехословациі

До Прагы приіхал єм як раз в дни першой річниці основаня Чехословацкой Республикы. Місто было прикрашене фанами, а його мешканці – полны национальной гордости і торжественной радости. Всяди видно было порядок, вшытко было на своім місци. За єден рік державной незалежности Чехы урядили ся так солідні в своій новій республиці, як бы в ній были од століть. (...)

Розозрівшы ся дакус по Празі, зашол єм до росийской войсковой місиі з рекомендацийным писмом од князя Волконского. Начальник принял мя барз мило, просил розповісти о моім жытю в Римі, о знаємости з князьом Волконскым, а пак зьвідал якы мам пляны – ци думам остати в Празі і ци мам середкы до жытя. Повіл єм, же остану ту і буду ся старал найти даякє занятя, бо середків до жытя мам дакус, але невельо. Мал єм в пляні поступити на університет, та не хтіл єм одраз того выявляти. Начальник гварит, же кєд хцу, можу остати при них. Они мают специяльний войсковий табір, де зберают добровольців для ґенерала Вранґля і одсылают іх на Крым, та я не мушу іти до того табору, лем можу быти призначений до роботы з дост можливыом заплатом в редакциі руской ґазеты, яку выдає войскова місия в Празі. Же має інформациі, што і в Італіі я писал до ґазет.

Принял єм пропозицию з великом охотом. На шлідуючий ден я уж был в редакциі той білоґвардийской ґазеты. (...) Заплата была заправды цілком порядна, а робота свобідна в тым сенсі, же не треба было сідити заєдно означены годи-ны при столику, лем прирыхтувати свою част роботы і выйти, коли хто хотіл. В інчых часах і при інчых обставинах чловек задавал бы сой зьвіданя – одкале така ґазета отримує фонды, бо ясным было, жа сама ся не оплачат. Предплатників не было, платных оголошынь такой нихто не давал, а вызерало, што і чытачів не было. Але были то часы, коли і така ґазета могла проквитати. Грошы на „добровольців” в таборі, на ґазету в Празі і на інчы того роду ціли давало правительство молодой Чехо-словацкой Республикы. Прага тримала єден антибольшевіцкій фронт зо західніма демокра-циями, та старала ся робити тото саме, што робила Франция, Анґлия і дальшы союзникы. А окрем того, Чехо-словация мала іщы якысы тайны рускы фонды. Од офіцерів, там в редакциі, я зараз в перший ден почул, што чехо-словацкы легіоністы заграбили в Сибіри і вывезли величезну масу руского злата, на котрым пак в Празі створили легіоновий банк.

далe

Симеон ПЫЖ, Ужгород, 3.12.2008

Деревяна краса з Підкарпатьской Руси

• Редакторка русиньского телевізного высыланя  в Ужгородї  Віра Кобулей робить інтервю з орґанізатором выставкы на Підкарпатю – Валеріём Падяком, к. н., директором Выскумного центра карпатістікы, і Мґр. Їржім Юнеком, директором Реґіоналного музею у Высокім Мітї Чеськой републікы (Ужгород, 26. мая 2008).

Путовна выставка фотоґрафій деревяных церьковлей Підкарпатя і Слoвакії, перевезеных у 30-ых роках ХХ. ст. до Чехії і на Моравію, была найновше святочно одкрыта 23. октобра 2008 р. у Містьскій образовій ґалереї міста Мукачово. Тота выставка під назвов „Roubené skvosty z Podkarpatské Rusi“ – то самобытна історія захованя шестёх церьковлей нашой сакралной архітектуры. Тоты деревяны храмы ся находять у різных куточках сучасной Чеської републіки, а то в: Празї (Церьков св. арх. Михаіла, XVII. ст., із с. Медведівцї, Мукачовського раёну), в містї Градец Кралове (Церьков св. Николая Чудотворця, ХVI. ст., із села Мала Поляна, Стропківского окресу на Словакії), в с. Добжіков (Церьков вшыткых Святых із 1669 року, с. Холмовець, Виноградівского раёну), в м. Нова Пака (Церьков Успенія Пресвятой Богородіцї, XVIII. ст., с. Обава, Мукачовського раёну), в м. Бланско (Церьков св. Параскеви із 1641 р., с. Нижнє Селище, Хустьского раёну), в м. Кунчіце под Онджейнїкем (Церьков св. арх. Михаіла, XVII ст., с. Глинянець, Мукачовского раёну). Пять із шестёх храмів на новім місцї быль знову посвячены і в них ся одправляють Службы Божы. Церькви суть у справі різных церьковных громад – православной (1), ґрекокатолицькой (1), римокатолицькой (1) і чехословацькой гусітьской церькви (2). Реґіоналный музей міста Вісоке Міто (директор Мґр. Їржі Юнек) є найстаршым із реґіоналных музеїв Чеськой републікы, быв отвореный такой по створїню першой Чехословацькой републікы. Тыж тот музей є найавторітнїшым у Чехії научно-методічным центром в области русиньской сакралной архітектуры. Музей приготовив выставку на тему „Деревяны цінности з Підкарпатьской Руси: шість церьковлей, перевезеных до Чехії і на Мораву в 30-х роках 20. ст.”, яка ся ту експоновала од 13. новембра 2005 до 15. януара 2006 року. Тогды тыж (21. – 22. новембра 2005 р.) музей зорґанізовав міджінародный научный семінарь к даній темі, а єдиным представителём, якый ту заступав Україну, быв выдаватель Валерій Падяк, к. ф. н., якый плодно сполупрацує з тов інштітуціов і є орґанізатором той выставкы на Підкарпатю. Актівну участь у приправі експозіції взяли: Мґр. Їржі Юнек, історік Мартін Штєпан, священик чехословацькой гусітьской церькви Їржі Пылгак і Мґр. Бронїслав Ондёл.
Путовна фотовыставка „Дерев’яні скарби з Підкарпатської Русі” в р. 2008 – 2009 буде ся експоновати в містах і селах Закарпатьской области, зачінаючі в Ужгородї, де была 26. мая – 6. юла 2008 р. у прос-торах Закарпатьской областной научной бібліотекы (дир. Л. Григаш). Дале 15. юла – 10. октобра 2008 выставка была отворена у Музею І. Олбрахта в с. Колочава, Міжгірьского раёну (директор Н. Тумарець). Теперь выставка „попутовала“ до Мукачова і експоновала ся у просторах Містьской образовой ґалереї (23. октобра – 4. новембра 2008) і в Історічнім музею „Паланок” (7. новембра 2008 – 31. януара 2009 року).

„Закарпаття online“

(Переклад з україньского языка до русиньского варіанту на

Словакії – А. З.), 3.12.2008

Вклад Николая Бескида до выскуму історії Унії і Русинів в Угорьску 17. і 18. стороча

Дїло вызначного русиньского історіка і културно-освітного дїятеля Николая А. Бескида (1886 – 1947) ся по роцї 1989 правом тїшить великій позорности і популарности в научных кругах, але і у шыршой громады. Протягом релатівно куртого, але дуже плодного жывота Николай Бескид написав дакілько робот як зо старшой, так і з новшой історії карпатьскых Русинів і з літературной історії, котры мали великый одзыв і в значній мірї приспіли к розвитку народной свідомоти того етніка, главно в першій половинї 20. стороча.

Єднов з менше знамых публікацій о історії Русинів в Угорьску є робота „Из минувшаго одной крестьянской семьи“, котра вышла в Гомстедї в роцї 1932 у выдавательстві Typografia Amerik Русского Вістника в россягу 95 сторінок. Была написана в карпатьскій редакції руського языка, але выдрукована латиніков, затоже мала служыти главно потребам русиньскых еміґрантів в Америцї. Друга – третя ґенерація тых еміґрантів заслугов родины, церькви, але і друкованых періодік і далшых актівіт краяньскых сполків іщі розуміла по руськы (русиньскы), но кириліцю уж не знала.

далe

ПгДр. Станїслав КОНЄЧНІ, к. н., 6.11.2008

Актуалность творбы Николая Бескида

Русиньске културно-освітне общество А. Духновіча в Пряшові у сполупраці зо Словеньсков асоціаціов русиньскых орґанізацій 20. септембра 2008 зорґанізовало міджінародный научный семінарь під назвов Обявность історічных робот Николая Бескидa. Др. Николай Бескид (1883 – 1947) в сучасности чім дале тым веце ословлює своїма творами літераторів, історіків і вшыткых, якы ся інтересують судьбов Русинів у минулости. Може і зато, же за минулого режіму му науковцї не придїляли належну увагы, аж на даякы выняткы. В сучасности, вдяка демократічній клімі, є отворена тема бескидіады наповно. Міджі нёв ся вынимать розложыста творчость Николая Бескида, к якій ся мож все вертати. А то і дякуючі многым добрым условіям, фундованым лекторам, підпорї Міністерства културы Словеньской републікы, роботї споминаного общества в Пряшові, на челї котрого стоїть потомок Николая Бескида – Мґр. Гавриїл Бескид, Словеньскій асоціації русиньскых орґанізацій, інтеґралнов частёв якого є і Общество А. Духновіча. Якраз Г. Бескид отварять ай свій архів про научны цілї.

● Участници міджінародного семінаря під назвов Обявность історічных робот Н. Бескида, котрый быв 20. септембра 2008 у Пряшові: (злїва) у публіцї М. Мальцовска, М. Полчова а за главным столом реферуючі – В. Падяк, к. н., ПгДр. К. Копорова, Мґр. Ґ. Бескид, Д. Поп і ПгДр. С. Конєчні, к. н. Фоткы: А. З.

На основі высшеуведженых доброжычливых условій ся одбыв семінарь в Пряшові, на якый ся зышли прихыленцї русиньской културы, історії, літературы. Семінарь отворив Мґр. Гавриїл Бескид, якых вшыткых щіро привітав і коротко повів о цілях семінаря, о тім, як треба з честёв приступати к минулости свого народу, к ёго вызнамным представителям културы, літературы, історії, привітав вшыткых лекторів, загранічных гостів. Семінарь вела ПгДр. Кветослава Копорова, асістентка Інштітуту русиньского языка і културы Пряшівской універзіты, яка выступила з темов Одраз жывота і дїятельства Николая Бескида в русиньскій пресї по 1989 роцї.

далe

Марія МАЛЬЦОВСКА, 6.10.2008

Наморному сержантови Михалови Стренкови было удїлене обчанство США

Сержант Наморной піхоты армады США, родак із русиньского села Орябина, днесь окрес Стара Любовня на Словеньску – Русин Михал Стренк (Michael Strank), герой боїв на японьскім острові Іво Джіма, котрому недавно было удїлене америцьке обчанство ін меморіам.

(Карпаторусиньске общество в США тото оцінїня узнавать і давать до позорности Стренкову карпаторусиньску народность.)

Мунгіл, Пенсіванія: Карпаторусиньске общество в США з гордостёв принимать ознамлїня о штатнім обчанстві Споєных штатів америцькых, котре было ін меморіам удїлене русиньско-америцькому сержантови Михалови Стренкови (Michael Strank). Почас славностного церемоніалу, котрый быв 29. юла 2008 перед памятником наморного корпусу в Арліґтонї, штатї Вірджінія, перебрала Стренкова сестра Мері Перо в ёго менї цертіфікат о удїлїню обчанства од Америцького іміґрачного уряду.

Михал Стренк быв сержантом Наморной піхоты Споєных штатів америцькых почас 2. світовой войны. Ёго подоба є міджі скулптурами вояків, котры кладуть америцьку заставу на верьху горы Сурібачі почас битвы на острові Іво Джіма, котра є закомпонована до славного монументу припоминаючого тоту подію. Стренк умер в бою о нецілы два тыжднї.

Народив ся 10.  новембра 1919 в русиньскім селї Орябина (у втогдышнїм Чеськословенську, днесь окрес Стара Любовня на Словеньску) і быв сыном Василя Стренка і Марты Ґрофіковой.

Василь Стренк еміґровав до Френклін Бороуґ недалеко Джонставну в Пенсілаванії, де, подобно як много далшых русиньскых іміґрантів, нашов роботу в оцілярнях. Ёго родина вєдно зо сыном Михалом ся ку нёму пристїговала в роцї 1922.

Цертіфікат о удїлїню америцького обчанства, котре М. Стренкови было удїлене Америцькым іміґрачным урядом і котрый 29. юла 2008 славностно перевзяла ёго сетра Мері Перо.

Русины, тыж знамы як Руснаци, походять з карпатьской области у Выходній Европі (на теріторії Словеньска, Польска, Україны, Мадярьска, Румуньска, а захоплює тыж іміґрантьскы комуніты в Сербії і Хорватії). Кідьже Русины николи не мали свій властный штат і країны совєтьского блоку їх не хотїли узнати за самостатну народностну ґрупу, все екзістовали неясности о русиньскій народностній принадлежности окремой од словеньской, чеськой і іншых выходоевропскых народностей.

далe

Веце інформацій найдете на: www.c-rs.org.

Eлейн РУСИНКО, Балтімор, США

19. 9. 2008

Храньме одказ просвітителїв Славян –

Кірiла і Мефодія

Пятый юл у Словакії є штатным святом св. Кіріла і Мефодія. В тот день і в 2008 р. у многых містах Словакії были екуменічны богослужбы, при котрых обчане нашой републікы, незалежно од їх віросповіданя, припомянули собі вызнам Кіріла і Мефодія, якы положыли основы славяньской писменности, молять ся к ним як к єдниству Славян і народів. Св. Кіріл і Мефодій принесли к нам хрістіаньску віру, културу, яку почас сторіч не подарило ся зніщіти ани Нїмцям, ани Мадярам. Они ся стали покровителями Европы.

• Памятник св. Кірілови і Мефодіёви у Мукачові (Україна) од русиньского скулптора Івана Бровдія. Фотка: А. З.

Уж на зачатку 9. ст. хрістіанство проповідали нїмецькы місіонарї. У р. 830 в Нїтрї быв за часів панованя Прібіны поставленый хрістіаньскый храм, але місіонарьска робота Нїмцїв была малоуспішна, бо они проповідовали по нїмецькы. Зато моравскый князь Растїслав у р. 846 попросив візантьского імператора Михала, жебы му послав такых місіонарїв, котры бы проповідали хрістіаньску віру на славяньскім языку. Михал выбрав Константіна і Мефодія, якы ся вернули з Царіграду по своїй місіонарьскій роботї в Кримі. Константін, як монах Кіріл, быв великый ученый, родак з міста Солунь, де жыло много Славян. Знав славяньскый язык. Покы ся одправили на Мораву, Константін і Мефодій написали ґраматіку славяньского языка і ёго азбуку, переложыли на славяньскый язык богослужебны книжкы, а позад того одобрали ся к Растїславови. Своёй місіов, надхненов роботов выкликали зависть міджі нїмецькыма місіонарями і много мусили перетерпіти од їх інтріґ і лживых обвинїнь. Не позераючі на тото вшытко, їх дїятельство находить порозуміня у папы Адріана ІІ., якый їм доволив служыти на славяньскім языку. Треба повісти, же в тім часї западна і восточна церьков были іщі єднотны, але даякы проблемы і недорозуміня уж были явны. Папа Адріан ІІ. нелем же їх прияв ласкаво, взяв од них принесены мощі св. Клімента, славяньскый переклад Святого Писма і доволив їм, жебы продовжовали проповідати Слово Боже і одправляти Божы службы по славяньскы. Він высвятив Мефодія за єпіскопа і назначів го архієпіскопом про тогдышню Панонію. Так папа Адріан ІІ. справедливо оцінив апостольскый труд св. братів Кіріла і Мефодія, де послїднїй з них ся выбрав к своїм вірникам на Мораву. Св. Кіріл, змученый роботов і путованём, зістав в єднім з монастырїв коло Рима і постриг ся за монаха. Умер в р. 869.

далe

Мґр. Гавриїл БЕСКИД, Пряшів, 05.09.2008

Степан ДОБОШ – фундатор Ужгородьской універзіты

• Першый ректор Ужгородьской універзіты, родак із села Обава на Підкарпатю, котрый довгы рокы прожыв і учітелёвав у Пряшові, Заслуженый учітель – доц. ПгДр. Степан Добош, к. н.

Кінцём минулого року минуло 95 років од народжіня Степана Добоша – особности, котра ся навсе записала до історії Закарпатя як першый ректор Ужгородьской універзіты. Хоць на тім постї быв лем дакілько місяцїв і бівшу часть свого жывота прожыв за граніцями свого родного краю, Степан Добош ся вказав вірным сыном свого народа. Шкода лем, же на ёго мено сі днесь малохто з краян спомяне.

Степан Добош ся народив 8. децембра 1912 року в селї Обава на Мукачовщінї в родинї півцё-учітеля Василя Добоша і Меланії Маринець. Дїтьскы рокы будучій ректор прожыв в селї Дубино, основну освіту здобыв в Нелипеньскій народній школї (1918 – 1923), по скінчіню котрой вступив до мукачовской реалной ґімназії. Міджі педаґоґами в ґімназії в тім часї доміновали руськы „біло“-еміґранты і містны русофілы, зато і навчалный процес быв цалком насякнутый тым духом. Тото, самособов, позначіло формованя народных поглядів каждого ґімназісты. По скінчіню ґімназії молодый паробок вышов з твердым пересвідчінём, же підкарпатьскы Русины суть неоддїлнов частёв російского народа.

По скінчіню ґімназіалных штудій, в роцї 1931 Степан Добош вырушив до Прагы з наміром вступити на Карлову універзіту. Як пописує біоґраф Ілля Ґалайда, Степан Добош хотїв штудовати на теолоґічній факултї, бо там ся за науку не платило, но пізнїше змінив погляд і приголосив ся на медицину а наконець быв приятый на правницькы штудії. Но стати ся фіскарішом му тыж не было суджене, зато по року штудія переступив на філозофічну факулту, котру скінчів в роцї 1937.

далe

Константин КУЦОВ, Ужгород, 05.09.2008

75 років од одкрытя памятника Будителёви

Културны народы світа з великов по-чливостёв ся односять к своїм културно-націоналным особностям. Братьскый словеньскый народ, з котрым в єднім штатї довєдна жыють і Русины, мають Людовіта Штура. Русины на Словакії за найвекшого свого будителя поважують Александра Духновіча (24. 4. 1803 – 30. 3. 1865). Своїм великанам, жебы їх звічнити, народы ставляли і ставляють памятникы.

• Перед Памятником Александра Духновіча, котрый славить 75 років од свого святочного отворїня, часто ся фотоґрафують Русины і русиньскы делеґації. Так тому было і 5. юна 2003 року з участниками 7. Світового конґресу Русинів у Пряшові (на фотцї).

Русины уж по роспадї Австро-угорьской монархії і взнику першой ЧСР ся старали на честь нашого вызнамного будителя поставити достойный памятник. З істочників знаме, же ідея збудованя памятника А. Духновічови в історічнім центрї Русинів – в Пряшові зродила ся на початку 1922 року, але общім народным рухом ся стала аж тогды, кідь Др. Іван Кізак, тогдышнїй професор Ґрекокатолицькой руськой учітельской препарандії, Др. Сімеон Смандрай, прелат і великый меценаш русиньской културы, Федор Дуфанець і іншы русиньскы патріоты взяли ся за дїло із свіжов енерґіов. І так ідея і желаны планы збудовати памятник стали ся народным і общім русиньскым рухом. На выповнїня тых желань і планів были потрібны грошы і одповідный умелець-скулптор, а тыж было треба зробити пропозіції на памятник. Русиньска громада в тых міджівойновых часах з великов радостёв привітала справу о тім, же приправный выбор на будованя памятника в р. 1932 підписав договор з празьков, в културных русиньскых кругах знамов скулпторков, панї Еленов Мандічовов, родженов Шіналёвов. Она уж тогды мала за собов створену бусту А. Добряньского в р. 1928 в Михаловцях і робила монументалны роботы, портреты і скулптуры з народнов русиньсков тематіков на теріторії тогдышнёй Підкарпатьской Руси. Подля споминаного договору в юні 1933 року памятник А. Духновічови уж мав стояти в Пряшові на тогдышнїй Площі леґіонарїв, перед буовов Ґрекокатолицькой богословской семінарії, а мав то быти бронзовый памятник. Скулпторка представила пару пропозіцій на памятник, але наконець тогдышня русиньска громада прияла тоту пропозіцію, котра ся стала реалностёв в конечній управі. Макета того проєкту была публікована і в тогдышнїх новинках Русское слово, котры выдавала Пряшівска ґрекокатолицька єпархія. Окрем макеты, в тых новинках находила ся і рубрика Дары на памятник А. Духновіча. І так зо сторінок тых новинок ся можеме дізнати мена тых добродителїв, котры дали грошы на памятник. Русины з нетерпезливостёв чекали на тот великый день, на святочне отворїня памятника. Вшыткы тогды, подля добовой пресы, высловлёвали обдив у тім дусї, же бідный русиньскый народ доказав незломну вірность, любов к будителёви, к авторови ёго наймилшого стишка Я Русин был...

далe

Мґр. Гавриїл БЕСКИД, Пряшів

Александер Духновіч і Адолф Добряньскый – двоме великы Русины XIX. стороча

(Реферат iз научной конференції присвяченой юбілею 205 років од народжіня А. Духновіча, котра была 10. мая 2008 у Будапештї.)

• Александер Духновіч – вызнамна особность церьковного і културного-освітного жывота Русинів.

Жебы справно порозуміти великость двох найвызначнїшых Русинів ХІХ. стороча і їх вклад до світовой історії, треба розаналізовати політічну кліму в Середнїй Европі середины ХІХ. стороча. Праві на тот час припадать найвызначнїша часть їх дїятельства – політічного у Адолфа Добряньского і културно-освітного у Александра Духновіча.

Середина ХІХ. стороча то быв значно неспокійный час про Середню Европу. У р. 1846 єй постиг барз слабый уроджай пшеніцї, а кідь хворота напала і бандуркы – другый хлїб, то в русиньскім краю настав великый голод. Люде ся жывили травов, варили скору із стромів... Выслїдком абсолутного недостатку стравы были вшелиякы хвороты. В Ужскій, Земпліньскій і Бережскій жупах повмерала пятина жытелїв. Із запису містных кронікарїв ся мож дізнати, же „смертность была така велика, што діла тутишньых люди ледва уставало теметовÿв“. Сітуація ся ставала небезпечнов. Тот факт розуміли і проґресівны дїятелї славяньскых народів Мадярьского кралёвства, зато ся добісїдовали зорґанізовати Славяньскый конґрес, жебы приправити даякый сполочный славяньскый проґрам, котрый бы поміг мінорітным славяньскым народам кралёвства холем дакус ся зрівнати з мадярьскым майорітным народом. Як видно, передреволучна сітуація у 1848 роцї ся вказала якраз тым каталізатором, котрый ускорив і зінтензівнив актівіты малых народів монархії у звязи з розвитком їх народной ідентіты.

В тых часах русиньску народну ідентіту хотїв захоронити і вынести на высшый ступінь Адолф Добряньскый, політік европской уровни. Ёго виджіня славяньского проблему і ёго рїшіня ся базовало на тых намаганях, котрых носителями была передня русиньска інтеліґенція. Свою ідеолоґію Адолф Добряньскый запрезентовав у Проґрамі, котрый 29. януара 1849 року передав вєдно з русиньсков делеґаціов у Відню новому імператорови Франтїшкови Йозефови.

Тот шырокый русиньскый проґрам, котрый ся тыкав цілого Ракусько-Угорьска, Добряньскый розробив праві в неспокійнім 1848 роцї! Такого політічного дїятеля з так шырокоспектралным проґрамом на тот час не мали нелем середнёевропскы славяньскы народы, але ани Галичане, ани Буковинцї, докінця ани выходны Українцї. Бо Шевченко в тім часї іщі жыв у Петербурґу, де довкола нёго бісїдовали лем по руськы, а Україна тым часом была іщі лем „Малороссия“.

далe

Др. Димитрій ПОП, 24.07.2008

Є на винї лем політічный режім?

Од того часу, кідь желїзнічны транспорты, поскладаны з розбитых, дїравых товарных ва-ґонів, везли до „Руська“ переселенцїв з Чехо-словакії, минуло уж 61 років.

1947 рік ся записав до історії значной части Русинів як рік жывотной траґедії, нещастя і біды, котрый на цілый жывот, на цілы рокы неґатівно позначів тых скоро
13 000 людей, котры зо Словакії оптовали до Совєтьского союзу, на Україну, а нелем їх, але і їх дїти і внуків, цілы ґенерації. Сеґінята, самы не знали, што їх чекать, де їх конкретно везуть розгойданы ваґоны, на котры ся не дало ани выйти, ани дістати ся водну, бо не было там ани сходиків, кідьже то были накладны ваґоны. Оптанты із Словакії знали лем єдно, же ідуть до „Руська“, „на лїпшы землї, де є богатый і щастливый жывот, велё ковбас повішаных на плотах, повны рікы молока, велё масла, меду, гойности і вшелиякых доброт“. Совєтьска і чеськословеньска повойнова пропаґанда мусили быти тогды барз хытры на то, жебы окламати таку велику масу людей, перейти їм через розум...

По приходї на „місце призначення“ нашы оптанты автоматічно ся стали звечера до рана „радянськими громадянами, українцями“, а точнїше „гуралями, гуцулами“ – такы назвы нам дало містне жытельство, котре із самого початку нашого приходу до „рая“, на місто волиньскых Чехів, ся к нам поставило неприятельскы і неприязно, не по братьскы і не по сусїдьскы.

далe

Николай ШКУРЛА, Ладомирова

На то ся не дасть забыти!

Споминам сі на єдну необычайну пригоду, котру єм в бышім Совєтьскім союзї зажыв як малый хлопець. Як і іншы дїти, так і я, в яри, влітї і восени пас коровы. Дообіда сьме ходили до школы, а пообідї сьме пасли коровы, або навспак. Пасти коровы не было де, бо земля была засїяна зерном і належала колхозу. Кідь єм ішов пасти худобу, брав єм із собов під пазуху книжкы. Кідь ся коровы пасли, я ся вєдно з камаратами учів, векшынов єм собі чітав, кідьже писати на полю ся не дало. Так єм ся готовив до школы на другый день.

Єдного красного дня єм пас коровы недалеко нашой осады. Было то 600 – 700 метрів од нашого дому. Не было то на теріторії нашого колхозу, але аж на другім боцї, на полю  сусїднёго колхозу, котрого веджіня было в централнім селї Михлин. Властно, то ани не было поле, але теріторія, де колись бывали Українцї Новосадовцї – дїдо з бабов. Кідь повмерали, деревяну хыжу розобрали сусїды, а зістало там лем місто з вырубаным садом. Там ся сперли мої коровы і шумно ся пасли.

далe

Николай ШКУРЛА, Ладомирова

Як мали быти Русины выховлёваны любити словеньскый штат

Міджі мало одкрыты капітолы в історії Словеньска в роках 1939 – 1945 патрить і русиньскый народностный вопрос. Русины заселяли в часї першой Чеськословеньской републікы скоро цїле выходне Словеньско з найвекшов концентраціов в окресах Міджілабірцї і Стропков. Політічным центром Русинів на Словеньску быв Пряшів, де мала свій центер і ґрекокатолицька єпархія. Быв то і центер освіты русиньской інтеліґенції, в котрім але жыло лем мало Русинів.

Русиньскый вопрос і взник словеньского штату

• Погляд на Главну уліцю Міджілаборець з часів словеньского штату (1939 – 1945).

По підписаню Мнїховского договору ся вказало, же русиньска інтеліґенція і політічна репрезентація Русинів, котры жыють на Словеньску і котру творило пару учітелїв і ґрекокатолицькых священиків, не є приправена на зміны, якы мали настати. Выголошіня автономії Словеньской країны в октобру 1938 і наступ Глінковой словеньской народной партії (ГСНП/Hlinkova slovenská ľudová strana – HSĽS) оддалёвав русиньскых політіків выходного Словеньска од їх дотогдышнёй практікы – споёваня народностных вопросів Русинів з політічным проґрамом і дїятельством партій на Підкарпатьскій Руси.

Людацькый режім на Словеньску вказав мало порозуміня про політічны і народностны пожадавкы Русинів і так, хоць тогдышня політічна репрезентація Русинів была готова сполупрацовати із Словаками в рамках тогдышнїх граніць автономной Словеньской країны, русиньскый вопрос быв міморядно чутливый.

В околіцї Міджілаборець і Вышнёго Свідника были протисловеньскы демонштрації, списовали ся меморандумы і росшырёвали ся пропаґачны матеріалы о припоїню „Пряшівской Руси“ ку Підкарпатьскій Руси і выгнаню Словаків з „руськой землї“ іщі і в першых місяцях року 1939. Взник самостатного словеньского штату 14. марца 1939 і наслїдне обсаджіня теріторії тогдышнёй Підкарпатьской Руси і части выходного Словеньска мадярьсков армадов значіли дефінітівну ізолацію Русинів, жыючіх на Словеньску.

далe

Мґр. Ян ГЛАВІНКА, Інштітут памяти народа в Братїславі, 12.6.2008

Жыють у нас Українцї, або  Русины?

Наперек тому, же Словеньска републіка узнавать самостатну русиньску народность, а так істо і самостатну україньску народность, доднесь ся ставать, же традічны жытелї выходу нашой републікы суть означованы сполочнов назвов „русиньско-україньска меншына“. Тота назва є але умеле і насилне споїня двох близкых народностей, подобно, як в минулости ся преферовала ідея єдиного чеськословеньского народа. (В припадї Русинів і Українцїв тото споїня є цалком нелоґічне, бо на роздїл од Чехів і Словаків, котры мали холем сполочну історію в рамках Австро-Угорьска або Чеськословеньской републікы, то Русины нїґда в історії не жыли вєдно з Українцями в єдній державі, што не могло дати ани теоретічный предпоклад к їх єдности ці докінця тотожности, бо їх історія розвитку в рамках іншой державы была лоґічно інакша – позн. ред.). О роздїлности Русинів і Українцїв є много історічных і языковых арґументів.

Русины были выше 900 років інтеґралнов частёв історічной сцены Угорьска, їх теріторію вызначовав хырбет Карпат і їх жывот быв навязаный на середнёевропскый простор. В часї тзв. волоськой колонізації у 14. – 16. сторочу Русины дефінітівно заселили свою теріторію, на котрій жыють доднесь. Приклон к Западу выразно підкреслила тзв. Ужгородьска унія в 1646 роцї, коли ся русиньске духовенство приклонило к Риму і римского папу дефінітівно узнало за главу церькви (взникла ґрекокатолицька церьков) при захованю свого обряду і теолоґічной дісціпліны. Тото принесло зо собов многы сполоченьско-соціалны выгоды.

далe

Мґр. Петро КРАЙНЯК, 12.6.2008

Русины мали много, а не мають ніч

Iнтернат при Ґрекокатолицькій руській учітельскій академії в Пряшові

Другов темов у серії статей про нашы інтернаты є другый інтернат, котрый быв шыроко знамый і подобно вызнамный про културне піднесїня Русинів на Словакії під назвов Інтернат при Ґрекокатолицькій руській учітельскій академії в Пряшові.

При вступі до главной части будовы, той бывшой історічной про нас крїпости наукы і просвіты, при выступі по сходах, на стїнї з лївого боку ся теперь находить і чудом ся захранила памнятна табла, на котрій ся пише:

„Въ пользу народнаго просвѣщенїя построєно

1895 – 1901

великодушньїми жертвами

Дра. Їоанна Вальия

єпископа пряшевскаго.“

Самотный надпис на памятній таблї, як історічній памятцї, ясно говорить о тім, же ініціатором збудованя той вызнамной про освіту будовы быв ґрекокатолицькый єпіскоп Др. Ян Валій. Цїлём того інтернату, як і самой школы, котра была частёв будовы, было якостно выховати і вышколовати талентованых русиньскых хлопцїв про потребы тогдышнїх русиньскых церьковных школ. Інтернат дозволяв за приятельны цїны нашым хлопцям з розлічных кінцїв выходной Словакії здобыти кваліфікацію учітеля і сучасно кантора про потребы ґрекокатолицькых основных русиньскых школ на Словакії. На свій час то было велике дїло, же така середня школа педаґоґічного характеру, як перша в нашій народній історії, внесла великый вклад до русиньской културы і освіты. І так з того інтернату і зо школы на нашы русинськы села каждорічно приходили кваліфікованы учітельскы кадры, котры на карпатьскых селах шырили освіту. Дакотры з абсолвентів школы, як і выхованцї інтернату, стали ся священиками, професорами, правниками і робітниками в розлічных сферах нашого сполоченьского жывота.

далe

Мґр. Гавриїл БЕСКИД, 12.6.2008

Ад: Русины мали много, а не мають ніч

Під таков назвов часопис Русин в чіслї 2/2008 опубліковав статю Мґр. Гавриїла Бескида, в котрій ся вертать до історії інтернату при Ґрекокатолицькій руській учітельскій академії в Пряшові. Мене тота статя барз потїшыла, бо я, як штудент Ґрекокатолицькой руськой учітельской академії в повойновых роках 1945 – 1949, быв єм і выхованцём спомянутого інтернату. І тыж єм за то, абы ся о нашій історії і забытій славі русиньского школства писало веце, бо без знаня конкретного минулого нам буде тяжко встановити цілї і перспектівы сучасного русиньского возродного процесу. Также ся перенесьме дакус до економічных і културно-політічных условій штудентьского жывота по другій світовій войнї.

Днешня ґенерація ани собі представити не знає, яку нам радость ту в Карпатах, під Дуклёв, принесло ослободжіня нашой країны! Нам молодым ся отворили дверї і новы можности здобыти высшу освіту. Зачав ся нормалынй жывот: люде зачали робити на полю, у фабриках, дїти за